В Росії утримується близько сотні українців, яких Україна вважає політв'язнями. Це і режисер Олег Сенцов, і анархіст Сашко Кольченко, і унсовець Микола Карпюк. Їхні справи мають політичний характер, а слідчі органи РФ фабрикують матеріали, суди виносять за цими сфабрикованими справами вироки.

Україна на усіх міжнародних майданчиках вимагає від Росії повернути українських бранців додому. Серед незаконно утримуваних і засуджених і Сергій Літвінов.

В серпні 2014 він поїхав із рідного прикордонного села Комишне, що на Луганщині, в Тарасівську лікарню в Росії – лікувати запалення зубів. В лікарні його затримали і звинуватили в тому, що він в складі батальйону «Дніпро – 1» вбив 39 мирних мешканців та зґвалтував ще 8. Однак в 2015 році генпрокуратура РФ за ці звинувачення перед Літвіновим вибачилась, зате Тарасівський районний суд РФ засудив його за розбій – ніби Літвінов разом з іншими українськими військовими «віджав» два автомобілі. За це українця засудили до 8,5 років ув'язнення. Після п'яти років, проведених в колоніях Ростова та Магадана, Громадське знайшло Літвінова в Диканівській колонії №12 в Харкові.

Публікація новини, що Літвінов перебуває в колонії в Україні, викликала активне обговорення в соцмережах, а в Мін’юсті висловили думку, що «хайп із кейсом Літвінова» може зашкодити як йому самому, так і іншим «бранцям Кремля». Попри це, Громадське вважає цю тему суспільно значущою і нині публікує інтерв'ю з Сергієм Літвіновим.

«Я сам не розумію, що я тут роблю»

Ми зараз тут, в Диканівський колонії в Харкові, і зустрілися з вами, Сергієм Літвіновим, який є у списку політв'язнів, який отримав термін у 8,5 років. Що ви тут робите?

Хочу сказати, що я тут роблю. Я сам не розумію, що я тут роблю. Я прибув із російської колонії з Магадана. Був відправлений на Батьківщину. Росія винесла такий вердикт. Сказали, що погодили з Україною. Ніби Україна погодилась, аби я відбував термін в своїй виправній колонії. Мене привезли в Старобільське СІЗО, а засідання проводив Біловодський суд без мене. (1 лютого 2018 Біловодський районний суд виніс ухвалу за клопотанням Мін'юсту України перевести Літвінова відбувати покарання з Росії в Україну. З ухвали суду випливає, що дійсно адвоката або представника Літвінова на суді не було, як і представника Мін'юсту, був лише прокурор – ред.). І мене прокурор відправив в цю виправну колонію.

Український політв'язень Сергій Літвінов у Диканівській колонії №12, Харків, 27 червня 2019 року
Фото:

Олександр Назаров/Громадське

Ви з якого часу знаходитеся в Україні?

З 9 березня. На кордоні мене зустрічала віце-консул з Києва. Вони мене зустрічали з Білгорода. Я передавав їм з ФСБ документи, моє громадянство, моя кримінальна справа передавалась ними.

Тобто вас передавали як в’язня.

Так.

І зараз ви тут відбуваєте термін?

Відбуваю термін. 8 років і 6 місяців.

Тобто той самий термін?

Той самий термін РФ, який був не перебитий Батьківщиною. Стаття так і залишилась.

Розбій?

Так, розбій.

В 2014 вас захопили чи затримали в Ростові. Ви були в лікарні. Що ви там робили?

Абсцес. Затвердіння горла. Зараження вже пішло в щелепну систему.

Вас з лікарні просто забрали?

Просто зайшла людина з ФСБ.

А звідки ви знаєте, що він з ФСБ?

Він показав корочку. На правій щоці у нього був шрам, на лівій татуювання за вухом. На правій руці був годинник з жовтим браслетом. Ззаду кобура і ніж в чохлі. Повністю він був в боєкомплекті. Він сказав: пішли поговоримо. Я йому сказав: я громадянин України, в політику не лізу, нічого не знаю, сюди поступив як мирний мешканець своєї держави.

А ви в Ростов потрапили чому?

В Станиці Луганській окупували територію самі знаєте хто. Стояли «казакі», ополченці.

Тобто ви не змогли в Станицю поїхати, то й поїхали в Ростов?

