Буден: У вас досі є олігархи, чия влада є антисоціальною та антидемократичною

Борис Буден – відомий хорватський філософ і письменник. Автор публікацій з філософії, культурології, соціальної критики і сучасного мистецтва, автор книг«Зона переходу: Про кінець посткомунізму» та «Вавилонська яма». В рамках проекту «Світові інтелектуали на Громадському» Борис Буден розповів Громадському про те, чи можна відмовитися від минулого, які питання не були поставлені на Майдані.

У своїй книзі ви пишете про концепцію «революції навздогін». Це революція у стилі західної традиції і вона полягає в тому, що Сходу необхідно наздогнати у цьому Захід, аби доєднатися до неоліберального світу. Чи пристосовно це до ситуації в Україні зараз?

Узагалі-то це концепт Юрґена Габермаса, який існує ще із вісімдесятих. Суть полягає у тому, що суспільства Східної Європи мусять наздогнати Захід, і процес переходу до демократії у цих країнах пояснюється власне наздоганянням. Головна проблема у тому, що він визначає увесь простір Східної Європи як суспільство, чиї культурні цінності ніби були виключені з розвитку загальноєвропейських цінностей. Я не думаю, що ця концепція зараз має якийсь сенс, я би навіть сказав, що уся ця теологія посткомуністичної традиції зруйнувалася. Ідея, що суспільство не може одного дня просто відмовитися від комуністичного спадку і стати нормальним. Ви ж довели протилежне.

Які для нас можливі наслідки відкидання комуністичного минулого?

Під «відкиданням» мається на увазі не забуття, а повне ігнорування минулого, коли більше не маєте з ними справ, виключаєте минуле із власної ідентичності, що означає: це минуле не може бути символізоване, не може бути більше вмонтованим у ваше розуміння подій. Ми втратили зв’язок із минулим.

До чого може призвести таке позбування від минулого, заперечення частини власної ідентичності?

Я із колишньої Югославії, а вона ніколи не була частиною радянського блоку, мала ринкову економіку замість планової. У 50-ті роки ЦК партії Югославії назвав радянський тип соціалізму — варіантом монопольного капіталізму. Тож коли ви кажете про комуністичне минуле України, то мимовільно кажете про певну форму капіталістичного минулого. Ці головні зміни повністю виключені з концепції того, як ми намагаємося мати справу з реальністю, будувати нормальні зв’язки в економіці. Гаряча тема для посткомуністичних країн типу України — олігархи. Ви маєте нову структуру влади, але вона була згенерована незаконними приватизаціями під час перебудови. Це травматично як для комунізму, так і для посткомунізму. Кому належить державна власність? Чому кілька людей приватизували стільки майна?

Згідно з новим законодавством в Україні були заборонені комуністичні та нацистські символи. Як ви гадаєте, як це вплине на українське суспільство?

Нічого нового у цьому немає, це взагалі європейський мегатренд. У 80-х він став відомим у Німеччині як «бунт істориків», які намагалися заперечити нацизм і довести, що він виник унаслідок появи комунізму, і відповідно це була надреакція Гітлера на появу комуністичної ідеології. Лібарам усе-таки вдалося якось відбити цю атаку ревізіоністів. Проте я хочу нагадати, що у квітні 2009-го року Європарламент проголосував за резолюцію, що назвала комунізм і фашизм ганебним минулим. Це ж сталося в Угорщині, і поява там націоналістичних партій, які стали частиною парламенту також створила клімат для цього. Навіть у найсерйозніших капіталістичних медіа в США трапляється щось дивне, наприклад, журнал «Foreign Affairs» видрукував статтю про Карла Маркса, називаючи його теоретиком капіталістичної кризи. Це звісно смішно, все одно, що карати людей, які купують західні журнали. Боротьба з комунізмом тепер використовується у політичній боротьбі. Не думаю, що тут є якісь моральні цінності, так і в Україні, і у всьому світі.

Ми говорили про соціальну солідарність і те, що суспільство може втратити після переходу до сучасного капіталізму. Як так сталося, що на Майдані люди віднайшли солідарність, відбудували соціальні зв’язки заново? Як це поєднується з ідеєю наздоганяння?

Звісно є солідарність, героїчні дії, і це прекрасно. Проте з точки зору сьогоднішньої перспективи я певен, що можна запитувати: що вийшло з цієї боротьби? І тоді стає зрозуміло, що це була революція, яка не фокусувалася на травматичному переході від комунізму, не фокусувалася на тому, хто володіє фабриками та заводами, хто так захопив владу. У вас досі є жахливі олігархи, чия влада є не лише економічною, а ще і глибоко антисоціальною та антидемократичною. Проблема вашої революції в тому, що вона не піднімала подібні питання, хоча і могла би. Ідея повставання проти правлячого класу полягає не в тому, аби бунтувати проти минулого, а у тому, щоб люди ставили правильні запитання: чому кілька людей у суспільстві мають так багато влади у той час, коли більш ніж 90% інших узагалі втратили будь-який вплив. Як тільки ви піднімаєте ці питання, вас звинувачують у комунізмі і викидають із боротьби за соціальні права. Це форма класової боротьби, що означає, що правлячі кола ведуть своєрідну війну проти інших. Криза неоліберальної форми капіталізму існує не лише в Україні. Все змінилося проти останніх років. Я звісно не висловлюю радикально комуністичну точку зору, така дискусія ведеться і серед інтелектуалів у США, вони попереджають, що наближається момент, коли люди втратять інтерес до минулого.

Цікава ідея, але якщо ми говоримо про концепцію Сходу проти Заходу і знаємо, як це було у минулому, як зараз вона змінилася?

Ідея дуже проста: зіткнення блоків ідентичності Заходу та Сходу. Перший хороший, другий поганий. Все це було сформовано у минулому, коли люди на Майдані протистояли одне одному: одні зі Сходу, другі з Заходу. Якщо сказати ще простіше, то це контрреволюційна концепція, де Захід — своєрідний фетиш. Ми знаємо проблеми України: знаємо, що у вас величезне безробіття, не віра в систему. Єдина стратегія для вас у питанні пришвидшення розвитку — це продаж робочої сили, але тоді з’являється проблема конкурування із Бангладешем. Подивіться на Грецію: навіть без проблем із Росією, проект її суспільства провалися. Захід — це фетиш, його ви використовуєте, коли стикаєтеся із масовою корупцією та подібним. Люди чомусь вірять, що при рухові на Захід, це вирішуватиметься. Ні, Захід – не вирішення, а частина проблеми.

/ Ангеліна Карякіна