Здійснена дитяча мрія та віра в український народ: історія волонтерки проєкту McDonald's Наталії Андронік

Про початок волонтерства

Наталія виросла на Київщині. Здобувала освіту в столичному університеті. Уже тоді почала будувати кар’єру з McDonald’s — працює в мережі близько 20 років.

«Так мені сподобалася робота з людьми, що це стало справою мого життя. У ресторані ми можемо потурбуватися про гостей, а вони — замовити щось смачне для себе. І я дуже з того щаслива», — каже вона.

Нині Наталія керує одним із найзалюдненіших ресторанів у середмісті столиці.

До війни жінка не була волонтеркою, але час від часу допомагала друзям, які підтримували дитячий будинок. Наталія передавала їм книжки й дитячі іграшки.

Після анексії Криму та початку війни на сході вона вирішила донатити у різні благодійні фонди, які займаються допомогою військовим. Війна торкнулася її особисто: близькі друзі Наталії стали вимушеними переселенцями з Луганська, а частина її родини досі живе в окупованому Криму.

Повноцінне волонтерство розпочалося для Наталі вже після 24 лютого минулого року. Вона пригадує, що перші 3-4 дні просто сиділа у підвалі свого будинку, скролила новини й не розуміла, що робити далі. Але невдовзі збагнула, щопозбутися страху зможе лише через діяльність.

Жінка має авто, і перші запити про допомогу, на які вона відгукнулася, були пов’язані з виїздами: близький друг попросив вивезти родину на вокзал, поки був у військкоматі, інші друзі — привезти їжу літнім батькам.

«Якісь прості прохання для військових, навіть вода... Потім амуніція. З’являлися нові потреби. А потім у моєму житті стався проєкт, який ініціювала компанія McDonald’s», — пригадує Наталія Андронік.

«Сьогодні буде дуже важкий день» — і так щодня

Про програму «Продуктові набори» Наталії, як і іншим співробітникам, повідомили через внутрішні канали комунікації. На той момент колеги з відділу логістики та контролю якості вже домовилися з постачальниками, перевірили доцільність і якість усіх продуктів, знайшли приміщення й почали відбір благодійних організацій, аби допомога прицільно потрапляла тим українським родинам, які справді цього потребували.

Першого «робочого» дня разом із Наталею приїхали приблизно 20 людей. Завдяки вмінню організовуватись на місці швидко розібралися, хто за що відповідає і в якій послідовності відбуватиметься пакування.

«Там була неймовірна атмосфера єднання. Цей проєкт рятував не тільки українців, які опинились у скруті й потребували елементарного — харчів. Він рятував і мене. Ми присвячували йому велику кількість часу, бо волонтерство в колі однодумців давало величезну віру в те, що все буде добре», — ділиться Наталія.

Коли команда отримувала фото від людей, яким вони допомогли, це надихало й витісняло страх.

«У нас був ритуал щоранку: ми збираємось, п’ємо каву. Керівник проєкту виходить до нас і щоразу каже: “Друзі, сьогодні буде дуже важкий день. Але зібрані набори поїдуть у Бахмут. Або на деокуповану Харківщину…”» — пригадує Наталія.

А коли сталася трагедія на Каховській ГЕС, на пакування приїхало особливо багато волонтерів. Працювали у дві зміни, на постраждалі території додатково надіслали 10 тисяч наборів.

«Одного разу ставши на шлях волонтерства, ти починаєш бути залежним від цих емоцій. Тільки з любов’ю, допомагаючи одне одному ми зможемо залишатися консолідованою нацією, котра має силу на боротьбу та рано чи пізно здобуде свою перемогу», — переконана Наталія.

Про програму «Продуктові набори»

Це ініціатива компанії McDonald’s в Україні, покликана допомогти переселенцям, родинам на прифронтовій і деокупованій територіях та іншим цивільним, які цього потребують. Проєкт втілений Фундацією «Дім Рональда МакДональда» й силами волонтерів-працівників McDonald’s.

Усього до програми долучилися понад 500 працівників різних ланок — і директори ресторанів, і працівники головного офісу, і голови напрямів. Перші набори збирали для вимушених переселенців і між собою називали «дорожніми». Вкладали такі продукти, що не потребують приготування і зручні для споживання в дорозі. А потім набори стали формувати для родин на прифронтових і деокупованих територіях. Приміром, перші такі набори поїхали минулого року в деокуповані міста і села Київщини та Харківщини.

Наталія розповіла, що такі набори містять найнеобхідніші продукти: каші, борошно, м’ясні консерви, булки, цукор, олію, молоко тощо. Розраховані вони так, щоби родині з двох-трьох людей вистачило на 3-5 днів.

Згодом до продуктових наборів почали додавати цукерки та іграшки з «Хеппі Міл» — для дітей. Команда переконана, що в малечі має бути радість, і особливо це важливо у складних умовах.

Волонтерка розповіла історію дівчинки, яка живе на Донеччині з мамою та маленьким братиком. Вони тривалий час ховались у підвалі від російських атак. Коли волонтери запитали в дитини, про що вона мріє, дівчинка сказала: «Я хочу, аби не стріляли. І дуже хочу цукерок». Тож коли вона отримала продуктовий набір із солодощами, Наталія подумала: одне дитяче бажання (нехай і маленьке) здійснилося завдяки їй та її колегам.

Нині набори пакують щочетверга неподалік від Києва. За день команда з 20-30 волонтерів встигає підготувати до двох тисяч пакунків. А за рік у межах ініціативи відправили 1600 тонн харчів у 23 регіони України загальною сумою 84 мільйони гривень (за обсягом це як 80 цілком заповнених вантажівок). І допомога триває.

До передання наборів долучилися понад 350 благодійних організацій, а 24 компанії надавали продукти або забезпечували логістику.

Про балансування між роботою та волонтерством

«Найцінніше, що мені дало волонтерство, — це величезна віра в український народ, який може безкорисливо зібратися для допомоги. До того ж я вкотре впевнилась, що мої колеги — найкращі люди на землі. Ніхто не ставив запитань: “Скільки ми будемо працювати? Чи будуть у нас перерви? — усміхається Наталія Андронік. — Ми для себе визначили, що в такий спосіб теж наближаємо перемогу». 

Завдяки волонтерству Наталя здобула безліч нових знайомств і посилила свої управлінські навички. Адже невдовзі ресторани відновили роботу, тож зараз Наталія балансує між трьома діяльностями: як директорка ресторану, як учасниця програми McDonald’s «Продуктові набори» і як засновниця власного волонтерського проєкту — допомога пораненим бійцям у шпиталі, якому присвячує ще один день на тиждень.

Жінка каже, що моменти вигорання, звісно, були. Але також було розуміння: якщо ти не на фронті зі зброєю в руках, то маєш якось інакше працювати на перемогу. Можна взяти відпустку, поспати, почитати книжку, сходити в театр — і потім пригадати, що все це ти маєш завдяки захисникам, які теж потребують допомоги.

«Я вирішила, що цей період життя для мене — своєрідний марафон. Коли настають хвилини слабкості, то весь час думаю, як хлопець чи дівчина, сидячи в окопі з автоматом, раптом покинуть його і скажуть: “Усе, ми втомилися”. Вони ж так не роблять. Тож і я не маю права зупинятися», — каже Наталія.

Про День Незалежності

День Незалежності у Наталі зазвичай робочий. Цього дня в McDonald’s дуже багато відвідувачів.

«Для мене День Незалежності — це дуже гарне, по-українськи гарне свято! Як Великдень чи Різдво. Моя бабуся завжди казала, що в ці дні ми неодмінно маємо збиратися родиною. На Великдень пекти паски, а не купувати в магазині, на Різдво — варити кутю. А на День Незалежності люди виходять на вулиці у вишиванках», — розповідає жінка.

У McDonald’s цього дня вона та її колектив теж одягають вишиванки, щоб поділитися святковим настроєм зі своїми гостями.

«Незалежність для мене — це наше право бути вільною нацією. Народом, який самостійно обирає свій вектор розвитку. Незалежність — це воля», — стверджує Наталя й додає, що волонтерство українців — невіддільна складова незалежності країни та приклад непересічного єднання.

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами.

Над матеріалом працювали: журналістка Юлія Кузьменко, редакторка Вікторія Бега, дизайнерка Мирослава Мохнацька, креативна продюсерка Анна Соха.

Українці — Одна Родина. Спецпроєкт