Дзвінок про мінування — не підстава одразу реагувати винищувачем. Які наслідки матиме перехоплення літака Білоруссю

Називати те, що сталося, терористичним актом, надто емоційно й заполітизовано, на мій погляд. Так, існують певні процедури в межах Чиказької конвенції (конвенція про міжнародну цивільну авіацію — ред.), відповідно до якої країна має право вимагати посадки літака у своєму повітряному просторі. Перехід за його межі порушує конвенцію, але я вважаю, що класифікувати це порушення як теракт — передчасно. Прояснімо, як розцінювати те, що відбулося.

Самого лише дзвінка про мінування недостатньо, щоб відразу реагувати військовим винищувачем. Для таких маневрів повинна бути реальна підтверджена загроза — і зазвичай дзвінок про мінування має супроводжуватися іншими ознаками. Наприклад, екіпаж подав сигнал про те, що в його дії втручаються, або ж він не реагує на радіообмін, на вказівки диспетчера. У такому разі загроза є підтвердженою і вимагає відповідних дій.

Але в цій історії (навіть якщо відстежувати її за повідомленнями білоруської влади) капітан виконував вказівки. Певної миті він погодився повернути літак і посадити його в Мінську. Тому потреба у винищувачі незрозуміла. Без сумніву, перехоплення здійснили, щоб арештувати людину.

RyanAir цього разу був вкрай обмежений у своїх діях. Поки літак перебуває у повітряному просторі певної держави, капітан мусить виконувати її вказівки. Єдиною можливістю було спробувати долетіти до кордону, пояснивши, що у зв’язку з мінуванням краще приземлитися у Вільнюсі, адже він розташований ближче.

Але піднятий винищувач і наполягання диспетчера унеможливили такий варіант. Іти проти вказівок — просто небезпечно для життя людей на борту. До того ж за правилами це розцінюється як загроза з боку самого літака. Для розслідувань — і власне білоруського, і незалежного міжнародного — було б чудово, якби RyanAir опублікував усі переговори між диспетчерами та капітаном екіпажу. Але наразі цього не сталося.

Які наслідки матиме цей прецедент, залежить від того, як відреагує цивілізований світ. Якщо Білорусь відчує суттєві економічні збитки через те, що авіакомпанії перестануть літати транзитом через її повітряний простір, це може стати головним аргументом не використовувати такі операції для розправи з опозиціонерами.

Перевізники мають змогу оминати Білорусь — це зовсім не така велика площа, як, наприклад, Росія. Але механізмів притягнення країни до відповідальності у короткостроковій перспективі просто немає.

Ірландія та Євросоюз загалом можуть передати спір проти Білорусі для вирішення в ІКАО (Міжнародну організацію цивільної авіації — ред.), а потім у міжнародний суд ООН, щоб вимагати компенсацій або визнання Білорусі порушником.

Натомість для України рішення припинити польоти стане вкрай виснажливим економічно. Адже для нас і так закритий повітряний простір Росії, частково — на сході України та в Криму. Додасться Білорусь — для вітчизняних авіакомпаній це означатиме перехід за межі виживання.

Та найголовніше — усі ці дії навряд чи посприяють звільненню Романа Протасевича. Білорусі не звикати до міжнародної ізоляції. Малоймовірно, що осуд міжнародної спільноти спинить владу, яка бореться на смерть заради свого виживання.

Це авторська колонка. Позиція автора може не збігатися з позицією редакції hromadske.