«Ми видохлись». Віталій Кім про справи в регіоні, звинувачення в корупції й те, чому відійшов у тінь

Під час поїздки в Миколаїв та область для мене головними місцевими викликами видалися проблеми з водою, великі руйнування від обстрілів і повільне відновлення, а також збідніння регіону: стоять порти, не працює більшість великих і середніх підприємств. Для вас також ці проблеми ключові?

Ви правильно підсумували. Це вода, відновлення, обстріли та порти на простої. Але кожне з цих питань треба розгорнути.

Щодо обстрілів. Вони у нас відбуваються щоденно. Я пам'ятаю тільки 3-4 дні цього року, коли обстрілів не було взагалі. Хоч вони вже і не є критичними проти того, як було раніше. Назагал у нас це відчувається, наче обстрілів майже нема.

Щоденно страждають Куцурубська та Очаківська громади, які розташовані на березі моря й обстрілюються з Кінбурнської коси. До окупантів там 4 кілометри. От нещодавно було три обстріли по будинках: три FPV-дрони прилетіло — поранило жінку, вона у стані середньої тяжкості. А в Баштанський район прилетів «Іскандер-М». 

Не можу сказати, що сильно полегшало. Проте вся область відчуває, що обстрілів менше, і жертв у нас 5 за рік — від прильоту ракети у центр міста. А у 2022 році жертв було понад 500 і півтори тисячі поранених.

Ударами росіяни пошкодили чи зруйнували 16 тисяч об'єктів. Відновлено з них уже 6 тисяч — тобто 38%. Миколаївщина у трійці лідерів з відновлення. Люди кажуть, що повільно? Ми не можемо зробити все й одразу.Віталій Кім, голова Миколаївської обладміністрації

Про те, що відновлення відбувається повільно, склалося враження особисто у мене.

За рік ми відремонтували мости й електрику в житлово-комунальних господарствах фактично на 100%. На це пішли зусилля — майже без використання допомоги з бюджету. Звідти витратили лише 8 мільйонів гривень. Кошти залучали з інших сфер: краудфандинг, United24, допомога від бізнесу та навіть від військових. 

Швидше неможливо, я так скажу. Ми й так тут ставимо рекорди з міжнародними партнерами. Є проєкти, які ми реалізували за 3 місяці, коли норма — півтора року. Наприклад, відновлення лікарні швидкої допомоги. Усі ресурси, які надають міжнародні партнери (а натепер це близько 400 мільйонів євро) ми вкладаємо у відновлення. 

Люди просто звикли, що я роблю все швидко, і хочуть, щоб так було завжди. Це ж неможливо. 

Відсутність грошей — найбільша проблема. Наші порти становили 30-40% економіки регіону. Втративши логістику, ми почали втрачати гроші. Фермери їдуть через Одесу, через Рені — це довго, дорого та менш ефективно.Віталій Кім, голова Миколаївської обладміністрації

У бізнесу зараз теж погані часи. Ну не можуть вони більше допомагати в таких обсягах, як це було у 2022-2023 роках. Все, ми видохлись. Плюс у нас перерозподілили «військовий» ПДФО у держбюджет. А він становив половину нашого бюджету. Хоча ми й із цим миримось. Розуміємо, що ПДФО має йти на виготовлення зброї. Нікому ж не будуть потрібні ці будинки, якщо їх знову розвалять. 

Читала, що миколаївські порти повністю готові відновити роботу. Але ж про це поки не може йтися, правильно?

Слід розуміти важливу відмінність: одеські порти за кілометрів 150 від ворога; а вихід з миколаївського порту у велике море — на відстані 2 кілометрів. 

Щоб бити по одеських портах, росіянам потрібні складні у виробництві ракети, які коштують мільйони доларів. А поки вони летять, їх наші ще й збити можуть. А по нашому порту тут може якась мавпа з ручного протитанкового комплексу стріляти.Віталій Кім, голова Миколаївської обладміністрації

Як вони вже робили — останнього разу вбили людей на двох баржах «Нібулону». Тобто можливості в них тут набагато більші. Якщо їх відженуть якомога далі, ми теж зможемо відкрити порти. Поки що росіяни навмисно тримають цей прохід під вогневим контролем. Ідеться про ті ж Куцурубську та Очаківську громади — вони саме через цей прохід і стріляють.

Який відсоток бізнесу зараз не працює? Чи якось заохочуєте повертати великий бізнес?

Загалом падіння десь утричі. Тобто працює приблизно 30% бізнесу. Але дивіться: це середня температура по палаті. Якщо брати фермерів, то вони працюють на 86%. Якщо казати про портову інфраструктуру — то це 0%.

Точково бізнес відкривається, навіть великий. Ми супроводжуємо проєкти, це роблю особисто я. Є проєкти, які реалізовані повністю під час повномасштабного вторгнення. Але це не рятує ситуацію. Це має бути масово. А для масовості потрібні умови. Передусім безпека. 

З Миколаївської області виїхали 680 підприємств у безпечніші регіони. Ще 800 — не працюють, пошкоджені чи зруйновані. Для Миколаєва це дуже велика цифра. Сподіваюся на підтримку держави, на виділення коштів, на покриття збитків щодо релокації.Віталій Кім, голова Миколаївської обладміністрації

Як щодо мешканців? Чи комфортно зараз жити у Миколаєві? Чи повернулися більшість із тих, хто виїжджав? Як багато переселенців?

Ну, мені комфортно. Дружина в Києві буває досить часто, то вона сюди біжить. Їй тут комфортніше і спокійніше, ніж у столиці, де в нас зараз малий вчиться. Хоча ми вже плануємо від 1 вересня поновити навчальні процеси в Миколаєві. Подробиць поки не розкажу.

Взагалі до вторгнення у нас було населення 450 тисяч. На березень 2022-го залишилося менше ніж 180. Зараз ми фіксуємо приблизно 420-430 тисяч людей, з них орієнтовно 30 — це переселенці з Херсонщини. В області кількість фактично не змінилась — 1 мільйон 100 тисяч людей. Але у нас є й позитивна статистика: наприклад, у місті Вознесенськ, яке фактично зупинило ворога, навпаки, фіксуємо збільшення населення на 10%. 

Повернімося до проблем з водою. Чи правильно розумію, що досі йде солона вода з Дніпро-Бузького лиману?

Ні, вже ні. 

Який тоді загалом стан мереж? Впадає в очі купа аварійних ділянок у місті. Коли вдасться звести новий водогін? Були прогнози, що будівництво завершиться до кінця року. Що уже вдалось зробити, і куди пішов виділений з бюджету мільярд?

Нікуди не пішов. Зараз поясню.

По-перше. Те, що ви бачите в місті, — це ремонт пошкодженого старого й одночасно з цим будівництво нового. Зараз ми вже змінюємо третій проєкт. На перший з відновлення водогону уряд нам виділив кошти. Ми вже навіть відновили водопостачання і встигли попрацювати 2 місяці.

Але потім росіяни підірвали Каховську дамбу. Точку забору води, яка була на Дніпрі, затопило і зруйнувало повністю. Проєкт став неможливим. Розпочали новий. Ми вже знаємо, як це зробити — на фінальній стадії ухвалення цього проєкту. Питання лише в тому, як швидко ми це зробимо.

Скажімо так, натепер нам вдалося оптимізувати кошторис. Якщо раніше ми казали про суму від 4 до 8 мільярдів, то зараз гадаю, що це буде близько 2-3 мільярдів. Тому ми зможемо його реалізувати. 

Попередній проєкт, на який виділили мільярд гривень, розбили на 12 об'єктів для того, щоб швидко могли це робити. 6 із них заблоковано через Антимонопольний комітет і суди — вони у процесі, але важкому.

Коштів наразі використано небагато — до 300 мільйонів. Процес іде важко, бо нам треба спершу зробити, а потім держава платить. Важко, бо змінюються ціни. А ще треба все контролювати. Наприклад, ми виявили, що підрядник завищив ціни — розібралися, перерахували, зробили їх нижчими.

Так, ви тоді відреагували на розслідування «Наших грошей» під назвою «Мільярдний розпил по вертикалі Кіма», де журналісти фіксували завищення цін на водопровідні труби у 2-3 рази. Тобто цю історію вдалось переробити?

Так, вдалося, але за понад пів року, поки ми це робили, ціни на трубу виросли на ці ж 30%. Тобто, по суті, ми нічого не зекономили, лише згаяли час. Один тільки тендер — це 2,5 місяця. Тобто по суті юридично все правильно. А фактично — в нас вийшла та сама історія. 

А проте, вже є нова історія. Той самий журналіст-розслідувач Юрій Ніколов нині вас звинувачує в завищенні цін уже на будівництві фортифікацій. Від обладміністрації була публічна відповідь. Однак хочу, щоб ви також відреагували на його цитату… 

Не треба цитати. Я йому відповів, а він проігнорував. Тож передаю Юрію привіт. Вони дали запит неправильно і неправильно подали табличку. Ми роз’яснили, як правильно. Йому це чути нецікаво. Вони вказали ціну 11 тисяч гривень за колоду. А 11 тисяч — це ціна колоди й доставлення на 550 кілометрів до Миколаєва. Тобто ціна колоди — більш як 7 тисяч, і близько 4 тисяч — доставлення. У нас далеко не найвища ціна в Україні. Але йому це, знову ж таки, нецікаво. До нас ніхто не звертався по пояснення. Це просто було потрібно, щоби створити скандальну хайпову новину.

З усім тим вас сміливо можна назвати популярним політиком. На початку війни ви були одним з облич, які надихали та заспокоювали українців. Чи не крилася за цим позитивом утома й зневіра? Чи ви справді завжди так налаштовані?

Ті, хто мене знає, такі питання не ставлять. У нас зараз уся команда працює ефективно, без постійного стресу. На той час війна просто зняла бар'єри та бюрократичні дрес-коди. Я ж із бізнесу. А бізнес працює вільніше, він завжди заточений на результат.

Тоді була потреба у підтримці наших військових, цивільних, у протидії російській інформаційній кампанії. Така відкритість була навмисною — щоб розбити інформаційно-психологічну кампанію росіян. Зараз вони активно готують нову — вже проти президента, проти мобілізації. Вони витрачають шалені гроші на ці операції. 

Ми працюємо далі. Здебільшого на волонтерських силах — завдяки небайдужим людям, які чинять спротив в інформаційному просторі. У нас тут майже неможливо пропхати якийсь російський наратив.

А втім, у нас з'явилися нові обличчя, які працюють, скажімо так, заради себе коханих. Роблять клікбейт, шукають якісь скандали… Вони допомагають росіянам, хоч і опосередковано. Та це їх не колише, бо в них своя мотивація: «Хочу бути обличчям — щоб зростала впізнаваність у медійному просторі». Я таких людей не поважаю. М’яко кажучи.

Хто зараз веде телеграм-канал «Николаевский Ванек»?

Ніколаєвський Ваньок і веде.

Хто це? 

А хто ж вам скаже? Організовуйте аукціон на мільйон доларів — можливо, тоді скажу.

Ви долучені до нього зараз? 

Я не буду відповідати на такі питання. Я ж знаюся на інтерв'ю (сміється). 

Як ставитеся до іншого на той час «заспокійливого» для багатьох українців — пана Арестовича? Ви якось взаємодіяли?

Я з ним розмовляв один раз телефоном. У нього була ідея разом привітати жінок 8 березня. Це був 2022 рік. Я сказав, що це недоречно, і що зараз зовсім не до 8 березня. Це вся моя взаємодія з Олексієм. Моя суб'єктивна думка: він отримує задоволення від того, що «віщає». І він не зміг зупинитися — почав відходити далі й далі, щоб утримувати аудиторію. Зараз я за ним не слідкую. Бачу тільки, що збився зі шляху хлопець. Чи за гроші, чи це особисте, я не знаю.

Арестовичу просто треба було зупинитися. Тому що після певного часу інформаційна система України запрацювала самостійно. Якщо на початку були окремі особистості, які могли щось доносити до людей, то потім почала працювати система. У спікерах такого типу потреби більше не було.Віталій Кім, голова Миколаївської обладміністрації

Тому і ви медійно відійшли у тінь?

Це суто логічний крок. І мої виступи, і присутність у медійному просторі були пов'язані з необхідністю протидії російським ІПСО. Тобто я точно розумів, що роблю. Коли це вже працювало системно по всій країні — вирішив, що я не маю там бути, адже все працює і так. У мене багато іншої роботи. Ну, не міг просто фізично це продовжувати.

Водночас у рейтингу довіри українців до політиків ви на другому місці після президента, а за балансом довіри/недовіри — взагалі на першому. Принаймні так було станом на кінець 2023-го. Чи є підґрунтя у чутках, що вас нібито попросили зменшити медійну активність саме через високий рейтинг? Чи були такі розмови?

Ні. Ми з президентом спілкуємося щодо робочих процесів. Він мій керівник. 

Володимир Олександрович — дуже спокійна людина, яка гарно розбирається в людях. Не можу сказати, звідки взялася ця історія, «хто кого боїться». Де він, а де я… Я просто найнятий робітник. Ним же. Плідно виконую свою роботу. На цьому все.Віталій Кім, голова Миколаївської обладміністрації

Президентських амбіцій у вас немає?

Немає. 

Питання про момент повномасштабного вторгнення. Ви казали, що початок війни проспали та не були готові до цього. Чи не вважаєте ви нині, що південь мав бути краще підготовленим або принаймні проінформованим щодо такого розвитку подій?

А якою могла бути ця проінформованість? Є якась секретність, є певні рішення. І вони були не тут — їх ухвалювали по інший бік кордону в кабінеті однієї психічно хворої людини. Він каже запустити «спеціальну воєнну операцію» — і через 5 хвилин цю команду виконують. Як можна було точно знати, що це відбудеться?

От ви питали, чому Арестович поганий. Ми ж зараз переходимо з вами на обговорення приблизно таких же тем, що й він обговорює: «Чи можна було попередити?.. А як ви вважаєте?». Це все припущення, які були два роки тому. Вони ніяк не впливають на наші подальші дії. Я прибічник того, щоб ми говорили про те, що зараз відбувається. Або про те, що ми маємо зробити, аби досягнути мети.

Ви згадували про російську ІПСО щодо мобілізації. Це зараз резонансна тема в суспільстві. Як гадаєте, чи достатньо тут комунікації влади та власне суспільства?

Про це казати не буду. Річ у тім, що на ІПСО росіяни тратять шалені гроші та шукають слабкі місця. Люди, які бояться, підхоплюють цю ідею. Чого бояться люди насамперед? Невизначеності. Тобто в телевізорі завжди страшніше, ніж у реальності. І ми непогано працюємо зі створенням образу військового — що не все так страшно і погано, як насправді.

У мене безліч знайомих, друзів, кумів, директорів, які пішли на фронт. То вони кажуть: «Та блін, на картинці важко, а ми тут з хлопцями… Все норм». Тому не такий страшний вовк, як його малюють. І ми маємо працювати з тим, щоби створювати об'єктивно позитивну картинку про те, як служать хлопці. 

Ми недостатньо працюємо з протидією російським ІПСО. І, на мою суб'єктивну думку, недостатньо медійно. Хай мене вибачать ті, хто працює з порядком денним щодо мобілізації.Віталій Кім, голова Миколаївської обладміністрації

До речі, як триває мобілізація в регіоні?

Упродовж попередніх двох місяців ми були на перших місцях у країні.

Які цілі в регіоні для вас нині першочергові?

Передусім — допомагати Збройним силам, відновити регіон і спроможність бізнесу. Загалом спочатку треба перемогти, щоб інвестиційна привабливість регіону відновилася, щоб запрацювали порти. 

Далі треба буде працювати довго і нудно, відновлювати регіон. Багато чого вже зроблено, зокрема заздалегідь. Закладено фундаменти відновлення разом з великими підприємствами та корпораціями. Проте для всього цього буде можливість, коли закінчиться війна. Немає жодних планів, переговорів чи іншого. Є тригерна точка — це закінчення бойових дій нашою перемогою. Потім — усі інші плани. Тому що від цієї точки й залежить, які плани будувати і як саме.