До 32-ї річниці Незалежності України команда hromadske підготувала спецпроєкт «Українці — Одна Родина». Це матеріали про українців, кожен з яких по-своєму працює задля перемоги. Їхні історії показують, що незалежність гартується через спільні зусилля окремих людей.
Українці — Одна Родина. Історії, що гартують Незалежність
«За парканом не сиділи, щоб зараз думати: міг спасти і не спас» — рятівник картин Марії Примаченко
На ряднині у дворі Анатолія Харитоненка, сторожа Іванківського музею, у перший день повномасштабної війни лежало картин на кілька мільйонів гривень. Шедеври Марії Примаченко він виніс із вогню голими руками. Де зараз вони зберігаються, чоловік не знає, каже: «Нам отчота ніхто не давав». Після тієї історії на душі лишився неприємний осад, та якби довелося, Анатолій би знову врятував Примаченко.
Шукачі неприкаяних душ. Про собак і людей, котрі знаходять загиблих
Лариса Борисенко та її собаки-пошуковці працюють зі смертю. Вони шукають тіла під завалами, винюхують їх навіть під землею. Лариса й сама може спрацювати замість собаки й винюхати покійника. Розрізнить: помер 20 хвилин чи 2 години тому.
Навесні вона підірвалася на розтяжці. Втратила три літри крові, впала в кому. Але душі тих, чиї тіла вона знаходила, її врятували.
Здійснена дитяча мрія та віра в український народ: історія волонтерки проєкту McDonald's Наталії Андронік
Коли настають хвилини слабкості та втоми від волонтерства, Наталія згадує військових в окопах. «Вони не кажуть, що втомилися, тож і я не маю права зупинятися».
Із початком повномасштабного вторгнення Наталія та ще понад 500 працівників McDonald's стали волонтерами. Вони збирають набори з найнеобхіднішими продуктами для переселенців і постраждалих. За рік у межах ініціативи відправили 1600 тонн харчів у 23 регіони України.
«Приймали пологи під кулями, доїли, робили сир»: будні сімейної ферми з Херсонщини на лінії фронту
«Окупанти вирізали на фермі всіх кіз». Цієї новини було достатньо, щоб Бєлозоренки лишилися в окупації, у Станіславі, на Херсонщині — просто не могли покинути свою ферму. Олена робила сири, годувала ними сусідів чи обмінювала на інші продукти. Владислав приймав пологи у тварин під обстрілами. Хоча село звільнили, воно і далі в зоні ризику. Нещодавно на подвір’я сім’ї прилетів снаряд, а донька вкотре попросила батьків переїхати. Але як лишити кіз і справу, яку любиш?
«Виїхала з Маріуполя, а наступного дня пішла влаштовуватись у школу»: історія вчительки Ольги Копилової
«Я не пам’ятаю жодного дня, щоб ми взагалі не вчилися. Або онлайн, або в школі, або в укритті — але навчальний процес не зупинявся», — розповідає Ольга Копилова, учителька математики та інформатики. Попри виснажливу 10-денну евакуацію з Маріуполя, уже на наступний день після приїзду в Немішаєве Київської області вона пішла влаштовуватися на роботу в ліцей. Учні, для яких вона стала класною керівницею, у вересні стануть шестикласниками. Ольга Анатоліївна пообіцяла їхнім батькам, що довчить їх до випуску.
«У перший день полону я думав, що мене застрелять». Історія водія з окупованого Херсона
Коли Херсон загарбали росіяни, Сергій — водій із двадцятирічним стажем — розвозив людям їжу та ліки, а також допомагав охочим евакуюватися. Він здавав українським військовим координати росіян, через що потрапив у полон. І дивом із нього вибрався. Крім перемоги, Сергій має власну мрію: побачити дітей. Але не готовий виїжджати з України, доки триває війна, хоч і має підставу: «Сказав дітям, що приїду, коли війна закінчиться. Мені кажуть: “У тебе троє дітей, ти можеш виїхати”. А я не можу.
Поки воюємо, я буду тут».
Документальний фільм «Зв'язок»
32 роки незалежності, 1,5 року повномасштабного вторгнення, понад 9 років війни — українці поколіннями воюють із росією. І ми розкажемо одну з історій такої боротьби. Фільм «Зв'язок» — це діалог між двома військовими, батьком і сином, минулим і сьогоденням.
