«Бронетранспортери їздили по тілах знову і знову». 30 років протестам, які змінили Китай

Пекінська площа Тяньаньмень — найбільша у світі. За розміром вона майже як держава Ватикан. Тут розташована брама до колишнього імператорського палацу — так званого Забороненого міста.

У сучасну історію вона ввійшла через події 1989 року. 30 років тому, 4 червня 1989-го, тут придушили найбільші в історії комуністичного Китаю студентські протести. Вони почалися 15 квітня. Упродовж семи тижнів молодь мітингувала, голодувала. Доки влада Китаю силою не поклала край демонстраціям.

Протести почалися відразу ж після смерті Ху Яобана, колишнього генерального секретаря Центрального комітету Комуністичної партії Китаю. Ху Яобан був прихильником економічних та політичних реформ і мав велику вагу для модернізації Китаю за правління Ден Сяопіна. Проте втратив свою роль у керівництві державою, підтримавши інші студентські демонстрації — 1986–1987 років.

Протести на Тяньаньмень почалися з ушанування популярного державного діяча і продовжилися виступами за демократичні реформи, посилення свобод та боротьбу з корупцією в Комуністичній партії Китаю.

Основними учасниками протестів були студенти. Проте з часом до них долучилися робітники, інтелектуали та представники інших соціальних груп. Протести почалися в сотнях інших міст Китаю. 20 травня влада відповіла запровадженням воєнного стану в частині районів Пекіна. Однак того дня просування військ заблокували.

Як придушили протести

Наступна спроба придушення була значно жорсткішою: уночі 4 червня війська рушили із заходу та сходу Пекіна. Протестувальників розстрілювали з автоматів та бронетранспортерів. Проти них також працювали снайпери.

У результаті придушення демонстрацій загинули щонайменше кількасот людей. Водночас, як свідчить документ, розсекречений і оприлюднений наприкінці 2017 року, насправді могли загинути щонайменше 10 тисяч цивільних. Цю цифру в депеші від 5 червня 1989 року до британського міністерства закордонних справ вказав тепер уже покійний дипломат Алан Дональд. Під час протестів на Тяньаньмень він був послом Великої Британії у Китаї. За словами Дональда, джерелом був близький друг члена Державної ради КНР.

Згідно з давнішими оцінками Червоного Хреста Китаю та посольства США, кількість жертв серед цивільних та військових могла сягнути 2600. Офіційна цифра КНР — 241 убитий.

У листі Алан Дональд переповідає, як китайська влада розправилася з протестувальниками:

Студенти зрозуміли, що їм дали годину, щоби залишити площу. Проте вже за п’ять хвилин бронетранспортери пішли в атаку. Студенти взялися за руки, але їх збивали разом із солдатами. Бронетранспортери їздили по їхніх тілах знову і знову, перетворюючи їх у «пиріг». Рештки потім зібрав бульдозер. Їх спалили, а потім спустили в каналізацію

Ці жорстокі вбивства здійснила 27-ма армія, солдатів якої називали «первісними людьми». Поранених солдатів інших армій вони також добивали.

Символом насильницького розгону протестів на площі Тяньаньмень став Невідомий бунтар, в англомовних ЗМІ відомий як Tank Man. Цей чоловік 5 червня впродовж кількох хвилин самотужки стримував рух танкової колони. Він загороджував танкам дорогу, доки його не відтягнули інші люди.

Цей вчинок став символом протесту проти тиранії, і фотографія авторства Джефа Вайднера — одна з найвизначніших в історії. У 1998 році журнал Time включив Невідомого бунтаря до списку 100 найвпливовіших людей XX століття. Ім’я чоловіка, як і його доля після того вчинку, невідомі.

Як це позначилося на Китаї

Деяким лідерам протестів удалося втекти на Захід. Уер Кайсі, один із лідерів Незалежного союзу студентів Пекіна, через Гонконг утік до Франції. Дозволили виїхати до США Шень Тону, співголові комітету з діалогу з урядом, який діяв під час протестів. Багатьох інших кинули до в’язниці за «контрреволюційну діяльність». Серед них був дисидент Ван Дань, який провів у тюрмі кілька років, перш ніж його вислали до США.

Після шести років у в’язниці до США виїхав засновник Незалежного союзу студентів Пекіна Лю Ган. Загалом за ґрати тоді потрапили 1600 людей. Замість ринкових реформ, які поступово впроваджували в 1980-х, влада розпочала політику «державного капіталізму» та зупинила політичні реформи, посилила контроль за ЗМІ та обмежила свободу слова.

Попри те, що в Китаї, як стверджують деякі науковці, уже капіталізм, політична лібералізація так і не відбулася. Як наслідок, Китай, на думку правозахисної організації Freedom House, є авторитарною країною, яка випробовує новітні інструменти контролю за громадянами: системи розпізнавання та стеження, а також принцип соціальних кредитів, за яким визначають, наскільки надійним є громадянин.

Freedom House вказує, що теперішній лідер Сі Цзіньпін домігся такої консолідації влади в руках однієї людини, якої в КНР не було впродовж десятиліть.

У Китаї протести на Тяньаньмень — заборонена тема, згадки про яку немає в підручниках історії. До річниць Китай традиційно затримує активістів, посилює заходи безпеки та придушує спроби вшанувати події 1989 року. Про розгін демонстрантів говорити забороняють.

П’ять років тому, під час 25-ої річниці протестів, влада КНР арештувала китайсько-австралійського художника Го Цзяня після інтерв’ю для Financial Times, у якому той розповів про придушення демонстрацій на Тяньаньмень. Після 15 днів арешту його депортували до Австралії, на п’ять років заборонивши в’їзд до країни.

На відміну від решти Китаю, загиблих під час протестів на Тяньаньмень щороку вшановують у Гонконгу, який користується широкою автономією в складі КНР, і де-факто незалежному Тайвані, який Китай вважає своєю територією.

Про значення тих подій для сучасного Китаю Громадському розповів член правління Української асоціації китаєзнавців Олексій Коваль. «У понеділок на сайті Global Times, дочірньої газети «Женьмінь жибао» (друкований орган ЦК Компартії Китаю — ред.), з’явилася редакційна стаття, де сказано, що протести на Тяньаньмень були інцидентом, сутність якого вони давно визначили, і перегляду якого не буде. І що для Китаю він був «щепленням» від подальших політичних потрясінь».

Розвал Радянського Союзу та Югославії, а також падіння комуністичних режимів у Центрально-Східній Європі в очах Пекіна виглядають підтвердженням того, що тодішня позиція китайської влади щодо протестів була цілком виправданою, каже Коваль. І це уможливило подальший розвиток Китаю та нинішні реформи. Зараз ідеологічна машина КНР працює на утвердження цієї тези.

«Уряд Китаю наполягає на тому, що завдяки рішенню, ухваленому в 1989 році, вони змогли уникнути багатьох негараздів у подальші 30 років. І я цілком погоджуюся з цією позицією. Вони уникли передусім насилля всередині держави. Китай не пішов шляхом СРСР», — зазначив Коваль. А китайські громадяни, каже він, події на Тяньаньмень не обговорюють, бо просто про них не знають.