«Працюємо, попри обстріли і страх»: чому така важлива Донецька фільтрувальна станція

Донецька фільтрувальна станція — один з небагатьох об’єктів інфраструктури, що опинився посеред лінії зіткнення. За 50 метрів від станції з одного боку стоять українські військові, з іншого — бойовики «ДНР». Через це вона постійно потрапляє під обстріли.

Про припинення бойових дій у найгарячішій точці фронту на найвищому рівні — від Червоного хреста до місії ОБСЄ і мінських переговорів, — домовляються здебільшого, щоб провести ремонтні роботи на станції. Та, як правило, після відновлення знову починаються обстріли, після чого станція вкотре зупиняється. Тоді без води залишаються навколишні Ясинувата, Авдіївка та частина Донецька.

Громадське розповідає історію фільтрувальної станції та що мотивує 42 людини щодня їхати на роботу як з окупованої, так і зі звільненої територій Донбасу.

Людмила Леонідівна працює на Донецькій фільтрувальній станції майже все своє життя. Прийшла сюди лаборантом одразу після технікуму – у 1982-му році. Тепер вона – начальниця очисних споруд на фільтрувальній станції. Звільнятися не планує, попри те, що кожна поїздка на роботу — це ризик. Вона – одна з 34 жінок, які працюють на фільтрувальній станції. Всього 42 змінних співробітників, які працюють подобово. Раніше зміна тривала 12 годин, тепер – працівники залишаються на станції 24 години, бо шлях на роботу і назад небезпечний:

«Фільтрувальна – це мій другий дім. Я пропрацювала там більше тридцяти років. Люди, які мені довіряють, я просто не можу їх покинути. Це моє рішення, моя улюблена справа, розумієте. Я роблю це все своє життя».

На фільтрувальній працюють переважно жінки, які долають небезпечний шлях під обстрілами на роботу

Фото: OSCE/Evgeniy Maloletka 

Живе Людмила Леонідівна в Ясинуватій, яка зараз під контролем самоназваної «ДНР». Щодня містом проїжджає автобус, який збирає людей на роботу на ДФС. На станції зараз працюють як мешканці окупованої Ясинуватої, так і підконтрольної уряду Кам`янки. Після того як стемніє, дістатися до станції вже неможливо:

«Тепер ми працюємо добу, наступні три доби – вихідні. Ці зміни пов’язані з тим, що там небезпечно – ввечері ми просто не можемо проїхати, бо після 17:00 починаються сильні обстріли. Ми не можемо так ризикувати. Навіть, коли люди на території і в приміщеннях, це не рятує, бо «летить» всюди: на територію падають міни і снаряди. Особливо важко було взимку, люди там без світла і тепла добу сиділи і чекали ранку».

З грудня 2016-го року кожного місяця станція зупинялася тричі — розповідає виконувач обов’язків комунального підприємства «Вода Донбасу» Олександр Євдокімов, який зараз фактично керує ДФС. Щоразу після відновлення працювати вдавалося не більше 10 днів. «Рекорд» встановили в лютому — тоді роботу запустили, а вже через день фільтраційну станцію знову обстріляли, світло зникло, робота зупинилась.

«Я вражений поведінкою людей в цій ситуації. Якщо припустити, що це через гроші, так ні — зарплати у нас невеликі. Це якесь почуття обов’язку, відповідальність. Від мене їм низький уклін, чесно. Важко витримати всю ніч, особливо, коли лінію електромереж перебивають, і у повній темряві слухати вибухи. Це важко навіть для військових, не те що для жінок мирної професії, які очищують питну воду», — пояснює Євдокімов.

В.о. комунального підприємства «Вода Донбасу» Олександр Євдокімов Фото: dnl.dn.ua

30 липня 2014-го року Донецька фільтрувальна станція зупинилася вперше. Тоді обстрілами була знищена лабораторія, відділ бактеріологічного аналізу води, постраждав фасад будівлі станції, були зламані насосні апарати. Станція зупинилася на чотири місяці. Потім ще раз – теж на чотири. Зараз такого допустити не можна, каже Олександр Євдокімов:

«Тоді була можливість отримувати хоча б технічну воду для побутових потреб з Авдіївського коксохімічного заводу. Зараз їхній водовід вже пошкоджений, там великий витік води і його не можуть відремонтувати. З середини 2016-го року вони в нас стали брати питну воду, тому й для заводу зупинка нашої станції небажана. Але якщо ми зупинимося повністю то вже й технічною водою ситуацію не врятуєш».

У 2014-2015 роках фільтрувальна станція дуже сильно постраждала від обстрілів: будівля реагентного господарства (зліва вгорі), будівля фільтрів (справа вгорі), адміністративно-побутовий комплекс (зліва внизу), котельня (справа внизу)

Донецька фільтрувальна станція забезпечує водою Авдіївку, селища поблизу неї – Спартак, Опитне, Верхньоторецьке, а також частини Ясинуватої та Донецька. Деякі будівлі із системи всієї станції зараз перебувають на підконтрольній Україні території, насосні станції — на окупованій.

Домовлятися про припинення вогню на цій ділянці непросто. Військові з обох боків лінії розмежування стоять надто близько, тому постійно виникають перестрілки. Щоб їх припинити доводиться щоразу, як снаряд перебиває електромережі і станція зупиняється, залучати офіцерів Спільного центру контролю і координації вогню, місію ОБСЄ. Іноді питання перемир’я обговорюється на вищому рівні – на Мінських переговорах. Але зупинити вогонь вдається лише тимчасово – кілька днів ремонту, потім знову обстріли, і знову зупинка.

Відновлювальні роботи, проведені на Донецькій фільтрувальної станції

«У березні минулого року, коли до нас приїздив Хуг (Александр Хуг – перший заступник голови Моніторингової місії ОБСЄ в Україні – ред.), то була домовленість створити навколо фільтрувальної станції півторакілометрову демілітарізовану зону. Спочатку ці умови зберігалися, в зоні не проводилися обстріли, хоч ця відстань і невелика. Але що далі, то гірше. І останні обстріли – лютий-березень 2017-го року – вже по фільтрувальній станції стріляли. Були пошкоджені практично всі будівлі, пробитий дах, стіни, котельня пошкоджена», – пояснює Олександр Євдокімов.

Додаткова небезпека для співробітників і тих хто живе поруч – хлор – хімікат, яким очищують воду перед тим, як подавати її до споживача. Поки він у контейнері, загрози немає, але якщо в місце його зберігання влучить снаряд, виникне загроза для тих, хто працює на фільтрувальній та живе поруч.

Александр Хуг (в центрі) двічі у 2016 році приїздив на Донецьку фільтрувальну станцію але домовленості про припинення вогню навколо станції кожного разу порушуються і вона піддається новим обстрілам

Фото: OSCE/Evgeniy Maloletka 

У заяві наглядачів ООН, оприлюдненій 10 березня, представники місії застерігають про можливі хімічні загрози через збройний конфлікт на сході України.

«24 лютого обстріли влучили у сховище, де зберігалося понад 7 тонн газу хлорину. Контейнери не постраждали. Але в разі пошкодження хоча б одного 900-кілограмового контейнера, загинули б усі в радіусі 200 метрів, а ті, хто перебуває у радіусі 2,4 кілометри, отримали б серйозну шкоду для здоров’я. У разі ж значних ушкоджень, упродовж 24 годин потрібно було б проводити евакуацію людей, які живуть у радіусі 7,4 кілометри в напрямку вітру», – наголосив у звіті спеціальний доповідач ООН Баскут Тунчак.

У заяві Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ від 25 лютого йшлося, що під час обстрілу була пошкоджена Донецька фільтраційна станція, розташована на території, яку контролюють підтримувані Росією сепаратисти. В ОБСЄ повідомляли, що безпілотник зафіксував пошкодження від 82-міліметрової зброї, але не уточнили, хто вів цей обстріл.

Нові пошкодження взимку 2017 році на станції

«Якщо виникає викид хлору з контейнеру через пошкодження, то він розтікається по поверхні та легко нейтралізується простою водою. Тому такої екологічної проблеми немає. Більше діє як отруйна речовина для тих, хто потрапляє в зону ураження хлорної хвилі. Наслідки можуть бути різними: смерть або важкі отруєння. Зона ураження одного контейнеру, який важить 900 кілограмів, достатньо велика, в залежності від напрямку вітру, температури повітря» – каже Олександр Євдокімов.

Незважаючи на близкість до хімікатів і постійної війни, люди продовжують працювати на станції. У 2014-му році звільнялися ті, хто вирішив переїхати подалі від війни. Всі, хто тоді залишилися, працюють і досі, як і Людмила Леонідовна. Жінка попри страх йде на роботу, як і решта працівників. Каже, для них усіх — це не тільки питання заробітку, а й обов`язку та відповідальності:

«Тільки дурень в такій ситуації не боїться. Коли в тебе летить міна «стодвадцятка». Вони вже всі розрізняти навчилися, що летить. Люди бояться. Все одно виходять, тільки одне прохання – щоб поруч, близько не стріляли. Бо от навіть останні дві доби: запустили, відремонтували, бах! – знову обстріляли і перебили все. Так неможливо працювати. Вже і техніка не витримує. Воду нормально не обробиш, бо є ж певна технологія – цикл обробки води.

Люди фізично й морально втомлюються. Вони виходять на роботу, знають, що мають дати воду, що це необхідність, — вода потрібна всім поза політикою. Погляди можуть бути різними, але ми знаємо, що воду потрібно подавати і на ту сторону і на цю, бо люди живуть всюди. В нас як мантру кажуть вже: «головне, щоб не стріляли».

Незважаючи на близкість до хімікатів і постійної війни, люди продовжують працювати на станції

Фото: OSCE/Evgeniy Maloletka

Підписуйтесь на наш канал в Telegram