Чотири із шести найбільших мостів — пошкоджені. Які альтернативи для Києва?

«Сказати, що на самому лівому березі стало неможливо жити? Ні. Магазини працюють, усе є… Тобто життя триває. Але загалом ситуація змінюється не на краще, а стає дедалі гірше й гірше. І незрозуміло, коли це закінчиться. Кажуть, що після Кримського мосту наші мости обстрілюватимуть іще сильніше. Тож сподіваємося на краще, але як воно буде — ніхто не знає», — каже Лариса, мешканка житлового масиву Троєщина в Києві.
Уночі проти 20 листопада росія вперше атакувала Дарницький та Подільсько-Воскресенський мости. Також під ударом укотре опинилися Північний і Південний мости столиці. Рух ними обмежували й до цього.
Чи можуть російські атаки повністю відрізати лівий берег від правого, чому понтони, тунелі й катери не зможуть замінити мости та що влада може зробити вже зараз — з’ясовувало hromadske.
Як добиратися, якщо не мостами?
Лариса працює на лівому березі Києва. Через затори на під’їздах до мостів вона була змушена ходити на роботу пішки весь минулий тиждень.
Вперше Північний міст атакували вранці 3 жовтня — внаслідок удару дрона тоді пошкоджень зазнали дорожнє полотно та контактна тролейбусна мережа.
Південний міст почали обстрілювати з 1 жовтня. Того дня під атакою опинилися його опорна частина, дорожнє полотно, відбійник та загородження метрополітену. Після повторних атак наземна ділянка між станціями «Видубичі» та «Славутич» досі не працює.
«Я йшла прямо від вулиці Закревського на Райдужний масив. Це займало десь пів години, що набагато більше, ніж зазвичай. Я навіть підходила до поліціянтів і просила, щоб вони налагодили рух, бо було величезне скупчення: і легкові машини, і громадський транспорт — усе просто стояло в глухому заторі. А погода ж була — і дощі йшли, і вітер», — продовжує Лариса.

Щоб хоча б частково владнати транспортний колапс, на мосту імені Патона запровадили реверсивний рух: із 6:00 до 16:00 — у напрямку з лівого берега на правий, а із 16:00 до 24:00 — з правого на лівий. Також у посиленому режимі працює кільцева електричка.
Проте цього замало, якщо обстріли мостів триватимуть. hromadske проаналізувало, що найбільше дискусій у мережі точиться навколо трьох альтернативних рішень: понтонних переправ, водного транспорту та підземних тунелів під Дніпром.
Варіант 1. Понтонні переправи
Понтонні переправи — не нові для України. Наприклад, у 2023 році таку споруду встановили у Вишгородському районі — вона з’єднувала села на лівому березі із Вишгородом на правому. Міст, який замінила переправа, зруйнували ще на початку вторгнення — під час боїв за Київщину.
Користувачі переправи скаржилися, що на під’їздах до неї збиралися «шалені» черги з автомобілів. Сам пошкоджений міст відновили лише в січні цього року.
Про будівництво резервних переправ через Дніпро в Києві вперше заявив міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Микола Калашник. Через інтенсивність обстрілів їх планують облаштувати й в інших регіонах країни.
Будувати такі споруди можуть передусім військові. У командуванні Сил підтримки ЗСУ hromadske пояснили, що їхні підрозділи здатні розгорнути переправу завдовжки до 227 метрів і вантажністю до 60 тонн.
Проте переправи мають недоліки: на їхнє функціонування впливають швидкість течії, коливання рівня води, паводки й сильний вітер. Також такі об’єкти є пріоритетними цілями для атак росіян, додали у Збройних силах.
Сергій Вовк, директор Центру транспортних стратегій, наголошує на безпекових ризиках та важливості сприятливих погодних умов:
«Якщо ми говоримо про тимчасові переправи, то питання постає в безпеці самої системи. Крім того, важливу роль відіграватиме клімат: одна річ — коли Дніпро замерзлий, і зовсім інша — коли течія є, як зараз. До того ж, наскільки я розумію, у планах, які озвучувалися, йдеться щонайменше про лютий [2027 року], а критичні навантаження можуть виникнути вже найближчим часом».
Урбаніст та співзасновник благодійного фонду «Сміливі відновлювати» Віталій Селик вважає, що на понтонні переправи пропускатимуть не всіх:
«Понтонна переправа — це рух по одній смузі в кожен бік зі швидкістю 5–10 км/год, тобто повільніше за велосипед. Якщо такі переправи й запрацюють, приватному транспорту проїзд по них точно заборонять — пускатимуть лише екстрений, військовий та громадський транспорт. До того ж діятимуть жорсткі обмеження під час тривог: рух понтоном повільний, класичні півтора кілометра через Дніпро займатимуть орієнтовно 15–20 хвилин. За ракетної загрози чи атаки дронів переправу перекриватимуть, бо евакуювати звідти велику кількість транспорту в разі влучання вкрай складно».
А втім, під час зустрічі із журналістами 14 листопада Калашник повідомив, що дві переправи у столиці вже почали будувати. Всього їх планується вісім. За добу на одній такій споруді зможе проїхати до 130 автомобілів.
«Це повноцінні мостові переходи, швидкоспоруджувані, які будуються через річку Дніпро. Основа робиться з опор, і далі викладається проїзна частина», — сказав він.

Варіант 2. Підземні тунелі під річкою
Інша альтернатива — будівництво тунелів під Дніпром. Найпростіший варіант такої переправи без гілки метро, за словами Калашника, обійдеться бюджету в 400–500 мільйонів доларів.
Редактор проєкту «Наші гроші» Юрій Ніколов назвав ці розрахунки «корупційним трешаком». Він порівняв київський проєкт із будівництвом підводного автотунелю в Норвегії, який коштує 2,4 мільярда доларів за 27 кілометрів траси — тобто близько 90 мільйонів доларів за кілометр.
«А тепер наші “ніщенські пампаси”. Міністр інфраструктури Калашник заявив, що тунель під мілководним Дніпром коштуватиме від пів мільярда євро. Оскільки ширина річки в Києві становить близько пів кілометра, накиньмо ще стільки ж на виїзди на березі. Тобто тунель довжиною один кілометр коштуватиме від 600 мільйонів доларів. Ну мать його так, нехай буде два кілометри в довжину. Тоді матимемо від 300 мільйонів доларів за кілометр мілководного тунелю на глибині кілька десятків метрів», — підрахував Ніколов.
Водночас інженер Дмитро Макагон переконаний, що порівняння Києва з досвідом міст в інших країнах є некоректними:
«У Києві будувати значно дорожче. У Норвегії ідеальні умови для тунелів — там скеля, яка не потребує додаткових укріплень, тому там їх так багато. У Києві ж ґрунти м’які, складні для буріння, тому в нас історично будували переважно мости — це логічніше й простіше, і саме мостобудівна галузь у нас розвинена, а тунельна — ні. Тож навіть якщо ми запросимо круту іноземну компанію, все одно піде багато часу на проєктування, вишукування та доставлення обладнання. Це точно не питання місяців — навіть у країнах, де ця галузь розвинена, як-от у Норвегії, Швейцарії чи Китаї, повноцінні тунелі будуються роками».
На думку Селика, для будівництва тунелю потрібно не менш ніж чотири роки:
«Лише на вишукувальні роботи та проєктування піде не менш як рік. Потім — погодження та викуп землі: тунель — це не просто труба під річкою, це гігантські розв’язки на виїздах, а зарезервовані колись у генплані ділянки вже здебільшого розпродані. Далі — мінімум рік на виготовлення тунелепрохідницького комплексу, адже його будують ексклюзивно під геологію конкретного міста. Тобто лише підготовка займе два роки, і ще два-три роки — саме будівництво, якщо є гроші».
Директор Центру транспортних стратегій Сергій Вовк додає, що навіть підводний тунель не дає стовідсоткового захисту від обстрілів. Щоб заблокувати рух транспорту, росіяни можуть завдавати ударів по його в’їздах та виїздах.

Варіант 3. Водний транспорт
Ще однією альтернативою є водний транспорт. Днями з пропозицією відновити пасажирські перевезення Дніпром вийшла компанія «НІБУЛОН».
У 2017 році «НІБУЛОН» запускав перевезення Дніпром і Південним Бугом. Швидкісні судна могли перевозити до 79 пасажирів та розвивати швидкість до 65 км/год. За перші місяці роботи послугами компанії скористалися понад 20 тисяч людей, заявляли там.
