Світ / Сусідні країни

«Без потреби в місто не ходити»: як мігранти формують автономні співтовариства в Росії

Новая Газета
Світ/Сусідні країни/«Без потреби в місто не ходити»: як мігранти формують автономні співтовариства в Росії
Зберегти
Вигляд
lead

Росія посідає третє місце у світі за кількістю мігрантів — після США й Німеччини. За оцінками експертів, нині в Росії близько п’яти мільйонів трудових мігрантів — вихідці з Узбекистану, Таджикистану і Киргизстану. Найпопулярнішим регіоном для переїзду незмінно залишається Москва — тут більше можливостей швидко знайти роботу з гідною зарплатою. Втім, серед мігрантів росте популярність таких регіонів як Поволжя та Сибір.

На думку експертів, якщо у працівників є можливість заробити достатньо, але водночас жити подалі від столиці, вони, ймовірніше, оберуть цей варіант. Однією з можливих причин такого вибору є менше поширення там ксенофобних настроїв. Як за межами російських міст-мільйонників формуються повністю автономні спільноти мігрантів — Громадське публікує репортаж «Новой газеты» в межах партнерства незалежних медіа східної Європи.

Геть від нудної Москви

Іркутськ, місто на сході Сибіру, центральний ринок. Залишки дерев'яної архітектури перемішані зі скляними коробками торгових центрів і скупченнями наметів та кіосків, які виросли на місці колись величезної «Шанхайки» — неосяжного ринку китайських товарів. Нині з китайців тут можна зустріти лише туристів, які приїхали подивитися на Байкал. Ринок став місцем проживання й роботи мігрантів з Середньої Азії. Навколо — галас, пахне їжею і вихлопними газами. Узбецькі дині — сусіди полуниці з Байкальська, яскраві халати і тюбетейки — підробок кросівок Adidas і сумок Louis Vuitton. Поруч продають жуйку з кедрової смоли, Байкальський чай і шкарпетки з вовни. Російська мова і така улюблена московськими орендодавцями слов'янська зовнішність губляться в різноманітті мов, облич і національного вбрання.

   

Тимофій Євсєєв/Новая газета

Живуть і працюють тут, здебільшого, узбеки, таджики та киргизи. Історії у всіх різні: хтось виріс в Іркутську, розмовляє російською без акценту і на батьківщину не збирається, а хтось приїхав на заробітки і навіть не намагається вчити мову, плануючи за декілька місяців повернутися додому.

Втім, жити в Іркутську можна і без знання російської — крім роботи на будівництві чи ринку, можна влаштуватися офіціанткою до кафе національної кухні чи майстром до салону краси.

Власниця одного з салонів центрального ринку киргизка Мадіна була рада переїхати до Іркутська після двох років у Москві.

«Не дарма кажуть, що Москва сльозам не вірить, — там інші люди, злі», — каже Мадіна.

Планів повернутися на батьківщину у Мадіни поки що немає. Проте з росіянами вона не спілкується, — до її кола входять співвітчизниці та іммігрнати з інших центральноазійських країн.

   

Тимофій Євсєєв/Новая газета

Мігранти, які мешкають в Іркутську, мають свою інфраструктуру розваг і послуг — магазини, спортзали, салони краси, ресторани. В узбецькому кафе за низькими столами п'ють домашній айран і зелений чай, їдять коржики і люля-кебаб. Усі клієнти — узбеки. Офіціантки розповідають про життя в Сибіру за допомогою перекладача — сина господаря кафе.

Асміра і Айка — з Узбекистану. Обидві переїхали до Іркутська з Москви.

«Москва ... там лише росіяни, багато росіян. Москва взагалі нудна», — каже Асміра. У столиці дівчина ні з ким не спілкувалася, а в Іркутську у неї з'явилися друзі: «Спілкуюся з усіма, — і з узбеками, і серед таджиків є багато друзів». Айка теж у вільний час спілкується лише з приїжджими.

«Так, тут спокійно! — додає наш перекладач. — У Москві на кожному метрі — поліцейський, який документи перевіряє, а тут можна прогулятися ввечері після роботи. Москвою не можна — там неспокійно, тривожно».

Інша російська реальність

Соціологи з центру міграційних досліджень Вищої школи економіки Російського національного дослідницького університету бачать у цьому стійкий тренд: у російському суспільстві формуються паралельні співтовариства, — росіяни і мігранти існують окремо одне від одного, взаємодіючи тільки за необхідності.

Одна з причин формування таких закритих спільнот — риторика повернення. Якщо людина не має бажання залишатися в Росії, їй не потрібно намагатися вчити мову і брати участь в суспільному житті. До того ж, важко знайти час на самоосвіту, працюючи практично без вихідних, — а саме так існує більшість мігрантів, яким потрібно не тільки забезпечувати себе і оплачувати безперервно зростаючий у ціні дозвіл на роботу, а й відправляти гроші на батьківщину.

Формування паралельних спільнот пов'язане не лише з ускладненням бюрократичних процедур і відсутністю бажання залишатися в Росії, але й з широко поширеною в російському суспільстві ксенофобією.

За даними соціологічних опитувань Левада-центру і ВЦІОМ, у російському суспільстві зростає неприйняття приїжджих — близько 70% учасників опитувань вважають, що російська влада повинна стримувати приплив мігрантів.

Доповідь інформаційно-аналітичного центру «Сова» підтверджує, що в 2017 році домінуючою групою жертв нападів з причин ненависті і раніше були люди, яких злочинці сприймали як «етнічних чужинців». Лідирують у цій категорії уродженці Центральної Азії.

   

Тимофій Євсєєв/Новая газета

Порівняно з 2016 роком, кількість постраждалих від насильства за етнічною ознакою знизилася (28 жертв в 2017 році, 44 — в 2016), проте «Сова» зазначає, що статистика не відображає дійсність, оскільки не всі випадки реєструються, і про багато з них Центр дізнається з великою затримкою. Водночас, пише «Сова», збирати інформацію дедалі складніше.

З доповіді також видно, що в 2017 році фокус ультраправих угруповань змістився з мігрантів на «політичних, ідеологічних чи «стилістичних супротивників» (21 постраждалих у 2017 році, 9 — в 2016 році), а також на представників «п'ятої колони» і «зрадників батьківщини» (у 2017 році — 6 нападів, в 2016 році — 3).

За даними «Сови», найбільше злочинів на ґрунті етнічної ненависті стається в Москві та Санкт-Петербурзі. Осередки схожих злочинів є і в регіонах Росії — Новосибірській, Оренбурзькій, Ростовській областях, в Республіці Татарстан.

Поширення расизму в регіонах багато мігрантів пов'язують із російським телевізійним контентом, де приїжджі постають в образі «Джамшута на будівництві» (будівельники з близькосхідної Азії Равшан і Джамшут — персонажі з гумористичного шоу «Наша Раша» — ред.). Крім того, багато російських ЗМІ культивують негативне ставлення до мігрантів, створюючи міф про криміналізацію приїжджих з Центральної Азії та поширення серед них радикального ісламу.

Дружити будинками

Досвід європейських країн показує, що протистояти поширенню в суспільстві ксенофобних настроїв допомагають ініціативи, в межах яких мігранти зустрічаються з «місцевими» в неформальній обстановці, — так обидві сторони можуть більше дізнатися одна про одну і зруйнувати бар'єр зі стереотипів. У Росії таких програм украй мало — сьогодні основну роботу з приїжджими держава перекладає на плечі некомерційних організацій і національно-культурних центрів.

Муріват Малікшоєв, засновник Таджицького національного культурного центру в Іркутську, після довгого опису фестивалів плову і бавовни, Навруза і спортивних змагань, переходить до розповіді про життя громадян Таджикистану в Сибіру. Райдужна картина «дружби народів» затьмарюється, коли мова заходить про роботу міграційних служб:

«Жорстко дуже. Нічого не робиться, щоб людина, яка сюди їде, відчувала себе людиною. З боку самих співробітників ФМС ставлення я б не сказав, що людське. Багато хто дивиться на людей, як на другий-третій сорт».

Засновник Таджицького НКЦ в Іркутську Муріват Малікшоев   

Тимофій Євсєєв/Новая газета

Директор Узбецького національно-культурного Центру Юсуп Кулматов теж неохоче говорить про проблеми. Він вважає за краще ділитися позитивним досвідом роботи Центру. Та коли мова заходить про оформлення дозволів на роботу, Кулматов переказує слова одного з відвідувачів їхнього юридичного відділу:

«Російський народ взагалі гарний, класний, з ним можна розмовляти. А ось ці там зупиняють, тут зупиняють, забирають мене — дві-три години сиджу в поліції. Оскільки я на роботу і не йду — там цілий день стирчу. Як так можна кудись рухатися?».

Директор Узбецького національно-культурного Центру Юсуп Кулматов   

Тимофій Євсєєв/Новая газета

Культурно-національні центри намагаються захистити своїх підопічних від свавілля роботодавців і правоохоронних органів. Перед дверима НКЦ — черга з охочих отримати консультацію. Та й узагалі, основна сфера діяльності центрів — юридична допомога, а не розвиток міжкультурного діалогу. Більшість опитаних мігрантів чули про центри, але нічого не знають про фестивалі та свята, які вони проводять.

Юсуп Кулматов дає такі поради співгромадянам для їхньої кращої інтеграції в суспільство: «Я багатьом землякам кажу: якщо є причина, то можна поїхати в місто, зробити покупки, а без особливої потреби — навіщо? Ми ж працювати сюди приїхали, годувати сім'ю, взувати, одягати».

Автори: Вікторія Кравцова, Сергій Медведєв
Більше про:
# росія
# мігранти
Пов`язані новини