Аліна Паш — нова артистка для українського хіп-хопу, втім, вже стала популярною. Вона родом із Закарпаття, тому використовує у своїй творчості українську етніку та закарпатський діалект. Її дебютний кліп на пісню «Бітанґа» у 2018 році одразу став вірусним. 24 травня Аліна Паш випустила перший альбом «Пинтя: Гори». Назва пов’язана з фольклорним персонажем Пинтею Хоробрим, який був «закарпатським Робін Гудом», і якого співачка вважає своїм предком. Минулого місяця артистка разом з реп-співачкою Alyona Alyona випустила кліп на пісню «Падло».

Громадське зустрілося з Аліною й поговорило про те, чому її рідний край Закарпаття такий особливий, чим займаються її батьки, як вона працювала з Іриною Білик, що думає про заборону російських артистів та про те, чи варто виступати в РФ. Про те, як співала кавери в Бразилії, дівочу красу та пластичні операції, про закарпатського «Робіна Гуда» Пинтю та характер розбійниці, про свій шлях до артистки.

Співачка Аліна Паш, Київ, 28 травня 2019 року
Фото:

Громадське

Пісня, яка зробила тебе популярною, — Bitanga. Наприкінці травня вийшла перша частина твого альбому «Пинтя». Вона має назву «Пинтя горИ».

ГОри. Але насправді можна і горИ. Я дуже люблю слова, в яких можна змінити значення за допомогою наголосу і насправді кльово. Хтось називає, о горИ, так горИ!

Одна з речей, яка робить тебе унікальною артисткою, це саме ця говірка закарпатська.

Прийшла із своїм дивним ленгвичєм, своїм сленгом, діалектом. Хтось каже, ага скоро кінчаться в тебе ці словечки, що тоді ти будеш робити?

Що ти будеш робити, коли скінчаться ці словечки?

Вони ніколи не скінчаться, бо їх так багато. І насправді вони є у кожному селищі, і у нас розмовляють різним сленгом, камон, а ще плюс у мене є українська мова. А я ще й знаю англійську мову. А ще й володію російською, а ще вчу іспанську та французьку уже потрошки почала. Не скажу, що знаю добре, але уже потрохи хапаю як це. У мене хлопець француз, тому приходиться.

Англійська, французька зрозуміло, це дуже гарно. І це гарно для того, щоб там іноземні слухачі про тебе дізнавалися, але саме ця говірка. Я хотів запитати про Закарпаття. Я там був декілька разів, я не думаю, що я щось зрозумів про цей регіон.

Я можу розказати, я найкращий гід. Як мінімум, регіон відрізняється тим, що на цих територіях дійсно дуже красива природа. Нікуди ми від того не дінемося. Не знайдемо ми це й біля Києва, хоча є у нас тут ліси теж. Усе-таки карпатські ліси, полонини і сама атмосфера там не зрівняється із іншими регіонами в Україні.

А як це формує людей?

Вони ростуть у красі. Вони ростуть у природі. Я до якогось моменту не розуміла, наскільки це кльово. Звісно, коли я переїхала в Київ і почала скучати за смачною водою, за нормальним повітрям, свіжим, кльовим повітрям, яким ти можеш надихатися. І ще дуже скучила за горизонтами. Де ти бачиш зелено-блакитні горизонти, вони завжди кучеряві. Тут вони звісно інші. І в момент восьмого року життя в Києві я дуже почала скучати, тому так, альбом назвала я «Пинтя гОри».

Вірю що, що Закарпаття буде розвиватись туристично, тому що там є багато кльових штук, де справді люди можуть собі трошечки дати джазу і відпочити.

Твій батько працював у міліції. З якої ти сім’ї?

Він працював у міліції й слава богу уже не працює. Чому я кажу слава богу, тато скаже, о боже, боже, краще не розказуй, але я скажу: батько в мене супер справедлива людина. Він мене навчив що таке честь, благородство. І це одні із головних кредо, які в мене є у житті саме від нього. Але оскільки в 90-х, ви розумієте, як міліція працювала. І я знаю внутрішні сімейні речі, у батька зі здоров’ям були проблеми саме через оце відчуття несправедливості. Я десь чула різні історії, і дещо мені образливо за батька, бо я розумію, що він борець за правду, а у нас її не люблять. Навіть зараз у мене батько намагається робити добрі справи, як і я хочу робити зараз і в майбутньому, але це ж неблагодарна, як кажуть, штука.

А чим він зараз займається?

Він зараз у нас сільський голова. Сільський голова, який старається зробити своє селище, в якому він живе все своє життя і його сім’я живе і його родина. Я знаю, наскільки він париться як то кажуть і наскільки він переживає за це все своїм серцем і я десь розумію і ловлю себе на думці, що так само я буду страждати за те, що я б хотіла віддати людям, а вони не беруть.

Вони не хочуть це брати, вони не розуміють, і я маю бути до цього теж готова десь, тому що розумію, що вибрала собі шлях теж не дуже легкий.

Я не попсова дівчинка, яка просто заспіває хіт і буде зароблять гроші. Я хочу донести до людей, якісь ідеї, думки, передати їм щось нове, показати, розказати, а це не дуже просто.

Співачка Аліна Паш, Київ, 28 травня 2019 року
Фото:

Громадське

Але ж у тебе був цей досвід, коли ти працювала на цих попсових співачок.

Звісно, о май гад.

Ти співала на бек-вокалі, ти робила вокальні партії для інших співачок. Чому тебе навчив цей досвід?

Будь-який досвід — це досвід. І я насправді дуже рада, що він у мене був різного формату. До прикладу, я колись була на бек-вокалі у Ірини Білик і скажу чесно, що від неї я багато чому навчилася.

Чого ти навчилася від Ірини Білик? 

Як мінімум, бути бек-вокалом не зовсім просто, вміти підлаштовуватися під такого артиста, як Іра теж непросто, тому що в неї специфічний голос. І вона мене навчила тонкості виконання деяких моментів, і за це їй дуже велике дякую.

З дуже багатьма музикантами познайомилася саме в той момент, коли ми працювали разом. У нас був великий великий склад і там були всі професійні артисти. Кожен музикант саме артист, і це теж допомогло.

А якщо говорити про різні моменти, де я зовсім трошечки була, то це мені було тільки підтвердженням, що я точно не хочу робити. Я зрозуміла, що я точно не хочу бути в «гьорлс бенді», я не буду співати пісні про платья какие-то, або щось таке. Це не моє. Хоча я знаю, що для цієї музики є своя велика-велика аудиторія, вони можуть працювати, і в принципі бути щасливими.

Мабуть, найбільша аудиторія з усіх. Тому що це дуже прості пісні.

Нас привчили. Українців привчили слухати таке, а зараз, мені здається, настала нова ера, дякуючи технологіям, інтернету. Люди дістають інформацію, вони її обирають уже самі. Їм не просто кажуть: от це класно. Можливо тикають до сих пір, тому що перегляди, рекламки, це все проплачена штука, яка зараз працює на ура, і це великий бізнес.

Але все одно люди свідомі, вони можуть обирати контент, який вони хочуть, інформацію, яку вони хочуть поглинати в себе, і є люди, які обирають кльово, і мене це радує, тому що я бачу фідбек на музику.

Співачка Аліна Паш та журналіст Олексій Тарасов, Київ, 28 травня 2019 року
Фото:

Громадське

Чи пов’язуєш ти, що зараз ми насправді маємо таку генерацію українських музикантів після санцій щодо російських артистів. Тобто, ніша вона звільнилася, коли у нас вже немає 12 концертів підряд Філіпа Кіркорова.

Є дві сторони медалі тому що, повірте, серед українських артистів україномовних, вибачте мене україномовні артисти деякі, но є і шлакові артисти, які забивають так само концертні зали, як і Філіп Кіркоров забивав, хоча він не найгірший артист на російській естраді. Тому давайте будемо відвертими: робити якісний продукт може далеко не кожен. Не кожен український співак, група чи артист, вотевер. Тому з якогось боку це нам допомогло, звільнило зали і так далі, але ж ми нікуди не дінемося від того, що навколо нас відбувається. Це все одно як не скажіть, будемо відверті, це великий ринок, маркет, який у нас був і у них також. Це ексчендж саме культурою, який відбувався. Зараз він прикрився. Усе замісилось по-інакшому, але повірте, купа артистів їздять на ничку туди виступати.

Це добре чи це погано?

України не вистачає для того, щоб робити повноцінно крутий якісний продукт. Крутий якісний продукт дорівнює грошам. До прикладу, я, мені здається, виросла за цей рік більше, ніж за всі 25 років. Тому що я викупила, скільки є важливих деталей, скільки є людей, яким ти реально хочеш заплатити, а не просити їх, будь ласка, допоможи мені, бо я би хотіла, щоб вийшло кльово, а мені не вистачає. Тобто хочеться, щоб наш маркер був не тільки в Україні. І я знаю, що в багатьох музика може слухатися і в Казахстані, і в Білорусі, і в Росії, вона слухається. Ми нікуди не дінемося від того.

Згадайте, у нас тільки нещодавно дали людям змогу взагалі їздити в Європу, щоб не було проблеми з документаціями щодо зробити шенген. Воно тільки-тільки зародилось у нас, у нас супер молода країна, яка тільки-тільки починає усвідомлювати щось. Люди починають думати нарешті, що ага, ми українці, окей давайте не просто будемо там кричати, орати і кожного разу починати з нуля, а може почнем початково з себе, і от я бачу, що молодь починає мислити і це дуже радує, тому що я тільки вірю в таке.

Я не вірю у владу. Я не вірю, що влада прийде і принесе всьо класне.

Ми самі собі принесемо усе класне, якщо ми хочемо залишатися на цих територіях, якщо ми хочемо жити саме тут. Я обираю життя в Україні, тому що мені подобається тут жити.

Мені подобається тут клімат, тут моя родина, мені подобається моя мова. Я знаю, що в принципі потроху в мене ж є концерти і за межами України, але все таки ми повноцінно не можемо йти на європейський ринок. Особливо ті люди, які виконують схожу музику, як в Європі.

Мені трошечки із етнікою більш пощастило на кілька можливо відсотків. Тому що на неї реагують цікаво.

Так, це щось нове.

Тому що це щось нове для них. Це так як «Даха Браха», до прикладу, це просто музика тебе заворожує. Вона як якийсь транс. А от більш середньостатистично стилістична група з України, їй складніше буде в Європі, якщо вона не робить щось ну от дуже потужне.

Тоді ми маємо зробити висновок, що ти маєш бути унікальним, тоді ти можеш не їхати до Росії, ти можеш бути відомим де завгодно.

Ти маєш бути унікальним, ти маєш бути десь унікальним, шукати якусь свою унікальність особливість. Маєш потужно працювати над всіма ланками всього того, що зв’язано з музикою. Це зв’язано не з музикою навіть, а з тобою, як із артистом. Ще важливо, як промо працює, як ти мислиш, як ти розмовляєш і т.д. У принципі, цих моментів настільки багато, і я за рік їх зрозуміла все глибше і більше.

Треба розвиватися на всі сторони, на всі 360 градусів. Потрібно бути самостійним навіть в якійсь мірі, звісно ж, з людьми, які тобі допомагають. Я дуже рада, що в мене є якісь уже люди у команді, які роблять за мене можливо щось, або зі мною, але в більшості всіма процесами коригую я. Я маю бачити кожен документ, розуміти, як там відбувається, чому цій людині сказали так, чому так, чому відповіли чому ні. І це затратно по твоїм силам.

Співачка Аліна Паш, Київ, 28 травня 2019 року
Фото:

Громадське

Чому українському артисту недостатньо України для того, щоб бути успішним, щоб заробляти достатньо?

Кілька міст, де ти можеш зробити концерт – Київ, Одеса, Харків, Львів. Чотири в принципі основних таких великих, в які всі їдуть.

Дніпро, згодна. В Ужгород по-любому я поїду першою. Ну є потім Івано-Франківськ, ці всі інші трошки менші міста.

Плюс корпоративи, дай боже. Але все одно ми говоримо зараз просто за концертну діяльність. Повірте, цими містами просто проїхатись раз у рік. Це добре, якщо можна зробити тур раз на рік. Ти можеш це зробити, люди до тебе прийдуть. Подумайте самі логічно. Це складно. У тебе мають бути альтернативи. Тому в моєму мрійному плані я би все-таки хотіла, от до прикладу, літній сезон, максимально їздити на фестивалі, які можна. Але звісно, не прям продаватися за ніщо, як то кажуть, знати собі ціну, і потрошки степ бай степ. І знаєш, що в мене взагалі мій шлях, він не зовсім такий відразу хайповий. Тобто я знаю, що мені треба для того, щоб мене почули, працювати далі і більше, більше показувати оцього всього, зосередженості, і я впевнена, що тоді люди зможуть більше відчути, якось так, да.

Був скандал з Bosco фестом в Росії. Чому ти вважаєш, що це о'кей виступити на цьому фестивалі, і чому люди, які кажуть, що це зрада, це не можна не праві.

Мабуть, найгірше, що є між людьми, це недорозуміння. Саме недорозуміння ситуації, і в даному випадку я велась на абсолютно такі адекватні внутрішні переживання. Мене запросили на ту землю із однією українською піснею. Я дивлюся лайнап, а там Земфіра, ще різні такі кльові артисти. А Земфіра іще з молодих років революційна, кльова. Я думаю, боже, я хочу туди іти, виступити із українською піснею. А ще звернутися до тих людей, які там є, адекватних. Сказати «ей, у нас там теж нормальні люди, давайте нормальні з нормальними об’єднаємось». А всю цю дічь, яка є окрема, давайте її викорінювати. Не вбивати чи ще щось, а просто штовхати більшістю адекватних, освічених людей з добром у серці, в першу чергу. Я вірю в мир, вірю в мир взагалі на всій землі. Я не говорю зараз про цю жорстку тему, де мене зараз в коментах будуть обсирати. І в той момент я саме на таких внутрішніх моментах йшла. Мені там не платили. Мене просто запросили: нам дуже подобається, у нас молода аудиторія, ми би хотіли українських артистів також. Тому що вони теж бачать об’єднання, адекватні такі ж люди.

Але я наївна, потім мені багато хто написав: Аліна, куди ти влізла, люди не зрозуміють зараз, не лізь туди. І я розумію, що це от така дурацька ситуація, коли більшість трохи недалеких людей бере верх, і дуже за це обідно. Тому що це життя, це дві країни, це купа-купа людей, і їхнє нещастя, перемішане із агресією, і куди від того діватись, тому да, я тоді ще записувала відео з поясненням, але воно все до дупи було. Усі оці от супер патріоти не хочуть чути і слова, бо в них на аватарці вони з калашом. Я з такими людьми не маю спільної точки взагалі. Шкода. Говорити далі про це не буду, тому що вже і так драматично.

Хай воно вирішується, як вирішується, моя позиція внутрішня незмінна. Я вірю в хороших людей, і вони є на кожній території, так же само, як є і гамняні люди. І на нашій території теж. І це треба приймати, а не от ми всє молодци, та ніфіга. Подумайте, відчуйте за себе кожен.

Співачка Аліна Паш та журналіст Олексій Тарасов, Київ, 28 травня 2019 року
Фото:

Громадське

Про гамняних людей. Не так давно ти випустила відео «Се Україна, йой». Це така відповідь на сатиричне відео «This is America» Чайлдіш Гамбіно. І там ти показуєш стереотипи щодо того, ким є українці і як їх сприймають.

Я дуже давно його хотіла зробити, ще із того моменту, як тільки вийшло Чайлдіш Гамбіно. Я дивлюсь і думаю, боже, це ж геніально так кльово показати, дати під дихалку всім, саме мислячим. Я думаю треба таке зробити і у нас. Звісно ж, у відео для такого, щоб було супер красиво як у Чайлдіш Гамбіно все ідейно-ідейно, не вистачало знову ж таки коштів, тому ми зробили її більш телевізійною штукою. Що саме телебачення, чим нас кормить, що там можна побачити Україну, «Хата на тата», всі діла. Усі ці вот бубс, ліпс і ці штуки настільки популярні в Україні. Щодо дівочої краси це взагалі окрема тема, яку можна довго рухати і я можу довго щодо неї говорити.

Що не так з дівочою красою в Україні?

Я не знаю, чому у нас дівчата так ведуться на всі ці накачані тєми. І думають, що це красиво. Тому що їх кормлять стереотипами.

Мабуть, чоловіки їм кажуть, що це красиво. Чи може вони хочуть подобатися собі і вони подобаються собі такими?

Може ті чоловіки такі недалекі. Я багато подорожую, я бачу, я дивлюсь на людей, мені подобається це, я помічаю. Ну у нас реально красиві дівчата, це правда. І чомусь вони ближче до 45-ти або зношують себе, тому що вона не поважає себе як жінка, і починає бути великою-великою….не поважаючою себе жінкою, яка взагалі за собою не дбає ні з якого боку.

Я не говорю про всякі утяжки і всякі штуки. Саме повага до себе вона повинна бути. Ну і чоловік не дає також. Це такий механізм, іде схема необратки. Так само дівчата, які накачують собі щось, це для мене феномен. Він, на жаль, є повсюди в світі, звісно ж, але до прикладу, в Одесі один із найвищих показників пластичних операцій.

А яка тобі різниця? Ти вдягаєшся так, як ти хочеш.

Я відпочиваю на пляжі або в клубі, і я спочатку бачу її губи торчащі, а потім її. І буває, ти не можеш навіть зрозуміти, де вона. І найгірше, що вони це нав’язують, і нав’язують, і нав’язують. Я вже бачу, що дуже маленькі такі, я називаю їх пісюшки, дівчатка начінають собі гілауронки робити. Для мене це нонсенс. Я все-таки хотіла би говорити і в музиці, і в інтерв’ю і всюди, де тільки можна, якщо можна навіть на банерах розкласти: люди не робіть так, будь ласка, це погано, це некрасиво. А в кінці життя ви взагалі будете уродами, не треба. Но не всі чують.

Співачка Аліна Паш, Київ, 28 травня 2019 року
Фото:

Громадське

На якій музиці ти росла?

На Майклі Джексоні, The Prodigy, на Сhemical Brothers, «Табула Раса» з батьком ми слухали. «Океан Ельзи», в мене батько дуже любить їх. На народних піснях, звісно. Бабуся в мене ще та колядниха. На коляди бабулю було чути, бабулю Пантяню саме, ми її так називаємо бабуля Пантяня. І вона мала такий дуже дзвінкий, але трошки ядучий голос і коли коляди були – нереально було, о 12 ночі вже всі Паші ідуть до інших Пашів. Тому що це цілий мувмент на Різдво.

Паш – це справжнє прізвище.

Паш – це справжнє прізвище. І, до речі, Паш – це прізвище, яке взагалі одне з п’яти прізвищ, які заснували селище моє Буштино. Паші, саме які були Пинті, тому я і назвала так свій альбом. Так, я переживала звісно, що буде хтось фекати і казати, звідки знаєш, що він твій родич, але я дуже в це добре вірю. Пинтя – тому що я навіть в собі бачу, і в батькові, і в дідусеві і вот по цій лінії я бачу от оце от вайб Пинті. Справедливість, ну десь подекуди і через таку от гррр.

Він же трохи розбійник був? Про тебе ти це сама казала, що ти…

Я розбійниця!

Ти казала, що ти у дитинстві, чи може зараз любиш там вкрасти якусь маленьку річ із магазину.

Ні, зараз ні. Це погана штука, слава богу я від неї здихалась.

Як це поєднувалося з тим що твій тато працював в міліції?

Погано. Мені було завжди дуже соромно.

Що ти крала?

Наклєйкі.

Що за наклєйкі?

Календарики «Ребелде вей», це був культовий серіал, і ну не було в мене грошей купити таку кількість, а мені хотілося. «Всі жінки – відьми», канєшно, треба було всі наклєйкі, новий завоз. А десь бувало нема і ми там з подружкой такі ік і одну вкрали. Ну це було, це було маленьке щось, але сором був великий.

Вас ловили на цьому?

Не ловили. Один раз мене зловили і це позор. Після того я вирішила, що це погана ідея взагалі.

Що ти зробила?

Я годинник маленький забрала. Я хотіла з ним вийти і це вже був челендж забрати його. Ми поспорили з подружкою, і вона каже так, візьми його. Кажу, ладно. Це була гра така. І мене засікли. Він дивиться на мене…«єслі би ви нє билі такой красівой, бла-бла-бла, уходітє». Я така да? Досвіданія. Думаю, всьо, Аліна, хана, не треба більше.

Співачка Аліна Паш та журналіст Олексій Тарасов, Київ, 28 травня 2019 року
Фото:

Громадське

Про що ти думала, коли вирішила, що станеш артисткою?

Я не знаю про що я думала, тому що це було дуже в ранній вік, було років мені, мабуть, 5-6, і я вже там перед дзеркалом, в мене було MTV Аwards, потім вони вже розтроювалися. Знаєте, оце дзеркало, таке тройне. І в мене в кожному дзеркалі був екран, я вела передачу, я виступала, а потім я там ще щось обговорювала. І це у мене був цілий челендж. Я там мамині хустки на себе, щось включила і поєхалі. Ну і звісно мама це бачила, мама вчитель музики, і вона забрала мене до себе десь там співати. І воно якось так саме пішло, і потім люди почали підтримувати. У школі я добре вчилася і зрештою думала, що я буду десь вчитись на міжнародних відносинах чи піду на юрфак. Тому що батько думав, що я піду за ним за справедливість.

Який із каверів був твоєю «коронкою»?

Ну це щось було на кшталт Адель чи якоїсь прекрасної Етти Джеймс або саме щось більш все мелодичне. Someone like you, Skyfall, Rolling in the deep нормально теж валило, у принципі можу заспівати. Queen любила поспівати.

Коли у тебе виходить альбом, це що, це як оргазм?

Можливо так, хтось доходить до оргазму, але я скажу, що це дуже велике облегшення. Облегшення, тому що воно складалось, робилось, шліфувалось довго. Я намагалась зрозуміти, як це зробити так, щоб це випустилось добре, і більшість людей почули, тому що зараз все-таки можеш робити супер класну музику, а вона буде з неправильним промо, про тебе не прийде і не спитає Громадське як ся маєте? А просто забуде про тебе, і не буде знати, як взагалі твоє реальне прізвище, а так – приємно. Є люди, яким цікаво, і воно йде по світу, це велике облегшення.

Я хочу вже писати нову музику, хочу лайв зараз добрий робити. Зараз будуть фестивалі українські і не тільки. Хочу добре показати, як я вмію працювати наживо, тому що все-таки, дякуючи моєму попередньому всьому, що було в житті, я навчилась, як працювати на сцені.

Мені це подобається, і я справді дістаю максі кайф. І потім, восени, я би дуже хотіла всіх запросити на свій сольний концерт, на якому півтори годинки люди не будуть жаліти, що вони дали свій час і навіть не будуть заглядати у телефон, я надіюся.

«Почую кожного» з Олексієм Тарасовим — інтерв'ю з людьми, які нас надихають і змушують забути про погане. Спортсмени, актори, художники, музиканти — щоп'ятниці о 21:15.

Поділитись: