Дезінформація, медіа для окупованих територій і користь від екстрасенсів — головне з розмови з Володимиром Бородянським

***

До своєї міністерської посади ви очолювали медіа-холдинг Віктора Пінчука. Це ICTV, СТБ і Новий канал.

Так.

Саме вам, очевидно, ми повинні дякувати за таке явище як «Битва екстрасенсів». І у зв’язку з цим нам пишуть питання у коментарях. Олена Ямчак питає: «Ви вважає адекватним те, що людина, яка продюсувала канал з таким відвертим шлаком, обіймає посаду міністра?».

Не тільки ж «Битва екстрасенсів», були у холдингу і «Танцюють всі», і «Х-Фактор», і «Кохана, ми вбиваємо наших дітей», тобто було багато продуктів. І комерційний мовник обирає продукти, які приваблюють аудиторію. У нього головна ідея — набрати продукти, які дозволяють йому збільшувати свої доходи. Те, що вписується в його концепт. І «Битва екстрасенсів» у цьому випадку — це один з продуктів, який приваблював досить велику аудиторію. І можна по-різному оцінювати — шлак, не шлак. Але завдяки, в тому числі, «Битві екстрасенсів» було розслідувано багато кримінальних справ, а невинно засуджені люди вийшли з в'язниці.

Завдяки екстрасенсам? Тобто ви вірите в екстрасенсорику?

Я взагалі слабо віруюча людина, але це випадки, які фактично були. Тому я вважаю, що це трошки неправильно порівнювати.

Якщо їхати у метро, чи навіть по Києву ходити, то є багато оголошень, що якийсь екстрасенс чи провидець надає свої послуги, і що він фіналіст 6 сезону «Битви екстрасенсів». Це те, що може бути шкідливе для здоров’я людей.

В усіх контрактах, які ми заключали з учасниками «Битви», було чорним по білому прописано, що вони не мають права використовувати цю історію для лікування.

Але вони це роблять.

Значить це порушення. Ніколи у «Битві екстрасенсів» не лікували і не заохочували до лікування через екстрасенсорику. Є позиція — треба лікуватися у лікарів.

Я хочу завершити. Велика цікавість до екстрасенсів була викликана несправедливістю. І екстрасенси часто-густо були останньою можливістю вирішити якусь серйозну справу. Якщо подивитись у суть проекту, то кожна серія вирішує якусь людську проблему.

Тобто ви вважаєте, що це була корисна річ?

Я вважаю, що у неї була корисна частина, безумовно.

***

Переходимо до закону про дезінформацію. Мене цікавить визначення дезінформації в принципі у тому проекті, який ви презентували. Там ідеться, що якщо скоротити, що це неправдиві відомості, що це неповна інформація, яка становить, яка стосується питань суспільного значення. Що означає неповна інформація?

Я почну з того, що законопроект покликаний вирішити питання безпеки інформаційного простору України. Тобто він покликаний захистити право громадянина на правду. На наш погляд, це взагалі початок вибудови такого економічного інформаційного законодавства, яке повинно з’являтись і вже з’являється у багатьох країнах у різних формах. Десь це законодавство регулюють у період виборів, десь ширше, десь вужче. У нас, з огляду на російську агресію, першим елементом законодавства є найгостріша фаза протистояння. Це коли хтось створює дезінформацію і її розповсюджує.

Наше завдання — винести цей законопроект на обговорення. І в процесі обговорення його відшліфувати до такого законопроекту, який можна реєструвати у Раді і який буде неможливо використовувати в інший спосіб, ніж він задуманий. Ідея визначення дезінформації і ідея судового розгляду позовів щодо дезінформації полягає у тому, що якщо факту не існувало, а журналіст його використав, тобто придумав факт, то це є дезінформація. Щодо неповної дезінформації, то тут вже буде судова категорія, суд буде вирішувати чи це була дезінформація, чи ні.

Для вас як для генератора цього законопроекту що таке — неповна дезінформація?

Я вам можу навести приклад конкретної дезінформації. Коли місяць тому поширювалась інформація, що наших СБУшників вбили на угорському кордоні. По факту такого не було, це була дезінформація.

Друга історія, коли хтось повідомляє такий факт, що місія МВФ покинула Україну, і це призвело до чергової кризи. Я зараз поясню. В контексті, коли це призвело до якихось змін суттєвих, це може бути дезінформація, якщо факту, що місія МВФ покинула Україну, не існувало.

Це що, як це вимірюється?

Може бути по-різному, це суд вирішує — було суспільно небезпечне значення, чи не було.

От конкретний приклад, 27 січня Київський лабораторний центр опублікував зводку випадків захворювання, зокрема там був один випадок коронавірусу у Києві без жодних уточнень. ЗМІ рознесли, що в Києві зафіксували випадок коронавірусу. Потім Київський лабораторний центр схопився і сказав, що це не той китайський коронавірус, а інший. Хто дезінформатор у цьому випадку?

Київський лабораторний центр, безумовно.

І до нього які б санкції приймались?

Поки що ніякі.

А мали би?

Уповноважений звертається до цього центру і каже, що ця інформація має ознаки дезінформації, просимо її прибрати. Якщо вони наполягають на тому, що ця інформація є правдива, він звертається до суду, все.

А якщо суб’єктом поширення дезінформації є хтось з влади?

Так, цей закон не має виключень, влада чи не влада є суб’єктом поширення дезінформації, всі рівні перед цим законом. Якщо я поширив дезінформацію, то я несу таку саму відповідальність.

Ви консультувались з Радою Європи при написанні цього закону?

Юристи консультувались з багатьма людьми, я не знаю, з ким конкретно, але, напевно, так.

Ви часто посилаєтесь у своїх інтерв’ю на те, що схожі закони вже є у Франції, Британії тощо. Але давайте не забувати, що французьке законодавство про пресу починається з 1881 року. У нас преса взагалі з`явилась як медіа у 1991-му. Це некоректне порівняння. У них є традиція свободи слова, а у нас є традиція придушення свободи слова.

У нас є агресія проти України. Є розвиток з інформаційних повідомлень, які загрожують нашій національній безпеці, тому я вважаю, що треба експертам-журналістам, які хочуть збільшення правдивої інформації у медіа правдивої, об'єднуватися і пропонувати варіанти.

Ми запропонували варіант. На цьому тижні буде створена робоча група з медіаюристів, з експертів, яка почне пункт за пунктом цей документ опрацьовувати. Цей документ передбачений доктриною національної безпеки України ще у 2018 році, але ніхто цього не робив.

А хто ввійде в цю групу?

Є люди, які цим займаються.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

***

Ви зараз запускаєте мовлення, зокрема, на тимчасово окупованій території. Цей мовник буде відповідат тим стандартам, про якій деться у вас?

Звичайно.

Тому що я багато разів чув від представників Мінкульту про те, що йдеться про боротьбу з російською пропагандою, про контрпропаганду.

Ні, ми не будемо займатися контрпропагандою. Ми будемо говорити правду. правда — це теж важливий елемент контрпропаганди.

Він буде висвітлювати і ті негативні моменти, які відбуваються в Україні?

Ми будемо говорити про Україну правду. І про негативні, і про позитивні моменти. Безумовно, це частина правди. Це ж не цукровий канал.

Чому досі не оголошений конкурс на посаду керівника цього мовника?

Сьогодні я підписав (розпорядження про оголошення конкурсу — ред.), буде оголошено.

В нас тільки з першого січня Міністерство з’явилося в об’єднаному вигляді. Там необхідно було підписувати якість елементи бюрократичні. І от ми гнали, як тільки можливо, щоб це швидко оголосити. Сьогодні буде оголошений конкурс.

***

На конкурсі на посаду керівника Державної служби з етнополітики та свободи совісті найбільшу кількість балів набрав Андрій Юраш. Ви вирішили його не призначати. Чому?

У мене є такий елемент як співбесіда із кожним із кандидатів. Чесно кажучи, я шукав найбільш незалежну людину, яка буде незалежно від будь-якої релігійної громади. І взагалі шукав агностика. Тому що вона мала проводити виважену державну політику в цьому напрямку. Крім релігійної тематики, там ще етнополітика і мова.

Я знайшов таку людину, яка мені сподобалась. Це Олена Богдан, вона соціолог, працює в Києво-Могилянській академії. Я рекомендував призначити її на цю посаду.

Ви розумієте, що ви щойно сказали, що ви дискримінували людину за релігійною ознакою? 

Я погоджуюсь з вами, що це дискримінація. Це неправильна дискримінація, але я шукав максимально незалежну людину. На цьому можна зупинитися у виборі людини.

Навіщо взагалі тоді проводити конкурси, якщо ви вибираєте не тих людей, які набрали найбільшу кількість балів?

Тому що є процедура з точки зору набору балів, це знання щодо законодавства, щодо проходження тестів, співбесід.З точки зору компетентності загальної. А є ще співбесіда з міністром. І він за законодавством має право обирати людину, якій може політично і управлінські довірити керування сферою.

Автор: Данило Мокрик