Хто змусить росію заплатити. Або як та коли Україна отримає «репараційну позику»

Мистецтво надати позику

25 вересня в діловій газеті Financial Times була опублікована колонка канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, у якій він озвучив потребу мобілізувати додаткові кошти для України. Голос Німеччини традиційно вважається в Євросоюзі найвпливовішим.

«Нині я виступаю за мобілізацію фінансових ресурсів у тому масштабі, який забезпечить військову стійкість України впродовж кількох років», — написав Мерц, зазначивши також, що йдеться про приблизно 140 мільярдів євро.

Уже 30 вересня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн підтвердила, що Євросоюз працює над ідеєю надання Україні позики, забезпеченої замороженими російськими активами. Її ще називають «репараційною позикою». Як може працювати така позика?

У центрі уваги — Бельгія та бельгійський депозитарій Euroclear. Це установа, у якій зберігаються цінні папери та ведеться облік активів для потреб міжнародних фінансових ринків. Саме тут опинилися й 194 мільярди євро резервів Центрального банку росії, які були заморожені з початком великої війни.

Більша частина цих активів була інвестована в різноманітні цінні папери, але станом на зараз близько 170 мільярдів євро перетворилися на готівку, адже термін обігу цінних паперів закінчився й щодо них були здійснені виплати. За даними американського видання WSJ, Euroclear поклав частину цієї готівки на депозит у Європейському центральному банку.

Ще у 2022 році з’явилася ідея конфіскації цих російських грошей для їхнього передання Україні. Але проти виступив бельгійський уряд, а також Європейський центральний банк, котрі вказали на те, що подібне рішення може бути оскаржене в суді, а також воно підірве довіру до валюти євро — і центробанки різних країн відмовляться зберігати свої резерви в євро, спостерігаючи, як були конфісковані російські резерви.

Тому, щоб не здійснювати конфіскацію, Євросоюз хоче нині провести іншу процедуру. Він отримає від Euroclear заморожені російські гроші, а натомість покладе на рахунки цієї бельгійської компанії безвідсоткові облігації ЄС на вилучену суму з терміном погашення приблизно 20 років. Так, формально російські резерви залишаються на балансі Euroclear, однак уже не у формі готівки, а у формі безвідсоткових облігацій ЄС.

Можливо, Євросоюзу доведеться зареєструвати окрему юридичну особу, куди будуть переказані російські гроші з Euroclear в обмін на європейські облігації.

Далі Євросоюз передає ці гроші в позику Україні, але з тією умовою, що Україна має розрахуватися за цією позикою лише в тому разі, коли росія виплатить репарації за спричинену війною шкоду. Відповідно, якщо росія виплачує репарації — Україна може ними розрахуватися за позику з ЄС, а ЄС розрахується з Euroclear, звідки росіяни отримають назад свої резерви.

У міжнародному праві лише Рада Безпеки ООН та Міжнародний суд, головний судовий орган ООН, можуть накладати на країни репарації. росія може заблокувати рішення обох інстанцій. Тому навряд чи хтось розраховує, що росія коли-небудь погодиться виплатити Україні репарації. Отже, за отримання репараційної позики Україна не муситиме розраховуватися з ЄС, а ЄС не муситиме платити за своїми облігаціями, покладеними в Euroclear замість російських грошей.

«Попри те, що це є кредитом, він повертатися не буде. Узагалі. Тобто це формальна назва — “кредит”. Просто для того, щоб уникнути проблем із конфіскацією, які можуть виникнути у Брюсселя. Брюссель не хоче йти на чисту конфіскацію, і тому вирішили назвати це “кредитом”, який нібито повертається, хоча передбачається, що він ніколи повертатися не буде», — пояснює Олег Дунда, народний депутат зі «Слуги Народу», який нещодавно відвідав Брюссель для перемовин з європейцями щодо репараційної позики.

«Виникає досить цікавий момент, пов'язаний із тим, що Євросоюз фактично перебуватиме в ситуації, коли він вимушений виграти цю війну з Україною. Бо якщо він її не виграє, він залишається в боргах перед росією. Відповідно, Євросоюз вимушений буде дотискати ситуацію до того, щоб цей борг був списаний. І дотискати москву. У нього іншого вибору немає», — додає Олег Дунда.

Окрім цього, через розроблений механізм Євросоюз хоче також погасити попередній кредит на 50 мільярдів доларів від «Великої сімки», виданий Україні коштом відсоткових доходів на заморожені російські активи. Через це Україні залишиться на репараційну позику близько 130-140 мільярдів євро.

А втім, ця сума все ж викликає запитання. Дмитро Боярчук, виконавчий директор експертної організації Case Ukraine, нагадує, що весь цей час ішлося про те, що заморожених російських активів — 300 мільярдів доларів. «Я, наприклад, від початку ставив собі питання: раніше були 300 мільярдів доларів, а зараз чомусь фігурує цифра 140 мільярдів євро», — говорить Боярчук.

Але все ж у всій цій схемі є свої застереження. По-перше, росія може оскаржити в суді — наприклад, у бельгійській юрисдикції — дії Євросоюзу в напрямі вилучення російських грошей із системи Euroclear. По-друге, якщо Євросоюз покладе на рахунок в Euroclear власні облігації замість російських грошей, що буде, якщо за ними все ж доведеться розраховуватися? Хто буде платити росіянам?

Ці питання лідери Європейського Союзу обговорювали на зустрічі в Копенгагені на початку жовтня. Свої побоювання висловили представники Франції, Люксембургу та, цілком очікувано, Бельгії.

Прем’єр-міністр Бельгії Барт де Вевер учергове порушив юридичні питання навколо репараційної позики. Він попросив інших лідерів надати тверді гарантії щодо розподілу ризиків у разі використання заморожених російських активів для фінансування позики для України.

Отже, потрібні гарантії від інших країн-членів ЄС. По-перше, це мають бути гарантії, що всі ці країни розділять між собою ризики можливих майбутніх судових рішень проти репараційної позики. По-друге, якщо Євросоюзу все ж доведеться розраховуватися за своїми облігаціями, які він покладе в Euroclear, тягар цих розрахунків має лягти на всі країни ЄС. 

Єврокомісія планує обговорити це питання з «Великою сімкою», щоб залучити й інші країни до гарантування позики для України, а також, можливо, щоб збільшити обсяг наданих коштів, адже російські активи є й в інших країнах.

Виникає цілком логічне запитання: а чи не станеться так, що весь цей добрий намір своїм вето заблокує не надто дружній до України уряд Угорщини або Словаччини? До речі, замороження російських активів теж треба продовжувати кожні пів року.

«Для цього не потрібно одностайного голосування (“казус Угорщини”)», — говорить нардеп Олег Дунда про процедуру надання Україні репараційної позики.

Своєю чергою німецький канцлер Фрідріх Мерц з цього приводу зауважує: «Це рішення в ідеалі має бути одноголосним, але якщо цього не вдасться досягнути, то рішення слід ухвалювати більшістю країн-членів ЄС, які твердо хочуть допомагати Україні». Мерц розраховує, що рішення вдасться ухвалити протягом наступних тижнів.

«Шанси на отримання репараційного кредиту дуже високі. Просто дуже високі. Принципово це питання узгоджене. Обіцяють, що у 2026 році, а саме в перші місяці 2026 року, цей кредит буде наданий», — зазначає нардеп Олег Дунда за результатами своєї поїздки до Брюсселя.

«Я думаю, що ми ці кошти почнемо отримувати на початку наступного року», — ділиться своїми прогнозами Ілля Несходовський, керівник аналітичного напряму мережі «АНТС».

Чи існує стратегія використання наданих грошей

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн пояснила, що позика надаватиметься з траншами та певними умовами.

«Напрями використання коштів мають бути прописані. Зараз над цим працюють: які напрями, у якій сумі має відбуватися фінансування», — розповідає нардеп Олег Дунда.

Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, один з ідеологів надання Україні репараційної позики, вважає, що ці кошти мають бути використані лише для оборонних потреб України, а не для загальних потреб українського державного бюджету. «Країни-члени ЄС та Україна спільно будуть визначати, що саме буде закуповуватися. На мій погляд, така масштабна програма має також допомогти посилити та розширити європейську оборонну індустрію. Це відповідає меті мати колективну безпеку та європейський суверенітет», — говорить Мерц.

«Можливо, ця заява була не для наших вух, а для вух виборців німецького канцлера. Формулювання питання про те, що нам треба багато грошей і далі буде ще більше, дуже демотивує виборців і політичні кола. Тому цю думку про витрати на оборону легше продати виборцям», — говорить Дмитро Боярчук з Case Ukraine. 

Отже, йдеться про те, щоб суттєва частина наданого репараційного кредиту була витрачена на закупівлю військової техніки в Європі. Але справа може піти й далі. Може йтися про спільне будівництво оборонних заводів в Європі. Крім цього, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн дуже вподобала ідею так званої стіни дронів на східному кордоні ЄС. Український президент Володимир Зеленський теж на нещодавній зустрічі з європейцями в Копенгагені говорив про участь України в створенні стіни дронів у контексті репараційного кредиту.

Український уряд готовий долучитися до реалізації проєкту стіни дронів — можливо, ця стіна дронів географічно включатиме західний регіон України. Бажання європейців мати таку стіну досить зрозуміле. Коли у вересні російські дрони зайшли в повітряний простір Польщі, до їхнього збиття долучилися літаки F-35 — досить дорога технологія. Та й класична ППО — це теж дуже дорога річ. Так, якщо одна ракета системи ППО NASAMS коштує понад 1 мільйон доларів, то український дрон-перехоплювач Sting — лише 2100 доларів.

hromadske поцікавилося в Артема В’юнника — співзасновника компанії «Атлон Авіа», що виробляє військові безпілотники, — що він думає про ідею стіни дронів. «Я вважаю, що таку стіну треба було давно створити, але на кордоні між Україною й росією, на лінії розмежування, а не на кордоні України й Польщі. Але тут більше не технічна історія, а політична, тому що ми закриваємо, наприклад, Польщу і не тільки Польщу, а Україну — що, хай бомблять? Якось не дуже, як на мене. Але я так розумію, що немає жодних ідей зараз і технічної концепції щодо цього. Ми знаємо про цю ініціативу, ми намагаємося зрозуміти, де ми тут можемо бути корисні. Але поки що немає жодних технічних ідей або якоїсь продуктової візії, чим ми будемо забезпечувати стіну дронів. Чи це дрони, чи це якісь автоматизовані системи. Словом, немає розуміння. І мені здається, ні в кого його немає наразі», — говорить В’юнник.

Щодо використання дронів-перехоплювачів Артем В’юнник каже: «Сьогодні це має такий вигляд: суперпідготовлені фахівці майже в ручному режимі полюють на дрони. Питання в тому, що якщо на нас летить тисяча дронів, то в нас нема такої кількості розрахунків і стільки кваліфікованих хлопців, які б руками збивали одночасно тисячу дронів. Тому, звісно, треба працювати над тим, щоб усі технічні засоби ставали максимально ефективними, тобто самонаведення, детекція тощо. А фізично виготовити дрони-перехоплювачі — тут проблеми я не бачу».

У будь-якому разі частину репараційного кредиту Україні таки доведеться розділити з європейцями. «Звісно, Україна вимагає отримання всього репараційного кредиту. Але, на жаль, цей кредит буде поділений між Україною і ЄС, бо ЄС несе судові ризики. Але й так буде непогано, бо ці кошти ЄС направить на фінансування оборонки й, відповідно, постачання зброї Україні. Тут треба врахувати, що в головних країнах ЄС де-факто бюджетна криза. Тому вони намагаються використати ці гроші не тільки щоб допомогти Україні, а й щоб себе трошки підтримати», — пояснює нардеп Олег Дунда.

Чи слід вважати, що репараційний кредит на приблизно 140 мільярдів євро розв'яже всі фінансові проблеми України на найближчі роки? Для початку варто нагадати, що потреба України в міжнародному фінансуванні на наступний рік — 45,5 мільярда доларів. Також міністр фінансів Сергій Марченко оцінює потребу в зовнішньому фінансуванні на найближчі чотири роки на рівні 150-170 мільярдів доларів.

«Повністю наших проблем це не розв'язує. Треба розуміти, що 140 мільярдів з нашим апетитом — це на три роки. І все. А ще треба розуміти, що раніше статус заморожених російських активів був такий, що вони мали піти на відновлення», — говорить економіст Дмитро Боярчук.

Мабуть, буде ще дискусія, чи всі ці кошти варто спрямувати саме на оборонні потреби. Дмитро Боярчук прогнозує, що на військові витрати піде більш як половина коштів репараційного кредиту. «Усі розуміють, що десь певним чином є бажання провести вибори, профінансувати підготовку до виборів коштом Євросоюзу. Я думаю, що такої готовності в європейців немає, як і немає готовності фінансувати якісь особливі щедроти», — каже Боярчук.

В Україні з 2022 року тривають дискусії про те, як краще отримати та використати російські активи, але от лише зараз у європейців з’явилася політична воля таки надати ці гроші. «Варіантів було дуже багато. Говорили й про фонд, який буде координуватися з Берліна чи з Варшави під наглядом, інші якісь варіанти. Варіанти можемо обговорювати, але це не предмет нашого рішення», — розповідає економіст Дмитро Боярчук.

Якщо український уряд не запропонує міжнародним партнерам чітку стратегію використання репараційного кредиту, то, найімовірніше, партнери самі вказуватимуть, на що витрачати ці гроші. Та й питання про те, як тепер фінансувати повоєнну відбудову України, вкрай невизначене. При тому, що Світовий банк попередньо оцінює вартість відбудови в понад 500 мільярдів доларів.

«Ці кошти репараційної позики просто будуть витрачені, а далі ми залишимося зі зруйнованою економікою, з відсутністю конкурентних інститутів, з відсутністю бізнесу, який переміститься в кращі умови, тому що тут у нас проблема з правоохоронною системою, судовою системою, податковою системою. Питання в тому, чи здатен уряд ефективно розпорядитися коштами для того, щоб створити умови для розвитку українського бізнесу й тим самим, коли закінчаться ці кошти, не просити нові. Тому що я переконаний, що це останній транш, який нам дадуть. Більше коштів не буде», — ділиться своїми міркуваннями Ілля Несходовський з мережі «АНТС».

«Без отримання достатньої фінансової допомоги Україна буде змушена “друкувати” гривню, а це призведе до девальвації гривні», — нагадує Дмитро Чурін з Eavex Capital.

Президент Зеленський своєю чергою 6 жовтня заявив, що серед міжнародних партнерів зменшується скепсис щодо використання заморожених російських активів для допомоги Україні. Він вважає закупівлю зброї пріоритетним напрямом витрат за цією програмою, хоча й додає про можливість використання коштів «на деякі соціальні речі».