«Потрібно бути готовими до всього, зокрема й до можливої евакуації». Інтерв’ю з міським головою Миколаєва

«Ми повинні розраховувати на найгірше»

Миколаїв — прифронтове місто. Хоча, на відміну від інших близьких до фронту міст, тут ситуація (принаймні зараз) видається більш-менш спокійною — зокрема, немає постійних перебоїв з енергопостачанням. Однак напередодні зими всі області й міста готуються до таких перебоїв і нових російських атак на критичну інфраструктуру. Як ви оцінюєте готовність Миколаєва?

Ми розуміємо, що росіяни атакуватимуть нас, коли буде холодно. Бо поки що погода в нас тепла: 15-16 градусів. Я от сьогодні на мотоциклі приїхав на роботу (запис інтерв’ю був 29 жовтня — ред.). А коли вже температура буде наближатися до нуля й нам буде важче відновитися — вони будуть це робити. Ми до цього готуємося. 

Ми обладнали дизельними генераторами об’єкти соціальної сфери, щоб вони могли працювати, якщо будуть блекаути. Великими генераторами обладнуємо і об’єкти водопостачання — як точки видачі питної води, так і станції підкачування. У разі тотального кількаденного блекауту ми плануємо подавати воду в точки видачі щонайменше протягом шести годин на добу — зранку і ввечері. 

Що стосується опалення. У нас є два підприємства — це «Миколаївоблтеплоенерго», що у власності міста, і «Миколаївська ТЕЦ», що належить державі. Остання вже тричі обстрілювалася росіянами. І є розуміння, що цього року це може статися теж. Але їхньої готовності я коментувати не можу. Знаю, що вони звітують про підготовку на державному рівні. 

У «Миколаївоблтеплоенерго» є майже 100 котелень. Всі вони готові, ми провели їхню модернізацію і маємо завжди якийсь такий план Б щодо підключення й перепідключення одних котелень до інших, які стоять поряд. На них ми також установлюємо дизельні генератори, на деяких зроблена газова генерація. Якщо не буде електропостачання — вони готові працювати. Якщо ж не буде газу — то це може бути велика проблема, бо майже всі котельні працюють на природному газу. Саме тому я постійно звертаюся до миколаївців, щоб вони готувалися до можливих відключень тепла в разі атаки чи нестачі газу в газотранспортній системі.

Ми не знаємо, як буде діяти країна-терорист, тому повинні розраховувати на найгірше. Ми не сіємо паніку, просто кажемо про те, що кожен має подумати, що робити в найгіршому разі — коли не буде ні газу, ні світла, нічого. 

У лікарнях і школах установили мобільні котельні, які працюють на твердому паливі. Готуємо пункти обігріву й пункти незламності, де розмістимо «буржуйки», радіатори й дрова, — щоб їх можна було легко перевозити та надавати тим, кому потрібно. Люди зможуть туди прийти, погрітися, підзарядити телефони й, можливо, отримати теплу їжу, над чим ми зараз працюємо. 

Людям потрібно розуміти, що треба утеплюватися. Не ходити під час опалення з відчиненими вікнами й у трусах по квартирі. Треба одягати светри тощо. Готуватися до зими вже зараз.

«Нам справді не вистачає людей»

Щодо готовності до нових атак. Нещодавно в кабінеті начальника Генштабу росії помітили карту України, де була виділена, зокрема, і Миколаївська область, і це трактували як нову ціль для окупації. Чи вважаєте, що є ризики наступу й чи до цього готуєтесь? 

Більшість людей, які працюють в управлінні міста, у комунальних службах, — не є військовими, але готові до захисту цих цивільних об’єктів. Ми впевнені в тому, що Збройні сили України, які сьогодні на передовій і на лінії розмежування, зможуть зупинити ворога. Крім того, ми розраховуємо, що в нас є природний захист — річка Дніпро, яка відділяє тимчасово окуповані території від неокупованих. 

Навіть якщо відбудеться наступ, ми маємо деякі секретні документи, як діяти в такому разі, і як діяти органам місцевого самоврядування. Потрібно бути готовими до всього, зокрема й до можливої евакуації, як це було 2022 року. 

Хочу нагадати, що 2022 року під час евакуації в місті залишалося близько 230 тисяч людей, усі інші виїхали. І про це не потрібно забувати. Якщо буде якась загроза чи можливий сценарій — ми інформуватимемо людей, коли потрібно виїжджати чи евакуюватись. Але сподіваємося, що цього не буде, тому що ми посилилися обороною. 

А щодо протиповітряної оборони — наскільки Миколаїв захищений?

Якби я навіть мав таку інформацію, то я б вам не сказав. Вона секретна, тому що об’єкти ППО уражаються росіянами першими. І коли є масована атака, то війська рф намагаються виявити їх. Це така остання тактика. Вони запускають дрони-пустушки, щоб виявити наші системи ППО, об’єкти, які захищають місто, і потім атакують їх пізніше справжніми ракетами й дронами. Тому це військова справа, і вона контролюється на рівні президента, головнокомандувача та інших. 

Ви казали, що багато людей виїхали. Скільки людей зараз живе в Миколаєві?

За нашими оцінками, у Миколаєві зараз приблизно 430 тисяч людей. До повномасштабного вторгнення було близько 480 тисяч. 

Але ці підрахунки орієнтовні — ми визначаємо їх за кількістю згенерованого побутового сміття, спожитої води й за кількістю людей, які використовують мобільні телефони. Ну і власне в нас близько 60 тисяч внутрішньо переміщених осіб — це переважно мешканці Херсона, Миколаївської області й прилеглих громад. Усі люди, які офіційно приїжджають, знаходять собі житло, чи якесь житло ми їм надаємо. Але окремих міських програм підтримки ВПО в нас немає. 

Повертаючись до енергетики й відключень світла. Наскільки енергосистема Миколаєва залежить тут від загальної енергосистеми України? 

Вся енергосистема України пов’язана. Якщо ми кажемо про генерацію електроенергії в Миколаєві — то вона достатня. Ми маємо поруч обʼєкти атомної енергетики. 

Але росіяни атакують не лише об’єкти генерації. Нещодавно ми бачили, що вони навіть вітряки вирішили обстріляти. Справжні терористи. 

Також вони атакують об’єкти транспортування електроенергії — трансформаторні підстанції. Іноді для того, щоб компенсувати атаки на сусідні громади, райони чи області — системи розвантажують такими точковими відключеннями.

Чи немає зараз проблем із нестачею фахівців-ремонтників у зв’язку з мобілізацією?

Ну, нам справді бракує людей. У нас неукомплектовані кадри, тому що багато людей виїхали, а якась частина мобілізована. Постійно є вакансії — починаючи від прибирання вулиць і закінчуючи системами критичної інфраструктури: опалення, водопостачання тощо. 

Але це не критично. Тобто сьогодні немає ситуації, що нам бракує людей для того, щоб подавати людям воду, електроенергію чи опалення. Ситуація складна, але держава передбачає для людей таких професій бронювання на рівні 50%. 

«У Миколаєві хтось хоче вкрасти 1,5 мільярда»

Мабуть, одна із найбільш больових точок міста — це вода. Миколаїв фактично три роки був без питної води, відколи окупанти підірвали водогін. Новий, вартістю у понад 6 мільярдів гривень, запустили лиш місяць тому. Чи виправдана ця вартість і коли в кранах миколаївців буде чиста вода?

Миколаїв як місто не брало участі в тендерах. Це державна програма — ініціатива президента Володимира Зеленського. Загалом усіма питаннями — від місця, де ми беремо воду, до очисних споруд — займалося Державне агентство з відновлення. Виділенням коштів — Міністерство (розвитку громад та територій — ред.). Вони опрацювали й оптимізували документацію, і це дозволило Кінцева вартість будівництва Миколаївського водогону складала 6,3 мільярди гривень. За словами міністра розвитку громад та територій, це на 25% менше від початкової оцінки.зекономити державні кошти. 

Фактично із 7 жовтня ми отримуємо в нашому водопроводі воду з нової точки водозабору. Зекономлені кошти були направлені на модернізацію системи мікрофільтрації. Зараз відбувається закінчення будівництва цієї системи. Це доочищення води. Також ми працюємо над модернізацією хімічного очищення.

Вода подається з Південного Бугу — там якість води гірша, ніж у Дніпрі. Поки що можу сказати, що, за останніми оцінками, ми маємо два показники, які ще не відповідають нормам питної води. Це мутність і лужність. Тому зараз Агентство з відновлення будує додаткові очисні споруди. Їх планують закінчити до кінця цього року. 

У січні ми вже будемо проводити додаткове очищення води. Думаю, десь у лютому вода вже стане питною у кранах миколаївців.

Водночас по місту — сотні точок видачі води. Чи працюватимуть вони й далі?

Нам дуже дорого обходиться обслуговування цих точок води. Це мільйони гривень. Зараз з обслуговуванням частини з них допомагають міжнародні партнери: заміна мембран, осмотичних установок, хімія.

Тому після того як ми проведемо аналізи й будемо бачити, що вода з наших водопровідних мереж виходить чистою, питною — ми плануємо заморозити цей проєкт. Але можу сказати, що, найімовірніше, до кінця війни вони точно всі працюватимуть безплатно. 

Ми звернулися до Міністерства фінансів, щоб держава нам компенсувала витрати, які ми витрачаємо на підтримку «Миколаївводоканалу». Минулого року витратили майже пів мільярда гривень. Це дуже дорого і нам не по кишені, враховуючи, що загалом наш бюджет — близько 5 мільярдів з усіма витратами. 

В одному з останніх інтерв’ю Віталій Кім сказав, що «якби тільки місцеве самоврядування зараз ухвалювало рішення, то в держбюджеті точно б не вистачало грошей на оборону». Це в контексті законопроєктів, які посилюють роль обласних адміністрацій у контролі над місцевим самоврядуванням. Хотілось би почути вашу реакцію. І які у вас взагалі відносини з Кімом?

Річ у тому, що ця війна показала: якби в нас не було сильного місцевого самоврядування, яке організувалось на місцях (це стосується не лише Миколаєва, а й інших міст на сході, півночі), думаю, що вже не було б і тієї України, яку ми сьогодні бачимо. Тому, знаєте, як-то кажуть: у перемоги багато батьків, і лише поразка — сирота.

А сказати «якби там хтось…» Сьогодні ми всі працюємо як одне ціле: у зв’язці із центральною владою, з обласною військовою адміністрацією, з органами місцевого самоврядування. 

Казати про те, хто більше і краще працює, — я не можу. Можу сказати, що ті люди, які сьогодні щоденно забезпечують функціонування міста — просто герої. І принижувати їхню роботу, кажучи, що без обласної влади вони б не працювали, — я не можу.

Що стосується Віталія Олександровича — це його посада. Він голова обласної військової адміністрації, призначений президентом. Тому, звичайно, він вважає, і небезпідставно, що його роль дуже важлива в управлінні територією Миколаївської області, де Миколаїв є обласним центром.

Не можу не запитати про те, чим скінчились останні обшуки в міськраді щодо будівництва сортувальної лінії. Йшлося про зловживання на понад мільярд гривень. Ви тоді назвали дії правоохоронців «піар-акцією». Вважаєте, що для слідчих дій не було підстав?

Правоохоронні органи внесли це питання до ЄРДР, вилучили в нас деякі документи — проєкти рішень. У міськраді більше нічого не було. Також обшуки проводили в департаменті ЖКГ, вилучили техніку й оригінали документів, пов’язаних із проведенням конкурсу. Це все. Поки що нікого не викликали. 

Це штучно створений конфлікт. Анонімні Telegram-канали й деякі медіа написали, що хтось у Миколаєві хоче вкрасти 1,5 мільярда гривень. Ми думали судитися, але вирішили не витрачати на це часу. Під час наступного конкурсу побачимо, хто ж насправді був зацікавлений у цьому.

Головне питання в тому, що відбувався конкурс на будівництво сортувальної лінії. Місто не планувало витрачати на це жодної копійки з бюджету і не виділяло жодної земельної ділянки. Ідея була в тім, щоб стороння організація брала це побутове сміття, завозила його на свою територію, проводила там власним коштом сортування, і брала за це кошти з містян у вигляді додаткового числа в 7 гривень 80 копійок за кубічний метр. А людям запудрили мізки, порахувавши, скільки кубічних метрів сміття щорічно захоронюється в Миколаєві, помноживши на збільшення в 7 гривень 80 копійок, і потім — на 25 років дії договору. Звідси виросло число, що за 25 років компанія нібито заробить 1,2 мільярда гривень. Це не відповідає дійсності.

Але сортування сміття — це вимога закону. Ми цієї вимоги сьогодні як місто не виконуємо. 

