Брак живого спілкування та гаджетів. Як онлайн-освіта впливає на дітей
Повномасштабне вторгнення перервало навчання 5,7 мільйонів українських школярів. Чимало закладів освіти тепер зруйновані, багато дітей разом із батьками стали вимушеними переселенцями.
За даними Інституту освітньої аналітики, станом на травень 2023 року дистанційно навчалися 1,46 мільйона дітей, ще 1,2 мільйона школярів займалися за змішаною формою навчання.
hromadske розповідає, як змінилося навчання в українських школах із початком великої війни, з якими викликами зіткнулися освітяни й діти ВПО та як Plan International спільно з #WeAreAllUkrainians і благодійним фондом BGV підтримують школярів.
«Школа в нас онлайн, тому в ній і залишилися»
Надія Бондарєва — мати-вихователькадитячого будинку сімейного типу. Із чоловіком Василем у них 12 дітей: 4 біологічних і 8 прийомних (6 дівчат і 2 хлопчиків). Біологічним дітям — від 13 до 25 років. Прийомним — від 5 до 13. Їх, каже Надія, «люблять як своїх», аті зі свого боку називають подружжятатом і мамою.
«Я з багатодітної родини, а чоловік у мене зовсім один в сім’ї, тому йому, мабуть, не вистачало цього, — розповідає Надія. — Він казав: “Візьмімо дитину, у неї хоч батьки будуть”. Я дітей люблю, але в нас тоді вже було своїх двоє, ще й двокімнатна квартира. Сказала, що поки не готова.
Ми дружили з сім’єю, і вони взяли до себе четверо дітей. Через деякий час ми також наважились на цей крок і вирішили спробувати дати їм тепло, увагу, все, що потрібно. Спершу взяли двох хлопчиків, потім ще дівчинку. Зрозуміли, що в нас усе виходить».
Звичні побутові речі й навчання іноді даються дітям складно через їхній бекґраунд.
«Діти з неблагополучних сімей, батьки в них за наркотики сидять чи пили. У хлопчика одного є вроджений алкогольний синдром [ФАС — hromadske], — розповідає Надія. — Говориш: “Вчи уроки”. А він: “Не хочу!” Вони нервують, багато агресії в деяких. Ми проходили тренінги, як із дітьми працювати, коли вони так реагують. Якби не це, не знала б, як з цим впоратися».
До повномасштабного вторгнення родина з 14 людей мешкала в Дружківці на Донеччині. Будинок там придбали, коли сім’я почала збільшуватися.
Однак дім довелося залишити, і з вересня минулого року сім’я живе в селі Сеньківка, на Київщині. Двох старших дітей — 25-річну доньку та 17-річного сина — відправили до Польщі. Всі інші мешкають під одним дахом.
Восьмеро дітей навчаються в загальноосвітній школі №17 Дружківки.
«Школа в нас онлайн, — розповідає Надія. — Стара система навчання, звісно, зручніша: це і зворотний зв'язок із вчителем, і комунікація із дітьми. У нас тут є така змога навчатися офлайн, але школа маленька і багато таких складних діток, як наші. Щоб кожному вчителю не пояснювати, що це за дитина і як з нею треба поводитися, аби уроки не зривалися, бо є такі проблеми — ми вирішили продовжити навчатися онлайн».
«Якість освіти залежить не від онлайну чи офлайну, а від педагога»
Аліна Оробинська — мати трьох хлопчиків. Її чоловік, прикордонник, зараз на фронті. До повномасштабного вторгнення та в перші місяці тимчасового захоплення Куп'янська, Аліна працювала акушеркою в пологовому будинку. Зараз він зруйнований, як і майже все місто.
На той час у місті були проблеми з ліками та продуктами, близько місяця люди жили без світла та води, а у квітні 2022-го повністю зник інтернет і мобільний зв’язок. Психологічно, згадує Аліна, було дуже важко.
«Російські винищувачі постійно літали, цей звук дуже довго нас лякав. Ми спали в одязі. Діти напоготові, ледь що — відразу в підвал. У середнього, Діми, коли були вибухи, на маківці посивіло волосся», — розповідає вона.
5 червня 2022-го Аліна разом із дітьми виїхала з Куп’янська й уже півтора року мешкає в Харкові. Аліна працює фельдшеркою на «швидкій». Її молодшому сину Микиті зараз 7 років, середньому Дмитру — 8, старшому Тимуру — 9. Діти навчаються в другому, третьому і четвертому класах Харківського ліцею №178.
«Ми пішли до приватної школи, провчились вересень-жовтень і хтось мені сказав, що Наталя Сергіївна приїхала, — розповідає Аліна. — Це була класна керівниця в мого старшого в Куп’янську, всі мої діти ходили до неї на дошкільну підготовку. Ми перейшли в її школу, тепер вона в мого середнього класна керівниця. Хотіли саме до неї, бо педагог від бога».
