Винні чи цапи-відбувайли? Що про арешти генералів говорять військові
«Застосувати до Горбенка Артура Івановича, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 Згідно з цією статтею щодо недбалого ставлення до військової служби в умовах воєнного стану, якщо це спричинило істотну шкоду або тяжкі наслідки, — передбачене позбавлення волі на строк від 5 до 7 років.ст. 425 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Одночасно визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 25 мільйонів гривень», — зачитуючи ухвалу, тараторить суддя Печерського райсуду Києва Ірина Григоренко. Журналісти, яких не пускали на понад чотиригодинне закрите засідання, жадібно вслухаються у спробі розібрати бодай ключові слова.
Вчувши суму, генерал морщить лоб, та емоцій більше не видає. Захисники кажуть: рішення «кричуще», а втім, очікуване. Колишній комбриг став уже третім фігурантом справи щодо провалу оборони Харківщини, якого відправили під варту. Здивував присутніх хіба що розмір застави. Та вже за кілька годин у залі трохи далі коридором суддя шокує розміром застави для іншого екскомбрига— його альтернатива в’язниці коштуватиме 90 мільйонів.
Таких справ одразу щодо чотирьох бойових офіцерів за три роки повномасштабної війни ще не було. Своєю чергою цей процес спричинив резонанс і гостру дискусію, зокрема серед військових: одні кажуть, що «судити мало», інші певні — це показові судилища, які принижують і лише демотивують армію.
То що це — зрада і справедлива відповідальність за незаконні дії чи політична розправа й пошук цапів-відбувайлів за прорахунки командування? Як реагують і про що тепер говорять у війську інші офіцери — у матеріалі hromadske.
Чому шукають крайніх за харківський прорив
Харківщина, 10 травня. Кількома батальйонами піхоти о 3-й ночі росіяни атакували українські війська, прорвавши кордон одразу у двох місцях — у напрямку села Липці й міста Вовчанськ. Майже відразу окупанти захопили шість прикордонних сіл. 45 кілометрів кордону тут обороняла 125 окрема бригада ТрО, яка була змушена відступити. Бої тривали протягом п'яти днів.
Відбиттям наступу керував генерал-лейтенант, тепер поміщений під варту, — комбриг 125-ї Артур Горбенко. Кримінальну справу проти нього ДБР відкрило наступного ж дня після прориву кордону. А за місяць комбриг повідомив, що йде з посади.
У залі суду він не давав коментарів. Улітку ж для hromadske пояснював: був брак озброєння й людей. Для утримання такої смуги оборони треба було вчетверо більше особового складу.
«Тяжкого озброєння в нас не було. Мені дали підсилення, але це був мінімум: декілька одиниць артилерійського озброєння, невелика кількість бронетехніки. Бригада прийняла свій бій від початку наступу», — казав комбриг.
Так, була тимчасова втрата певних позицій, але я, як командир бригади, ці п'ять з половиною діб керував боєм. Уже на другий день ДБР порушило провадження. Таке враження, наче були готові завчасно матеріали.Артур Горбенко, екскомандир 125 окремої бригади ТрО
Та окреме питання в цій історії — управлінські рішення власне вищого військового командування та фортифікації. З ними, як ішлося в розслідуванні hromadske, на момент наступу були серйозні проблеми. І відповідальність тут — не на військових. Цим питанням опікувалася Харківська ОВА. Укріплення, на які пішли сотні мільйонів, — десь були незавершені, десь незадовільні, а десь, як-от у Липцях, їх не було взагалі. А так звані «зуби дракона» лежали розкидані або ж уздовж доріг.
«Ми там були понад рік. Хто б що не говорив, нам не соромно за виконані завдання. За всіма керівними документами, на 3,5-5 км має стояти батальйон. Ми ж тримали смугу в 45 км чотирма батальйонами неповними. Усі знають, і ми доповідали, що на такій смузі такою кількістю військовослужбовців втримати оборону неможливо», — пояснив hromadske на умовах анонімності один із військовослужбовців бригади.
Але є й військові, які покладають провину за провал оборони, зокрема, на командирів.
«Слідство покаже, хто там і що там. Але моя думка — судити мало. Ми з Донбасу вийшли не в найкращому стані й прийняли фортифікації, яких фактично не було. А з зими, коли стало більше “200-х” і “300-х”, він доповідав, що ситуація контрольована», — сказав інший боєць 125 бригади в ефірі «Радіо Свобода».
«Он ті славнозвісні “зуби дракона” біля Липців купою просто лежать. А ось справжні наші укріпки, у яких ми ховаємось, щоб ви розуміли. У кожній такій норі сидить боєць», — показує на відео стан підготовки до оборони екскомандир добробату «ОУН» Микола Коханівський. Відео, датоване 16 травня, оприлюднила його дружина. Сам Микола загинув за менш як місяць потому.
Він служив солдатом у 415 окремому стрілецькому батальйоні, командира якого — полковника Іллю Лапіна — суд теж відправив під варту. Як і командувача оперативно-тактичного угруповання «Харків», генерала Юрія Галушкіна.
«Що б ти не робив — тебе зроблять цапом-відбувайлом?»
«На першому фото заступник командувача ДШВ, полковник Юрій Алімович Галушкін, несе пораненого солдата з евакуаційної машини під час виконання завдань у Донецькому аеропорту (2014 рік). На другому фото бригадний генерал Галушкін, очевидно, що небезпечний (бо стоїть у “коробці” за склом), слухає суддю перед тим, як вирушити на два місяці в СІЗО. В очах генерала видно, що за все своє життя та доброчесну службу в армії це найболючіше приниження для нього», — пише «кіборг» і начальник патрульної поліції Євгеній Жуков.
Чимало військових теж висловилися на підтримку генералів, з огляду на спосіб затримання й мільйонні застави. І висновок, який напрошується й згущує повітря в офіцерських колах, звучить приблизно так: схоже, мета — не розібратись і виправити помилки, а призначити крайніх у поразках.
Це просто сигнал усій армії й суспільству, що нарешті в нас знайдені винні у проблемах, які, на жаль, уже стали системними на фронті. От і все.Олександр Погребиський, командир батальйону безпілотних систем
Особисто знав та служив із Юрієм Галушкіним і комбат Олександр Погребиський. Коли на початку великої війни Галушкін був командувачем Сил тероборони.
«Це офіцер честі. Так, він ніколи не обіймав посад, які передбачають військове управління бойовими діями, він завжди був на адміністративних посадах. Але тут питання не до нього, а до тих, хто його призначав на посаду командувача ОТУ», — каже Погребиський у коментарі hromadske.
«Я не беруся судити, у який спосіб там організовували оборону, оскільки я не володію обстановкою, мій рівень і місцеперебування в іншому місці. Але та форма, як відбувається розслідування, — вона просто багатьох офіцерів, командирів батальйонів, командирів бригад, м'яко кажучи, дуже сильно дивує».
«І, вочевидь, демотивує?» — запитую комбата.
«Так. Тепер будь-який командир бригади або батальйону буде розуміти: що б ти не робив, у будь-якому разі, якщо комусь “згори” захочеться — тебе зможуть зробити цапом-відбувайлом за будь-який промах. Зараз сигнали “шукати собі адвоката” вже дають командиру 46 бригади, полковнику Золотарьову».
І от як ви думаєте: як зараз командири бригад будуть виконувати свої обов'язки? Ініціативно, беручи на себе відповідальність? Ні.Олександр Погребиський, командир батальйону безпілотних систем
«І коли на тиждень командиру бригади дають, бл*ть, 122 снаряди, вибачте, для ведення оборонних дій за норми в 40 снарядів на день, то, напевно ж, не командир бригади винен в тому, що він не може забезпечити нормальну оборону», — не стримується Погребиський.
«Командирів мають судити лише ті, що були в цій шкурі»
Такі затримання підривають моральний дух офіцерів — вважає і командир батальйону 47 ОМБр Олександр Ширшин. У нього, як і у багатьох військових, виникають питання щодо ширшого кола підозрюваних.
«Мабуть, певна мета в такій роботі є. Вони хочуть легенько так підвести до того, щоб притягувати до відповідальності тих, хто не зовсім на своєму місці. Але для мене просто незрозуміло, чому немає запитань до набагато більших і важливіших гравців.
Щодо Харківщини багато питань. Але я не думаю, що це ключові люди, тільки на яких треба звертати увагу. Навіть якщо там є їхня певна провина», — каже hromadske Ширшин.
Комбат, до слова, особисто знайомий з іншим екскомбригом, якому призначили рекордний розмір застави у 90 мільйонів, — Дмитром Рюмшиним. Він очолював новостворену 155 бригаду, звідки військові масово йшли в СЗЧ. Провину за це слідчі поклали на командира.
«Рюмшин був у нас командиром бригади кілька місяців. І я жодних поганих відгуків про нього дати не можу. Не думаю, що те, що йому зараз пред'являють, — це його провина. Тому що є певні нюанси, які не допрацьовуються загалом у системі», — певен комбат.
З одного боку, суспільство має ставитися до процесу тверезо і бути обережним в оцінках. З іншого — довіри до цивільних судів, які судять генералів за провали в обороні, теж немає. Певен командир 413 окремого стрілецького батальйону Роман Ковальов.
«У нас немає військових судів, але я категорично всіма руками проти, щоб цивільні люди судили військових. Я про це кричав і волав, ще коли “розпинали” генерала Віктор Назаров — генерал-майор Збройних сил України, якого звинувачували у службовому недбальстві, що призвело до збиття Іл-76 під Луганськом. У 2014—2021 роках тривали судові процеси. 2021 року Касаційний суд визнав Віктора Назарова невинним.Назарова», — додає комбат.
«І я його приклад постійно наводжу своїм підлеглим. Показую: от подивіться, що таке робота командира: це коли я в одну секунду маю ухвалити рішення, від якого залежать сотні, а з огляду на рівень ухваленого рішення, іноді й тисячі життів. В цю секунду я щось знаю про обстановку, щось не знаю. Щось я встигаю оцінити правильно, щось не встигаю.
А потім з’являється суддя, у якої 200 томів справи, їй допомагає мільйон експертів, вони сідають і починають мені про цю секунду, бл*ть, місяцями судових засідань розказувати, як я мав вчинити».
У мене на ухвалення рішення — секунда, хвилина, дві або п'ять. Тому судити мають тільки військові. Тільки ті, що були в цій шкурі й знають, про що йдеться.Роман Ковальов, командир 413 окремого стрілецького батальйону
Працювати над помилками, а не карати за них
Затримання українських офіцерів може мати більше негативних, ніж позитивних, наслідків для війська, держави та країни в цілому — публічно висловити свою думку насмілився поки що єдиний генерал ЗСУ і начштабу ОТУ «Луганськ» Сергій Собко.
З одного боку, це сигнал про відповідальність іншим, а з іншого — підрив довіри між армією та державою, зниження військового духу та ефективності командування.Сергій Собко, генерал, начальник штабу ОТУ «Луганськ»
З негативних наслідків Собко, зокрема, відзначає:
- підрив морального духу, створення атмосфери страху серед інших офіцерів і генералів. У результаті — зниження ініціативності та готовності брати на себе відповідальність у критичних ситуаціях;
- відчуття військовими несправедливості. У результаті — підрив довіри до системи правосуддя та політичного керівництва держави;
- дестабілізацію командних ланцюгів, надто якщо немає підготовлених замін;
- використання цих історій ворогом у своїй пропаганді;
- небезпечний прецедент та приклад «полювання на відьом» у разі недостатньо обґрунтованих звинувачень. Адже «у військових умовах нерідко буває дуже важко об’єктивно оцінити, чи міг командир вчинити інакше».
«Війна — це хаос, де неможливо прорахувати всі наслідки, а помилки є неминучими. Під час війни у В’єтнамі армія США зіткнулася зі значною критикою за невдачі, однак масштабних судових процесів проти командирів не було. Натомість зусилля були зосереджені на аналізі помилок для їхнього недопущення в майбутньому», — каже Собко.
Якщо ми будемо карати наших офіцерів за кожне хибне рішення, це може викликати ефект «заморожування», коли командири будуть ухилятися від ініціативи, побоюючись наслідків.Сергій Собко, генерал, начальник штабу ОТУ «Луганськ»
У контексті політично мотивованих переслідувань генерал згадав і так звані сталінські чистки, під час яких репресували значну частину командного складу Червоної армії. Що своєю чергою послабило боєздатність країни в перші роки війни. Так він натякає владі, аби та в пошуках винних не використовувала суди як інструмент задоволення громадської думки, навіть якщо це шкодить армії. І можливо, правильніше давати оцінку рішенням уже після війни.
«Під час Другої світової війни Вінстон Черчилль навіть у найкритичніші моменти не руйнував довіру до генералів. Коли британські війська зазнали поразки у Франції в 1940 році, Черчилль не звинувачував командування, а зосередився на консолідації зусиль для майбутнього контрнаступу.
Політичне керівництво має пояснювати людям, що помилки під час війни неминучі, але вони не означають зраду чи недбалість. І треба обʼєктивно аналізувати дії командирів для того, щоб розуміти прорахунки на вищому рівні. Не треба перетворювати це все на публічні судилища, принижуючи гідність своїх воїнів і даючи ворогу можливість доєднатись до цього», — наголосив генерал.