«FPV-дронами можна виграти війну» — аеророзвідник Мажор

Про те, чому не підписує контракт із ЗСУ

Це принципова позиція. Щойно ти потрапляєш до ЗСУ, ти закріплений автоматично за якимось сектором — це перше. Друге — ти підпорядковуєшся якимось командирам, не завжди адекватним. Це правда, на жаль. І третє — ти втрачаєш свободу. Зараз, якщо я відчуваю, що втомився і треба перезавантаження, я можу приїхати й переключитися.

За півтора року я «попайки» жодної не відчуваю. Мені за півтора року війна не снилась ані разу. Тільки зараз якісь такі флешбеки з'являються. Але це дрібниця, просто звʼязано з психікою.

Оця свобода вона дорого коштує. Людину можна позбавити всього, не можна позбавити свободи. Якщо в тебе є сильна власна позиція і власні погляди, і ти не готовий з ними попрощатися, тоді армія — це не твоє точно.

Про виробництво дронів

Щойно стикнулися з FPV-дронами, ми зрозуміли, що треба купувати. Зустрілись з українською комерцією, яка продає їх по 650–700 доларів. 550 доларів — це найдешевше, що я бачу. Якість не супернайс — не із найкласніших компонентів, тих самих китайських. 

Потім зібрали свій дрон і зрозуміли, що якщо з гівна і палок ліпити, виходить приблизно 350 доларів. А продавати за 650 — це вже мародерство в наш час, як на мене. Склали з трохи кращих компонентів — якщо компоненти в Україні купувати, виходить у районі 500 доларів, якщо компоненти з Китаю їдуть — 410–415. І зрозуміли, що треба їх робити самим.

З'явилася людина, яка готова була інвестувати. Каже: «Я вже втомився вливати у фонди. Давайте, пацани, ви будете робити, і ми їх будем на фронт швидко поставляти. Ви під себе робите, 5–10–15 — скільки вам треба. А решту ми роздаємо хлопцям. Якщо є відеопідтвердження роботи, ми їм іще допомагаємо». Так є 6–7–8 екіпажів, яким зараз на постійній основі FPV-дрони передаються.

Поки що це фінансує одна людина. Але якщо все вистрілить, то це буде не одна людина, тому що на це йдуть сотні тисяч доларів. Зараз ми зробили 60 [дронів]. Йде закупка на 40 штук, вже є люди, які їх заберуть. Безоплатно і без акта прийому-передачі. Я їм фактично або «Новою поштою» відправлю, або в руки привезу й віддам. І будемо бомбити.

Якщо вийде підтягнути ще людей, які будуть донатити на війну, то я планую вийти на виробництво 500–1000 штук щомісяця. Легко вийде.

Про свою мотивацію

Коли ти попадаєш у цю «двіжуху» і дивишся на отих хлопців, які в окопах сидять, ти розумієш, що середній вік штурмовика — 23–25 років. Він іще в житті нічого не бачив. Йому ще жити, сім'ю створювати, мріяти, подорожувати, якісь ідеї реалізовувати. Це талановиті люди, абсолютно з усіх боків. Є таке несамовите бажання, щоб вони всі максимально додому вернулися. Хочеться це зробити.

Раніше це ще якась боротьба за територію була. Потім стало якось пох*й на ту територію, тому що така кількість людей, яка гине за цю територію — це просто овердо*уя.

Про поранення

Це танкове поранення було, уламкове від танка. Це був штурм у районі Роботиного, Запорізький напрямок. Це було забирання найважливішої висоти — дорога між Роботиним і Вербовим. Це була домінуюча висота, яка контролювала підхід наших резервів і техніки, і наступаючих сил, штурмових сил. Дуже важлива позиція, тому принципово було її забрати.

Там загинув Дмитро Рибачук (Репортер), дуже сміливий хлопець. Там багато людей зазнали поранень, на жаль. Але нескладні, сумісні із життям. І на підходах туди мене поранило.

Почали заходити штурмові групи. Все було дуже класно, ми їх контролювали цим дроном із тепловізором. Потім саме перехід був із сутінок на світлу частину доби. Я поміняв дрон, полетів звичайним «мавіком». Хлопці штурмують, я їх контролюю, дроном усе видно, рацією передаємо. 

Нашу позицію, вона теж була на висоті хорошій, розбирали і «гради», розбирали і міномети. Потім почав накидати танк. В окопі глибоко не буде радіогоризонту того, щоби контролювати це все дроном, довелося вилазити з окопу. Я виліз. Вийшов поперед посадки, як дурень стояв там, літав. Все «чотко» було. 

Я повертаюся на заміну акумулятора — і приліт. Одна секунда — і я вже сиджу на жопі, у мене в руках горить пульт, горить антена, у кишені горить телефон. Повертаю голову, дивлюсь: така червона-червона кров тече. Думаю: бл*ха, напевно, артерія. Сховався за посадку, наклав турнікет собі, викликав «евак» і вже потопав на точку евакуації.

До лікарні я приїхав приблизно о 8:30, і до 12:30 чекав, поки мене взяли на операцію. Я прочекав чотири години, крові трохи витекло, артерія ціла була, насилу зашили, звісно, з боями-перебоями.

Там лишилися два уламки на рівні кістки зверху і знизу. Або це психосоматика, або мені здається, що вони там шкоду якусь роблять, рухаються. А так — усе добре, зажило, як на собаці. Лікарі казали, що буде заживати два місяці. Я поїхав на фронт через три тижні.

Про те, як навчитися керувати дронами

Ставите безплатний симулятор на комп'ютер, підключаєте до нього пульт, тренуєтеся на симуляторі. Пульт, не джойстик, Х-12 звичайний підключається. Тренуєшся, а потім переходиш до літання на вулиці, бажано, щоб це якесь поле відкрите було. Потім літаєш такими закинутими всякими приміщеннями, набираєшся навичків — і погнали на бойову. Трошечки інженерки вивчив, як ту бомбу прикріпити, як її змусити відірватися — і погнали.

Перше — жодна школа тобі не дасть можливості працювати з вибухівкою. Це нереально, це неофіційно. Такого ніхто не зробить ніколи. Це стаття, це кримінал. Друге — жодна школа не створить максимальних саме бойових умов. Одна річ — літати отут у тиші, у спокої, інша річ — коли по тобі валять. Жодна школа цього не дасть.

Мені кілька разів хтось пропонував: відкривай свою школу, вчи людей. Як я їх можу в цивільному житті навчити? Базу я їм дам, теорію, трошки практики десь у полях я покажу, але основні навички, які ти береш у бою — ні, ніяк. Це не в Counter Strike на комп'ютері побігати, це зовсім по-іншому. Там уже по тобі в реалі стріляють.

Про свободу і втому

Кожен із нас має пам'ятати, що в країні війна, але гнобити себе за те, що я воюю чи не воюю — цього не варто робити. І ми — люди, ті, які пройшли шматок війни й продовжують її проходить, — теж не повинні дивитися на людей, як на гімно. Так не повинно бути.

24 лютого [2022 року] люди самі вирішували, йти їм чи не йти. Ніхто нікого за руку не тягнув. Те, що зараз цей п*здець твориться, і військкомати плани ставлять чи ще щось — ну таке. Не дуже добре насправді, коли людей за руки вихоплюють, Чим ми тоді кращі за росію чи «ДНР», «ЛНР»?

Я радий, що зараз почали боротьбу з військкоматами, із відкупленнями всякими, із ВЛКшниками. Я дуже задоволений цим. Велика маса людей безперервно на війні, на фронті. Їх же треба міняти якось. 

Уяви, я від штурмовиків чув, ідуть на штурм і кажуть: «Я уже надіюсь, що я вже із цього штурму не прийду. Я вже так заї*ався максимально[від того] , що я вже штурмовик». Це ж так не має бути. І це молоді хлопці — 25, 23 роки. Навіть не 30.

Я вирішив, що мені підходить такий формат воювати, як те, що роблю я. Мені не годиться формат, коли мене обмежують у свободі.. Якщо вибирати між тим, чи офіційно вступити кудись, чи — тюрма, я краще піду в тюрму, наберу книжок і буду читати. Але явно не в підпорядкування комусь.

Я нікого не заохочую і не кажу: роби так чи так. Рішення абсолютно кожен приймає сам за себе. Я не «топлю» за якийсь формат. Єдине, про що я думаю — це дрони. Треба велика кількість дронів. Тоді ми будемо перемагати всіх.

Про ефективне використання коштів

Я для себе збори ніякі не організовую і не буду організовувати. Не можу я якось переступити цей бар'єр. Мені хлопці пояснювали, кажуть: «Дивись, те, як ми допомагаємо вам, це от ми не на фронті, але ми можемо допомогти. Про це не треба думати чи переживати, що хтось збіднів. Кожен скинув, хто скільки зміг, кому скільки і як комфортно було».

Є люди, які збирають 300 мільйонів на дрони. Камон, це можна лінію закрити цими грошима. Наглухо. 24/7 будуть дрони літати. Але знову ж таки, я не бачу результату від цих дронів, тому що частина поїхала, частина не доїхала, частина стала на баланс, осіла на складах, частина зʼявилася на OLX, так теж буває.

Як допомогти? Береш один конкретний підрозділ якийсь і кажеш: «Пацани, що вам треба? Дрони треба?». Взяв отак, привіз три штуки, у руки віддав, сказав: «Оце я вам особисто передаю». Отакими маленькими групами.

Ставлення до дронів змінюється рівно тоді, коли ти починаєш вливати свої гроші в ці дрони. От поки до цього тобі їх привозили пачками, ти їх і пройо*ував пачками. Щойно ти влив хоча б 60–70% своїх грошей туди, цінність змінюється моментально.