ENRU

«Музей відкрито на ремонт»: експедиція музеями Донбасу

442d6c0b4ff5c6484
Меморіал з елементами мозаїки в селищі Малоянісоль Донецької області Фото: Наталка Дяченко
Громадське публікує репортаж мистецтвознавиці Євгенії Моляр про експедицію краєзнавчими музеями Луганщини та Донеччини.

Заради відвідання музеїв ми проїхали понад 2000 кілометрів розбитими дорогами. Ми ходили в музеї щодня протягом трьох тижнів. Були музеї, з яких не хотілося виходити, з інших ми тікали й хотіли забути побачене, як страшний сон. Десь ми плакали, в інших — реготали до сліз. Нас уражала різноманітність музейних колекцій і дивувала подібності експозицій.

Ініціатива DE NЕ DЕ, яка досліджує сучасне краєзнавство, планує зробити 4 виставкових проекти в окремих музеях, а також осмислити й опублікувати грандіозний досвід, який ми набули під час подорожі.

З працівницями й працівниками музеїв Донеччини і Луганщини я вперше зустрілася торік у Слов’янську. Ми розмовляли про сучасне краєзнавство та збереження культурної спадщини. Усі розповідали про свої музеї, проекти, подекуди неймовірні історії. Приміром, про те, як у Станиці Луганській у будівлю музею влучив снаряд і пробив дах. Музейниці, яким довелося працювати в напівзруйнованій будівлі без комунікацій і фінансування, ще й жартували про «музей просто неба». У таких обставинах рятували експонати, прали тканини, гріючи воду побутовим електричним чайником.

Непрацюючий басейн у Палаці спорту міста Рубіжного, Луганська область Фото: Наталка ДяченкоЕкскурсія в Державному історико-культурному заповіднику, місто Святогірськ, Донецька область Фото: Наталка Дяченко

Що більше ми дізнавалися про всі ці інституції, то відчували більшу потребу побачити їх на власні очі. Зрештою, ми зважилися на масштабну музейну подорож і 26 жовтня виїхали з Києва до Маріуполя. Нас було семеро.

Поки ми збираємо й опрацьовуємо матеріал для подальшої роботи з музеями, я вирішила поділитися деякими враженнями.

КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ НІКОЛЬСЬКОГО РАЙОНУ

Постійно дивуюся, як у боротьбі з радянською пропагандою оминули тему Другої світової війни, яка свого часу була провідною в ідеологічному полі. На щастя, закон про декомунізацію не розповсюджується на музейні колекції. Однак, нерідко можна побачити, як музейники змінюють експозиції про мирне життя радянського періоду, проте майже відсутнє критичне переосмислення Другої світової, яке сьогодні справді необхідне.

Натомість, повторюючи радянські методи роботи, Міністерство культури видає директиви на створення експозицій, присвячених конфлікту на сході. Таким чином продовжуючи пропагандистську традицію мілітаризації суспільства.

У Нікольському краєзнавчому музеї експозиція Другої світової війни винесена в окреме приміщення. Що, на мою суб’єктивну думку, надзвичайно спрощує сприйняття.

Експозиція, присвячена Другій Світовій війні, у Нікольському краєзнавчому музеї в окремому приміщенні. Посередині зали мобільні меблі, нещодавно придбані музеєм. Основні експозиційні площі надто тісні, й публічні заходи проводяться саме тут Фото: Наталка Дяченко

Наукові співробітники досліджують історію сіл, що зникли в процесі «укрупнення» населених пунктів у 50-80 роках ХХ століття, а на просторому подвір’ї вишикувалися у два ряди кам’яні герої та героїні соціалістичної праці. Тематика людської праці тут могла б стати провідною, якби не тема війни.

Подвір'я музею з погруддями героїв соціалістичної праці Нікольщини Фото: Наталка ДяченкоГоловна експозиційна зала музею: історія краю та видатні особистості сьогодення Фото: Наталка Дяченко

ВЕЛИКОАНАДОЛЬСЬКИЙ МУЗЕЙ ЛІСУ

Минаючи КПП та об’їжджаючи асфальтові кратери, ми колували безкрайніми приазовськими просторами, коли раптом опинилися в чарівному лісі. Яскраве сонце і жовтогаряче мерехтливе листя навкруги, ми кружляємо лісовими дорогами в пошуках музею, а знаходимо казковий різьблений будиночок. Нас частують запашним грибним супом, варенням із соснових шишок і розповідають про ліс.

У середині ХІХ сторіччя Віктор Фон Графф — випускник Петербурзького лісового інституту, працював над лісовими насадженнями в степовій зоні. За 23 роки під його керівництвом  висадили 157 гектарів лісу. Тепер це лісовий заказник державного значення — Великоанадольський ліс.

На території Великоанадольського лісу розташована музейна колекція кам'яних баб, одна з найчисленніших у регіоні Фото: Наталка ДяченкоЕкстер'єр Великоанадольського музею лісу Фото: Наталка Дяченко

Музей, який розкриває історію створення лісу, відкрили понад 20 років тому. Історія справді приголомшлива, слухаючи екскурсовода, ми постійно перепитували дивувалися: отак посеред степу раптом з’явився ліс?

Музей розмистили в приміщенні Метеорологічної обсерваторії 1853 року. Це мальовничий дерев’яний теремок з пічкою, яка допомогла музейникам урятувати колекцію. Два роки не було фінансування, бо музей лісу — структурний підрозділ Донецького краєзнавчого музею, і у 2014 році вони опинилися по різні боки лінії розмежування. У музеї не було опалення, щоб експонати не псувалися, наукові співробітники підтримували температуру,  розпалюючи піч сухостоєм з Великоанадольського лісу. Тільки віднедавна в музеї відновили комунікації, а працівники знову отримують зарплатню.

Декоративне панно на вході у Великоанадольський музей лісу Фото: Наталка ДяченкоЕкскурсія музеєм Фото: Наталка Дяченко

Феномен Великоанадольського лісу відомий в Україні хіба що як регіональний рекреаційний ресурс. На початку 2000-х на території лісу створили оздоровчий курорт «Форест Парк» з готельним комплексом і ресторанами.

Вікіпедія пише: «На території парку є вертолітний майданчик. До початку війни на сході України для представників топ-менеджменту з Донецька було звичайним ділом прилетіти на обід у «Форест-парк».

СОНЦІВКА. Меморіальний музей Сергія Прокоф’єва

Ще один унікальний музей ми знайшли в селі Сонцівка — Музей Прокоф’єва, відділ Донецького краєзнавчого музею.

Дістатися сюди тепер непросто, основне транспортне сполучення — через Донецьк — неможливе. Але якщо вже хтось сюди доїде, побачить справжню музейну перлину.

Співробітниці зустрічали дуже радісно: цього дня в них включили світло! Три роки музей був відрізаним від усіх комунікацій. «Тепер у нас знову лунає музика!», — кажуть Ольга та Олена, вони працюють у музеї від його заснування.

Скульптурний портрет Сергія Прокоф'єва в музейній вітальні Фото: Наталка ДяченкоЕкспозиція музею Сергія Прокоф’єва в селі Сонцівка на Донеччині Фото: Наталка Дяченко

Наприкінці 80-х років приміщення старої сільської школи перебудували на музей. Над створенням експозиції працювала група ленінградських художників. Інетр’єр стильний та вишуканий, лиш де-не-де провалюється підлога й відпадає декоративна ліпнина на стінах.

У музеї є концертна зала, де відбуваються музичні конкурси й виступи піаністів. Нещодавно якийсь депутат подарував музею новий рояль. А на старому інструменті відтоді дозволяють грати дітям, які часто приходять сюди зі школи, що розташована по сусідству.

У Сонцівці була потужна традиція музичної освіти, в 1904-05 роках тут малого Сергія Прокоф’єва навчав Рейнгольд Глієр. Уже кілька років музичної школи в Сонцівці немає, бо немає вчителів. Але музика в селі звучить постійно.

Експозиція музею Сергія Прокоф’єва в селі Сонцівка на Донеччині Фото: Наталка Дяченко

Сергій Прокоф’єв написав детальну автобіографію, за якою і створювалася музейна експозиція. Але у 80-х роках не всі аспекти життя композитора ідеологічно відповідали радянському музею. Зовсім не представлена його сімейна історія, відома як «Казус Прокоф’єва».

Його дружина Ліна Кадіна була іспанською співачкою, вони одружилися в 1923 році в баварському місті Етталь. Прожили в Москві близько 20 років, коли Сергій Прокоф’єв вирішив одружитися з іншою жінкою. Оскільки в СРСР уважали, що шлюб укладений за межами СРСР не є дійсним, Прокоф’єв одружився вдруге, навіть не будучи розлученим.

За півроку Кадіну звинуватили в шпигунстві й засудили до 20 років ув’язнення. Звільнили її через 9 років, уже після смерті Прокоф’єва.  Вона повернулася в Москву і згодом змогла виїхати в Англію. Там Ліна Кадіна заснувала фонд Прокоф’єва, оформила всі авторські права, завдяки чому нащадки композитора дотепер отримують гонорари.

Наразі співробітники працюють над поповненням колекції меморіального музею та організацією тимчасових експозицій у великій виставковій залі. Сподіваюся, невдовзі сімейна історія композитора Прокоф’єва знайде там гідне місце, і його біографія постане цілісною.

Пам'ятник Сергію Прокоф'єву біля музею в селі Сонцівка на Донеччині Фото: Наталка Дяченко

ПОКРОВСЬК

Мабуть, відвідування центрального ринку в Покровську було для мене найгіршим ураженням за більш ніж 20-денну поїздку 30-ма містами Донеччини і Луганщини.

У невеликих містах та містечках місцевий базар — завжди жваве й велелюдне місце. Але в Покровську ж замість центрального ринку на мене чекало вражаюче постапокаліптичне видовище! Напіврозвалені прилавки, скрізь купи сміття, а далі — пустка, посеред якої стоять продавці й снують покупці поміж калюжами, там же лежить м’ясо та стоять мішки з горіхами.

В асортименті — переважало саме м’ясо-сало, городину й молоко треба ще пошукати. І серед усієї цієї гнітючої торгівлі возвеличується оздоблена парчею трибуна з лампадкою, за якою священик читає молитви й збирає пожертви.

Того ж вечора я дізналася, що одна з місцевих шахт у 90-ті отримала нового власника й почала активно клерикалізуватися. Ідеться про шахтоуправління «Покровське». На території шахти біля прохідної звели православний храм, туди шахтарі заходять перед початком та в кінці зміни. У місті вже 17 років діє дитячий методичний центр християнського просвітництва. А от кінотеатру в місті немає — згорів.

Та в Покровську є музей, і, слава богу, секулярний. Причому, один з небагатьох музеїв, де репрезентоване сучасне життя міста! На лаконічних та змістовних стендах можна дізнатися про промисловість, медицину, культуру й освіту. І це єдиний з 30 музеїв Донецької й Луганської областей, де представлений процес декомунізації — стисло, влучно, об’єктивно.

Експозиція музею в Покровську Фото: Наталка Дяченко

У Покровському музеї є унікальна колекція світлин місцевого фотографа Марка Залізняка. Фото та історія автора склали основу новому виставковому проекту «Втрачена мозаїка залізняка» та майбутнього «Залізняк-фесту», які є частиною програми «Код Міста», орієнтованої на розвиток міст. Навіть у, здавалося б, консервативному музеї завжди можна знайти прогресивні ідеї.

/Євгенія Моляр, мистецтвознавиця, учасниця ініціативи DЕ NЕ DЕ

Довідка:

«Музей відкрито на ремонт» — мистецький проект Українського кризового медіа-центру, спрямований на дослідження та актуалізацію роботи краєзнавчих (здебільшого) музеїв у Донецькій та Луганській областях. Здійснюється за підтримки проекту «Зміцнення громадської довіри» (UCDI II), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID)

DE NE DE — cамоорганізована ініціатива, досліджує способи репрезентації історії в публічному просторі та методи сучасного краєзнавства. Об’єднавши учасників улітку 2015 року, ініціатива реалізувала низку проектів, що досліджують процес декомунізації в різних регіонах України. Зосередившись на урбаністичних трансформаціях під час декомунізації, DE NE DE пропонує критичне переосмислення радянської спадщини, й шукає відображення цих явищ у збірках краєзнавчих музеїв.