А чи є вимоги в проведенні сесій міськради? Рух «Чесно» не раз наводив приклад сесій Миколаївської міськради як антиприклад — коли депутати працюють онлайн із вимкненими камерами. Як ви верифікуєте присутність депутатів і що відповісте на закиди, що такий формат створює ризики маніпуляцій із кворумом або результатами голосування?

Знаєте, у нас дехто вже почав займатися політикою — їм здається, що війна вже закінчується, і вони вирішили нагадати про себе якимись політичними заявами. 

У будь-якому разі ми хочемо бути максимально прозорими й чесними. І ми вирішили, що будемо проводити сесії в гібридному форматі, як це робиться, наприклад, у Дніпрі. Тобто депутати, які хочуть бути присутніми фізично, можуть прийти до сесійної зали, а ті, хто хвилюється за своє здоров’я чи життя, можуть долучатись онлайн. Так ми можемо бачити, що вони на місці, і контролювати голосування. Ми насправді просимо депутатів не вимикати камер, підписуватися нормальними іменами (не «користувач Zoom» тощо). Будемо стежити за цим більше, щоб уникати можливих інсинуацій щодо того, що ми хочемо підмінити волевиявлення. 

Ми не приховуємо трансляції всіх сесій. Нічого від журналістів не ховаємо. Ви можете бачити всіх. І як хтось виходить із перукарні, і як хтось у носі колупається.

«Навіщо інвестувати в Миколаїв? Відповіді немає»

Миколаїв — один з обласних центрів із найнижчою вартістю житла. Чи означає це, що місто непривабливе для інвестицій?

Насправді сьогодні без додаткових фінансових важелів у Миколаєві та в інших прифронтових містах не буде розвитку економіки. От у нас є закон про індустріальні парки, є правила оподаткування, однакові по всій країні. Ми як представники прифронтових громад, маємо спільну проблему — близькість до російського агресора. А бізнес — це завжди про прибуток і ризики. Зазвичай що більший ризик, то більший має бути прибуток. Ризики в Миколаєві й ризики в Ужгороді різні — а правила однакові. Ми в одній податковій зоні. 

Тому логічне питання: навіщо інвестувати в Миколаїв? Відповіді немає. Постійні обстріли, російська пропаганда, яка каже, що «заберемо Миколаїв, Одесу, Харків», впливають на людей. Ми не можемо їх утримувати, але повинні забезпечити всім необхідним тих, хто залишається.

Після війни держава має створити для таких територій особливі умови — оподаткування, спеціальні економічні важелі тощо. Коли ризики будуть відповідати прибуткам — то сюди й інвестор зайде і почне працювати, й робочі місця з’являться. І люди приїжджатимуть сюди купувати житло, тому що в них тут буде робота. Це наша головна ідея.

Маєте на увазі, що зараз є проблема з безробіттям?

У нас багато вакансій на різних міських підприємствах, та критичної ситуації з безробіттям немає. 

Але це проблема, яка може бути в Миколаєві після закінчення війни. Тому що великі підприємства в Миколаєві не працюють. Місто втратило значну частину доходів від податку на доходи фізичних осіб. Тому, коли потрібно буде запускати підприємства й займатись питаннями відбудови, у нас буде велика проблема з відсутністю людей, скажімо так. Якщо люди будуть повертатися, то, звичайно, потрібно буде їх забезпечувати роботою. 

Насправді це сьогодні один із головних напрямків нашої співпраці з іноземними партнерами, з організаціями роботодавців. Ми спілкуємось щодо допомоги в підготовці робочих кадрів, закупівлі обладнання й навчання спеціалістів технічних професій через наші профтехучилища. Щоб усе це було кому відновлювати — ми вже готуємо кадри. 

Наостанок запитаю, який Ви вважаєте найбільший виклик зараз для Миколаєва?

Пережити цю зиму. Не замерзнути. У людей складається враження, що це міський голова «вмикає» опалення — смикнув вимикач у кабінеті. Це величезна робота великої кількості людей, які почали працювати ще навесні, готуючись до наступного опалювального сезону.

У нас є великі здобутки — і в «Облтеплоенерго», і в Миколаївської ТЕЦ, яка в державній власності, не просто латали й ставили хомути, а замінили кілометри магістральних труб. І я сподіваюся, що цей опалювальний сезон мине не гірше, ніж попередній.

Авторка: Даріна Мельничук