ENRU

«Моя принципова позиція — ціна моєї депортації», — Ахтем Чийгоз

Після визволення із Сімферопольського СІЗО заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз — вже включився в роботу, якої був позбавлений майже три роки через кримінальне переслідування у Криму. Його телефон вже розривається від дзвінків із Криму. Його дружина Ельміра — поруч. А батько, який приїздив до Києва аби побачити свого сина вперше з часу його затримання, вже повернувся назад, до Бахчисараю. Ахтем зізнається — і сам подумки на батьківщині, але розуміє, що цей шлях буде довгим. Про це та про інші свої думки він розповів в інтерв’ю Громадському.

Добрий день, Ахтем-бей. Зараз, вже на свободі, після майже трьох років у СІЗО, скажіть, що вас підтримувало весь цей час, а що можливо розчаровувало?

Я намагався якомога неемоційніше до цього ставитись. Але позитивні емоції і те, що давало мені силу там (і не тільки мені, а й тим, хто зараз ще сидить за свою принципову позицію) — це підтримка людей. Але не менш, а може бути й першочергово — це позиція держави. Тому що ми позиціюємо себе громадянами України! І ось тут на перший план стає, як держава та суспільство на це реагує. І ми бачили, що ті заяви України, та підтримка — вони була дуже близькими нам за духом. А через нас — і нашим співвітчизникам, громадянам України, які у Криму.

Сімферопольське СІЗО не може похвалитися, скажімо м’яко, умовами утримання людей. Плюс до того ж, ви там фактично перебували безвиїзно, вас навіть на засідання суду не вивозили, ви фактично тільки відеозв’язком були...

Так, лише з камери в камеру...

Тобто, фактично, весь ваш зв’язок із зовнішнім світом був через адвокатів і дружину, яка була захисником вашим? Як ви думаєте, чому вас припинили возити на суд?

Технічно це виглядало так: привозять Чийгоза до суду, сотні людей збираються, і ось йде опір не тільки Чийгоза, а йде опір народу. Попри ті принизливі перепони, які ставляться там — обшуки, турнікети, рамки, хамство, маленькі зали, в які всього 5-6 осіб може зайти, — люди це долаючи, фактично боролися з ними! І їм доводилося перекривати всі вулиці, сотні спецпризначенців кожен раз піднімати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Воля для Умерова і Чийгоза: як звільняли кримських політв'язнів

Адже перший раз коли моя справа розглядалася разом з моїми братами Алі і Мустафою (Ахтема Чийгоза, Алі Асанова, Мустафу Дегерменджі російські силовики судили за загальним «справі 26 лютого» — Ред.), то два місяці це вже дуже резонансно і клопітно було. І вони вирішили, вже коли на дослідування справу відправляли, розділити її. І мені визначили — взагалі в Росії з моменту прийняття цього закону це вперше було, що суд першої інстанції повністю йшов по відеозв’язку.

 Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз Фото: Громадське

І Алі Асанову, і Мустафі Дегерменджі, і іншим фігурантам вашої так званої «справи 26 лютого», пропонували угоду — дати свідчення проти вас, щоб їх за це відпустили. Швидше за все, якийсь варіант компромісу або торгу і вам пропонували?

Звичайно. До арешту вони як говорили, мовляв, ми знаємо, що рівень довіри до вас і авторитет ваш серед співвітчизників дуже високі, після того, як Мустафу Джемілєва та Рефата Чубарова депортували. Але в цілому їм не вдалося... вони зрозуміли, що марно витрачають зусилля, щоб мене на свою сторону схилити. І потім, в підсумку вони зрозуміли, що це ще й буде дуже-дуже проблемно — будь-які форми стосунків зі мною, навіть просто діалог, — для них дуже проблемним був.

А через кого виходили на вас?

А ось коли я вже сів у СІЗО, мене посадили, то до мене і через слідчих (мене ж особлива група вела), і через різного штибу ФСБшників виходили. Ті пропозиції, які надходили, — паскудство їх не в тому, щоб ти щось визнав відносно себе. Вся гидота в тому, що ти повинен дуже підло вчинити стосовно свого народу, до своєї держави. Деякі, я знаю, підписували такі папери, але ось ця ілюзія звільнення — для них фактично потім оберталася ганьбою. Жити з цим, напевно, можна, раз вони живуть, але гідно жити неможливо! Все одно в якийсь момент це розкриється. У мене і особливих-то емоцій ці пропозиції не викликали. Я... я просто відмовлявся.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ «Ми вдома» – кримські політв'язні Умеров і Чийгоз повернулись до України (ФОТОРЕПОРТАЖ)

А в даному випадку, що стосується Мустафи і Алі (Дегерменджі і Асанова — Ред.), визнати свою провину в частині своїх дій — це одне, визнати звинувачення в тому вигляді, яке сформульоване — це зганьбити свій народ, зганьбити і зрадити людей, яких ти не знаєш. Там же ціла низка прізвищ. Тому вони на це не пішли. І коли їм в присутності слідчого муфтій так званий, в ранзі вищої духовної особи, негідник! — пропонував один з головних гріхів вчинити своїм же співвітчизникам-мусульманам, вони сказали: «Як ти можеш це нам пропонувати? Ми не будемо це підписувати».

Уточню, ви кажете про сімферопольского муфтія Еміралі Аблаєва?

Так! А він каже: «Його, Чийгоза, все одно посадять, він буде сидіти, вас витягнути треба».

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров (ліворуч) та його заступник Ахтем Чийгоз перед урочистою церемонією отримання повноважень новообраними членами Меджлісу кримськотатарського народу, у Бахчисарайському ханському палаці в Криму, архівне фото, 1 листопада 2013 року Фото: Світлана Борисовська/УНІАН

Ну ось просто цікаво, чого конкретно вони від вас хотіли? Щоб ви формально від імені Меджлісу визнали Аксьонова та Кремль владою в Криму?

Та хто такий Аксьонов, щоб його визнавати?! Про «маріонеток» взагалі не йшлося. Ті, хто зі мною розмовляли, вони представляли центральну владу РФ, і вони теж про «маріонеток» нічого не казали! Йшлося про те, щоб... такі ось базові речі: це визначення народу в тих умовах. Тобто, заклик до народу — брати участь у виборах (російських виборах в окупованому Криму — Ред.), наприклад.

А, ось знову ж таки, у мене була розмова ще до моєї посадки. Один з «шісток» наполягав на тому, щоб я — розумієте, абсурд — щоб я визнав Росію. А я кажу, ну якщо Росія потребує визнання від Чийгоза, то що ж це за держава така? І все! Є речі, які настільки абсурдні, що навіть на цю тему розмовляти не хотілося. І наш народ, і я чітко розуміли, що це злочин проти власного народу.

Вони (російські силовики — Ред.) мені не раз підкреслювали, що за тюремними мірками я «старий», тому що там в такому віці взагалі вижити стоїть питання. І вони мені говорили, подумайте про дітей, про дружину, про онуків, навіщо вам це треба?!

Як ви відреагували, коли в один з днів вас в СІЗО раптом повели кудись і ви зустрілися з українським омбудсменом Лутковською?

Тюрма стояла на вухах. І коли вони прийшли, приміщення ж невелике, а там маса поліцейських, чотири генерали, керівники прокуратури, ФСВП та Москалькова із Лутковською (російський омбудсмен Тетяна Москалькова і український омбудсмен Валерія Лутковська — Ред.). І коли Лутковська запитала, як я себе почуваю, я сказав — ми не будемо про це розмовляти, я хочу, щоб ви донесли народу України, що я перед ними, перед вами — я в обличчя генералам цим подивився і сказав — на коліна не встану! Я вас не боюся! І я бачив, що пані Лутковській це дуже близько було.

І після цього я взагалі попросив їх вийти, і генерали мовчки розвернулися. Залишилася Москалькова, Лутковська, і ми втрьох з адвокатом і дружиною. Москалькова спитала, чи можна їй залишитися? Я сказав, ну ви ж жінка, звичайно-звичайно.

Кілька днів тому ви нарешті зустрілися з батьком в Києві. Що перше ви сказали один одному?

(Важко зітхає, ледь стримуючи сльози) ... що шкода, що матері не було поруч... що мати не дожила до цього дня. Але те, що кожна людина, проживши свій шлях на землі, оцінку свого життя, справ і дій, — все оцінюється суспільством. І я був морально спокійний, коли знав, що тисячі моїх співвітчизників ховали мою матір і говорили, що вони... (стримує сльози) що вони всі її діти.

Заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз (другий праворуч) на прес-конференції у Борисполі пообіцяв продовжити боротьбу з окупаційним режимом у Криму Фото: Анастасія Власова/Громадське

Нам вже казав Ільмі Умеров, з яким вас разом звільнили, що він хоче спробувати повернутися до Криму, оскільки фактично у нього немає ніяких документів про заборону в’їзду. А судячи з того документу, який ви показували в аеропорту, вас формально теж нібито просто супроводили додому. Що ви плануєте?

Я розумію, що моя позиція в питанні громадянства, принциповість — вона є ціна моєї депортації. Але я не збираюся робити спроб і тим більше займатися якоюсь діяльністю, щоб це характеризувалося як «акція». Ні. Я просто буду йти додому. Ми так виховані з народження. Нехай наш шлях буде довгим, зокрема, мій. Але я додому піду. І я впевнений, що я буду вдома. Що б мене там не чекало (знову сльози на очах) ... але ми будемо там. В будь-якому випадку!