Больові точки путіна. Як Зеленському їх використати, якщо зустріч таки відбудеться

У грудні 2019 року Володимир Зеленський ще був переконаний: варто йому буде подивитися в очі путіну — і той відразу погодиться «перестати стріляти».

«Зеленський ще не знав, наскільки путін небезпечний, наскільки він психопатизована особа», — говорить заступниця директора Інституту політичної і соціальної психології НАПН України Світлана Чуніхіна.

За роки, що минули відтоді, Володимиру Зеленському довелося розв'язувати багато дуже складних державних проблем. У перемовинах з очільниками інших країн він став справжнім важковаговиком. І в путіні за ці роки він мав можливість добре розібратися.

Зі Світланою Чуніхіною ми розмірковуємо про психологічні аспекти можливої зустрічі Володимира Зеленського з путіним.

Дитяча щирість Зеленського

Чуніхіна виходить із того, що зустріч, яка може відбутися між Володимиром Зеленським і путіним, не варто вважати перемовинами в безпосередньому сенсі цього слова. Адже цілі в України й росії протилежні. І відбуватиметься зустріч за бажанням президента США. Тож не може йтися про зближення позицій переговорних сторін, про компроміс між ними й взаємовигідні домовленості.

«Не варто думати, що Зеленський іде на перемовини з путіним, аби домогтися завершення війни. путін зараз готовий завершити війну тільки за умови нашої капітуляції, що для нас є неприйнятним», — зазначає Світлана Чуніхіна.

На мою думку, на цих так званих перемовинах відбуватиметься складна психологічна гра: кожна сторона намагатиметься довести Трампу, що саме вона найбільше прагне миру й докладає зусиль заради його досягнення. І що протилежна сторона веде нечесну гру, яка підриває зусилля американського президента досягнути миру. І що саме протилежна сторона стоїть між Трампом і його омріяною Нобелівською премією миру.Світлана Чуніхіна, заступниця директора Інституту політичної і соціальної психології НАПН України

«Бо від позиції Трампа залежить багато що для росії та України. Для нас — озброєння і фінансова допомога, посилення санкційного тиску на нашого ворога. Для путіна — навпаки, послаблення санкцій, послаблення України через відмову їй у зброї тощо», — додає вона.

Але навіть якщо не вважати зустріч Зеленського й путіна класичними перемовинами, усе одно хочеться, щоб вона закінчилася певними плюсами для української сторони.

«Я думаю, що у Володимира Зеленського є унікальна властивість, яка робить його досить сильним на перемовинах. Це якась глибинна щирість. Його єство повстає проти ситуації, коли зʼявляється спроба ним маніпулювати, тиснути на нього, брехати йому.

Архетипічно наш президент на своїй посаді — дитина, він бачить ситуацію по-дитячому, без притаманних дорослим “фільтрів”. І він, як діти, ставить дуже незручні для “дорослих” політиків запитання. І цим ламає маніпулятивну гру, у яку намагається грати протилежна сторона. Це проявилося, до речі, і під час зустрічі “нормандської четвірки” в Парижі, і в лютому цього року в Овальному кабінеті, коли Дональд Трамп вичитував його», — вважає науковиця.

За її словами, щирість поєднується в Зеленського з чітким усвідомленням того, що Україна має абсолютну рацію і з морального, і з правового погляду, і з позицій справедливості у своїх вимогах до росії й путіна. І саме це додає йому впевненості в собі й робить його позицію беззастережно сильною. Адже йому на жодних перемовинах не треба ні брехати, ні викручуватися.

А ще перевагою Зеленського під час спілкування з путіним може стати його почуття гумору. путіна не треба улещувати, як Трампа, але іронія й гумор можуть стати додатковою зброєю проти нього, адже диктатори бояться видатися смішними.

«Звичайно, така позиція Зеленського не змусить путіна капітулювати. Але принаймні вона може істотно зіпсувати російську гру. І путіну буде не так просто Зеленського збити», — говорить Світлана Чуніхіна.

Водночас вона зауважує, що моральна правота України категорично не означає, що Володимир Зеленський у розмові з путіним має позиціювати свою країну як жертву, що зазнала несправедливої наруги. Бо розмовляти з путіним треба не з позиції жертви, а з позиції сильного противника.

путіна не можна дестабілізувати словами

Характеризуючи путіна, Світлана Чуніхіна називає його дуже жорсткою людиною, яка завжди розуміла, що за природою своєю вона є більш сильною і безстрашною, ніж інші. І що завжди може знайти спосіб, як узяти над ними гору. Квола реакція західного світу на російську агресію проти України лише додає путіну цієї певності.

Він психопат. А такі люди менше піддаються страху, мало чого соромляться, менше співчувають іншим, не відчувають чужого болю. Це така суперсила невразливості. У розмові з путіним якнайменше треба апелювати до того, що от у війні, яку він розвʼязав, його країна втрачає людей, економічні спроможності. Світлана Чуніхіна, заступниця директора Інституту політичної і соціальної психології НАПН України

«Подібні аргументи для путіна просто безглузді. Єдиний аргумент, який є дієвим для нього, — це коли він зрозуміє, що вже не здужає продовжувати цю війну. Але зараз путін вважає, що він її виграє, що Україна слабка, що Трамп — ідіот і росія має всі можливості дотиснути ситуацію на свою користь», — каже науковиця.

За словами Чуніхіної, саме завдяки своїй психопатичній натурі путін чудово «зчитує» емоції людей. Вони для нього — робочий матеріал, з яким він може працювати, залишаючись абсолютно холодним. І це дає йому змогу краще за інших контролювати ситуацію й себе самого.

У російського лідера є кілька прийомів, які він постійно використовує під час спілкування з іншими політиками. Наприклад, він завжди запізнюється на офіційні зустрічі. Навіть Папі Римському доводилося майже годину чекати на нього. На Алясці президент США 40 хвилин сидів у літаку, аби не стовбичити на злітній смузі, виглядаючи владіміра.

Невже путіна в КДБ не навчили бути пунктуальним? Виходить, що там його навчили бути саме непунктуальним. Навмисне. Щоб у такий спосіб ще до початку спілкування отримати над співрозмовником психологічну перевагу.

Його запізнення — це спосіб контролю ситуації і співрозмовника. Він примушує чекати й цим самим примушує іншу сторону пережити неприємний емоційний досвід через приниження. Це його спосіб збити співрозмовника із заздалегідь визначеної позиції, вибити ґрунт з-під його ніг. Тобто це прийом психологічного тиску на співрозмовника.Світлана Чуніхіна, заступниця директора Інституту політичної і соціальної психології НАПН України

Примусити співрозмовника пережити неприємні емоції та відчути невпевненість у собі путін вміє і в інші способи. Наприклад, уникати погляду співрозмовника. Або навмисне «не чути» іншу сторону, забиваючи ефір потоком пустопорожніх фраз. А часто — відвертою брехнею.

Городити, наприклад, що на Донбасі на боці так званих «ополчєнцов» воюють «відпускники», котрі купують собі зброю у місцевому військторзі. Або, як він це робив на переговорах у Мінську, переконувати співрозмовників, що «іх там нєт».

У такій ситуації співрозмовникові дуже легко «попастися на вудку» і включитися в пустопорожні путінські словеса.

«Я думаю, що в ситуаціях перемовин те, що ви називаєте брехнею, не є брехнею, а є стратегією однієї зі сторін. Саме тому для Володимира Зеленського вкрай важливо мати власну чітку переговорну стратегію і переговорну позицію, на якій він має твердо стояти, щоб жодні маніпулятивні прийоми путіна не могли його збити», — зауважує науковиця.

Тобто Володимиру Зеленському необхідно увібгати маніпулятора в рамки конструктивної розмови. Однак, на думку психологині, їхня зустріч може бути більш-менш конструктивною хіба за умови, коли вона відбуватиметься в ситуації значної військової поразки росії на фронті. І путін зрозуміє, що для нього найкращий вихід з цієї ситуації — конструктивна позиція, яка уможливлює порозуміння.