Йшли бойові дії. Стріляли з градів. Кордон був закритий. Мені виїзд в Станицю був заборонений. Ні через станцію Ольхову, нікуди я не міг проїхати з цією флегмоною, і звернутись мені більше не були куди за госпіталізацією. І я звернувся до РФ. На кордоні з Ростовом мене пропустили українські прикордонники. Вони сказали: якщо російські приймуть, то будь ласка, а ні – вернетесь назад. Російські не відмовили.

Український політв'язень Сергій Літвінов у Диканівській колонії №12, Харків, 27 червня 2019 року
Фото:

Олександр Назаров/Громадське

Вас забрали ці люди з лікарні і звинуватили в тому, що ви були членом батальйону «Дніпро – 1», вбивали мирних мешканців?..

Та. Каратель батальйону «Дніпро» Коломойського…

А ви взагалі щось знали про цей батальйон? Ви взагалі в якихось боях брали участь?

Ці батальйони ніколи не бачив... Ніколи я не був в каральних батальйонах, ніколи не озброювався ні в яких підрозділах, ніколи не носив вогнепальної зброї… Не чіпав ніяких місцевих мешканців своєї Батьківщини. Я люблю свою країну. Я постраждав від війни.

Але вони тим не менше вас в цьому звинуватили…

Звинуватила Росія. Я отримав термін 25 років. Засуджували до довічного. За вимогами воєнного часу вони б могли мене розстріляти. Так говорив слідчий Мілунов. Це був суд в Москві. Басманний районний суд Москви.

І ви говорили про те, що вас били, застосовували тортури.

Катували.

А якщо можете розказати – що саме і де було?

Це страшно. Я нікому на Батьківщині не пораджу пройти через таке. Катували ополченці Донецька. Нехай люди слухають. Приїхали з Батьківщини чорною машиною без опізнавальних знаків. Номери були заклеєні. Були в плямистих формах, з георгіївськими стрічками. В цій лікарні були біженці. Мами, діти, котрі мені допомагали. З чоловіків був один я. Ці нелюди мене забрали, одягли мішок на голову, вдарили прикладом автомата по шиї, далі я вже не пам'ятаю. Мене вкололи шприцом в шию – є шрам досі... Все зафіксовано. (Російський адвокат Літвінова Віктор Паршуткін довів в суді, що Літвінова катували – ред.) Там, де відбувались ці тортури, мене підвісили на тополю за ноги і за руки. Потім вони знущались. Викопали яму метр двадцять глибиною, брали каністру і обливали холодною водою, і підключали струм. Це повна бобіна, «катушка», на якій людину підкидає на 20 метрів, а може, і більше. В мене було 100 кілограмів ваги, я займався спортом, тому організм і витримав. Там в лісі я втратив свідомість, обливали водою вони мене, повертали в свідомість, просили, щоб я підписав папери. Якась кримінальна справа. Немає взагалі цих людей в провадженні – ні прізвищ, ні імен, і не проживають вони на цій території.

Український політв'язень Сергій Літвінов у Диканівській колонії №12, Харків, 27 червня 2019 року
Фото:

Олександр Назаров/Громадське

Ніби це були люди, яких ви вбивали?

Ну так, село Комишне. Вони казали, що типу Комишне, Широкіно, Макарово і Лисичанськ (міста і села Донецької та Луганської області поблизу лінії зіткнення – ред), що ніби я там вбивав мирних мешканців. Викрадення репортерів Волошина і Нікішина (Волошин – звукорежисер російського Першого каналу, загинув поблизу Луганська в червні 2014-го від вибуху снаряду. В його вбивстві, а також у вбивстві журналіста каналу Ігоря Корнелюка – російський суд пізніше звинуватив і засудив Надію Савченко – ред.). Вішали мені «гради», установку «Ураган», якої у ЗСУ нема. Батьківщина ніколи не стріляла по мирних мешканцях. І українські солдати ніколи ні в кого нічого не викрадають.

Одним словом, вас звинуватили в тому, що ви на іншій стороні…

На стороні проти Росії.

Як ви потрапили в Росію потім?

В Росію так само.

Ви ж казали, що вони вас мучили, ви втрачали свідомість.

В Росію вони мене повезли назад. Привезли на прикордонну заставу, коли вже стемніло. Вони чекали темряви. Привезли в ту саму лікарню, відмили від крові.

І вас тоді звинуватили, у всіх цих злочинах, а потім статтю змінили?

Коли до мене приїхав адвокат з Москви Віктор Васильович Паршуткін (Літвінова спочатку обвинувачував російський суд в тому, він ніби убив 38 людей та зґвалтував ще 8 в складі батальйону «Дніпро». Паршуткін домігся зняття звинувачень у вбивстві мирних мешканців, довівши, що таких мешканців з такими прізвищами, що були вказані в матеріалах справи, не існувало. Прокуратура навіть пізніше вибачилась перед Літвіновим за ці звинувачення, вказавши, що він наговорив на себе. В 2015-му в Літвінова з'явилась нова стаття – розбій. Російський громадянин Лисенко в суді стверджував, що Літвінов з іншими військовими віджали в нього два автомобілі – ред.) І сказав, що вони збираються мене звинуватити по ст. 162, частина третя. Як-то кажуть, повинні привести «терпілу», щоб він мене впізнав.

І вам тоді дали статтю, ніби ви не вбивали мирних мешканців, а вкрали два автомобілі?

Вкрав два автомобілі уазіка, типу навів військових, вдарили прикладом автомата. Колесниківка.

Це село в Луганській області?

Так. Ніби вдарили його прикладом від автомата, але він в лікарню не звертався, побої не знімав. В Ростові писав заяву, що ГУМВС не працювало в той день, але ГУМВС в той день працювало.

Український політв'язень Сергій Літвінов у Диканівській колонії №12, Харків, 27 червня 2019 року
Фото:

Олександр Назаров/Громадське

А оцього, що проти вас свідчив, що ніби ви в нього вкрали машину, ви його не знаєте?

Я його не знаю, я його перший раз бачу. (Доказом того, що Літвінов вкрав машини з іншими військовими були свідчення Лисенка, в якого ніби ці машини і вкрали. Але автомобілі не були на нього навіть зареєстровані, а адвокат Паршуткін також з'ясував, що Лисенко з лютого 2014 року був у Росії і не перетинав кордон з Україною, а відтак, машини на території Луганської області на початку бойових дій в нього точно не могли вкрасти – ред.)

Так а ви машини крали?

Ні, не крав. Це було взагалі звинувачення ні за що. Я вину свою не визнав.

«Ні, ви не зрозуміли, я не просив відбувати покарання тут, я просив президента звільнити мене»

І потім вас відправили в Магадан відбувати покарання?

Спершу відправили відбували покарання в колонію №15 «Батайськ – Ростов». Я там відбував покарання до 2017 року. З 2017 прийшли папери, і мене відправили в колонію № 4 «Магадан». Колонія строгого режиму.

І ви жодного разу не змогли подзвонити?..

Жодного разу. Телефонні дзвінки були заборонені, рідним не повідомляли. Путін мене обмежив в усьому. Жорстокий чоловік.

І ви попросили відбувати покарання тут, в Україні?

Діватись було нікуди. І я сказав: «Так». Ні, ви мене не зрозуміли. Відбувати покарання я не просив. Я просив президента України забрати мене на Україну і звільнити. (В ухвалі Біловодського районного суду, який і ухвалив рішення перевести Літвінова з Магадана в Харків вказано, що засуджений клопотав про таке переведення – ред.)

Але цього не сталося?

Цього не сталося. Відправили відбувати покарання в Харківську 12 колонію.

Я прошу допомоги в мирних людей, які мене підтримували і писали мені листи – і Польщу, і Німеччину, і Київ, і діти мені писали, і Клімкін міністр, який я герой своєї Батьківщини.

І от писали вам всі українські чиновники. Тепер ви далі відбуваєте покарання, ніби ви винні в злочині, в якому вас засудила РФ. Тут ви вважаєтесь політв'язнем.

Українським політв'язнем, ніби Україна все узгодила з Росією. Це все, я перепрошую, фуфло. Україна з Росією такого узгодити не могла, щоб я відбував покарання.

А як ви це собі пояснюєте? Це якесь непорозуміння?

Непорозуміння, да. Я прошу вийти. Я не повинен відбувати покарання ось тут. Я своє вже відсидів на російській території.

Український політв'язень Сергій Літвінов у Диканівській колонії №12, Харків, 27 червня 2019 року
Фото:

Олександр Назаров/Громадське

Тим не менш, я так розумію, що цей Біловодський суд вже в Луганській області підтвердив, що ви винні…

Підтвердив термін прокурор. Я його не бачив.

А зараз хтось знає, що ви знаходитеся тут? Той самий Клімкін?

Ні, ніхто не знає.

Ви комусь дзвонили, говорили, писали?

Я ще нікому не дзвонив. І не писав. У мене немає конвертів, листків, нічого немає…

І вам залишилося сидіти?...

3,5 роки.

І зараз ви написали вже прохання?

Прохання на перерахунок (Літвінов звернувся в Червонозаводський районний суд Харкова з проханням перерахувати йому термін відбування покарання за законом Савченко, рішення поки що немає – ред.) І на помилування президенту Україну Зеленському.

Так а за що вас мають помилувати, якщо ви не вчинили злочин?

Я прошу, щоб мене звільнили, – от це я писав.

А коли ви писали листа, давно?

В п'ятницю приїжджав адвокат, і ми з ним писали на помилування. (Адвокат Роман Ліхачов вступив в справу 21 червня 2019 – ред.) Помилування вже взяте до уваги. Прокурор Харкова теж взяв до уваги, погодились звільнити з цього місця. Все вже погоджено. (Керівництво колонії Громадському підтвердили, що документи на помилування вже направлені президенту – ред.)

Це вам так адвокат сказав?

Так, адвокат сказав, що я тут ненадовго. Буду звільнений.

Диканівська колонія №12, Харків, 27 червня 2019 року
Фото:

Олександр Назаров/Громадське

А що ви тут робите? Ви працюєте?

Ні.

Я читала, що ви схудли в Магадані на 15 кг…

Худий. Тяжко з цим всім. Зараз вже на рідній землі обжився. Як-то кажуть, в себе прийшов. Все добре, коли побачив рідну земленьку. Ставляться тут до мене добре.

В камері скільки вас людей?

П’ятеро. 

Нормально все?

Все добре.

Я так розумію, що вам передачі не передають рідні, тому що вони не мають грошей?

Да. З грошима тяжко в рідних.

Але ви тепер зідзвонюєтесь?

З рідними зідзвонюємось кожен четвер, мені не забороняють, це дзвінкові дні.

А хто вам допоміг з адвокатом тут?

Сім'я.

Ви хочете щось передати?

Я хочу передати, що потрібна допомога рідним. І тут мені потрібна допомога.

Яка вам потрібна допомога?

Підтримка. Щоб рідні могли на побачення приїхати.

А як у вас зі здоров'ям?

Зі здоров'ям в мене все добре. Медична допомога тут теж дозволяється. Тут все в достатку. І медицина хороша, і лікарі цілодобово. І приходять на барак, якщо треба. 

Український політв'язень Сергій Літвінов у Диканівській колонії №12, Харків, 27 червня 2019 року
Фото:

Олександр Назаров/Громадське

Вам не здається, що з вами якось несправедливо вчинили тут?

Вони не винуваті ні в чому. Мене привезли, я відбуваю. Те, що так вчинили в Києві зі мною – я вважаю недобре. Я прошу, аби мене звільнили з місць віддалених – влада, котра мене сюди відправила. Ви це повинні знати і розуміти. Є вищі начальники там. Що тут під керівництвом, що там в Росії були. Порушення режиму в мене ніколи не було. І ніколи не буде. Тому що я ніколи не порушував. Росія мене в такому звинувачувала, що неможливо просто. У вас би волосся дибом встало. Я навіть хотів з життям покінчити. В Москві хотів на петлю піти. Я взагалі жити не хотів. Нічого вже не бачити. І зараз навіть іноді не хочеться. Але я прошу Господа, тому що залишив мене жити. У мене двоє дітей – Женя й Інна. Олена – дружина хороша. І мама. Багатодітна, на пенсії вона вже. Стара вона вже. Я її 5 років не бачив. Не бачив навіть її сивого волосся. Ось я хочу свою сім'ю побачити. Маму свою. Мама для мене це святе.

Я зараз тут, в Харкові. Я думаю, що вже всі повинні про це знати. Нехай весь світ знає. І Надя Савченко. І Юлія Тимошенко. Всі, хто там, в Києві. І Клімкін, і Чернишов. І міністри всі, і віцеконсули. І президент Зеленський, за котрого я вже голосував в цій колонії.

За Зеленського?

За президента України Петра Олексійовича. Так, я голосував за президента України, який мене забрав на Батьківщину. Але тільки в місця віддалені. А я повинен бути звільнений. Я свій термін відбув в РФ.

Поділитись: