В ніч з 17 на 18 лютого 2015 року українські військові вийшли з Дебальцевого. Після цього бойовики захопили місто, яке називали стратегічним, через залізничний вузол, який сполучав Донецьку і Луганську області, а ці дві області сполучав з Росією. Вже п’ять років Дебальцеве окуповане.

Військові, які вийшли з-під Дебальцевого, на трасі до Бахмута 18 лютого тоді розповідали нашим журналістам, що готові б були воювати далі, але техніка вже вийшла з ладу і людей не вистачало. 

На перемовинах у Мінську, які були 15 лютого, підписали другі Мінські угоди і домовилися про режим тиші. Але виходили військові з Дебальцевого все одно під обстрілами і відстрілювалися у відповідь. 

За офіційними даними Міноборони, з 15 січня до 18 лютого загинуло 110 військовослужбовців, 270 поранено, сімох узято в полон та 18 зникли безвісти. В Бахмуті (тоді Артемівську) гроби із загиблими стояли біля моргу бо всередині не вміщалися. 

18 лютого кожного року військові, які вижили в Дебальцевому, зустрічаються щоб вшанувати пам’ять полеглих співслужбовців. Кожен по-своєму оцінює доцільність виходу з Дебальцевого і успішність самого відступу. Хтось впевнений, що треба було виходити раніше, бо в останні дні не було чим воювати, хтось хотів воювати далі.  

Генерал-майор Сергій Шаптала, який командував 128-ю бригадою в 2015 році, тепер заступник командувача військ ОК «Південь» Сухопутних військ ЗСУ. Тоді ця бригада вийшла з Дебальцевого з найменшими втратами. Його підлеглі називали командира «батьком». Тепер його робоче місце в Одесі в кабінеті з масивним дерев’яним столом і акваріумом з рибками. Нам Сергій Олександрович розповідає, як в 2015 році він був на позиціях разом із співслужбовцями. Син Сергія Шаптали теж військовий, і він радить сину бути таким командиром, якому підлеглі будуть довіряти. 

«Кожен військовий хоче виконати завдання і утримати територію, яка йому була довірена. Може була якась образа, що почали виходити. Що не до кінця. Вони (військові — ред.) стояли, доки не дана була команда, а чомусь була образа, що дали команду «на вихід». Але це було потрібно зробити, щоб зберегти їхні життя». 

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

А ще про Дебальцеве ми говорили з Петром Бганом. Зараз Петро працює у нас на hromadske дизайнером і малює графіку. В 2015 році він був командиром артилерійської установки «Гвоздика». Він розповідає, що вирішив піти воювати, коли робив матеріали для новин про збитий пасажирський літак МН-17, потім отримав повістку і пішов. Перед самим виходом з Дебальцевого його поранило. І досі в лопатці Петро носить уламок снаряда — вийняти його неможливо, бо пошкодиться нерв і рука не буде працювати. І досі Петро періодично проходить лікування у військовому шпиталі, бо залишилися наслідки контузії. На роботу Петро часто ходить в «пікселях». 

«Стріляли доки не заклинило. В нас тоді загинув хлопець Льоша. В машину потрапила міна, і її підкинуло на півтора метри вгору. Вибух на нього пішов і осколками накрило. Він хлопців своїм тілом спас. Його з броні скинули і усе. Ми його втратили». 

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: