Між ультраправих і ультралівих. Чи очолить французький уряд проросійський прем’єр і яким буде новий парламент

Ризикована гра Макрона

Ще тиждень тому, коли відбувся перший тур, французька преса називала оголошення дострокових виборів помилковою авантюрою Емманюеля Макрона — адже на них партія чинного президента показала лише третій результат. 

Усе почалося 9 червня, коли після впевненої На них «Національне об’єднання» набрало 31,4% проти 14,6% у макронівського «Відродження» та 13,83% у соціалістів.перемоги ультраправого «Національного об’єднання» на виборах до Європарламенту і 14,6% голосів стало антирекордом на всіх загальнонаціональних виборах, у який брало участь «Відродження».рекордно низького результату «Разом» французький президент вирішив розпустити Національні збори та оголосив дострокові парламентські вибори. Це рішення стало несподіванкою не тільки для противників чинного президента Франції, але й для його прихильників. Мовляв, навіщо перекроювати політичний ландшафт тоді, коли ситуація цьому явно не сприяє? Тим паче, що попередні вибори відбулися у 2022 році, а отже парламент міг би працювати далі аж до 2025-го.

Глава держави пояснив своє рішення бажанням «прояснити політичну ситуацію в країні та повернути виборцям право обрати своє майбутнє». Такі результати голосування справді важко не сприймати як знак недовіри чинному уряду. Водночас дехто з оглядачів трактував рішення Макрона як спробу перервати впевнений марш ультраправих, поки вони не досягнули тотальної переваги.

Перший тур: тривожна поразка

Перший тур виборів показав, що позиції опозиційної політсили Марін Ле Пен міцнішають: «Національне об’єднання» набрало 33,15% голосів і відразу ж отримало 39 депутатських крісел із 577. Хоч це й здається абсурдно малою часткою, насправді цей результат був приголомшливим.

Річ у тім, що у Франції вибори до парламенту дещо відрізняються від українських. Власне, сам парламент складається з двох палат — Національних зборів і Сенату. Вибори до Сенату непрямі: 346 сенаторів обирають близько 150 тисяч Міські голови та місцеві депутати, члени Національної асамблеї тощо.представників органів влади.

Проте нас вони зараз не цікавлять, бо ця палата виконує радше функцію стримання та контролю, тоді як головними є Національні збори. Туди вибори вже прямі — французи голосують на загальних виборах: обирають по одному представнику від кожного з 577 округів. Тобто загальний відсоток голосів не має значення — головне перемога конкретного кандидата в конкретному окрузі.

А втім, і це ще не головна особливість виборчої системи! Парламентські вибори у Франції мають два тури. У першому турі кандидат може перемогти, виключно якщо отримує абсолютну більшість голосів (понад 50%) і за умови, що на дільницю прийшли не менше 25% виборців. Так, бути обраним уже в першому турі зазвичай вдається одиницям. Приміром, на минулих виборах одразу вдалося вибрати п’ять депутатів, а у 2017-му — лише чотири. Цього разу результат паранормальний: із першої ж спроби бар’єр подолали 76 кандидатів. Серед них і сама Вона здобула 58% підтримки на виборчому окрузі в Па-де-Кале на Півночі Франції.Марін Ле Пен. 39 місць отримала її політсила, а ще 31 — лівий «Новий народний фронт». Президентська коаліція натомість після першого туру мала лише 2 переможців, а інші партії — ще 3.

Що ж до загального розподілу голосів: ультраправе «Національне об’єднання» набрало 33,15%, ультралівий «Новий народний фронт» — 28,21% голосів, президентський блок «Разом» — 21,28%, а ще 10,23% — партія «Республіканці».

Це був уже не такий розгром, як на виборах до Європарламенту. Та головне: завдяки специфіці двотурової мажоритарної системи у конкурентів ультраправих залишалося поле для маневру.

Другий тур: ліві та центристи повертаються

Для участі в другому турі кандидати повинні були в першому набрати голоси не менше 12,5% зареєстрованих виборців. У такому разі в другому турі можуть узяти участь 3–4 кандидати.

Зазвичай другий тур — суперечка двох. Випадки, коли кандидатів більше, рідкісні: у 2022 році таких округів із трьома претендентами було лише 8, а у 2017-му взагалі один. 

Цього ж разу в другий тур одразу в 306 округах вийшли по три кандидати, а ще в 5 округах — навіть чотири. При цьому після першого туру саме кандидати від ультраправих вважалися фаворитами: на 297 округах саме вони йшли у другий тур як переможці першого.

Для того щоб ризикований задум Емманюеля Макрона увінчався успіхом, французькому президентові довелося домовлятися з альянсом ультралівих сил «Новий народний фронт». Політсили порадилися та визначили найсильніших кандидатів на кожному з округів — і зняли своїх висуванців там, де кращі шанси мав союзник. Так, ліві й центристи намагалися не розпорошувати голоси між собою, а разом піти проти ультраправих. 

Ця тактика спрацювала. Ліві з «Нового народного фронту» отримали 182 мандати, альянс Макрона «Разом» — 168, а ультраправі на чолі з Марін Ле Пен — неочікувано лише 143.

Побачивши результати виборів, Жордан Барделла, один із лідерів ультраправого «Національного об’єднання», заявив, що «союз безчестя» кинув Францію в обійми ультралівих. Саме 28-річний Барделла був головним претендентом на крісло прем’єр-міністра в разі перемоги ультраправих — він міг би стати наймолодшим очільником уряду в історії Франції. 

Варто відзначити рекордно високу явку — 67%. Це Тоді на дільниці прийшов 71% виборців.найвищий показник активності французьких виборців із 1997 року. Масове протестне голосування, до якого закликали місцеві зірки та навіть футболісти, стало додатковим фактором, що змінив баланс сил не на користь «Національного об’єднання».

Тож зупинити марш ультраправих вдалося завдяки особливостям французької виборчої системи та єдності за принципом «ворог мого ворога — мій друг». Цього разу.

Ультраправі програли вибори, але зробили крок уперед

Оскільки жодна з політичних партій не отримала одноосібної переваги, навряд можна стверджувати, що на цих виборах є політсила-переможець. Хоч ситуативному союзу лівих і центристів вдалося стримати ультраправих, на Францію чекає запрограмована політична нестабільність.

Так, чинний прем’єр від президентської партії Входить у міжпартійне об’єднання «Разом», яке й брало участь у виборах.«Відродження» Габріель Атталь уже навіть подав у відставку — він вважає, що наступним головою уряду має стати представник лівих сил. Щоправда, президент поки що його відставку не прийняв — мовляв, послідовність змін має «забезпечити стабільність країни».

Проте новий уряд усе ж формуватимуть — і робитиме це не лояльний главі держави блок, а геть різні за поглядом політичні сили. Вони мають утворити коаліцію зі щонайменше 289 депутатів. Вочевидь ультраправі лишаться осторонь цього процесу.

За таких умов для політсили одіозної Марін Ле Пен, яку нерідко називають політикинею неофашистського спрямування через її ксенофобську риторику, дострокові парламентські вибори все ж стали суттєвим кроком уперед, як порівняти з результатами попередніх кампаній. Якщо на виборах 2022 року політсила Ле Пен отримала 89 мандатів, то цього року — майже у два рази більше.

На попередніх виборах за ультраправих віддали свої голоси трохи більш як 4 мільйони французьких виборців. Цього року за «Національне об’єднання» проголосували вже понад 10 мільйонів французів. До речі, це ще одне свідчення успіху завдяки мажоритарній системі — попри суттєву перевагу в мандатах, у потенційної коаліції лівих і центристів в абсолютних показниках не настільки кращий результат: за «Новий народний фронт» і президентський блок «Разом» сумарно проголосували близько 14 мільйонів. 

Твоя підтримка допомагає нам не зупинятися

Підтримати

Проросійський прем’єр?

Зростання популярності ультраправих — тривожний подзвін і для французів, і для українців. Членів «Національного об’єднання» неодноразово ловили на ксенофобських висловлюваннях. Сама партія виступає з популістськими антимігрантськими гаслами, експлуатує тему євроскептицизму, критикує НАТО та прагне дистанціюватися від російсько-української війни.

Та й багаторічну лідерку політсили Марін Ле Пен уже давно називають проросійською політикинею — її навіть звинувачували у фінансуванні виборчої кампанії російськими грошима. Хоч останнім часом політикиня засуджувала війну та декілька разів навіть висловилася на підтримку України, після першого туру вона заявила, що в разі перемоги «Національного об’єднання», сформований ним уряд заборонить ЗСУ бити французькою зброєю по території рф. 

Інший лідер ультраправих, Жордан Барделла, «остерігається ескалації», проте послідовно підтримує надання військової допомоги Україні. Хоча й уникнути закидів у зв’язках із росією Барделлі все ж не вдалося. Кілька років тому він зустрічався з людьми, близькими до кремлівського олігарха Костянтина Малофєєва. Політик ніколи публічно не пояснював мету цих зустрічей, а згодом закликав своїх опонентів у Франції «не вчити володимира путіна демократії».

Безумовно, поразка ультраправих у Франції є позитивною новиною для українців. Але які позиції в політсил, які формуватимуть більшість у парламенті? Прикметно, що серед партій ультралівого «Нового народного фронту», переважає беззастережна підтримка України. 

Єдиний, хто неодноразово виступав проти надання Україні військової допомоги, — лідер партії «Нескорена Франція» Жан-Люк Меланшон. Протягом своєї політичної кар’єри Меланшон багато разів стикався зі звинуваченнями у проросійській позиції.

Саме його партія отримала найбільше мандатів серед усіх політсил, що сформували ультралівий «Новий народний фронт». Політсила Меланшона матиме в Національних зборах 74 місця із загалом 182, які отримав ультралівий блок. Другою за величиною силою «Нового народного фронту» в парламенті будуть соціалісти — 59 мандатів. Зелені отримали 28 мандатів, а ще 9 — комуністи. Так, у Франції досі є комуністи в парламенті.

У французькій політичній традиції саме представник найбільшої парламентської фракції-переможиці стає прем’єром. Тож тепер Меланшон не приховує своїх амбіцій стати главою уряду й уже закликав президента Макрона або призначити прем’єром представника партії-переможця, або піти у відставку. 

Варто зазначити, що Макрон і Меланшон мають довгу історію особистої ворожнечі та взаємних нападок. Тому немає нічого дивного в тому, що глава держави проігнорував вимогу Меланшона та навіть проігнорував прохання про відставку від «свого» прем’єра Габріеля Атталя. Він залишатиметься на посаді, допоки не буде сформовано новий уряд.

Одіозна фігура Меланшона на прем’єрському кріслі є неприйнятною для більшості політсил, що увійшли до «Нового народного фронту». Лідери соціалістів та зелених уже зробили заяви про те, що очолити уряд має компромісний політик який не викликатиме суперечок усередині коаліції. 

А втім, кого б коаліція не поставила на чолі уряду, це навряд чи позначиться на рівні військової підтримки, яку Франція надає Україні. Такий прогноз можна давати сміливо, адже питання зовнішньої політики і оборони є прерогативою президента, а не прем’єра. У Франції президентові не потрібно звертатися до парламенту, коли йдеться про постачання зброї союзникам або навіть відправлення французьких військ до інших країн.

Наприклад, згідно зі статтею 35 Конституції Франції, президент інформує парламент про рішення про направлення збройних сил для проведення військових операцій за кордоном не пізніше ніж через три дні після ухвалення рішення. Тобто постфактум. Лише коли французькі війська перебувають за кордоном понад чотири місяці, президент повинен направити до парламенту запит про продовження терміну перебування військових підрозділів за межами Франції.

Тож остерігатися зменшення військової підтримки з боку Франції найближчим часом причин немає. Ба більше, якщо президент захоче збільшити рівень допомогти Україні, він може зробити це без згоди уряду. Тож, хто б не став прем'єр-міністром, курс Парижа на підтримку Києва навряд чи зазнає змін.