Боротьбу з мовним законом веде антидержавна проросійська група політиків

Ухвалення закону про державну мову патріотична спільнота домагалась багато років. Адже 10-ої статті Конституції України було недостатньо для реалізації її функції як головного фактора об’єднання населення України. Впровадження державної мови у всіх сферах суспільного життя на всій території країни потребувало спеціального закону, який би чітко визначив сфери її обов’язкового застосування.

Такий закон, необхідний для формування спільної ідентичності громадян України, мав бути впроваджений невдовзі після здобуття незалежності, як це зробили, наприклад, країни Балтії. Однак очільники нашої держави навіть після перемоги Помаранчевої революції не виявили політичної волі для впровадження ефективної мовної політики.

Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» був ухвалений лише 2019 року завдяки патріотичній частині депутатського корпусу тодішньої Верховної Ради, зокрема її голові Андрієві Парубію, й тискові численних громадських організацій за межами парламенту.

Однак антидержавна проросійська група опозиційних політиків, до якої входили, як і в нинішньому парламенті, переважно колишні члени «Партії регіонів», розпочала боротьбу із законом з перших же днів його ухвалення. Група з 51 депутата, переважно з «Опозиційного блоку», звернулась до Конституційного суду з поданням про невідповідність закону Конституції України як буцімто дискримінаційного щодо національних меншин і так званого російськомовного населення.

Провадження справи за цим поданням КСУ розпочав у липні минулого року. Відкриті слухання відбулись 7 і 9 липня під головуванням судді-доповідача Сергія Головатого. У засіданні взяли участь фахівці з питань державної мовної політики, правники й мовознавці Володимир Василенко, Павло Грищенко, Богдан Ажнюк, Олександр Чередниченко, голова Верховної Ради Андрій Парубій, депутати Микола Княжицький, Рефат Чубаров, представники МЗС, МОНу, представник президента. Експерти навели переконливі докази щодо відповідності ухваленого закону про державну мову практиці мовного законодавства демократичних країн, зокрема тих європейських країн, досвід мовного планування яких використали автори закону.

Оскільки супротивники закону вимагали його скасування з надуманого приводу буцімто дискримінації так званого російськомовного населення, експерти надали переконливі докази того, що це визначення не є юридичною категорією і що його запровадили московські стратеги з метою збереження й продовження мовно-культурної асиміляції народів колишніх радянських республік, які утворили незалежні держави після розпаду Радянського Союзу.

Виступи експертів містили важливу фахову інформацію про мовне планування як складник національної політики й фактор національної безпеки держави. Водночас багатьох учасників і глядачів провадження не полишало враження абсурдності цього дійства, що озвучив у своєму виступі Микола Княжицький. Чи можна собі уявити, говорив депутат, щоб у якійсь країні Конституційний суд розпочав розгляд питання про те, чи має використовуватись державна мова в тих чи інших сферах?

Особливо прикро було слухати виступ Вадима Новинського, одного з ініціаторів оскарження закону про державну мову. Цей активний захисник російської мови й церкви Московського патріархату, якому Янукович надав українське громадянство у 2012 році, настільки погано володіє державною мовою, що навіть не міг до пуття прочитати заздалегідь заготовлений перелік надуманих претензій до закону.

3 листопада Конституційний суд продовжив розглядати провадження за поданням щодо неконституційності закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у закритому режимі. У ранковому ефірі на українському радіо «Культура» співкоординатор громадянського руху «Простір свободи» Тарас Шамайда висловив впевненість у тому, що Конституційний суд винесе правильне рішення, якого чекає від нього українська спільнота: визнає, що закон про державну мову відповідає Конституції України. Будемо сподіватись, що передбачення Тараса Шамайди здійсниться.