Між рядками любові. Книгарня пам'яті загиблого Миколи Рачка

Найближчий з усіх

Це історія великої любові. Сестри до брата. Любові такої, що не треба про неї гучних чи тихих слів. Вона відчувається. Вона навіть лине від стін.

До речі, ці стіни були рожевими. Тут, у середмісті Вінниці, раніше працював салон краси. Приходили дівчата на манікюр і «колоти губи». Тепер — вишукана книгарня в улюблених кольорах Миколи: З англійської Navy Blue — «синій морських офіцерів». Темний відтінок однострою в багатьох військово-морських силах.нейві блу і піщано-золотого. Приміщення родина придбала, склавши допомогу сім’ї загиблого військового та гроші з продажу квартири. Оренду принципово не розглядали.

«Тут детективи, тут трилери, тут українська проза, а тут поезія, — сестра воїна Тоня Люлька водить поміж шафами, забитими книгами до стелі. Руде волосся ллється спиною. — А тут дитячі, підліткові. Це серія про Гаррі Поттера. Коля був фанатом. Ми з ним удвох спочатку читали російською, потім українською, потім англійською. Якось із годину доводив знайомим, які заборонили своїм дітям читати про Гаррі, що це найкраща з книг, аби повірити в добро».

Голос її тихшає при згадці про брата. Тоня старша від Колі на шість років. Запитую, чи дуже вони близькі. Вона змовкає, придушуючи сльози, які готові от-от бризнути.

«Тата й маму страшенно поважаємо й любимо, та ми були одне в одного найближчі».

Брата «підкинули» Тоні, коли Колі виповнився рік. Дівчинка злилася, що діти у дворі граються, а вона сидить із «малим гівнюком». Він ще і якось їй п'яткою зуба вибив. Та мало-помалу щоденна турбота — мити, годувати, забавляти — вплинула так, що дівчинка стала сприймати брата, немов свою дитину.

Щасливих спогадів багато: як у селі пасли корів, ховалися в кукурудзі, гралися патиками. Коли ж Коля пішов у перший клас, виявився старанним школярем: так втомлювався, що батькам іноді доводилося виламувати двері чи висаджувати вікно в його кімнаті, бо засинав і нічого не чув.

«У нього уроки — на першому місці, ми аж лякалися цієї відповідальності», — усміхається Тоня.

Вона пам'ятає його вчителів, його хвороби, його дорослішання. А ще: як обоє любили книги.

Іноді траплялося, що батьки витягували дітей з-під ковдри, де кожен із ліхтариком читав своє. Доньці діставалося за Ідеться про роман«Таємний щоденник Лори Палмер» письменниці Дженніфер Лінч, у якому йдеться про події у всесвіті культового містичного серіалу «Твін Пікс», який зняв батько літераторки.«Твін Пікс», до якого вона, мовляв, не доросла; а сину влітало за те, що псував і так поганий зір.

У сьомому класі хлопець перейшов до технічного ліцею, там також став взірцевим учнем. Потім вступив до Києво-Могилянська академія.Могилянки, вивчав літературу. Захоплювався автомобілями — курсову роботу написав про машину Отто Кестера Герої твору полюбляють їзду на машині, яку вони самотужки вдосконалюють, перетворюючи на швидку гоночну автівку в старому корпусі — вона здобуває славу «привида шосе».«Карл» із роману Ремарка «Три товариші». Та й працювати пішов журналістом саме в автомобільний портал — InfoCar. Також був редактором у науково-популярному журналі «Куншт».

Відстань між Вінницею та Києвом не вплинула на близькість між рідними людьми: Тоня приїздила на заходи до Могилянки, а Коля часто бував удома.

«Ми так відчували одне одного! Я готова була вбити його дівчину, у яку він закохався і через яку дуже страждав», — каже в серцях сестра.

Книгарня про Колю, для Колі

Годинник вінницької вежі грає гімн. Отже, зараз полудень. О третій годині буде «Ой у лузі червона калина» — гімн Січових Стрільців. Нову хвилю популярності ця пісня здобула на початку великої війни, коли в дещо зміненій вокальній формі її виконав Андрій Хливнюк з гурту «Бумбокс».«Червона калина», о шостій вечора — Музичний твір українського композитора Миколи Леонтовича, що став усесвітньо відомим як мелодія для різдвяних співів.«Щедрик». 

Вежа — місце зустрічей. «Якщо хочеш культурного неформального двіжа, йдеш до вежі. Тут вечорами збирається така класна молодь. Це місце сили, так його Коля називав», — промовляє жінка. Вона часто повторюватиме у розмові: «Коля казав», «Коля любив», «Коля навчив».

Бачився із сестрою теж біля вежі, коли приїздив з Києва. Гостював у батьків і біг до Тоні, у їхнє улюблене кафе L'umore. Коли воїна не стало, а родина вирішила відкривати книгарню, шукали місце біля вежі й цього кафе — від «Героїв» до них кілька хвилин ходи.

Щоб присвятити себе мрії брата, жінка покинула роботу — раніше мала школу іноземних мов.

«Герої»  — це була ідея Колі з мамою. Вона завжди казала, що у Вінниці не вистачає книгарні.  А Коля додавав: Мало купити книгу, тут мають зустрічатися люди. Щось обговорювати, знаходити однодумців».Тоня Люлька, сестра полеглого воїна

Знадобилися 10 місяців, щоб книгарня відчинила свої двері. Тут багато його портретних фото; є моделі автівок, які обожнював; картина з Острів у Каркінітській затоці в Скадовському районі Херсонщини.Джарилгачем, де відпочивав із друзями; світлина дороги до села, де провів дитинство. Тут із програвача лунає його улюблена музика: гурти «Скрябін», The Cranberries, Pink Floyd і багато-багато джазу. Вініл — його пристрасть.

Тут полиця з його особистими книгами: серед них «Три товариші» Еріх Марії Ремарка, «Зроби або помри» Джозефа Конрада, «Інтернат» Сергія Жадана, «Прощавай, зброє!» Ернеста Гемінґвея.

Поруч — книги, які дарують і присвячують Миколі Рачку самі автори, які приходять на зустрічі із читачами до «Героїв». Сергій Жадан, Ростислав Семків, Володимир Єрмоленко та інші. А ще тут чотири читацькі клуби. Буває, якусь книжку розметуть покупці, як-от Книга дослідника Ростислава Семківа.«Пригоди української літератури», то Тоня дозволяє взяти почитати з полиці.

Книги є із понад 50 видавництв. З тими, з якими Коля не хотів співпрацювати, родина справи не має. Заходять сюди і письменники, і військові, і медики, і волонтери — подій у просторі дуже багато. Але найцінніші для Тоні незнайомці, які приводять сюди своїх дітей за руку — і розповідають про Колю.

«Кажуть: не сотвори собі кумира. А в мене такий захват від брата! Він менша за мене дитина, та він нереальний! Найсвітліша людина!» — Тоня вся в емоціях.

Згадує, як Коля завжди вигадував усім подарунки. Не просто щось тикав у руки та вітав із днем народження, а створював свято. Коли Тоня була вагітною, прислав дві пляшки вина, а в листівці розповів історію виноробні та самого напою. Ніжно підписав: «Посмакуєш після народження малюка». Іншого разу вона отримала від нього доставку — торт, якого руками не охопити, з ним хмару кульок. А сам тоді був в окопі під Бахмутом.

«Ви багатьох знаєте, хто, як приїжджають додому, садять маму в машину і везуть у “Львівську цукерню”? Замовляють гарний обід і довго розпитують, як справи. Йдуть вулицею і раптом кажуть: “Мамо, давай тобі якісь кросівки гарні купимо?”. Заходять у книгарню — і виходять із чотирма торбами книжок».

Поки ми говоримо, до книгарні стрімко вривається жінка — бере з полиці примірник «Художній роман, у якому герої проходять шлях від дитинства в Криму до окупації півострова росією у 2014 році. За Перекопом є земля» Анастасії Левкової і відразу ж йде на касу.

Один крок

У 2018 році Коля пішов в армію.

Він мав класну роботу в Києві. Аж раптом: «я йду служити». Так рік провів у бульбашці, куди не пускають сторонніх. Він тихо аналізував свої думки, вчинки, бажання. Написав там «Записки строковика», які ми тепер хочемо видати окремо. І саме тоді в нього з'явилася та 21 мрія.Тоня Люлька, сестра полеглого воїна

У Тоні нині служить чоловік. Недавно повідомив, що переводиться в ракетно-зенітні війська — йому здається, що мало робить для країни. Він зателефонував дружині: «Як ти до цього ставишся?». А вона: «Я тобі дякую і пишаюся».

Жінка пояснює: «Я з такої сім'ї, де стоять за своє, де своє боронять. Коли мене питають: “Ви що, не могли заховати свого чоловіка?”, я відповідаю, що мені не потрібен чоловік, якого треба ховати. Мені потрібен чоловік, яким я пишатимуся. Я так вихована. І Коля був так вихований, тому 24 лютого 2022-го він пішов у військкомат».

Мама навіть сказала доньці: «Добре, що в тебе є однорічний син. Бо ти б рушила на війну разом із братом».

Тоді, першого дня великої війни, Микола Рачок був рішучим із родиною: якщо ви приймаєте абсолютно все, що я роблю, то виходитиму на зв'язок максимально часто і все розповідатиму. Якщо не підтримаєте, ми обмежимо спілкування.

Дорогою до Місто в Житомирській області.Звягеля, куди їхав на укомплектацію підрозділу, познайомився з хлопцями, яких вибрав собі у побратими. Сестрі написав: «Я серед тих людей, серед яких і маю бути».

Їх усіх завернули назад наступного дня, але уже був покладений початок чоловічій дружбі. Коли їх вишикували перед Територіальний центр комплектування: Раніше — військкомат.ТЦК у Києві, щоб розподілити по частинах, наказали: «Хто з бойовим досвідом — крок уперед!». Вийшли семеро його нових друзів. Вийшов і Микола Рачок. Хоча бойового досвіду не мав. Всі промовчали.

А ввечері військові сказали: якщо ти так вирішив, будемо тебе, хлопчику, берегти. За те, що був чемний: ніколи-ніколи не лаявся і всі питання залагоджував розмовами, дали позивний — Хлопчик.

Герой для всіх

Їхня 58 ОМБр імені гетьмана Івана Виговського у складі Сухопутних військ ЗСУ, належить до Оперативного командування «Північ».58 окрема мотопіхотна бригада захищала Київ, потім виїжджала на зачистку в Бучі та Ірпені. А у квітні його відділення на вісім хлопців попросило перевести їх на східний напрямок.

Сестра знає, як Коля загинув. 19 липня 2022-го він був на завданні біля села Покровське на Донеччині. Його група на операцію не взяла: берегли. Тоді він попросився до іншої.

Вийшли на спостережні позиції. Раптом чують по рації, що на сусідній позиції бійцям зовсім нема чим стріляти. А перед ними — Так звана приватна військова кампанія «Вагнер» — російські неофційні сили, що з 2014 року брали участь у російсько-укрїнській війні.«вагнерівці» в Замаскована у полі деревами та кущами лінія укріплень чи місце розміщення техніки. У мирний час посадка виконувала функцію захисту врожаю від вітру.посадці. Коля з другом Владом вирішують відволікти їх, узяти вогонь на себе. Хоча такого наказу їм ніхто не давав.

«Вони знають, що ворог зараз накриє наших хлопців, тому мчать в інший окоп і починають прицільно стріляти з гранатомета по “вагнерівцях”. Влад біжить по новий заряд Скорочено від бойовий комплект — боєприпаси для зброї.БК, його ранять. Коля викликає медика, який забирає пораненого побратима. Сам каже: “Я залишаюся. Буду тут до останнього”».

Тоня робить паузу, щоб видихнути та розповісти найважче:

«З гранатомета ти маєш право вистрілити двічі, а потім треба робити ноги й дуже швидко. З того боку теж знають, що ти зробиш два пуски й тікатимеш праворуч або ліворуч метрів на 50–70. І стріляють то туди, то туди. Коля надурив росіян: лишився в окопі. Чекав кілька хвилин, стріляв — і поціляв. Він зробив чотири постріли. На п'ятому його “зняли”».

По герою влучив танк. Під серце зайшов уламок. Сестра показує який: на долоню. Його моментально знекровило. Медик сказав: шансів жодних.

А потім повернулася із завдання його група. Що з ними робилося: «Що значить, Хлопчика нема? Як це, З жаргону військових — загиблий у бою.200?».

Знаю, що лікарів побили. Побратимам здавалося, що ті недостатньо гідно поводяться з тілом Колі. Вони просто лупасили всіх від безсилої люті.Тоня Люлька, сестра полеглого воїна

Жінка хоче, щоб всі знали: її брат пішов на цей вчинок свідомо, щоб урятувати інших.

Миколу Рачка нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Героя України не присвоїли — родина це прийняла: нічого не проситимуть, петицій не писатимуть. «Він і так із дитинства герой для всіх», — гордо каже сестра полеглого бійця. 

Твоя підтримка допомагає нам не зупинятися

Підтримати

Коли він загинув, мене наполовину не стало

Тоня певна, її брат був цінним не лише для родини, а й для всіх, кому пощастило опинитися поруч із ним.

Я знаю, як його везли сюди. Хлопці прийшли до ротного: нас не цікавить, відпускаєте ви нас, чи ні. Нас немає — ми веземо Колю додому.Тоня Люлька, сестра полеглого воїна

Сльози котяться щоками жінки. «Вони їдуть семеро, а він восьмий. Жодного рефрижератора, де людина може замерзнути на кістку. Обкладають його максимально холодом, міняють спеціальну маску на лиці. Приїжджають, стають навколішки, а потім заносять нашу дитину до хати. Коля був цілий, безподібно красивий».

Таке ставлення, каже жінка, до особливих. Похорон був німим: не голосили, не заламували рук. А за катафалком ішли тисячі людей, які з’їхалися з усієї України.

Поховали героя у селі Стадниця, де живуть батьки. Думали про Київ, який Коля дуже любив, але на місцевий цвинтар родина зможе ходити частіше.

Тоня згадує ніч перед похованням. Хлопці привезли тіло Миколи ввечері. Сестра, тато й мама сиділи біля нього по черзі. А у велетенській кухні розмістилися хлопці.

«Це неадекватна історія, бо ми до всрачки сміялися, а не лили сльози. 

Вони розказували якісь випадки про Колю, яких ми не могли знати: як під обстріли попадали й тікали, як пробували російські сухпайки й писали на них відгуки. А ми слухали й варили їм борщ.

Ми чіплялися за кожне слово, щоб тільки не випустити цих хлопців із хати, — голос Тоні тремтить. — Бо це ниточка до Колі. Я дуже їм вдячна за те, що вони для нього зробили».

Дядько Микола і його робота розсипати зірочки

Кілька місяців після загибелі брата Тоня разом із сином Тарасиком спали в його ліжку. А сталося це так:

— Мамо, лягай з нами, — сказав тоді ще півторарічний хлопчик.

— З ким це — «з нами»?

— Так отут дядько Микола лежить, ми біля нього заснемо.

Жінка знала, що так не можна, але якийсь час допитувалася: «А що дядько Микола робить? А що думає? А що каже?».

Вона повела малого на цвинтар. Йому там сподобалося. Це для нього не місце страху, там відпочиває його хрещений. Тепер щоранку просить: «Мамо, нумо варити каву — і йти на кладовище».

Тоня із сином купують цукерки й печиво, хлопчик розносить їх по дев'яти знайомих йому могилах військових. Знає, що там «дядько Вадік», а там «дядько Сашко»…

«Акуратно, по крупинці стараюся йому донести, що це за люди. Що вони нас захищали та захищають», — ділиться Тоня.

У хлопчика формується культ дядька: він не дозволяє нікому ходити в його капцях і допитується, чому машину віддали бабусі. Про книгарню стверджує, що це «Герої» дядька Миколи, а про свою домашню поличку з книжками, що це — його власна книгарня «Герої».

«Інколи хтось із відвідувачів зауважує, що відчуває у книгарні присутність Колі. Я думаю, що це однозначно місце про Колю, для Колі, з думкою про Колю. Але його тут немає. Я знаю, де він. А Тарас каже, що він біля Бога і його робота — розсипати зірочки на небі. А якщо зірок мало, значить дядько Микола погано працює», — Тоня сміється.

Хоче, щоб син навчався в Могилянці. Додає: «Тільки нехай без неадекватних любовей».