Перевезення річкою доволі дорогі — і через витрати пального, і через зарплати екіпажів, стверджує урбаніст Віталій Селик. Також невідомо, наскільки катери покращать ситуацію з рухом:
«Переправа з Березняків на Поділ займе ті самі 15–20 хвилин при місткості близько 150 пасажирів — це орієнтовно 2–3 автобуси. Якщо ви постоїте на мосту Патона, то побачите, що за годину там проїжджає 30–40 автобусів. А по річці за годину пройде максимум 3–4 катери, і то якщо їх вдасться знайти, адже судноплавство на Дніпрі заборонене з 2022 року. Весь цей час флот не експлуатувався, невідомо, чи вдасться його швидко відремонтувати, взимку під час льодоставу він точно не ходитиме, а під час повітряної тривоги людям на воді просто ніде сховатися».
Інженер Дмитро Макагон має іншу думку. За його словами, водний транспорт потрібен Києву. Для цього можна було б залучати кошти міжнародних партнерів:
«Київ стоїть на великій річці. Колись він (водний транспорт — ред.) у нас був, і це не лише транспорт, а й міська атракція. У Європі чимало міст — Будапешт, Гамбург, Амстердам, Стокгольм — використовують водний транспорт як звичайний громадський, де ти купуєш єдиний проїзний і користуєшся ним. Якщо зараз з’явився такий стимул, варто в це вкладатися, залучати кошти партнерів замість якихось парків. Упевнений, умовний Вільнюс із задоволенням профінансував би паром чи місток для Києва».
Що можна робити вже зараз?
Через атаку в ніч проти 20 листопада Кличко закликав киян не виїжджати на своїх автівках в місто «без гострої потреби». Також він звернувся до установ і підприємств, щоб ті, де це можливо, запровадили для своїх працівників графік віддаленої роботи.
Макагон вважає, що просто зараз владі необхідно робити ставку саме на громадський транспорт. Як приклад він наводить Північний міст, де залишили одну смугу суто для автобусів, тролейбусів та маршруток:
«Це абсолютно правильно, бо його провізна здатність у рази вища, ніж у смуги з приватними авто. До того ж це чесно, адже машини є не в усіх. Якщо в цю смугу почнуть лізти легковики, ефекту не буде».
- Дорога поблизу Північного мосту, 19 листопада 2026 року Дарина Полішевська / hromadske
- Дорога поблизу Північного мосту, 19 листопада 2026 року Дарина Полішевська / hromadske
На випадок, якщо рух транспорту мостами доведеться обмежити ще сильніше, урбаніст Віталій Селик пропонує облаштовувати біля в’їздів перехоплюючі паркінги та розворотні майданчики для автобусів. Тоді кияни зможуть під’їхати до Дніпра, перейти міст пішки, на велосипеді чи самокаті, а на іншому березі знову сісти в громадський транспорт.
Макагон пропонує організувати такий паркінг на проспекті Романа Шухевича — він простягається від Північного мосту до Троєщини. Біля самих в’їздів на міст можна розмістити шерингові точки із самокатами.
Щоб зменшити затори на дорогах, Селик також пропонує запровадити зміщені робочі графіки. Проте це можливо лише за умови взаємодії влади та бізнесу:
«Місто має розсинхронізувати графіки: щоб одні офіси й установи починали роботу о 06:00 ранку, а інші — о 12:00. Відповідно, одні закінчували б о 15:00–16:00, а інші — о 21:00. У такий спосіб ми “розмажемо” години пік і зменшимо одночасне навантаження на переправи між берегами».
За найбільш песимістичних сценаріїв частині киян, чия робота потребує фізичної присутності на місці (як-от працівникам сфери харчування чи дорожніх служб), доведеться переходити на вахтовий метод, додає урбаніст.
hromadske поцікавилося в Департаменту освіти та науки КМДА, як працюватимуть школи й дитячі садочки в столиці за таких умов. Там заявили, що порядок дій керівництво освітніх закладів визначатиме самостійно.
Наступний великий міст через Дніпро — аж у Каневі, пояснює Сергій Вовк. На його думку, у майбутньому державі варто зосередитися на будівництві нових об’єктів, щоб транспорту не доводилося робити величезні гаки. Але просто зараз головне завдання — вберегти ті мости, які вже є.
«Мости в Києві — це не лише транспорт, а й системи енергопостачання, тепломережі та інші комунальні сервіси. Тому конструкційна стійкість мостів і посилення ППО, навіть в умовах її тотального дефіциту, є пріоритетом номер один для виживання міста цієї зими», — підсумовує Вовк.
- Поділитися:




