ENRU

Про мем «британські вчені довели» і графеновий «бігмак» — інтерв'ю з ученим групи нобелівських лауреатів

Востаннє британський фізик українського походження Леонід Пономаренко був у Києві два роки тому. Хоча приїздити додому, на Львівщину, з Британії у нього виходить частіше.

Пономаренко каже, що за новинами в Україні стежить, особливо після подій Майдану, але про українську науку у Британії відомо небагато. Він зізнається також, що не має сталих зв’язків з науковцями з України, хоча, можливо, у майбутньому ситуація і зміниться.

Сьогодні Леонід Пономаренко – доктор Ланкастерського університету.  У 2005 році він став учасником групи майбутнього нобелівського лауреата з фізикик Андре Гейма (ред. — лауреат 2010 року), що відкрила найміцніший та найтонший матеріал у світі — графен, який з властивостями провідника може використовуватися в електроніці та інших сферах.

Леонід Пономаренко розповів Громадському про графен та графеновий «бігмак», вплив Brexit на британську науку та як з’явився анекдот «британські вчені довели...».

Ви родом з Львівщини, але вчилися у Москві, а згодом опинилися на Заході?

Я з маленького міста на Львівщині. До Москви мене занесло у 1988 році. На той час це був СРСР, і я намагався знайти навчальний заклад, який був би найкращим.

В дитинстві я багато читав дитячі науково-популярні журнали, такі як Квант. Але вирішальний вплив на мене мав мій вчитель фізики. Тоді рішення поїхати у Москву було для мене досить органічним. Але коли я закінчував університет, країна розпалася.

Я намагався продовжувати навчання в аспірантурі у Москві. Та ситуація в країні склалася така, що я зрозумів — треба рухатися далі. Кордон у Європу вже був відкритий і я пристав на пропозицію Амстердамського університету, який запропонував мені місце в аспірантурі. 

Британський фізик українського походження, доктор Ланкастерського університету Леонід Пономаренко Фото: Громадське

Як ви потрапили у групу майбутнього нобелівсього лауреата Андре Гейма?

Коли я опинився в цій групі, ніхто ще не знав, що вони стануть нобелівськими лауреатами. Група була дуже маленька. З одним з цих майбутніх нобелівських лауреатів я був знайомий набагато раніше, до того як приїхав у Манчестер. Костя Новосьолов (фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики, 2010 рік — ред.) зі мною в один час навчався в аспірантурі, я приїздив в його лабораторію робити експерименти в сильних магнітних полях. Так ми познайомилися і він запропонував приїхати на інтерв’ю у Манчестер.

Інтерв’ю було насправді досить незвичайним. Я навіть не розмовляв зі своїм майбутнім науковим керівником. Він одразу дав мені наукову задачу і сказав: «В тебе є тиждень, щоб цю задачу розв’язати. Якщо в тебе все вийде — отримаєш контракт, якщо ні — вибачай». Я витратив багато нервів і сил, щоб впоратися і буквально в останній момент, за кілька годин до відльоту мого літака назад в Амстердам, я отримав розв’язання цієї задачі.

13 років – дуже невеликий термін, аби впровадити в життя серйозні технології, які змінять життя. Існують серйозні наукові програми, ціль яких перенести графен із лабораторій на виробництво

Це тоді ви почали займатися вивченням графену?

Це був 2005 рік. На той час мало хто знав, що таке графен. Він існував у двох  лабораторіях в світі лише. Одна з них була у Манчестерському університеті. Що таке графен? Графен — це шар графіту товщиною в один атом. Але властивості графену дуже відрізнаються від графіту завдяки його надзвичайно тонкому розміру. В нього є також інші властивості, які у інших матеріалах взагалі не існують. Це робить його дуже перспективним у багатьох сферах — від електроніки до будівництва.

Якщо назвати кілька найвражаючіших властивостей графену — це не тільки найтонший і найміцніший матеріал, але й один з найкращих провідників електричного струму. Зважаючи на те, що це кристал, його можна розтягнути на 20%, перш ніж він порветься. Якщо ви всі ці властивості складете, перспективи застосування стають дуже цікавими.

Графен вивчається приблизно 13 років. І Нобелівська премія була дана саме за ці фундаментальні експертименти з графеном. Технологій і комерційних продуктів використання графену дуже мало зараз. Але з іншого боку 13 років – дуже невеликий термін, аби впровадити в життя серйозні технології, які змінять життя. Існують серйозні наукові програми, ціль яких перенести графен із лабораторій на виробництво.

А що таке «графеновий сендвіч або бігмак»?

Графен був першим, але не єдиним двомірним матеріалом. Зараз ми вже знаємо, що існує цілий клас двомірних матеріалів, всі вони товщиною в один або кілька атомів.

Це був один з проривів зроблених у Манчестерському університеті, коли вчені зрозуміли, що двовимірні матеріали можна комбінувати один з одним, майже, як конструктор Лего, коли ви берете кубики і складаєте один на один, так само і з двовимірними матеріалами, їх можна просто складати один на один, або робити вже нові, штучні трьохмірні матеріали, яких не існує у природі, або робити компоненти електричних схем з цікавими властивостями, яких неможливо досягти у самому графені.

Це один з найсуттєвіших напрямків, над якими я зараз працюю. Нові матеріали називаються гетероструктурами двомірних матеріалів і часто їх називають «бігмаками» через те, що багато різних матеріалів накладається один на один.

Українським вченим для залучення фінансування залишається сподіватися лише на малобюджетні гранти, як це працює за кордоном?

Я працюю над фундаментальним дослідженням графену. Це дослідження з високим ризиком, і основне фінансування такого виду досліджень ідуть від держави або державних фондів, які отримують кошти безпосередньо з бюджету.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Немає грошей — немає науки» — найбільш цитований український учений у світі

Графен – матеріал, який має потенціал до використання нових технологій і через те великі компанії, як от Samsung, Intel теж вкладають суттєві кошти. Наскільки велика частка приватних інвесторів у порівнянні з державою, я не можу точно сказати, але внесок великих компаній теж досить суттєвий і в Європі, і в США.

Британський фізик українського походження, доктор Ланкастерського університету Леонід Пономаренко Фото: Громадське

Ви працювали у групі нобелівського лауреата і проходили там співбесіду. Зараз у вас є власна група. За якими принципами побудована робота в ній?

Вимоги у мене мабуть не такі, які були до мене, коли я приєднався до групи нобелівських лауреатів. Головне, аби людина була кваліфікована, якщо вона йде на інтерв’ю до мене. І щоб показала бажання працювати. Я орієнтуюся більше на тему дипломної роботи і публікації.

Що стосується Манчестерської групи туди часом подаються і з України. Поки що українські студенти до мене своїх робіт не подавали, але наука інтернаціональна і відкрита. Національність це не те, на що звертаються увагу вчені, при виборі людей з якими треба працювати.

Мені знадобилося довгих вісім років, перш ніж я отримав свій перший контракт

Багато українських вчених мріють про роботу за кордоном, але з якими труднощами стикаєшся, коли опиняєшся там і починаєш працювати?

Середовище насправді дуже різне. Я не можу сказати, що вчені це суперзабезпечені люди. Життя науковця особливо на початку досить тяжке на Заході тому, що перш ніж людина отримає постійний контракт, вона може провести і десять років на тимчасових роботах.

Я свій перший контракт отримав на рік, потім він був продовжений ще на рік, потім ще на півроку. Мені знадобилося довгих вісім років, перш ніж я отримав свій перший контракт. І звичайно доводиться переїздити з місця на місце. Це створює певні труднощі.

Основна вимога – науковець повинен постійно давати результат. Напевне, це один із основних критеріїв, за якими зараз оцінюється робота вчених на заході.

Один зі способів популяризації науки — наукова журналістика. На якому рівні вона на Заході? І звідки взявся мем «британські вчені довели»?

Мені здається що наукова журналістика в Британії, напевне, найкраща у Європі. Думаю, мем з’явився об’єктивно. Організації, фонди, які платять гроші вченим в Англії, просять вказувати, як вони показуватимуть людям результати своїх досліджень. Тобто це один з критеріїв, за якими їхня заявка оцінюється. Тому вони фактично почуваються зобов’язаними спілкуватися з журналістами.

А це у свою чергу призводить до того, що ми передусім чуємо, що говорять британські вчені і менше про французських чи німецьких вчених, наприклад, хоча їхня кількість і кількість наукових результатів, яких вони досягають, приблизно однакова. Я думаю це дуже важливо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Популярна і прибуткова: чи є майбутнє в української науки?

Якщо говорити про українську наукову журналістику, це те, на що треба буде звернути увагу людям, які формують бачення того, як українська наука повинна працювати.

Ми досі не знаємо як на британську науку вплине Brexit. Багато вчених, особливо тих, хто має європейські, а не британські паспорти, можуть вирішити, що Англія їм не підходить, оскільки потрібно буде оформлювати статус, імігрантам отримувати дозвіл на роботу...

Чи бачите ви в перспективі на 20-30 років своє майбутнє пов’язане з Україною? Або що революційного має статися в українській науці, аби британський вчений українського походження повернувся в Україну?

Я дуже поганий у передбаченні майбутнього. Життя змінюється настільки швидко, що ніхто не знає, що станеться через 2 роки. Наприклад, що стосується британської науки ми досі не знаємо, як на неї уплине Brexit.

Багато вчених, особливо тих, хто має європейські, а не британські паспорти, можуть вирішити, що Англія їм не підходить, оскільки їм потрібно буде оформлювати статус, імігрантам отримувати дозвіл на роботу і це вплине на їхнє життя.

Загадувати більше, ніж на 2 роки, що буде з британською наукою, університетами теж тяжко. Тож ситуація нестабільна не тільки в Україні, а й у Європі теж.

Підписуйтесь на наш канал у Telegram