«Дружина дізналася про мій трансгендерний перехід зі ЗМІ», — Анастасія Домані

Анастасія Домані — трансгендерна жінка, правозахисниця та ЛБГТ-активістка. Вона народилася чоловіком, але майже три роки тому наважилася здійснити трансгендерний перехід та стати собою у жіночому тілі. Анастасії вдалося не лише змінити зовнішність, але й пройти процедуру зміни документів, отримати паспорт відповідно до своєї нової ідентичності. При цьому з донькою в неї залишилися теплі батьківські стосунки.

Хто такі трансгендерні люди, і коли людина може усвідомити, що її стать у паспорті — помилкова? Як на це реагує родина? Як живеться трансгендерним людям в Україні та на окупованих територіях? Про це Анастасія розповіла Громадському. А також про те, чим відрізняється сексуальна орієнтація від гендерної ідентичності та що варто робити батькам, які бачать, що їхній син прагне бути дівчинкою (чи навпаки)?

Розмову записано для програми «Життя інших» з Тетяною Огарковою. Повну версію дивіться на відео. Нижче публікуємо скорочену версію інтерв’ю.

Про дитинство, одяг, косметику та статеве дозрівання

Ви — трансгендерна жінка, ви багато про це говорите, в тому числі публічно. Як у вашому випадку все почалося?

Зараз я розумію, що це все було зі мною ще з дитинства. У першому класі школі у мене було регулярне бажання зміни одягу. Мене цікавили жіночі речі — наприклад, щось пов’язане з косметикою. Мені хотілося все випробувати на собі, але це все було не моє, я не могла це використовувати, це все було мамине.

І, звісно, я дуже боялася. Як будь-яка дитина, я точно знала, що роблю щось не те, і мама мене точно не похвалить. Якщо вона помітить, то буде щось подібне на скандал. Тому все відбувалося професійно секретно, як мені тоді здавалося. Мама на відверті бесіди мене не кликала. Значить, все було нормально. або вона робила вигляд.

У стосунках в класі, зокрема у період статевого дозрівання, коли вже дівчата цікавляться хлопцями, а хлопці починають цікавитися дівчатами, чи були якісь відмінності?

Я дружила з хлопцями і з дівчатами з класу, та з паралельних класів, та у дворі. У дворі я, можна сказати, грала в усі хлопчачі ігри, з м’ячем, футбол та всі його різновиди. З ранку до вечора могла, взимку це був хоккей. Тому я не можу сказати, що в дитинстві грала в ляльки чи щось подібне. У дворі у нас були сектори, місце, де грають дівчата в свіої ігри, резинки чи скакалки, наприклад. Я, звісно, їх помічала, ми разом ходили в школу. В школі ми всі були разом, але я не можу сказати, що мене тягнуло до дівчат. Була до них якась симпатія, якої до хлопців не було. І з усіма були дружні стосунки.

Самоусвідомлення себе як дівчинки в тілі хлопця — воно вже було тоді в школі, чи якось приходило місцями, а потім зникало?

Яскраво виражене бажання приходило до мене в якісь дні, потім була пауза. Я знала, що через декілька днів воно знову з’явиться. Я з часом вже не боялася цих днів.

Пізніше, вже ближче до закінчення школи та в перші університетські роки, я вже мала свій гардероб, починала його збирати. Збирала його згідно зі своїми смаками та уявленнями, зараз смішно згадувати, що я купляла. Вдягала це час від часу, по-іншому тоді бути не могло.

Ми тоді не знали нічого. Якби я хоча б прочитала, що в якійсь країні є люди, схожі на мене. Я би тоді зрозуміла, що можу себе з ними ідентифікувати і називати себе так само, як і вони. Але цього не було.

Я пам’ятаю, що, коли з’явився інтернет, я вже вчилася десь на третьому курсі університету, тоді ми вже почали цікавитися, тоді почали з’являтися перші терміни. Це ще не були терміни «трансгендер» та «трансперехід» чи transition. Частіше тоді в обігу звучало слово «трансвестити», «трансвестизм», навіть як діагноз у психіатрії.

Частіше це були чоловіки, які переодягаються у жіночий одяг, взуття, використовують косметику. Спочатку я думала, що це, мабуть, той термін, який визначає мою ідентичність.

А потім придивилася ближче до себе, дослухалася. І розумію — ні. Так, саме по собі переодягання, дійсно, щось додає. Ти наче більше схожий на жінку, як тобі здається. Але на певному етапі це перестає задовольняти, і приходить розуміння, що ти хочеш більшого переходу. І ось я почала більше задумуватися над змінами тіла.

Змінити стать можна за допомогою хірургічних втручань та шляхом гормональної терапії. Я розуміла, що якщо хірургія поки недоступна з різних причин, то гормональна терапія можлива. Подруги вже починали свої переходи.

Про трансгендерний перехід та сексуальну орієнтацію

Не всі розбираються у цих термінах, тому давайте прояснимо: у чому різниця поміж сексуальної орієнтацією та гендерною ідентичністю?

Сексуальна орієнтація — це більше про те, з якою людиною ти уявляєш свої інтимні стосунки.

А гендерна ідентичність — це більше про те, ким ти себе відчуваєш. Ти можеш бути цисгендерною людиною — як більшість людей, яким при народженні визначили акушерську стать, чоловічу або жіночу, за бінарною системою. І більшість людей з цим живуть, вони відчувають себе згідно з визначеною в паспорті статтю.

У трансгендерних людей усе трохи по-іншому. Коли вони народжуються, то, звісно, у свідоцтві про народження їм записують стать, потім це переходить у паспорт. Але з часом ці люди починають відчувати, що вони є іншою статтю, наприклад, жінкою, або небінарною людиною. Вони можуть почати здійснювати якісь кроки, це можуть бути соціальні переходи, спочатку зовнішність чи одяг змінюється. Можуть називати себе іншим іменем, це може бути ім’я протилежної статі або нейтральне. Потім можуть бути медичні кроки: операції, пластичні операції, операції унизу (на статевих органах — ред.), або збільшення грудей, чи, навпаки, зменшення. Або гормональна терапія.

Тобто немає прямої кореляції із сексуальною орієнтацією?

Часто хибно думають, що, якщо ти був хлопчиком і робиш перехід у трансдівчину, то тобі обов’язково мають подобатися чоловіки. Але можна бути трансгендерною жінкою і при цьому бути лесбійкою. Але можна бути трансжінкою, яка любить чоловіків. Тоді це вже гетеросексуальна жінка.

А як у вашому випадку це відбувалось?

Мені спочатку здавалося, що мені подобаються жінки та дівчата. Потім у мене був різний досвід: і з жінками, і з парами, і з чоловіками. Після трансгендерного переходу я можу сказати, що все-таки люблю бути з жінками, мені подобаються дівчата.

Про шлюб, дитину та реакцію родини на перехід

Тобто після переходу це означає лесбійство? Я знаю, що у вас був шлюб із жінкою, до початку трансгендерного переходу.

Цей шлюб досі існує. Мій шлюб почався задовго до того, як я наважилася на трансгендерний перехід, у 2006 році. Тому, 13 років тому, я точно не думала про те, щоби починати перехід. Я не бачила, за рахунок чого я зможу його зробити. І як я буду жити в одній квартирі, припустимо, з моїми батьками, з родиною, та здійснювати перехід. Адже це буде помітно, якщо не через три місяці, то через рік точно. Я стану іншою людиною, я буду по-іншому поводитися вдома.

До шлюбу ми були знайомі два роки. Батьки натякали, що вже час оформити офіційний шлюб, щоби у нас були діти, а у них — онуки. Я теж розуміла, що, мабуть, вже час. Мені дуже хотілося, щоби у нас були діти, і після декількох невдалих спроб у нас таки народилася дівчинка. І я була дуже щаслива.

В якому це році було?

У 2010-му. Я пам’ятаю, що була дуже щаслива, це була довгоочікувана дитина, якій я була готова все віддати. Сьогодні — ті само відчуття, як ніби вона сьогодні народилася, і я кожного дня відчуваю величезне щастя та натхнення, коли думаю про неї.

Але рівно рік тому моя дружина та донька з’їхали від мене, з моєї квартири. Було дуже важко пережити ті перші дні. Коли ти багато років живеш із кимось, у тебе вдома завжди хтось грає, сміється, життя вирує — і раптом цього більше немає, дуже раптово. При цьому ти розумієш, що це не на кілька днів вони поїхали — так буде і через тиждень, і через рік, завжди. Це дуже важко.

Але наш шлюб ще досі чинний.

Трансгендерний перехід не є підставою для розлучення?

У нас в Україні перебування у шлюбі не є формальною забороною для зміни документів у процесі трансгендерного переходу. Немає такого, що ти не можеш змінити свої документи на жіночі, поки не розірвеш шлюб. Це дуже добре. Тому що є трансгендерні люди, у яких, до трансгендерного переходу, була родина, дружина чи чоловік, та діти. І якщо вони не хочуть офіційного розлучення, то дуже добре, що держава цього не вимагає.

Ви почали перехід в період класичного офіційного шлюбу — чоловік, жінка та дитина?

Все почалося в 2015 році. Я розуміла, що більше не можу гаяти час. Мені було 36 років, це вже серйозний вік. Я розуміла, що не можу тягнути з початком переходу до 40 років. Мені потрібно було визначатися. Звісно, я не можу сказати, що не бачила ризиків, я їх розуміла. Розуміла, що зовнішність буде змінюватися, поведінка, інтереси, розмови в родині. Я розуміла, що довго не зможу це приховувати. Тоді, у 2015 році, я не наважилася.

Я не знайшла дружнього лікаря, на якого я могла би покластися в такій відповідальній ситуації. Не було впевненості, що лікар мені допоможе, підтримає.

Тому я відклала це на рік, і вже в 2016-му знову наважилася. Я підійшла впритул до початку замісної гормональної терапії і прийняла рішення, що нікого не буду слухати. Нікого, крім моїх подруг, з якими ми зустрічалися, і які мали досвід року чи півтора гормональної терапії. Я мала можливість дивитися на них, слухати їхні поради, дізнатися якісь лайфхаки, що треба робити. Адже лікар нічого порадити не міг. У умовах відсутності альтернативи мені залишалося слухати їх.

Я дослухалася і зрозуміла — мені 37 років. Жовтень 2016-го, я стартую.

А чи знала про це дружина? Вона була в курсі, з ким жила всі ці роки?

Вона не знала про початок гормональної терапії. З нею я точно не радилася, тому що інтуїтивно розуміла, що вона мені в цьому не допоможе, жодним чином, взагалі ніяк. Скоріше за все, це могло б призвести лише до швидшого розриву, а в мене і без цього був стрес. Адже початок гормональної терапії є сильним стресом для організму. І якби в цей момент відбувся ще розрив у родині, це було би просто жахливо. Тому я їй не сказала. Вона дізналася про це через декілька місяців, зі ЗМІ, прочитала в якомусь інтерв’ю.

Вона має консервативні погляди, вона не хоче нічого такого дізнаватися — нічого, що стосується гендера, орієнтації, переходів. Для неї це все дуже далеко, і якщо це раптом сталося з її близькою людиною, тоді у неї є просте рішення. Припинити стосунки, розійтися. Зрештою, ми вже декілька разів збиралися розлучатися, їхати в РАГС, але щоразу її щось спиняло, і наш шлюб досі дійсний.

А як відреагувала дитина? Вона була ще маленькою на початок переходу.

Вона у мене розумничка, дуже кмітлива дівчинка. Вона багато що помічає, але поки не може співставити те, що бачить, із деякими поняттями, про які може прочитати. Десь у мене вона побачили чашку для кави із написом ЛБГТ і почала розпитувати, що це означає. І я їй розповідала. Потім мама купила їй книжку про сексуальну освіту, вона її вивчає, їй це подобається, і дещо вона вже знає. Коли вона мене питає, то я намагаюся пояснити, що бувають такі люди, які змінюють стать, з хлопчика стають дівчинкою і навпаки. Намагаюся пояснити це простими словами. Поки що дитина живе своїм дитячим, шкільним життям. Бачимося з нею часто.

Тобто вам не забороняють спілкуватись з дитиною?

Звісно, я не бачу смислу забороняти мені це все. У нас дуже добрий контакт. Вона мене любить та чекає зустрічі. А я ще більше, щодня їй телефоную. Я готова її забирати, гуляти. Гуляти ми обожнюємо, щоразу гуляємо в нових місцях.

Що стосується батьківських прав: до мене часто звертаються трансгендерні люди, як правило жінки. Вони хвилюються, чи не втратять батьківські права після зміни документів. Звісно, ні. Мій досвід доводить, що я нічого не втратила. Спробуйте лише забрати в мене права.

Про лікарів, накази МОЗ та зміну документів

Шо треба знати людині, яка наважується на зміну статі, що її чекає? Наскільки це довго триває і скільки коштує? Яких лікарів треба пройти?

По-перше, треба для себе зрозуміти усі наслідки, і чи точно ти впевнений у необхідності переходу. Буде змінюватися зовнішність. 24 години на добу ти будеш проводити в одязі протилежної статі. Можуть виникнути інші питання, можна втратити роботу, адже якщо ти працюєш не в ЛБГТ-організації чи у правозахисній сфері, то можуть виникнути питання від колег та керівництва.

Важливо розуміти, що це на все життя. Якщо ти робиш цей крок, то вороття майже немає.

Більшість починає з гормональної терапії. У нас майже немає хороших ендокринологів, які готові працювати із трансгендерними людьми, тому гормональну терапію починаємо самостійно.

Тобто це можна зробити без рецепту лікаря?

Головними радниками будуть друзі та подруги із власним досвідом переходу. Потім у тебе буде свій досвід. Те, що вони тобі скажуть, не обов’язково підійде саме тобі. Назва препарату, властивості, дозування. Все залежить від людини, все індивідуально.

Але ж мають бути лікарі, які спочатку повинні назначати терапію?

Все правильно, але таких лікарів одиниці — тих, хто готовий призначати аналізи, потрібні для початку терапії.

Щодо вартості — в моєму випадку гормони та блокатори тестостерона — це приблизно 600 чи 700 гривень на місяць. Мені вистачає на три тижні — це якщо не пропускати і не економити. За це треба платити з власної кишені. В країнах ЄС, США, Канаді страхова медицина покриває ці видатки. І навіть операції покриває або повністю, або частково.

Якщо врахувати професійний рівень їхніх лікарів, це дуже вигідно. А що у нас? Я хочу нагадати, що трансгендерні люди не зобов’язані робити операцію. Часто в державних органах питають довідку про клітеропластику — мовляв, покажіть, бо інакше ви неповноцінний чоловік, чи жінка. Але насправді, якщо людина не хоче або не може це зробити, то їй необов’язково робити операцію. Кожен дивиться індивідуально, з огляду на власне сприйняття свого тіла.

Тобто, для того, щоб відчувати себе жінкою, не обов’язково робити цей набір дій?

Так. Ще зовсім недавно операція була обов’язковою. Ці питання вирішує МОЗ через свої накази, це накази 60 та 67. Там були свої запобіжники — вимоги щодо того, що людина повинна мати, які документи, для того, щоби пройти комісію. За старими правилами я би нічого не змогла зробити, через шлюб та дитину. Комісія також дає свої спостереження. Треба вести правильний соціальний спосіб життя — родина, робота, джерела доходу.

Стара пострадянська система всього цього вимагала?

Так, цього вимагала стара система. В свій час треба було навіть довести, що у тебе були суїцидальні думки, спроби суїциду. Показати, що ти настільки хочеш цього переходу, що готова піти на це. Тоді вони вірили, що все серйозно.

Комісію пройти було надзвичайно важко. Коли я читала відгуки інших людей, я розуміла — це не для мене. Саме тому, можливо, я так довго відкладала перехід. Але за часів Уляни Супрун була створена робоча група активістів та співробітників МОЗ, та підготований указ з лібералізацією багатьох норм. Завдяки цьому у мене з’явилася можливість зробити перехід.

Зараз для переходу потрібно пройти психіатра, ендокринолога, бути в контакті з сімейним лікарем. Саме з сімейного лікаря ти починаєш усю процедуру. Підписуєш декларацію, тебе направляють до ендокринолога, психіатра. Ти отримуєш ці діагнози та заключення ендокринолога. Я розповідаю коротко, але насправді це складно. Коли отримуєш документи — знову віддаєш їх сімейному лікарю. Він збирає ЛКК — лікувальну консультативну комісію, тебе можуть запросити на цю комісію, вивчити діагнози та заключення. Якщо все добре, то тобі заповнюють документ про корекцію статевої приналежності. Видають два екземпляри — один для РАГСу, інший залишаєш собі.

І тут потрібно почати процес зміни документів? Ви його повністю пройшли?

Так, я пройшла за чотири з половиною місяці. Я змінила прізвище на абсолютно інше, це довше, адже на один етап більше. Потрібно зробити новий паспорт громадянина України, багато писати заяв та отримувати свідоцтв. Така біганина та квест. Електронні черги, просто черги, збираєш купу паперів. Але я дуже сильно хотіла, а коли ти дуже сильно хочеш, то очі горять і це не важко.

Я зрозуміла, що я більше не хочу виправдовуватися. Слухати коментарі про свою історію від людей в поліклініці, в банку, в аеропорту. Частіше за все це траплялося в банку чи на пошті. Коли тобі, наприклад, нічого не видали, тому що ти виглядаєш не так, як на фотографії в паспорті. Мені часто казали: «Я бачу перед собою жінку, а в паспорті — чоловік».

Як на цю історію відреагували батьки? Вони ж народили хлопчика, а виросла дівчинка?

Мені здається, що вони в курсі, але мовчать. Коли батьки про таке дізнаються, їм важко змиритися, це шок. З цим треба навчитися жити. Потрібен час для прийняття. Наприклад, вони можуть ставитися до ситуації так, наче нічого не відбулося, але при цьому ти не можеш відкритися для них. Розповісти все. Вони мовчать, ти не говориш.

Але всі все розуміють. Інтуїцію не обдуриш і ти бачиш, що в твоїй дитині щось змінилося. В моєму випадку це так: «Ми тебе не чіпаємо — а ти нам нічого не розповідаєш».

Що б ви порадили людям, які підозрюють, що з їхніми дітьми відбувається щось у напрямку трансгендерного переходу? Як батькам поводитися в такій ситуації, найбільш адекватно для себе і найменш травматично для дитини?

Я думаю, що, якщо ти любиш свою дитину, незалежно від того, хлопчик це чи дівчинка, ти любиш її як частину себе та піклуєшся про неї як про частину себе.

Дитині теж дуже важко, Для батьків тут йдеться лише про прийняття, а для дитини — це ще оточення, школа, університет, друзі у дворі та зміни у власному тілі. Це великий стрес.

Тому тут батьки могли б допомогти своїм життєвим досвідом. Нехай задумаються. Є матеріали, які можна почитати, в інтернеті є вся інформація. Можна звернутися до різних організацій, є батьківська ініціатива ТЕРГО, туди можна прийти або зателефонувати.

Чи є люди, які хотіли би зробити трансгендерний перехід, але так його і не зробили через тиск суспільства?

Такі люди є. Наприклад, зараз на окупованих територіях живуть люди, які колись до нас приїжджали, чи я до них. В тих умовах дуже важко. Там немає можливості зміни документів. І дуже небезпечно, якщо ти починаєш приймати гормони, а документи змінити не можна. Небезпечно ходити по вулиці. Перевірки, комендантська година.

На неокупованій території — це твоє оточення. Люди бояться, закриваються та тримають це все в собі. Можливо, на короткий період часу, в себе вдома, вони перевтілюються. Інколи люди живуть із цим все життя, і, зрештою, так і не наважуються на перехід під впливом страху.

Я дуже хочу, щоби люди не боялися робити перехід та зверталися до мене або до ЛБГТ-організацій. Сьогодні є адвокати, лікарі — все не так, як було раніше.