«Або ми вкладаємо весь ресурс у технології та захист від технологій ворога, або програємо» — Марія Берлінська

«росія ось-ось почне працювати значно складнішими системами. Або ми вкладаємо весь ресурс країни у свої технології й захист від технологій ворога, або ми програємо», — каже Марія Берлінська.

Ще у 2014 році на фронті вона виявила, що держава не забезпечує армію ні фахівцями, ні безпілотниками. Тоді Марія знайшла однодумців і створила «Центр підтримки аеророзвідки».

Про спроби достукатися до політичного керівництва, ідіотів в армії, проєкт Victory Drones і те, до чого та як готуватися кожному українцю — розмова військовослужбовця й ведучого hromadske Сергія Гнезділова та «матері українських дронів» Марії Берлінської.

Про «Центр підтримки аеророзвідки» та Victory Drones

У 2014 році я приєдналася до одного з добровольчих батальйонів як фахівчиня з аеророзвідки. Коли я попрацювала на фронті, то зрозуміла, що вся проблема аеророзвідки в Україні поділяється на два компоненти: відсутність фахівців і відсутність безпілотників. Коли волонтери передають дрони, то часто це політ в одну сторону, тому що люди не знають, як ними керувати.

Подальші три роки поділялися на життя між фронтом і Києвом: на фронті я була аеророзвідницею, навчала людей працювати з технологіями та привозила дрони, а в Києві ми з однодумцями заснували наприкінці 2014 року «Центр підтримки аеророзвідки». Це була перша в Україні інституція, яка готувала фахівців-аеророзвідників.

За три роки роботи ми підготували понад 300 спеціалістів. Фактично ми вчили армію літати й дали тоді поштовх для розвитку галузі. Плюс займалися з 2014-го до початку 2018 року адвокаційною роботою. Це коли ми приходимо до представників влади й пояснюємо, що головна людина в країні — інженер і виробничник, і потрібно дати виробникам можливість створювати роботизовані системи. Для цього потрібно прибрати всі бюрократичні перепони для них: починаючи від завезення комплектувальних, бо 90% з них станом на сьогодні в нас імпортуються, і завершуючи тим, щоб не кошмарити їх перевірками, не примушувати платити завищені податки, відкати, прибрати корупційні ризики.

«Центр підтримки аеророзвідки» — це інституція, яка великою мірою дала старт розвитку галузі. Ми адвокатували кожного виробника, ми вірили в те, що держава раніше чи пізніше це підхопить. Це сталося, але в невідповідній мірі до масштабу виклику. Ворог не стоїть на місці, ми завжди запізнюємося щонайменше на позавчора, і це означає, що ми постійно намагаємося надолужити, наздогнати. росіяни швидко вчаться, уміють грати в довгу, в них значно більше ресурсу. На чому ми могли б витягнути — це на технологіях.

У 2022 році ми переформатували роботу, назвали цей проєкт Victory Drones, щоб було просто і зрозуміло, бо «Центр підтримки аеророзвідки» — це довга назва. І зараз Victory Drones працює у межах Фонду технологічного посилення армії Dignitas. Через спроможності команди, у якій понад кілька сотень волонтерів, інструкторів, ми готуємо сектор безпеки й оборони, вчимо людей на полігонах працювати з технологіями. Ми створюємо спільноту для того, щоб був колективний розум і люди могли обмінюватися інженерними думками, ідеями, тактикою застосування.

Про роботизовану війну

Уяви собі, що летить система, яку неможливо подавити засобами радіоелектронної боротьби, у жоден спосіб. Тому що система летить за автоматичним маршрутом і має комп'ютерний зір, має можливість автоматичного оптичного захоплення цілі та її ураження, ухвалення рішення на основі штучного інтелекту — «нейронка» може розпізнавати об'єкти.

Уяви собі рої таких дронів, які летять сотнями, одночасно перевантажуючи нашу систему протиповітряної оборони. Будь-яка можливість їх збити стає дуже складною, тому що РЕБ, якою ми так ще й не заповнили фронт, не буде спрацьовувати, механічно збивати дрони, які летять на таких швидкостях, буде дуже важко. Потрібно буде шукати інші способи, працювати з лазерними системами, пробувати впливати безпосередньо на їхню електроніку, працювати кінетичними засобами.

Ми на порозі цього процесу: росія ось-ось почне працювати зі значно складнішими системами, навіть ніж «Ланцети», що проявили себе чудово на фронті, на жаль, і знищили дуже багато нашої техніки.

Уяви собі війну, де на розмінування йдуть наземні роботи, де на зачистку можуть виходити типу собачки з Boston Dynamics, у яких є можливість автоматичної зброї, які можуть розстрілювати піхоту. Уяви собі, як будуть працювати рої дронів, які залітають в окопи й випалюють там техніку і на тактичній, і на оперативній глибині.

Станом на осінь 2021 року держава багато зробила — стільки виробництв, стільки закупівлі дронів не було за весь час. Але чи достатньо цього для виклику, який зараз перед нами постає, при тому, що російський ВПК працює в три зміни? Вони виробляють тих же FPV-дронів у кілька разів більше, ніж ми; вони виходять на виробництво ударних систем оперативного рівня в тисячі на місяць.

Все більше й більше їхні розробники та програмісти працюють над тим, щоб роботизувати війну і зробити її максимально неприйнятною для нас. А тоді у гру вступають політики, які починають нас саджати за стіл переговорів. Тому або ми вкладаємо весь ресурс країни у свої технології та захист від технологій ворога, або програємо.

Про попереднього і чинного міністрів оборони

Міністр оборони Олексій Резніков створював образ гарного, доброзичливого, європейського, компанійського хлопця, який може і пити за «рускій воєнний корабль» до дна, і розповідати гарні жарти. Він об'єктивно був людиною доволі освіченою, ерудованою і міг підтримувати образ реформатора. Тільки гарний хлопець — це не професія.

Олексій Юрійович не зміг усвідомити, що в кімнаті, у якій він перебуває, є слон. Цей слон — технології. Прикладом того, що він цього не усвідомлював, була не фраза про весільні дрони. Отут я з ним якраз повністю погоджуюсь: дрони справді можна назвати весільними, туристичними, іграшковими, і на свій сором ми на десятому році війни використовуємо саме такі дрони.

Проблема в тому, що взимку 2023 року, вже через рік після повномасштабного вторгнення, він сказав в інтерв'ю «Лівому берегу» про те, що ці дрони не мають серйозного впливу на перебіг війни. І от коли міністр оборони за рік вторгнення не усвідомлює, що його армія на першій лінії на цих сраних весільних дронах і тримається, і якщо їх прибрати звідти, то втрати наші виростуть не в рази, а на порядки… якщо він цього не розуміє навіть через рік після вторгнення…

Що потрібно було робити, коли ти приходиш на посаду в країні, де ось-ось за місяці може відбутися вторгнення? Ти маєш бігати по всіх можливих виробництвах, усі їх контрактувати й шукати, кому ж дати ще грошей для того, щоб вироблялося більше радіоелектронної боротьби, розвідки, ударних дронів. Це якщо ти маєш бачення і розумієш, про що буде війна майбутнього. Якщо ти цього бачення не маєш, то ти це все перетворюєш у такий красивий фуршет, де єдина твоя роль зводиться до представницької функції на міжнародному рівні.

Чи погано він це робив — я не знаю, я не є фаховим дипломатом. Однозначно, певні здобутки були — чи його особисті, чи коштом тих рік крові, які текли, і весь світ бачив з газетних шпальт, з телевізійних екранів, що Україна стікає кров'ю, що українців закопують у братські могили. Чи давало це нам певну перевагу в переговорах і аргумент про те, що нас убивають, — так, давало, чи була тут робота команди — так. Я не хочу якось обнулити його досягнення як перемовника, але міністр оборони — це не лише представницька функція і не тільки міжнародні переговори.

З Рустемом Умєровим ми розмовляли задовго до того, як він став міністром: я йому розповідала про дрони, він ставив питання — тобто виглядало так, що він хоче розібратись. Я бачу в його команді кількох притомних людей. На жаль, не всіх.

Чи не був втрачений час під час онбордингу нової команди? Я вважаю, що був, і думаю, що попередня й наступна команди нормально не скомунікували, щоб якомога швидше передати ці справи. І це провисання роботи Міністерства оборони, на мою думку, зайняло місяць-півтора щонайменше. Зараз починаються якісь робочі процеси, але значно повільніше, ніж потрібно. Чи бажаю я їм успіху — абсолютно, як і попередній команді; я вважаю, що їхній успіх — це успіх нас усіх.

Про те, як нам не програти

Для мене зараз правильне питання — не коли ми переможемо й настане мир, а як нам принаймні не програти, зберегти людей і наростити можливість воювати роботизованими системами. Землю можна звільняти, і ми це можемо робити, тільки якщо скажемо, що спочатку роботи, а потім люди.

Ти ж не хочеш, щоб тебе просто пускали у штурм, не розвідавши й не зачистивши окоп. Звичайно, ти хочеш, щоб спочатку подивилися і сказали тобі, яка там ситуація, а ідеально, якщо тебе будуть іще й вести дронами, і ти чутимеш, коли щось відбуватиметься. По-друге, ти хочеш знати, що там розміновано. Це теж можна робити наземними системами, необов'язково живими людьми. По-третє, ти хочеш знати, що в тому окопі, у який ти зараз застрибнеш, тебе не знімуть кулеметною чергою, бо туди до цього залетіло 20-30 ударних дронів, і там реально все зачищено.

Звичайно, якісь утрати можуть бути, хтось із твоїх побратимів може зазнати поранення — все не можна прорахувати. На війні не буває без утрат, але є велика різниця: звільнити кілометр-два своєї території, втративши пів бригади чи більше, або втративши загиблими, пораненими щонайбільше взвод чи половину роти.

У нас не буде іншої армії, іншої реальності, іншого військово-політичного керівництва принаймні в найближчий період. Я з того типу людей, які працюють у тій реальності, яка є. Роби, що можеш, і хай буде, що буде.

Про «найстаршого дорослого в кімнаті»

Я знаю, що є багато ідіотів в армії, на жаль, іноді навіть на командирських посадах. Водночас переважна більшість у війську — це розумні, патріотичні, чесні люди, які прийшли захищати свій дім і своїх дітей.

Я вважаю, що єдиний вихід у цьому разі — працювати з тими недалекоглядними командирами, пояснювати доброзичливо, не заходити в конфлікти, наскільки це можливо (дуже часто людей зриває, і це все закінчується нічим), стояти в дієвій позиції найстаршого дорослого в кімнаті.

Я об'їздила десятки країн світу, бачила, як в Америці на початку вторгнення (війна мене застала там) люди вражалися нашим безмежним героїзмом. Україна як країна і ми як народ стали найстаршим дорослим у кімнаті світу. Зараз кожен з нас має стати цим найстаршим дорослим: не вестися на всі ці хвилі ненависті, образи одне на одного, амбіції, а знаходити можливість переконувати й пояснювати.

Ми в одному підводному човні, ми в одній біді. Десятки тисяч людей віддали життя і здоров'я за те, щоб ми могли сидіти, працювати, розмовляти і головне — створювати все, щоби фронт був забезпечений. Тому наша велика відповідальність — знаходити спільну мову зі всіма українцями. У цьому рівнянні дуже важливою одиницею є час, отже, важливо його не втрачати, бо час ми обмінюємо на людей.

Про те, що варто робити кожному і кожній

Прохання до всіх нас: готуватись. Обов'язково пройти такмед, бо війна йде по всій території України, і ви повинні мати знання, як надати допомогу собі та своїм близьким. Друге — обов'язково вчитися працювати з робототехнікою. Це нескладно: поставити собі на комп'ютер симулятор, купити пульт і ганяти на FPV-дронах.

Третє — обов'язково вчитися створювати дрони. Це дуже просто: той же FPV-дрон — це конструктор «Лего», який складають старшокласники по всьому світу.

Ми створили проєкт «Народний FPV», де навчаємо безоплатно, кожних два тижні набираються групи, 8 лекцій з можливістю поставити в Zoom питання. Зараз навчаємо вже другу групу. Ми хочемо 10 тисяч людей навчити й показати, як це може бути.

Навіть якщо кожен із цих 10 тисяч людей складе один дрон — це вже 10 тисяч дронів. Потреба у нас станом на листопад 2023 року — щонайменше 200 тисяч FPV-дронів на місяць.

На Prometheus ми також записали курс базової інженерії БпЛА — він відкритий, можна прослухати лекції, вчитися, отримати інформацію абсолютно безплатно, скласти тести, здобути сертифікат.

Донатьте саме на технології, бо все у війні, якщо грубо казати, ділиться на два компоненти: робота з причинами або робота з наслідками. От виходить російський танк на позиції, відпрацьовує, він здатен зруйнувати пів села — це можуть бути сотні загиблих, поранених, це може бути відновлення інфраструктури, доріг, шкіл, будинків. Тобто збитки, якщо оцінювати суто економічно, на сотні й сотні мільйонів гривень, а іноді доларів — це наслідок.

Медицина, операції, виплати дітям-сиротам — це все наслідок, а причина — це російський танк, який можна знищити FPV-дроном за 500-600 доларів, розвідавши попередньо «мавіком» чи ще чимось простим. Тому я всіх заохочую працювати з причинами — знищувати російську техніку. Якщо ми будемо виробляти дронів більше і швидше, ніж вони виробляють свої танки, гармати, БМП, міномети, ми переможемо.