2000 годин спусків під воду, але порятунок ТЕЦ — вперше. Подробиці підводного ремонту від водолаза Андрія Власенка
Коли 45-річному Андрію Власенку, керівникові групи водолазів із Черкас, сказали, що для них є завдання «з галочкою» у Києві, він навіть не підозрював, що буде абсолютно новий виклик для нього й команди.
Потрібно було рятувати одну зі столичних ТЕЦ, у яку влучила ворожа ракета, внаслідок чого виникли пошкодження, які не давали їй працювати. А з’явилися вони… під водою.
Отже, 15 січня цього року.
«Інженер ТЕЦ (не називаємо, яка саме, з безпекових міркувань) намалював на листочку колодязь і шахту. Колодязем потрібно було спуститися й потрапити в шахту, яка вела вбік і яка розташована не на дні Дніпра, а нижче. Закопана в землю. На вигляд як тунель, але квадратної форми. Розмір такий, що може пройти лише одна людина, дві не розминуться. Зроблений із товстого бетону, завдовжки кількасот метрів. Прилетіла ракета, і через сейсмічний рух ґрунту споруда втратила цілісність. В одному місці з’явилася павутина тріщин мерів на 30. Їх потрібно було “залатати”, бо через пошкодження тунелю, який використовується для охолодження механізмів на ТЕЦ, вода потрапляла в приміщення самої ТЕЦ. І це не давало теплостанції працювати, бо обладнання заливала вода. Її викачували насосами тиждень. А тоді покликали нас», — розповідає Андрій Власенко.
Він, водолаз першого класу, працює із 2009-го, має 2000 годин спусків. Раніше доводилось і потопельників витягувати, і рибалок із криги рятувати.
Після початку вторгнення пройшов спеціальне навчання, і з командою водолазів-рятувальників вони стали водолазами-саперами. Діставали уламки ракет і «шахедів» як на воді, так і на суші й знешкоджували їх. За чотири роки переважно працювали на суходолі разом з іншими саперами. Розміновували деокуповані території на Харківщині та Херсонщині.
Запитую, у чому полягала робота порятунку столичної ТЕЦ, і чи був серед рятувальників хтось із подібним досвідом?
«Ми накладали технічні шви, тобто забивали щілини спеціальними накладками. Працювали банально молотком і зубилом. Ніхто до нас цього не робив. Були, як космонавти, які вперше вийшли у відкритий космос, — усміхається. — ТЕЦ будувалася кілька десятків років тому, вона нормально функціонувала, так було б і далі років сто, якби не війна».
За градацією, яка є у водолазів, таку роботу вважають підвищеної складності, насамперед через те, що люди працювали в обмежених умовах, не можна було подавати сигналів через мотузку, як це роблять зазвичай. Армована конструкція шахти не дозволяла використовувати й гідроакустичний зв’язок.
«Це ненормальні умови праці, якщо по-людськи», — каже Андрій.
Спершу водолази запустили робота, щоб зрозуміти масштаби руйнувань. Спускалися по черзі, всього п’ять водолазів. Роботи тривали по 10-11 годин на день.
«Спілкування було через робота, він перебував неподалік водолаза, який виконував завдання, і по відеозв’язку передав іншим на поверхню картинку. Ми бачили, чи все добре зі спорядженням, як почувається водолаз, чи не хвилюється. Відповідальність на мені велика як на керівникові групи: якби щось сталося із хлопцями, я б собі не пробачив», — коментує Андрій ситуацію.
Спускалися по черзі, випадало двічі на день кожному. Під водою водолаз працював 40-60 хвилин за раз. За словами Андрія, такий фахівець може й 6 годин бути під водою, але за нормальних умов: коли є видимість, температура води від +14°C, коли нема течії. Тут же вода була +2°C, повітря — 12-15°C морозу.
«За такої температури наш захист передбачає: на тілі термобілизна шикарна, зверху костюм з утеплювачем, і — гідрокостюм, який не пропускає вологи. Ми не чекали, щоб люди мерзли. Краще частіше мінятися. А щодо навколишніх умов, то вони були різні: спершу була нормальна видимість, потім вода стала мутною, бо піднявся з дна мул, часто ламалися насоси. Проте найбільше заважали тривоги. Нас попередили: якщо щось летить, то це на нас. Тому щоразу нам доводилося підіймати водолаза, відходити у сховище ТЕЦ. Тривог було багато, це все вибивало, але поверталися знову й — все по колу повторювали».
Водолази зрозуміли, що впоралися, коли через шість днів вода перестала підтоплювати приміщення ТЕЦ.
«Ми забезпечили безперервну фільтрацію подання води. Але це тимчасовий ремонт, треба провести капітальний, коли стане тепліше», — коментує водолаз зроблену роботу.
Він усвідомлює величезну відповідальність за те, що від нього й команди залежало те, чи повернеться тепло в домівки киян.
«Ми добре відчули, яка ситуація в Києві, на собі. Нас заселили в готель, а там ні води, ні опалення, ні світла. Але ми звиклі, маємо спальні мішки. Розуміємо, що людям дуже важко, і чесно — приємно, що ми могли допомогти. Найбільше для всіх побажання — хай прийде мир і не виникає жодних незручностей».
22 січня водолазів нагородили. Орден «За мужність» III ступеня отримали Артем Орлов, Денис Фролов і Михайло Хижняк; медаль «Захисник Вітчизни» отримав Антон Гайтан; орден Данила Галицького вручили Андрієві Власенку, полковнику служби цивільного захисту, заступнику начальника загону, начальнику групи спеціальних робіт підвищеної складності на водних об’єктах аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України в Черкаській області.
«Я дізнався про це, коли йшов дорогою із шаурмою. Зателефонував керівник і на телефон скинув документ. Ордена ще не бачив, — усміхається Андрій. — Хоч і був шокований, шаурму доїв».
Водолазам дали три дні на відновлення, але вже через дві доби викликали ремонтувати інші гідроспоруди.