Наразі такої ситуації немає. Але невже путін абсолютно позбавлений якихось больових точок, на які варто давити під час переговорів?

«Я бачила путіна переляканим і вразливим лише двічі. Перший раз — коли йому після сфальсифікованих виборів у Держдуму вдалося придушити виступи опозиціонерів на Болотній площі в Москві на початку 2012 року. Його тодішня поведінка дала мені підстави вважати, що опозиційний рух був для нього дуже сильним стресом.

Ну а другий момент — рейд Пригожина на Москву. І обидва вони повʼязані із загрозою для путінської влади. Навряд чи Зеленський зможе створити на перемовинах таку ситуацію. Хіба що приведе з собою конвой від Гаазького трибуналу», — зазначає Світлана Чуніхіна.

Виходить, що больові точки путіна, його вразливість повʼязані зовсім не з його особистісними якостями. Але ж він людина, а не робот!

«Так, путін — людина. Мабуть, він має сильний страх смерті, старіння — відома ж його пристрасть до процедур, що омолоджують. Він боїться бути отруєним, майже параноїдально. Він боїться розкрити свою персональну інформацію — стережеться, наприклад, щоб його біологічні рідини не потрапили до рук іноземних розвідок, ховає від світу своє особисте життя», — каже дослідниця.

Він боїться, що хтось може отримати контроль над його приватним життям, а через нього — і контроль над його політичною діяльністю. І путін дуже ретельно оберігає ці свої вразливі місця. Навряд чи Зеленський має змогу якось на них вплинути, тим більше — словами. путін не боїться слів, навіть образ — його не можна дестабілізувати жодним словом.Світлана Чуніхіна, заступниця директора Інституту політичної і соціальної психології НАПН України

Світлана Чуніхіна зауважує, що в перемовинах віч-на-віч, особливо тих, що стосуються завершення війни, одна сторона, зрештою, починає домінувати, а інша це приймає й підкорюється. Але не можна домінувати над тим, хто не підкорюється. Отже, Зеленський мусить демонструвати стійкість.

Я не люблю тебе, Вово

З психологічного погляду додаткових акцентів для зустрічі путіна із Зеленським може надати характер їхніх особистих стосунків.

Президент України, говорячи про путіна, завжди визнавав у ньому лідера, який має визначальний вплив на ситуацію, і не демонстрував ані зверхності, ані зневаги до нього. Натомість демонстрував гнів і несприйняття.

путін же — навпаки. Він не пропускав можливості принизити Зеленського на посаді очільника країни, образити, навіть обізвати — фашистом, наприклад. (І тепер, за волею Трампа, мусить сісти з «фашистом» за стіл переговорів — цим, мабуть, і здивує, і розгніває своїх прихильників у росії. Але тим не менш). Тут не йдеться не те що про доброзичливість, а навіть і про нейтральність один до одного.

За словами Світлани Чуніхіної, Зеленський і путін перебувають у відносинах граничної ворожості:

«Це означає, що вони обидва рівною мірою, найімовірніше, дегуманізують один одного. Вони не бачать один в одному людини. Справжній людський контакт між ними неможливий. І у такій ситуації зустрічатися їм, аби розв'язувати важливі питання, не варто. Бо вони розуміють, і Дональд Трамп розуміє, що мир наразі неможливий.

І зараз президент США просто вирішує, кому — путіну чи Зеленському — передати цей сором провалу своїх миротворчих ініціатив. У кого залишиться ця гаряча картоплина, той зустріне весь спектр негативних, трагічних, драматичних і катастрофічних наслідків. На того поставлять тавро відповідального за продовження війни.

І в цьому сенсі в Зеленського набагато слабші позиції, ніж у путіна. Бо Трамп по-людськи зачарований путіним. Президенту США хочеться, щоб людиною, яка візьме на себе його сором неспроможності закінчити війну, був не путін. У цій грі Трамп — за путіна».

За словами науковиці, психологічно путіну від співрозмовника зазвичай треба набагато менше, ніж співрозмовнику від нього. Завдяки своїй психологічній конституції путін емоційно не залежить від схвалення інших людей. Йому не хочеться подобатися. І це робить його сильним.

«Бо часто путін має справу з людьми, які приходять в політику саме по схвалення. До речі, шалена емоційна залежність Дональда Трампа від путіна проявляється саме в тому, що Трамп постійно шукає путінського схвалення.

Я думаю, що в Зеленського немає такої емоційної залежності від путіна, він не потребує від нього визнання, “вірчих грамот”. Людині Зеленському нічого не треба від людини путіна. Зеленський вільний від путінських чар — а це теж нам на користь», — стверджує науковиця.

Зеленський має наважитися на правду

путін не переймається тим, аби комусь подобатися, зокрема пересічним росіянам. У нього немає електоральної залежності від своїх співгромадян, адже в росії уже чверть століття не проводять чесні вибори. І якщо зустріч із Зеленським закінчиться нічим, путін від того не перестане бути всеросійським політичним мачо.

А Володимир Зеленський? Він у 2019 році йшов на вибори з обіцянкою припинити бойові дії. Що він скаже українцям, якщо повернеться від путіна з порожніми руками? Що путін не готовий до миру і треба воювати далі? Чи що треба воювати далі, бо він, президент України, не знайшов потрібних аргументів у перемовинах? Куди не кинь, усюди клин…

Я думаю, що Дональд Трамп істотно підірвав стійкість, витривалість українського суспільства в цій війні, абсолютно необґрунтовано давши надію на можливість її скорого припинення в менш кривавий спосіб, ніж бойові дії. Він не мав права й не мав підстав обнадіювати людей, що війна може закінчитися перемовинами от зараз. Тому що порожні надії — це найбільш небезпечний психологічний стан, який мало сумісний з можливістю виживання в екстремальних обставинах. Світлана Чуніхіна, заступниця директора Інституту політичної і соціальної психології НАПН України

«Порожні сподівання — це невміння адекватно реагувати на виклики реальності. І тому президент Зеленський, перш ніж їхати на перемовини з путіним, мусить сказати українцям, яку мету він ставить перед собою. І про які наші поступки ворогові йдеться чи не йдеться за жодних умов», — говорить Світлана Чуніхіна.

Тобто наш президент мусить сказати нам, що йдеться не про смаження шашликів, не про перемовини про припинення війни. Водночас він має підігрувати Дональду Трампу й демонструвати віру в можливість закінчити війну завдяки цим перемовинам. Шпагат — не дай боже.

«У Вашингтоні зараз така ситуація, що подібні ігри є єдиним способом хоч якось забезпечити збройну і фінансову підтримку України. Тому що цю американську підтримку сьогодні контролює Дональд Трамп, якому хочеться перемовин. І підігрувати йому змушені ми і Європа.

А водночас владі, науковцям, журналістам треба старатися, щоб оці от українські сподівання на перемовини не були такі перегріті. Нам треба їх заземлити, зробити більш реалістичними. Бо якщо ми цього не зробимо, результат може бути дуже драматичний», — застерігає Чуніхіна.

За її словами, Володимир Зеленський, який не прагне схвалення путіна й цим сильний, має іншу слабкість: він дуже залежний від того, чи схвалює його виборець, публіка. Він неспроможний бути абсолютно відкритим із громадянами. Але час відвертої розмови вже давно настав:

«Я сподіваюся, що цього разу, коли ставки такі високі, Зеленський все ж таки знайде в собі сили й слова говорити із суспільством, як дорослий — із дорослими. Говорити людям гірку правду. Так, як він говорить нашим західним партнерам, розраховуючи на їхню підтримку.

Він повинен сказати, зокрема, що чекати після цих перемовин закінчення війни не варто. Але якщо є один шанс зі ста використати ці перемовини для досягнення будь-якого позитиву — звільнення полонених, повернення викрадених дітей тощо, — то його треба використати. От і все, що він має сказати».