«Скажуть йти у вогонь — я піду». 26 днів у реанімації перебуває рятувальник, який постраждав від обстрілу 9 січня
«Сніжано, ось такий приліт цього разу», — каже на відео працівник ДСНС Віталій Качуро своїй дружині. У кадрі палає багатоповерхівка на столичній вулиці Миколи Бажана, 16 — у будинок влучив російський «шахед».
Щоразу на виїзді Віталій записує для дружини відео, розповідає про ситуацію і повідомляє, що з ним усе гаразд. Так було й цього разу. Майже.
Сніжана отримала відео від Віталія о 01:55, а потім із 02:55 він перестав виходити на зв’язок. До шостої години ранку Сніжана шукала відео в інтернеті з тієї адреси, але нічого не бачила. Телефонувала, писала — тиша. Вранці задзвонив її телефон. Це був дзвінок від ДСНС: «Я лише спитала: він живий?».
Чоловік Сніжани — один із п’яти рятувальників, які зазнали поранень унаслідок повторного удару «шахеда» на Бажана, 16. Всі вони потрапили в лікарню, а троє, включно з чоловіком Сніжани, — у важкому стані. Протягом першої доби в лікарні серце Віталія зупинялося двічі.
Вже 26 днів Віталій у важкому стані в реанімації. Вдома на нього чекають дружина й троє дітей, найменшому хлопчикові — три місяці. Віталій — єдиний, хто працював у родині. Нині Сніжана збирає кошти чоловікові на лікування й реабілітацію.
«Я своєї роботи не покину»
Ми заходимо до квартири Качурів, де маленький хлопчик ледь не одразу проситься до мене на руки. Його звати Віталій, на честь батька. Дворічний Віталій — середній син подружжя, молодшому Андрієві — три місяці, а старшій доньці Емілії — шість років. Вона ходить у садочок. За пів години нашого перебування в гостях обійматися йде і вона. Я щиро дивуюся відкритості дітей до чужих.
«Вони всі такі відкриті, як їхній тато. Їм зараз дуже бракує його уваги», — пояснює Сніжана.
Вдома Віталій завжди намагався проводити час із дітьми. Співав їм на ніч колискові. Щоб утримувати родину, окрім служби в ДСНС, працював іще на двох роботах. А також разом із дружиною займалися теплицею. На невеликій ділянці, яка дісталась у спадок від дідуся, неподалік від квартири, подружжя зробило парник. Там вирощують помідори, а в саду поруч — яблука, груші, сливи й малину.
«Він любить усе домашнє, хотів навіть курочок завести. А я йому кажу: які курочки, у нас і так троє дітей та собака, які ще курочки», — сміється Сніжана.
На роботу в ДСНС Віталій летів як на крилах: «Як на побачення. Я навіть ревнувала його», — усміхається Сніжана. «Я так люблю свою роботу. Це моя сім’я», — казав їй постійно чоловік.
На службу в ДСНС Віталій потрапив 2010 року. Вісім років був рятувальником, а коли народилися діти — перейшов на посаду водія, щоб графік був трохи легшим: добу працює, а три — вдома.
«З хлопцями, які у нього в розрахунку, вони добре дружать. Допомагають один одному. Хтось із них будує будинок — збираються разом і допомагають», — розповідає Сніжана.
Як випадає вільний час на роботі, вони тренуються, займаються спортом, грають у футбол. Але з початку повномасштабного вторгнення робота змінилася, стала більш ризикованою: «У них у всіх вдома родини, яких вони лишають і йдуть на роботу. Як він мені казав: “Я рятувальник, це моя робота. Мені скажуть йти у вогонь — я піду”».
Коли ситуація в Києві загострилася, а над Борисполем почали постійно літати дрони й прилітати поруч, Сніжана просила Віталія виїхати з родиною за кордон. У них троє дітей — Віталій має на це право, та чоловік їй відмовив: «Я своєї роботи не покину».
«Оживаю, коли їду до нього»
Віталій не хотів їхати на виклик у ніч проти 9 січня. Їм саме нещодавно дали нову велику машину з драбиною. Сніжана дивувалася: нова машина, а на виклик їхати не хоче.
«Він щось наче відчував», — каже жінка.
Вранці 9 січня, коли Сніжана їхала до чоловіка в лікарню, їй сказали, що в нього зламана рука й нога. Вона везла речі на виписку. «Напевно, щоб я доїхала до лікарні жива», — каже жінка.
«Коли його з однієї реанімації перевезли в іншу, я зрозуміла, що щось не те. Сиділа там під дверима до вечора», — каже Сніжана.
Уламки внаслідок повторної атаки «шахеда» аж настільки пошкодили тіло Віталія: стався внутрішній крововилив, перебило дужки хребців і змістило хребет, чоловік зазнав важких поранень внутрішніх органів і закритої черепно-мозкової травми.
«Він поки що не відчуває ніг. На фото, які мені показували лікарі, видно великі рани на тілі, внутрішні органи, легеню. Ці рани важко гояться зараз. У нього була жовтяниця. Він втратив два літри крові. Через це в нього стиснулися внутрішні органи й було дві зупинки серця, коли його везли в реанімацію», — розповідає жінка. Після 9 січня життя Сніжани застигло. Дні перестали йти. Щодня вона їздить із Борисполя до Києва в лікарню до чоловіка, здебільшого власним ходом. Допомагати Сніжані з дітьми й собакою по черзі приїжджають мами подружжя.
«Я оживаю, коли їду до нього. Мене тішить, що він зараз у більш-менш стабільному стані. Його врятували лікарі. Він розплющує очі, реагує на мій голос. Коли чує голос мами, у нього йдуть сльози», — розповідає Сніжана.
Донька постійно питає, коли повернеться тато: «Я сказала, що через десять днів. Добре, що вона рахувати ще не вміє, то десять днів у нас довше тривають». Емілія наспівує на відео колискові, які Сніжана потім вмикає в лікарні Віталію.
«Мені треба триматися, інакше — ніяк. У мене троє дітей і чоловік, якого треба ставити на ноги. Ми всі на нього дуже чекаємо», — каже Сніжана.