Донбас, Європа, США, Китай: головні тенденції і очікування – інтерв’ю із експертом з безпеки

Чому популізм у Європі слабшає? Чому у США посилюються антиросійські настрої? Чому реінтеграція Донбасу може бути небезпечною і на що звертати увагу в переговорах про миротворців? Чому надії Росії на глибшу співпрацю з Китаєм не справдилися?

Про ці та інші питання – в інтерв’ю Громадського з Ніку Попеску, експертом Інституту Євросоюзу з безпекових студій (Париж) і одним із найкращих європейських спеціалістів із заморожених конфліктів.

Європа: чому популізм слабшає

Хвиля песимізму щодо Європи, яка піднялася у зв’язку з «Брекзитом», частково почала спадати. Ця хвиля вже не накриває Європу так, як раніше.

Найпомітнішою поразкою популістських сил у 2017-му році стало обрання Макрона у Франції. Макрон намагається надати нового старту французькій економіці та проводити реформи. Це виходить непогано.

Він є одним із тих лідерів останніх років, який не просто займається європейською інтеграцією, а й активно пояснює її громадянам.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Не можна бути за Європу та відкидати ідею розширення ЄС» — інтерв’ю із сенатором Франції

У Німеччині на останніх виборах популістські ультраправі набрали чимало голосів. Але партія Меркель та коаліція, яку вона намагається сформувати – це серйозні політичні сили, які давно працюють у німецькій політиці.

Кілька років тому побоювалися, що після економічної кризи Європа повільно вступає в кризу політичну. Але зараз бачимо іншу тенденцію. Європейська економіка поволі зростає. У Франції, наприклад, ВВП зріс за рік на 2% - що дуже непогано. У Румунії - на 8%. Є відчуття того, що Європа поволі виходить до зростання економіки та політичної стабільності.

Російська агресія в Україні також мала вплив. Європа серйозніше займається питаннями оборони. Витрати на оборону вже не скорочуються, а зростають. У країнах Балтії будується інфраструктура з укріплення. Навіть якщо буде якась дипломатична напівнормалізація стосунків з Росією, події останніх років сильно змінило бачення Росії Європою.

Формування коаліції, яким опікується канцлерка Німеччини Ангела Меркель та обрання Еммануеля Макрона президентом Франції є прикладами поразки популістських сил у 2017-му році у Європі (на фото — Ангела Меркель (ліворуч) та Макрон під час короткого брифінгу для преси перед зустріччю лідерів Європейської ради у Брюсселі, Бельгія, 14 грудня 2017 року) Фото: EPA-EFE/STEPHANIE LECOCQ

Донбас: чому небезпечна реінтеграція

Ідеальний сценарій для Росії на Донбасі – це така-собі федералізація України. Йдеться про таку структуру організації влади, де у частини Донбасу є «контрольний пакет» голосів, який може блокувати найважливіші досьє української держави – ратифікацію угод з ЄС, пакетів фінансування від МВФ тощо. У перші дні та місяці ескалації на Донбасі Москва сподівалася саме на це.

Але сьогодні, мені здається, Росія зрозуміла, що досягти цього у внутрішньоукраїнській політиці неможливо. Тому підтримка Донбасу як «продовження» Російської Федерації через військову присутність, — це хороша геополітична «заначка», яку Росія не збирається випускати з рук. І яку вона, можливо, у майбутньому якось використає.

Це схоже на грузинський сценарій навколо Абхазії та Південної Осетії, але ще більше схоже на Придністровську ситуацію.

Як можна використати цю геополітичну «заначку» через 5-10-15 років? Є два варіанти.

Перший – це реінтеграція цих територій у склад України, федералізація, отримання впливу на весь Київ. Якщо говорити про Молдову та Придністров’я, то Росія спробувала реалізувати такий сценарій у так званому Меморандумі Козака, який Путін запропонував у 2003 році. У ньому Придністров’я мало би отримати «контрольний пакет акцій» молдовської держави через участь у парламенті.

Другий варіант: якщо за 10-15 років така реінтеграція не відбудеться, тоді цю «заначку» можна використати і для дестабілізації ситуації, як це було в Грузії у 2008-му році.

Однак краще мати такий заморожений конфлікт, як у Придністров’ї, ніж такий, який розморозився в Південній Осетії у 2008 році чи в Нагірному Карабаху. Щоб «розмороження» не сталося, потрібно кілька речей.

По-перше, сильні міжнародні миротворці - а не такі, як були в Південній Осетії, де миротворчі сили складалися з місцевих та росіян. Звісно, вони не могли попередити ескалацію.

Інший урок, який варто засвоїти: є небезпека, що реінтеграція відторгнутих територій, яка не зроблена добре, може зруйнувати самі держави, в які ці території інтегрують. Мати заморожені конфлікти – це погано, але мати великі нефункціональні країни – це ще гірше.

Миротворці: чому ідеальний сценарій може бути нереалістичним

В ідеальному світі було би дуже добре, якби на Донбасі не було російських військ і якби тут можна було би розмістити сильну миротворчу силу, що моніторила би так звані «ДНР», «ЛНР», українсько-російський кордон.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Ексклюзивне інтерв'ю Громадського зі спецпредставником США Волкером: «Щоб миротворці ООН зайшли на Донбас, Росія повинна вивести свої сили».

Але, радше за все, такий сценарій неможливий з дипломатичної точки зору. Я впевнений, що Росія за жодних умов не допустить реального моніторингу всього регіону, і тим паче кордону. Росія не дозволяла це робити ні щодо Абхазії, ні щодо Південної Осетії. З Донбасом це теж навряд чи відбудеться.

Тобто те, що заявлено сьогодні як «українська позиція», є позицією максималістською. Дуже часто перемовини починаються з таких максималістських позицій. Але мені здається, що, якщо говорити про перспективу в 10-15 років, в інтересах України - мати навіть мінімалістську миротворчу силу. Тобто справжню велику міжнародну воєнну присутність, яка розділятиме сторони конфлікту.

Якщо є контингент, який розділятиме сепаратистську частину від української, і навіть якщо ці миротворчі сили не можуть діяти всередині сепаратистської зони, то присутність таких миротворців зменшує ризики того, що за 5-10 років буде сильна ескалація з боку «ДНР», «ЛНР» чи Москви. Такий середній за силою варіант миротворчого контингенту дозволить Україні знизити ризики війни.

США: чому зміцнюються антиросійські настрої

У Трампа та Путіна безсумнівно є взаємна повага і, можливо, симпатія. Це видно з того, як Трамп говорить про Путіна як про особистість.

Але водночас навряд чи можна говорити про те, Трамп був «своєю» людиною для Кремля. Крім того, дуже сильними є структурні зміни в американській політиці, і вони зорієнтовані на антиросійську платформу. А це обмежує Трампа. Він не може зробити жодного кроку щодо Росії, бо американська політична структура просто не дозволяє цього зробити.

Наприклад, за Обами правовою базою американських санкцій проти Росії був указ президента. Технічно Трамп міг будь-коли скасувати цей указ. Натомість що зробив Конгрес? Він провів ці санкції як закон. І тепер президент не може його змінити. Крім того, конгресмени навіть посилили санкції через тиск на Північний потік. Вони відібрали у президента інструмент пом’якшення санкцій.

Тобто зближення Трампа з Росією спровокувало реакцію американської політичної еліти. І  республіканці, і демократи тепер намагаються стримувати Трампа від дій щодо Росії.

Дуже впало в око те, як Путін і Трамп не змогли зустрітися у В’єтнамі, під час азійського турне Трампа. Це ще один сигнал, що Трамп не став боротися з власними інституціями заради зустрічі з Путіним.

Між Трампом та Путіним, можливо, існує симпатія, але навряд чи можна говорити, що американський лідер є «своєю» людиною для Кремля (на фото — президент Росії Володимир Путін (ліворуч) та президент США Дональд Трамп під час спільного фотографування на саміті Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) у В'єтнамі, 11 листопада 2017 року) Фото: EPA-EFE/JORGE SILVA/POOL

Росія: чому деякі ліберали підтримують Путіна

Сьогодні навіть деякі російські «ліберали» займають антизахідні позиції. Для дуже багатьох росіян, зокрема російських лібералів, Крим був територією, яка, на їхню думку, має бути в Росії. Частково це вплинуло і на підвищення рейтингу Путіна.

Але навіть тим російським лібералам, які вважають, що анексія Криму була помилкою для Росії, сьогодні здається, що російська держава краще функціонує: і у військовій сфері, і у питаннях модернізації.

 На багатьох росіян вплинуло те, що сталося взимку та перші дні весни 2014-го року. Йдеться не тільки про анексію Криму, йдеться також про олімпіаду в Сочі, яка була помпезно організована і відбулася без терактів.

У 2011 році, під час протестів на Болотній площі, хвиля антипутінських настроїв частково засновувалася на тому, що влада розікрала всі ресурси та російська держава більше не функціонує. Але після 2014 року багато хто подумав, що деякі речі в російській державі працюють. Це привернуло навіть деяких російських «лібералів» до Путіна.

Китай: чому зближення з Росією не відбулося

Надія Росії на те, що Китай буде її головним економічним партнером замість Європи, себе не виправдала. Звісно, російсько-китайське зближення є, але воно не є аж таким феноменальним.

Звісно, Китай і Росія трохи використовують один одного. Але ця співпраця не є глобальною і не призвела до масивної реорієнтації торгівлі між Росією та Китаєм чи до  масивних китайських інвестицій.

Якісь маленькі процеси йдуть, але нічого глобального немає. Наприклад, нещодавно під час візиту Трампа до Китаю було домовлено про купівлю Китаєм газу з Аляски. Тобто навіть на рівні газу китайці не хочуть зв’язувати себе якимись зобов’язаннями з ексклюзивної кооперації з Росією.

Китай не поспішає зближуватись із Росією, натомість продовжує тісну співпрацю з Європою та Сполученими Штатами (на фото — президент Китаю Сі Цзіньпін під час заходів Форуму міжнародного співробітництва у Пекіні, 14 травня 2017 року) Фото: EPA/WU HONG/POOL