Старший син, розповідає Аліна, застав онлайн-освіту ще під час пандемії, тож із цим проблем немає, середній із часом втягнувся, а от молодшому Микиті важко.
«Перший клас у нього онлайн, другий — теж. Він вдома, не розуміє до пуття, що таке школа, — бідкається Аліна. — Коли ми були в першому класі, міг встати й піти. Йому ще хочеться погратися, побігати».
У Харкові діти Аліни мають небагато друзів, сумують за домом та знайомими з Куп’янська.
«Старший взагалі сумує, бо вони весь садок з друзями з Куп’янська пройшли разом, потім до одного класу пішли. До нього потрібно знайти підхід, він сором'язливий, тому йому важкувато, — розповідає вона. — Звісно, діти хочуть до школи, контактувати з однолітками. Проте якість освіти залежить навіть не від онлайну чи офлайну, а від самого педагога. Якщо дитині цікаво перебувати на уроці, значить, і знання будуть».
Зараз середній син Аліни полюбляє математику й став одним із найкращих у класі з читання. Старший хоче пов’язати своє життя з комп’ютерами, молодший — стати поліціянтом або військовим, як тато. Кожний приїзд батька додому діти сприймають як свято.
«Альтернатив офлайн-навчанню не бачу»
Наталя Кирпичова, яка зараз є класною керівницею середнього сина Аліни, — вчителька молодших класів із 23-річним стажем. 22 з них — працювала в Куп’янському ліцеї №3. Від прильотів в одному з корпусів навчального закладу повилітали шибки. У самому Куп’янську, каже Наталя Сергіївна, дві чи три школи повністю зруйновані й не підлягають відновленню.
Після початку великої війни чоловік Наталі — офіцер ЗСУ — пішов на фронт, сама вона лишилася в рідному вже захопленому місті. Директорка ліцею пропонувала продовжити працювати, проте вона відмовилася.
5 квітня 2022-го Наталя виїхала з родичами в Дніпропетровську область, забравши трудову книжку та всі документи, а далі — в Харків, де і влаштувалася на роботу.
Уже другий рік вона викладає онлайн у Харківському ліцеї №178. У класі Наталії — 24 дитини, 10 із них — переселенці. Лише з Куп’янська — троє. Є також ті, що навчаються з Києва, Полтави, Вінниці.
«Я взяла цей клас вже у другому класі, і взагалі не знала, що робити, тому що діти, наприклад, мали читати 30 слів за хвилину, а читали 9-15 слів, — згадує вчителька. — Не опанувавши перший клас через війну, діти не можуть надолужити ці прогалини».
Сама Наталя перший досвід викладання онлайн здобула під час пандемії — відтоді постійно шукає нові способи й форми, щоб зацікавити учнів.
«Працювала над собою, щоб знайти нові підходи, і досі знаходжу, щоб дітям було цікаво займатися, — підкреслює вона. — Доводиться вигадувати креативні речі, використовую різні командні ігри за допомогою платформи Classtime. Сьогодні придумала гру, вона класно пішла.
Дистанційна освіта щороку вдосконалюється. Наприклад, два роки тому декілька платформ було, а цьогоріч — вже набагато більше. Тому щодня щось нове вишукуєш, придумуєш, проходиш різні вебінари, майстер-класи».
Загалом в онлайн-освіті Наталя бачить більше недоліків, ніж переваг. А дітям, зізнається вона, сприймати такий формат фізично складно. Також їм не вистачає соціалізації та дисципліни.
«В онлайн-просторі ми спілкуємося, але немає живого контакту. Вони одне одного бояться, не вміють спілкуватися, — розповідає вчителька. — Коли дитина в школі фізично, це її дисциплінує, а коли навчається дистанційно, це трішечки розслабляє — буває складно сконцентрувати увагу. Але і в таких умовах у них все одно є знання — рівень цих знань непоганий».
До навчання в метро, яке у вересні цього року запустили в Харкові, Наталя спочатку поставилася скептично, але зараз вважає, що «якби була змога забрати клас і сісти в метро, як у школі, — це було б супер».
«Альтернатив офлайн-навчанню я не бачу, — наголошує вона. — Якщо ще рік так буде, це буде SOS в освіті. Тому, треба шукати альтернативи, нормальні укриття. Освіта в дітей повинна бути офлайн для живого спілкування».
Психологи підтверджують, що відсутність живого спілкування є найвагомішим чинником, що негативно впливає на результати навчання і формування особистості дитини.
«Постійне перебування в онлайні тягне за собою зниження здатності до співпереживання і може стати причиною формування неадекватної самооцінки дитини, — стверджує Андрій Рибалко, психолог Навчально-наукового інституту якості освіти Харківського національного медичного університету. — Також відсутність активного живого спілкування негативно впливає на розвиток мислення і знання мови — все це через відсутність можливості надати/отримати зворотний звʼязок як з викладачем, так і з батьками чи однолітками».
Крім того, каже психолог, через надмірне використання онлайн-технологій для комунікації та навчання, для дитини є ризик опинитися в ситуаціях булінгу, секстингу та інших негативних інтернет-явищ. А втім, онлайн має і переваги.
«Онлайн-освіта допомагає дитині бути більш самостійною, а також сприяє формуванню креативності та самодисципліни, — запевняє Рибалко. — Водночас офлайн в умовах війни не може гарантувати безпеку освітнього процесу, життя і здоров'я дитини та викладача».
«Тепер у кожного є свій планшет»
Проблемою онлайн-освіти, наголошує Наталя Кирпичова, також є технічне забезпечення, яке часто залежить від матеріального становища батьків. Багато учнів у її класі змушені займатися з телефонів.
«Телефон — це маленький екран, вони не можуть побачити там нічого, псується зір, — каже вчителька. — Ми живемо в такий час, що багато українців значно збідніли. Не можуть усі батьки забезпечити дітей сучасним ноутбуком».
Восени 2022 року, коли почалися масові обстріли критичної інфраструктури та блекаути, команда Plan International, яка тільки-но починала свою діяльність в Україні, спільно з іншими організаціями провела аналіз потреб української освіти. За результатами, пріоритетною потребою стало саме забезпечення електронними пристроями.
«Тож спільно з німецькою ініціативою #WeAreAllUkrainians та благодійним фондом BGV ми вирішили спробувати покрити бодай частину потреб і забезпечити планшетами для навчання найбільш соціально вразливі верстви населення, — розповідає Наталя Каташинська, координаторка з питань освіти в надзвичайних ситуаціях, Plan International в Україні.
«Заручившись підтримкою Офісу Омбудсмена й соціальних служб, ми сформували перелік категорій сімей, які могли подати заявку на отримання пристрою, підтвердивши своє становище відповідними даними та документами».
Отримати допомогу могли діти з родин переселенців, віком від 6 до 14 років (зокрема діти з інвалідністю; із багатодітних родин; сироти та позбавлені батьківського піклування; із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах та щодо яких здійснюється соціальний супровід).
У фокусі були сім’ї ВПО з областей, які постраждали під час повномасштабної війни, наближені до лінії фронту чи кордону, а також ті, що приймають багато переселенців.
«Наша найбільша мета була забезпечити доступ до навчання дітей із найбільш вразливих категорій населення, — наголошує Каташинська. — Звісно, лише сама наявність гаджета не гарантує цього. Тому, нам було важливо промотувати важливість освіти, особливо під час війни.
Разом із партнерами ми розробили брошуру з рекомендаціями щодо використання пристроїв для навчання та посиланнями на ресурси й застосунки, які можна використовувати як для доступу до формальної освіти (платформа ВШО, застосунок “Вивчаю — не чекаю” і т.д.), так і для неформального навчання, зокрема й із питань безпеки чи розвитку критичного мислення, що також вкрай важливо зараз.
Окремо винесли рекомендовані ресурси для психологічної підтримки дітей, а також рекомендації для дітей з інвалідністю».
Діти Аліни Оробинської й Надії Бондарєвої — серед тих, хто отримав допомогу в межах проєкту. До цього старший син Аліни використовував для навчання її ноутбук, інші двоє навчалися з телефонів.
«Тепер у кожного є свій планшет, ноутбук відійшов на другий план. Моментально освоїли планшети. Вони собі туди скачали ігрову математику — у вигляді гри розв’язують приклади. Я поки не сильно розібралася [з планшетами], а старший каже: “Мамо, ти ж неправильно робиш, дивись, як треба!» — розповідає Аліна.
Діти Надії донедавна також вимушені були займатися з телефонів. Відтепер кожен із семи учнів має власний планшет. Для зручності в родині їх помітили, щоб відрізняти, де чий.
«У нас було п’ять звичайних сенсорних телефонів, потім ще два докупили, — розповідає Надія. — Наприкінці минулого року переслали з Дружківки малесенький комп’ютер. З планшетами діти швидко розібралися. Там були вкладки, як зручно завантажити Google Meet тощо. І ще на рік проплата інтернету, плюс SIM-карти. Це просто мрія — особливо для таких сімей, як ми».
Телекомунікаційним партнером проєкту, розповідають організатори, стала компанія Vodafone Україна, тож понад 5000 планшетів оснащені SIM-картами з передплаченим на один рік 4G-інтернетом.
Доставка усіх планшетів також була за рахунок партнерів: Нова пошта безкоштовно доставила отримувачам усі планшети у відділення в семи областях України.
5 лайфхаків про дистанційну освіту для батьків
Адаптуватися до онлайн-формату, стверджують психологи, можна за допомогою простих правил. Андрій Рибалко в цьому контексті дає 5 лайфхаків для батьків школярів:
1) Організація простору. Допоможіть своїй дитині встановити розпорядок дня та дотримуватися його.
Попри те, що школа перейшла на формат онлайн-навчання, ставтеся до шкільних днів так само, якби ваша дитина відвідувала школу, як зазвичай. Зокрема, щоб вона щодня вставала в один і той же час, належним чином одягалася та здорово снідала.
2) Освітня підтримка. Зверніться до вчителів вашої дитини.
Вчителі зазвичай охоче спілкуються з батьками електронною поштою чи телефоном у позаурочний час. Зверніться до вчителя, якщо бачите, що ваша дитина відчуває труднощі з керуванням платформою онлайн-навчання або не виконує завдання. Слідкуйте за будь-якими повідомленнями від учителів, які б свідчили про те, що вони мають труднощі в комунікації з вашою дитиною.
3) Активність. Заохочуйте фізичну активність і вправи.
Онлайн-навчання передбачає сидіння перед компʼютером тривалий час. Заохочуйте дітей використовувати перерви, щоб потягнутися, погуляти з собакою або легенько пострибати — будь-який рух допомагає!
4) Контроль. Опирайтеся бажанню сидіти на уроках зі своєю дитиною.
Хоча може виникнути спокуса «заскочити» на уроки вашої дитини, поважайте її конфіденційність та конфіденційність інших учнів. Зв’яжіться з викладачами за допомогою електронної пошти або інших каналів зв’язку до або після уроків.
5) Психогігієна. Піклування про себе.
Ніхто не подбає про нас краще, ніж ми самі. Якщо ви не дбаєте про власні фізичні, емоційні, розумові та духовні потреби, у вас буде менше енергії, простору та терпіння, щоб спілкуватися зі своїми дітьми та піклуватися про них. Навіть 10-15 хвилин запланованого часу для «я» протягом дня будуть надзвичайно корисними.
В сучасних умовах безпека є пріоритетом, але водночас як ніколи важливо знаходити способи залишатися на зв’язку та спілкуватися з іншими людьми: чи то ваша місцева спільнота, чи то школа, чи робота.
Якщо у вашому місті чи селищі є психологічні групи, то обовʼязково використовуйте можливість відвідувати їх, оскільки в багатьох є бажання попросити допомоги чи стати волонтером для сусідів чи знайомих, які цього потребують.
Довідкова інформація:
Plan International – це міжнародна неурядова організація, яка просуває права дітей та рівність дівчат. Ми прагнемо справедливості у світі, працюючи з дітьми, молоддю, нашими стейкхолдерами та партнерами. Наша місія – прагнення до рівного світу, який захищає права дітей та сприяє рівності дівчат. Представництво організації в країні входить до Українського хабу з реагування, який включає в себе також роботу з біженцями в трьох приймаючих країнах – Польщі, Молдови та Румунії.
Некомерційна організація #WeAreAllUkrainians виникла на основі тимчасової ініціативи, яку Володимир Кличко заснував разом з Тетяною Кіль одразу після початку повномасштабної війни в Україні. Ініціатива під керівництвом двох директорів — Тетяни Кіль і Дьорте Круппи — впроваджує масштабні й довготривалі заходи та проєкти з великою мережею партнерів і волонтерів у Німеччині — як для людей в Україні, так і з України. #WeAreAllUkrainians також реагує на найнагальніші потреби в Україні, на яких у Києві фокусується Володимир Кличко.
Благодійний фонд BGV створений представниками українського бізнесу в березні 2022 року для організації допомоги Україні під час війни та відбудови країни після перемоги. На сьогодні фонд займається як організацією доставки та розподілом гуманітарної допомоги в Україну, так і комплексними благодійними проєктами й ініціативами для тих, хто цього потребує — дітей, ВПО, військових, людей похилого віку, вразливих верств населення та інших. Основні напрями роботи фонду: продуктове та непродовольче гуманітарне забезпечення населення; дитячі та освітні благодійні ініціативи; підтримка захисників України.
Матеріал опубліковано на правах реклами.
Публікація підготована в межах проєкту «Забезпечення доступу до освіти вразливим дітям, які постраждали від конфлікту в Україні», який реалізовується неприбутковою організацією допомоги #WeAreAllUkrainians у партнерстві з представництвом міжнародної організації Plan International в Україні. Зміст публікації відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Plan International.
Над матеріалом працювали: журналіст Дмитро Кузубов, редакторка Вікторія Бега, дизайнерка Мирослава Мохнацька, креативна продюсерка Катерина Вишнева.
- Поділитися: