Українська Суджа, Таганрог, Воронеж і Кубань. Як і коли етнічні українські землі стали російськими
А ви знали, що свого часу у вишах Воронежа навчання відбувалось українською мовою? І що Наразі місто у Ростовській області росіїТаганрог і ростовські Наразі центр вугільної промисловості у Ростовській області росії, за 155 км від ЛуганськаШахти офіційно входили до складу радянської України? А, крім У 1918 році місто Суджа майже місяць було столицею Радянської УкраїниСуджі, ще й Білгород був столицею України?
Адміністративний поділ у російській імперії ніколи не враховував етнічний чинник. Губернії створювалися і розмежовувалися з економічних або політичних міркувань. Винятками були тільки Царство Польське та Князівство Фінляндське, чиї межі визначалися саме за національністю мешканців.
«А в 1917 році Українська Центральна Рада — парламент України з 17 березня 1917 року до 29 квітня 1918 рокуЦентральна Рада проголосила одним з основних своїх завдань створення автономної України. Відтак вона мусила для себе і для світу відповісти на запитання: які ж території колишньої російської імперії є Україною? Починаючи з Центральної Ради, всі українські уряди у наступне десятиліття мали суперечки з росією стосовно нашого кордону.
Українсько-російський суходільний кордон, яким він був станом на 1991 рік, остаточно склався у 1925 році. У підсумку до складу України не увійшло багато територій на півночі та сході, де більшість населення становили саме українці», — говорить старший науковий співробітник Інституту історії України Геннадій Єфіменко.
З допомогою науковця hromadske з’ясувало, як склався кордон між росією та Україною і чому багато українців опинилися з його російського боку.
Потуги Центральної Ради
Логіка Української Центральної Ради була проста: Україною є територія, заселена українцями, а українці — ті, для кого українська мова рідна.
Статистичну інформацію Центральна Рада мала: ще у 1897 році в російській імперії провели всеросійський перепис населення, який, серед іншого, уперше з’ясував, якою мовою розмовляють у конкретній адміністративній одиниці.
На той час україномовні переважали у кожному з повітів 7 губерній: Волинській, Катеринославській, Подільській, Київській, Полтавській, Харківській та Херсонській. І були губернії, де в окремих повітах українці становили більшість. Найбільше таких повітів мала Воронезька губернія — в Острогозький повіт — адміністративно-територіальна одиниця у складі Воронезької губернії, що існувала в 1727-1928 роках. Повітове місто — ОстрогозькОстрогозькому, приміром, українці становили понад 90% населення, у Богучарському — понад 80%, у Бірючанському — близько 70%.
Але тривала Війна тривала з 28 липня 1914 року до 11 листопада 1918-го. У ній брали участь 38 держав з населенням 1,5 млрдПерша світова війна, очільникам України було не до змін в адміністративному устрої. І Центральна Рада зайняла таку позицію: нехай Тимчасовий уряд росії правив територією колишньої російської імперії у період між лютневою революцією, яка скинула самодержавну владу царя, та більшовицьким переворотом — з 2 (15) березня до 25 жовтня (7 листопада) 1917 рокуТимчасовий уряд визнає за Україною територію лише тих губерній, де українців більшість. Ішлося про перераховані вище сім губерній плюс Чернігівська і Таврійська губернія — адміністративно-територіальна одиниця російської імперії, існувала до 18 жовтня 1921 року. Адміністративним центром був Сімферополь. Губернія охоплювала весь Кримський півострів та частину Степової України з українською більшістю населенняТаврійська (разом з Кримом). А решту українських територій, мовляв, уточнимо та приєднаємо вже після закінчення війни та скликання Всеросійські установчі збори — виборна представницька установа, на яку різними політичними силами російської республіки покладалося завдання остаточного розв'язання питання про державний устрій росії після ліквідації монархії. Були розігнані більшовиками під час жовтневого переворотуВсеросійських установчих зборів.
«З цими пропозиціями Центральна Рада відрядила делегацію в Так з початком Першої світової війни в росії стали називати Санкт-ПетербургПетроград, але Тимчасовий уряд їх проігнорував. У своєму Документ ухвалили 23 (10) червня 1917 рокуПершому Універсалі Центральна Рада проголошує автономію України. У відповідь на це до Києва прибула делегація Тимчасового уряду. У перемовинах ішлося вже про «10 незаперечних губерній» у складі України — окрім 9, які ми просили, нам планували віддати ще й Бесарабська губернія — адміністративно-територіальна одиниця російської імперії з центром у КишиневіБесарабську.
Але у підсумку Тимчасовий уряд визнав за Україною лише чотири з половиною губернії: Київську, Волинську, Полтавську, Нині це переважно територія Хмельницької, Вінницької, частково — Одеської, Кіровоградської, Миколаївської областей та МолдовиПодільську та Чернігівську без північних чотирьох повітів — Стародубського, Суразького, Новизибківського та Мглинського», — роз’яснює Геннадій Єфіменко.
Тим часом більшовики скинули Тимчасовий уряд. Центральна Рада проголосила Державно-правовий акт, ухвалений 20 (7) листопада 1917 року після Жовтневого перевороту в Петрограді та повалення Тимчасового уряду. Проголосив Українську Народну Республіку, яка зберігала федеративний зв'язок з російською республікоюТретій універсал, у якому йшлося про створення Української Народної Республіки в межах уже названих 9 губерній, (але Таврійська тепер — без Криму). Зазначалося, що згодом має відбутися долучення до УНР інших теренів з українською більшістю населення. Буквально через кілька днів Центральна Рада ухвалила закон про Вибори до Виборна законодавча установа, завданням якої було встановити конституцію української держави. Скликані так і не булиВсеукраїнських установчих зборів — участь у них мало взяти і населення тих повітів Курщини та Вороніжчини, де українці становили абсолютну більшість. Хоч ці повіти формально і не ввійшли до УНР.
Усі спроби Центральної Ради визначитися з кордонами України відбувались у дуже непевний час: тривала Перша світова війна, одночасно на теренах колишньої російської імперії спалахнула громадянська війна, в Україні вирували визвольні змагання — прикордонні стовпчики, навіть якби їх хтось установив, дуже швидко пішли б на ватри.
Скоропадський між німцями та більшовиками
1918 року замість Центральної Ради у Києві постав гетьманат 29 квітня 1918 року Центральна Рада була усунута від влади в Україні. Павла Скоропадського оголосили гетьманом Української Держави. Гетьманат в Україні проіснував до 14 грудня 1918 рокуСкоропадського. На противагу Генеральному секретаріату — уряду УНР, більшовики ще у грудні 1917-го створили «Народний секретаріат» — радянський уряд України. Питання кордонів тепер вирішувалося у цьому трикутнику.
Михайло Грушевський — голова Центральної Ради УНРГрушевський і Скоропадський прагнули об’єднати всі етнічні українські землі — аж до Кубані, Таганрога, Зелений Клин — історична українська назва території Приамур'я — південної частини Далекого Сходу, у нижній частині річки Амур і над Тихим океаном, площею близько 1 млн км². Була заселена етнічними українцями. Найбільші міста: Хабаровськ, ВладивостокЗеленого Клину, певних територій Сибіру. Та коли Війська кайзерівської Німеччини, які під час Першої світової окупували Україну, були гарантом влади Павла Скоропадського в Українінімецькі й гетьманські війська почали виходити за межі територій, задекларованих у III Універсалі, кремль став тицяти в очі Центральній Раді та гетьману Скоропадському тим Універсалом і домігся від німців, щоб вони не вводили свою армію на терени українських повітів Вороніжчини.
На початку травня 1918-го почалися переговори між Українська Держава охоплювала територію Північної, Центральної, Східної (за винятком незначної частини Донецької та Луганської областей) і Південної України (за винятком Південної Бессарабії та Криму), а також суміжних українських етнічних земель, що охоплювали більшу частину сучасних Берестейської та Гомельської областей Білорусі, територію Придністров'я та окремі райони на півночі Молдови, більшу частину Брянської (Стародубщина), Білгородської та Воронезької (де-факто лише захід та південь) і південну частину Курської областей росії, а також Холмщину та частину Підляшшя у межах сучасної Польщі (що де-факто контролювалися австрійськими військами), зі столицею в Києві з 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Постала на місці Української Народної Республіки внаслідок гетьманського перевороту. Очолювалась гетьманом Павлом СкоропадськимУкраїнською Державою Скоропадського та радянською росією. Через три місяці було адміністративно оформлено приєднання до Української Держави низки повітів Курщини та один — Вороніжчини. Йшлося про повіти, які або перебували під повним контролем гетьманського війська, або становили «нейтральну зону»: зокрема Путивльський, Рильський, Суджанський, Грайворонський, Білгородський, Корочанський, Валуйський.
«Насправді частина цих територій ніким не контролювалася. Але навіть більшовики тоді на своїх картах позначали ці терени саме як українські. Тому й радянський уряд України вони створили в Суджі — у листопаді 1918 року. Пізніше цей уряд на кілька днів переводився до Білгорода — і тільки у січні 1919 року з допомогою німецького гарнізону закріпився у Харкові», — говорить науковець.
За словами Геннадія Єфіменка, уряд Леніна брав до уваги прагнення України залишити за собою ті території Курщини та Білгородщини, куди за Скоропадського встигли просунутись німецькі та українські військові. Водночас поки Кубань і Дон були в руках білогвардійців, долю тамтешніх українських теренів українці у переговорах із кремлем не порушували.
А Україна не ратифікувала рішення москви
Директорія УНР — найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Очолювали Володимир Винниченко та Симон ПетлюраДиректорія Петлюри покінчила з гетьманатом Скоропадського. Однак битву за Україну Петлюра більшовикам програв. Контроль над більшою частиною України перейшов до українського радянського уряду в Харкові. Формально Україна — незалежна радянська республіка. Реально — у руках москви.
«На початку 1919 року кремль забрав собі приєднані до Української Держави землі тодішньої Курщини — той же Грайворон, Білгород тощо. Представник радянської росії на переговорах щодо кордону пояснював: якщо раптом Україна вийде з орбіти росії, то курські та білгородські чорноземні повіти їй нічого не додадуть. Україна і без них багата на продовольство. А от росії без цих хлібних зон буде сутужно. Одночасно від України відкушують чотири північні повіти Чернігівської губернії — Мглинський, Суразький, Стародубський та Новозибківський. Відтоді вони для України втрачені», — розповідає пан Єфіменко.
Але у 1920 році нові політичні реалії знову спонукали москву змінити російсько-український кордон. Тоді саме більшовики перемогли Білий рух на Донщина — етнокультурний регіон у складі сучасної росії, в якому з XVIII ст. по першу половину XX ст. проживала значна кількість українців. Свою назву регіон отримав від Області Війська Донського, адміністративно-територіальної одиниці російської імперії. До Донщини належать землі значної частини сучасної Ростовської області, а також окремі райони Волгоградської області, Республіки Калмикія та Краснодарського краю російської федерації. Як окремі регіони історичної Донщини виділяються Донське Приазов'я (з містами Ростов-на-Дону, Таганріг, Азов) та Східний Донбас (Шахти, Кам’янськ-Шахтинський, російський Донецьк). Історичним центром Донщини є місто РостовДонщині. І вирішили адміністративно об’єднати увесь Донбас — в Україні. Відповідно до постанови Президія Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК) — колегіальний орган державної влади в Українській СРР (УСРР) у 1919-1938 роках, що обирався Всеукраїнським центральним виконавчим комітетом і діяв від його іменіПрезидії ВУЦВК «Про усталення меж і складу Донецької губернії» від 16 квітня 1920 року, до України увійшла частина теперішньої Ростовської області росії — зокрема місто Шахти і Таганрозький округ, який мав постачати донецьким промисловим селищам продовольство.
«Тобто більшовики керувалися економічними й управлінськими чинниками, а не етнічними. Приміром, понад 80% населення Станиця Луганська — селище в Україні, адміністративний центр однойменної селищної громади Щастинського району Луганської областіСтаниці Луганської становили російськомовні, але населений пункт був поруч із Луганськом, тодішнім центром Донецької губернії. Тому його передали Україні. А українськомовну Кубань не включили до України, бо її відділяла Донська область — територіальна одиниця РСФРР у 1920-1924 роках. Утворена з ліквідованої більшовиками Області Всевеликого Війська ДонськогоДонська область із центром у Ростові, яка входила до складу російська соціалістична федеративна радянська республікаРСФРР», — зазначає Геннадій Єфіменко.
Коли у липні 1923 року було створено СРСР, Україна ввійшла до його складу з Шахтами й Таганрогом, які нині є частиною Ростовської області.
москва вирішила: кордонами між новоспеченими радянськими республіками у складі СРСР будуть дореволюційні кордони між відповідними губерніями. Тобто етнічний фактор знову не врахували.
Українська радянська влада хоч і мусила виконувати вказівки москви, але часто була з ними не згодна. Так, у 1924 році під час роботи комісії Центральний виконавчий комітет СРСР — найвищий виконавчий орган державної влади СРСР у період між всесоюзними З'їздами рад, який діяв з часу заснування СРСР у 1922 році до початку повноважень Верховної Ради СРСР першого скликання у 1938 роціЦВК СРСР з визначення кордону українці виступили зі зверненням, що адміністративні кордони України не збігаються з етнографічними, і це питання треба розв’язати «в усій повноті».
Українська сторона запропонувала приєднати до радянської України частину Курської та Воронезької губерній з чисельністю населення у 2 050 956 людей, з яких 69% становили українці. росіяни виступали проти. Комісія ЦВК СРСР ухвалила компромісне рішення — приєднати до України території з загальною чисельністю 1 019 230 людей, 58,1% яких становили українці. Серед територій, які підлягали приєднанню, були Білгородський та Грайворонський повіти Курської губернії.
«Але більшовицькі очільники скасували рішення комісії! Вони проігнорували й резолюцію Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн) — міжнародна організація комуністичних партій, що ставила за мету здійснення світової пролетарської революції. Заснований 1919 року в Москві за ініціативи Леніна. 1943 року Сталін розпустив Комінтерн на вимогу керівництва союзників СРСР у Другій світовій війні — США та Великої Британії. Українські комуністи зверталися у Комінтерн, щоб той допоміг порозумітися з Москвою в питаннях кордонівКомінтерну від 24 грудня 1924 року, в якій ішлося, що кордони між Україною та росією мають враховувати етнографічний принцип», — розповідає історик Єфіменко.
Зрештою в 1925 році московська влада передала Україні лише Путивльський повіт і деякі незначні території Курщини та Вороніжчини і забрала в України Шахти й Таганрог. Так остаточно сформувався кордон між Україною та радянською росією.
«У 1925 році Президія ЦВК СРСР ухвалила постанову від 16 жовтня “Про врегулювання кордонів Українська Соціалістична Радянська РеспублікаУСРР з БСРР та РСФРР”. Після цього постанову мав ратифікувати Всеукраїнський з’їзд депутатів. Тому що питання зміни територій перебувало саме в його компетенції. Але питання про ратифікацію в Україні навіть не порушувалося. Формально процедура не відбулася. Хоча фактично кордони змінилися», — говорить Геннадій Єфіменко.
Щоб не образити росіян
Чи не тому українці не ратифікували постанову москви, що були принципово з нею незгодні? У червні 1926 року пленум Центральний комітет Комуністичної партії (більшовиків) УкраїниЦК КП(б)У «Про підсумки українізації» навіть дав доручення Політичне бюро — керівний орган комуністичних партійполітбюро ЦК: «Провадити далі роботу в справі об'єднання у складі УСРР усіх територій з українською більшістю населення, що з нею межують і входять до складу Радянського Союзу».
Гостроти питанню додав і результат всесоюзного перепису населення, проведений у грудні 1926 року. Він засвідчив: величезна кількість людей, які під час перепису назвали себе українцями, мешкають на землях, що їх росія залишила за собою. На Курщині та Вороніжчині, приміром, було 26 районів, де переважали українці. А на Північному Кавказі (Кубань і Ростовщина) — аж 37!
Як розповідає Геннадій Єфіменко, у травні 1928 року нарком освіти УСРР Микола Скрипник звернувся в політбюро ЦК КП(б)У з офіційним поданням стосовно зміни кордонів України. Політбюро погодило заявку на передання Україні повітів Курської та Воронезької губерній, заселених здебільшого українцями. Лазар Каганович, очільник КП(б)У, адресував це подання до кремля. Але москва не захотіла почути українське політбюро. Кордони залишилися без змін.
На зустрічі зі Сталіним у 1929 році питання кордонів порушували українські письменники. «Ми в ЦК двічі вивчали питання і залишили без наслідків. Ми повинні бути особливо обережні, тому що такі зміни провокують величезний спротив з боку деяких росіян», — відповів письменникам Сталін.
Максимум, чого українцям вдалося домогтися у москви — українізації освіти в тих районах за межами України, де українці становили більшість населення. Микола Скрипник зорганізував у росії 500 українських шкіл та українські відділення у вишах — на Вороніжчині, Кубані, навіть в Омській області. Потім москва назве це «петлюрівщиною», за проукраїнську позицію Скрипника обізвуть контрреволюціонером. Він застрелиться у 1933-му.
«Свого часу Ленін зауважував, що кожному етносу треба залишити мінімум його національної території. У Сталіна єдиного підходу до розв'язання цього питання не існувало. Від України він відщипнув по максимуму. А от Молдова як союзна республіка була створена у межах своїх етнічних територій. Мабуть, що менш загрозливим для влади був певний етнос, то більшу територію йому могли виділити», — підсумовує розмову Геннадій Єфіменко.
