Командир 37 ОБрМП Сергій Шаталов: Я не бачу нічого кримінального в тому, щоб відійти на 150 м

Ще у 17 років Сергій вирішив, що стане офіцером, хоча й не ріс у проукраїнській родині. Нині бойовий офіцер має ордени «За мужність» III ступеня та Богдана Хмельницького III та II ступенів.

У морську піхоту потрапив 2014 року, коли підрозділи саме вийшли з Криму. Відтоді все армійське життя Шаталова пов’язане з беретом морської хвилі, за винятком короткого проміжку у 2021–2022 роках, коли він поїхав навчатися до Школи підготовки Корпусу морської піхоти США. 

Після повернення до України керував батальйоном, який брав участь у звільненні Херсонщини. Далі були бої за Бахмут. У Кліщіївці Шаталов зазнав поранення у стрілецькому бою в передній траншеї. Після поранення як заступник командира 36 ОМБр координував операцію на лівому березі Херсонщини.

«У росіян ініціатива і перевага в живій силі — 1:10»

Ви очолили бригаду в жовтні, коли вона саме заходила на найскладніший зараз напрямок — Курахівський. Яка ситуація була тут тоді?

Ситуація була важка, як і зараз. Ми виконували завдання обмеженим ресурсом — без одного батальйону, який був на Торецьку. Два штабні батальйони не повністю укомплектовані. Багато приданих підрозділів були повністю розбиті й втратили керованість. Тому на первинних етапах вдалося стабілізувати обстановку, закріпитися на певних рубежах, які ми тримали вже дотепер.

Чому росіянам вдається тут просуватися? 

У них ініціатива і перевага в живій силі — 1:10 щонайменше.

Яка їхня тактика найуспішніша? 

Штурмові групи (коли бригада має повний штат, у групі 10-15 людей) розпочинають штурмові дії на кожну позицію. Як правило, в погану погоду, туман, коли ми не можемо вести нормально повітряну розвідку. Цією масовістю їм вдається в деяких випадках захоплювати або знищувати наші позиції. Ми відходимо, вони закріплюються. 

Якщо їм не вдається масовістю захопити позицію, використовують уже бронетехніку або автомотоциклетну техніку, як-от багі, мотоцикли, обрізані «сімки», «таблетки». Тим самим інфільтруються в наші бойові порядки, закріплюються десь у тилу.

Військовослужбовці, які залишаються на передньому краї, панікують, і починається втрата керованості. Або обрізають нам логістику, лінії комунікації, і так ми відходимо. Якщо їм це не вдається, то використовують КАБи, артилерію. Я б не сказав, що вони мають зараз перевагу [в снарядах], як мали до цього, але, можливо, у нас паритет.

Ви відчуваєте тут, що росіяни не закінчуються? 

Я це бачу. За два місяці навпроти мене змінилися три бригади. Вони були розбиті або доведені до такого стану, що не можуть продовжувати наступальні дії, тому що ми знаходили документи й артилеристів, і кухарів, тобто вже було зрозуміло, що нема піхоти. Уже встигла відновитись бригада, яку ми розбили на початку, і знову зайшла поповнена. 

Що ви думаєте про «Успенівський мішок». Якою була його роль?

Я думаю, що «Успенівського мішка» не було, він був тільки в журналістів і некомпетентних, я б так сказав, військових наглядачів. На момент заходу туди росіян там була мінімальна кількість особового складу, і той, хто загинув, загинув не в оточенні, а безпосередньо в прямому контакті з противником, тому що було грамотно сплановано виведення наших військ на безпечний рубіж. 

Так, звичайно, ми зазнали втрат, але якщо ми будемо відходити постійно, то ми відійдемо до Києва, станемо на Банковій і будемо захищатися на Банковій. 

«Ми для противника вирили лінію оборони»

Ви згадали, що коли зайшли сюди, то у вас були придані підрозділи. Наскільки складно з координацією підрозділів?

Не складно. Це залежить від командирів бригад, батальйонів. Якщо тобі дають батальйон, у якому за штатом повинно бути 800 військовослужбовців, а за списком там 202 і 10 людей піхоти, то скільки я можу позицій виставити? Одну-дві?

Свого часу я відмовився від приданого підрозділу, бо зрозумів, що втрачаю керованість. Цим підрозділом управляти якісно не можу. Я дочекався, коли повернеться з Торецька мій другий батальйон, і ми своїми штурмовими підрозділами стали в оборону. Хоча ми також були навіть не на 50% укомплектовані. 

А як ви ставитеся до практики, коли бригаду розривають і її батальйони воюють в різних місцях?

Я негативно ставлюся до цієї практики, але, думаю, треба розуміти, хто нам протистоїть, що це за машина, наскільки вона потужна. Тобто треба було десь закрити якусь дірочку. Тому й вирішили зняти батальйон і закрити напрямок. 

Коли на Курахівському і Покровському напрямках воюють так багато бригад і приданих підрозділів, чи можуть вони ефективно воювати, взаємодіяти? 

Не можуть. Бригада не може воювати, коли вона з комплектацією у 34% на такій смузі оборони. Є свіжі бригади, які заходять, але з мотивацією там не все нормально. Тобто особовий склад не вмотивований воювати. Чи це питання до командира бригади? Я не думаю, щиро кажучи. Я не думаю, що командир бригади чи батальйону може за короткий проміжок часу вмотивувати 100% бригади йти вперед у бій.

Чи була підготовлена лінія оборони, коли ви сюди заходили? 

Була, вона і зараз підготовлена. Проблема не в лінії оборони. Проблема в тому, що ми для противника вирили лінію оборони. Мені потрібно 30 військовослужбовців для того, щоб у кожен бліндаж посадити військовослужбовців, а в мене всього-на-всього п’ять або сім. Вони не можуть якісно контролювати весь цей взводно-опорний пункт. А противник може 20 військовослужбовцями своїми зайти зліва і зайняти чотири окопи одразу.

Наша лінія оборони дуже грамотно спланована. До кругової оборони готові абсолютно всі, протитанкові рови є. Усе є — немає людей. 

«З командирів бригад роблять цапів-відбувайлів з мільйонами розслідувань»

У вас були випадки, коли суміжники не повідомляли про втрату позиції?

У мене особисто не було такого. 

А як ви думаєте, наскільки зараз це велика проблема? 

Десь на напрямках, я думаю, є такі проблеми. Це вже про совість кожного командира на місці. Особисто я, якщо втратив позицію, одразу подзвонив і сказав: «Я позицію втратив, зараз вона під моїм вогневим контролем. О 5:00 ранку буду пробувати заводити людей». О 5:00 людей завів. Сусідньому командиру бригади подзвонив, сказав: «Мої люди там є, все плюс» або «Я не завів, позиція втрачена, все плюс». 

А що каже вище командування, коли не вдається відбити позицію? 

Та багато чого каже. Я розумію вище командування. Командир бригади відповідальний за смугу, правильно? 100 м, 30 м чи 25 м не повпливають на загальну обстановку на полі бою. Тому я не бачу нічого кримінального в тому, щоб відійти на 150 м (не на 150 км, звісно). 

Якщо вже до юриспруденції чи відповідальності будемо вдаватися, то, на жаль, вона робить, так би мовити, з командирів бригад цапів-відбувайлів з мільйонами розслідувань в кишені. 

На вас є якісь розслідування? 

Пропустімо цей момент. Конфіденційна інформація (усміхається — ред.).

«Серед комбригів є профани на посадах, які не розуміють, що відбувається»

Ми зараз бачимо таку практику, що в деяких бригадах часто змінюються командири, бо не вдається утримати ділянку фронту. Як це впливає на бригаду?

Це як, наприклад, футбольна команда. Вона фаворит у якійсь там лізі на наступний сезон. Вона здійснила дуже багато трансферів, забезпечила себе найякіснішими спортивними контрактами, і від неї дуже багато очікують, якоїсь віддачі, так? 

Але наступний сезон вона починає просто повністю провалювати. У той момент керівництво клубу змінює тренера і його тренерський штаб. Дуже схожі ситуації відбуваються в нас тут. 

Я не говорю про те, що в нас усіх знімають і серед комбригів ніхто не винен. Є профани на посадах, які не розуміють, що відбувається: чого так багато СЗЧ і втрат, як противник зайшов. Тобто є провина людей, і треба якось впливати на цю ситуацію. Неправильне рішення — не ухвалене. 

Комбриги бояться доповідати інформацію про втрату позиції нагору? 

Я думаю, бояться.

Чи буде правильним припущення, що ми зараз переживаємо кризу піхоти, тому що війна стає дуже складною і людям страшно йти в окопи. 

Я думаю, що роль піхоти недооцінена. Допоки наш піхотинець не зайде в передню траншею противника, завдання виконане не буде. Тому криза піхоти наяву. Але на одного піхотинця працює щонайменше 10 тиловиків, такелажників, усе управління бригади, батальйону. 

Криза є не тільки в піхоті, є криза серед молодих командирів і в сержантському складі. Один сержант на вагу золота. В одному батальйоні в мене залишився один сержант — старший сержант роти. І коли кризова ситуація, він на добу їде на позицію і сидить з піхотинцями, розставляє їх по секторах, чергує з ними, а потім виходить, переконавшись, що вони зрозуміли завдання. 

Які три найбільші проблеми у війську?

Перше — це особовий склад, його відсутність. Друге — дрони, хоча вже краще стало із забезпеченням. Була досить класна система — «Армія дронів», яка забезпечувала найбільш ефективні бригади певними дронами. Вона зараз застопилася. Третє — це якість підготовки особового складу.

«Я як командир ще повинен думати, де взяти човна, де рульових знайти»

Як планувалася операція у Кринках? Ви тоді були командиром батальйону? 

На момент планування я був у Командуванні морської піхоти. Я був тоді ще після поранення, але приряджений до 37 бригади морської піхоти. 

А вам тоді здавалося, що це здійсненна операція? 

Особисто мені — так. Я думав, що здійсненна. Просто саме місце висадки — це вже окреме питання. Підготовка була нормальною. Забезпечення я б не сказав, що відповідало нормам, тобто ми потребували більшого, набагато більшого. 

Човни ви самі шукали? 

Певною мірою було 50 на 50. Люди, які живуть в Херсоні, ховали від нас човни, відмовлялися продавати. Я вважаю, що держава повинна була якось більше сприяти цьому. Забезпечте нас човнами на 100%, а не я як командир ще повинен думати, де взяти човна, де рульових знайти. 

Як операція на лівому березі Херсонщини починалася для вашого підрозділу? 

37 бригаду застосували крайньою. Операція охоплювала не тільки Кринки, у Кринках вийшло просто продавити найбільше. 37 бригада повинна була заходити у другому ешелоні й розвивати наступ в глибину.

Але, на мою думку, був втрачений дорогоцінний час, що дало противнику можливість підготуватися, перегрупуватися, застосувати свої резерви. І ми просто зав’язли вже в кринківському лісі й, на жаль, не змогли вийти до Дорога Т2206 на південь від села Кринки, що проходить Олешківськими та Каховськими районамидороги, щоб перерізати їм логістику. Тому, звичайно, втрачали піхоту, бо логістика — просто рівень «Бог».

Відповідно, ми почали відкочуватися, а противник — нарощувати сили: застосовувати FPV, розбивати наші човни, знищувати з піхотою. І ми не могли ані поранених забрати, ані доставити свіжі сили. Отже, ми просто застрягли. 

Як ви думаєте, коли треба було завершувати операцію? 

Погляньмо з цього з іншого боку. Коли підрозділи Збройних сил України перебували в Кринках, обстрілів Херсона майже не було. Коли ми були присутні на островах, противник повністю свою увагу приділяв зачистці островів. І Херсон жив мирно. 

Коли зараз ми обороняємося, ви бачите, які події відбуваються в Херсоні. Люди дзвонять з Херсонської області й питають: «А коли ви назад повернетеся?». Вони думають, що коли ми повернемося, то Херсон перестануть обстрілювати. Оцінка така від людей, які там живуть. 

«Я поважаю генерала Содоля»

Що ви думаєте про Содоля? 

Коротко. Людина, яка мене повернула в Збройні сили України. Після поранення мене визнали непридатним до служби в ЗСУ. У мене було важке поранення, і генерал Содоль повернув мене у Збройні сили України. Я поважаю його. 

Як ви ставитеся до його публічної критики? 

Публічна критика буває об'єктивною і необ'єктивною. Дуже багато говорять негативу. От я візьму на себе таку відповідальність і скажу щось позитивне. Це людина, яка сформувала морську піхоту такою, якою вона є зараз. 

Дуже багато говорять підрозділи «Азову» про те, що Маріуполь здали, в оточення потрапили, а ви думаєте, що в генерала Содоля була паличка Гаррі Поттера і він міг отак усе зробити? Ви думаєте, це від генерала Содоля залежав вихід з Маріуполя? Він мав право віддавати такі накази? Звання Героя України критикують. А хто дає звання?

Президент.

А чому президенту не ставлять запитань? Чому нагороджений був? Тому що, напевно, якийсь вклад зробив, правильно? 

Але його не було в Маріуполі?

Я не був у Маріуполі й не можу об'єктивно оцінити ситуацію. Яка система ухвалення рішень? Вона спускається з самого верху до самого-самого низу. Отже, такий був військово-політичний задум — не виходити. А не рішення конкретного генерала.

А як воно планувалося? Планувалося дійти до Криму за місяць. Але на якомусь етапі щось пішло не так, і не тільки в Корпусі морської піхоти, а, напевно, в державі Україна — з’явилися якісь більш пріоритетні напрями й тому подібне. 

Але критикувати операцію у Кринках я не буду, тому що я морального права не маю, бо ми втратили дуже багато воїнів на тому березі й ми їх не забрали. Ми їх заберемо — 100%. Тому з поваги до них говорити про те, що це було не потрібно робити, я не можу просто. Це буде аморально з мого боку.

«Кордони 1991 року можливі тільки пірровою перемогою»

Який найскладніший наказ у своєму житті ви віддавали?

Найскладніший? Накази я віддавав завжди обдумано, тому з якоюсь гіркотою їх не згадую. Але я перефразував би трохи ваше запитання на те, за який наказ найбільше хвилювався, що він не буде виконаний. Це коли я відправляв човен у Кринки.

Перший?

Не перший, постійно. Щоразу. Коли погана погода — туман, дощ, — то у 80% випадків усе завершувалося нормально. А коли це були критичні ситуації, коли потрібна була негайна евакуація, найважче було спостерігати за особовим складом у човні. 

Один із ваших бійців був у Кринках 92 дні.

93 дні. 

Що ви відчували як командир, розуміючи, що не можете його дістати?

Я пам’ятаю це дуже добре. Ми завели туди новий особовий склад і потребували людини, яка зможе їх адаптувати до тих умов. Саме цей військовослужбовець був одним із таких на тій точці. 

Настає час евакуації. Я розумію, що [нові] люди не готові й він повинен бодай на день залишитися. Я пам’ятаю, як уночі противники підійшли до позиції. Більшість знищили, але під час цього нашого офіцера критично поранило, його потрібно було евакуйовувати.

Один із противників був ще живий, хоча й не міг рухатися. Він не міг стріляти з автомата, але по радіостанції викликав підкріплення. Тому я йому сказав: «Виходиш, дострілюєш кусок цього м’яса, і тебе евакуйовують».

Він вийшов? 

Він вийшов і застрелив уночі перед камерою [дрона], я за цим спостерігав. Прийшов човен, і ми їх евакуювали.

Чим закінчиться війна?

Однозначно перемовинами. Welcome back to reality.

Кордони 1991 року неможливі?

Тільки Перемога, яка дістається ціною величезних втрат, або перемога, що рівноцінна поразціпірровою перемогою. Наразі наше основне завдання на цій війні — це ще більше не втратити території та зберегти державність нашої країни.

Військові приймуть перемир’я?

Військові приймуть те, що прийме український народ. Український народ обрав парламент та президента — нашого верховного головнокомандувача. Які умови створяться і які підпишуться папірці, те й приймуть військові.

Канібалізувати військове керівництво і військових не потрібно. Ніхто хунту тут створювати не буде.