Чи існує в Україні політична сатира та про що жартувати не можна

Автор сатиричних віршів, журналіст, блогер Микола Воськало в ефірі Громадського.

– Мені здається, що зараз наша влада навмисне спонукає людей до того, аби над нею сміялися. Попередники, і Янукович і Азаров, займалися тим самим. Тоді тем вистачало, і навіть нічого не потрібно було вигадувати. І чомусь думалося, що після Януковича буде менше приводів для написання сатирично-іронічних віршів. Навмисно такого не вигадаєш. Жоден Голлівудський сценарист не зміг би написати такого сценарію. Інколи навіть здається, що якась вища сила приколюється над нашими політиками.

– Політики і у Сполучених Штатах, і в Європейських країнах також дають багато приводів для жартів. Я вісім років прожив у США, і там є купа дуже популярних сатиричних шоу. Висміюють політиків, конгресменів і сенаторів. Так що у цьому плані у нас все як у людей.

Не буває так, що захотів і написав. Інколи не пишеться, шкрябаєш, шкрябаєш і нічого не виходить. А буває, що є одна рима, і до тієї рими будуєш вірша на 40 куплетів. Якщо з віршем не складається, я пишу так званий «порошок».

– Специфіка ось такої творчості, як то кажуть: «утром в газете – вечером в куплете». Іноді, коли мене запрошують почитати вірші, доводиться перед кожним пояснювати, з приводу чого він був написаний. Минув місяць-два, а люди уже забувають все це. От як зараз читати вірші про Януковича чи Азарова? Вже не всі пам’ятають якісь певні події. Я не вмію писати віршів про кохання, красивих віршів про природу, а пишу про те що бачу – на жаль, швидкоплинне, книжку не напишеш.

– Герої моїх віршів ніколи ще не просили мене прибрати історії про них. Ні при попередній владі, ні зараз. Якщо я раніше не боявся, то і тепер не буду. Дивно було б у наш час переживати за свою творчість.

Якщо говорити про все людство, то важко оцінити, наскільки ми толерантні до жартів на межі. Ми всі дуже різні. Наприклад, у сусідній Польщі більшість населення – католики, вони всі віруючі, ходять до церкви, і там сміятися з церкви треба дуже обережно. Мені здається, що насправді сміятись можна над усім. Ти не робиш це з умислом образити почуття віруючих, віруючі самі ображаються. Проблема не у тому, хто жартує, а у тому, хто цей жарт не сприймає.

Публікації французького видання Charlie Hebdo, зокрема останній випуск, можна по-різному трактувати. З одного боку, можливо, вони висміюють певні аспекти, притаманні саме французькій культурі, що от вони занадто легковажні, а з іншого боку, це може говорити про їхню гордість, про те що вони зможуть все це пережити і жити далі.

Напис на ілюстрації: «Уних є зброя. Та пішли вони, у насєшампанське!»

– І у цій карикатурі вони сміються над собою, що, насправді, властиво і українцям. Ми уміємо сміятись над собою. Над собою можна сміятися скільки завгодно.

Звісно, ми не жартуємо над убитими на Майдані і загиблими на війні. Значить, в нас таки є ця межа. Можливо, наше суспільство не настільки демократичне, як французи, які рубали королям голови ще триста років тому. У нас до такого ще не дійшло. Сумніваюсь, що в Україні сприймуть своє Charlie Hebdo, це може призвести до страшних конфліктів.

– В Україні сатира є, але вона не виходить на якийсь популярний рівень, її практично немає в газетах чи журналах, у нас нема сатиричних видань, і дуже мало сатиричних програм на телебаченні.

Свою творчість я все ж таки оцінюю як сатиру. Не можна сказати, що всі вірші просто веселі і добрі, інколи бувають і досить злі. Насправді, просто теперішній владі ще хочеться дати якусь можливість реабілітуватись.

Бо до того сміятись можна було як завгодно, до певної пори, звісно. З подіями на Майдані стало не до сміху… Хоча історія Кокс Квасьневского насправді почалася 10 грудня 2013 року під час першого штурму Майдану, перший вірш з’явився, коли з вікна КМДА поливали водою міліцію.

– Не можу сказати, що у мене про когось є більше віршів. Зараз, звісно, багато про Росію, отам дуже плідне поле для творчості. Особливо, коли були постійна засідання Радбезу ООН, кожне слово Чуркіна – це новий вірш. Потім почали давити бульдозерами гусей, забороняти сир.

У нас можна про кожного політика писати. У мене немає симпатій чи антипатій особливих, намагаєшся тверезо сприймати усіх наших політичних діячів, але над кимось просто не хочеться дуже злобно жартувати, та й вони не дають особливого приводу.

/ Автор віршів Микола Воськало

/ Ілюстрації Charlie Hebdo