Гасити вогонь під вогнем російської артилерії: як працюють миколаївські пожежники

До повномасштабного вторгнення місцева пожежна охорона працювала на Миколаївщині, так само як і їхні колеги в інших частинах країни. Тепер, окрім гасіння пожежі, вони мають ще одне важливе завдання — вижити під вогнем російських обстрілів, тож борються з двома вогнями. hromadske провело день із галицинівськими пожежниками, які, ризикуючи своїм життям, гасять займання на передовій.

На межі Миколаївської та Херсонської областей вигорілі поля пшениці. Тут фактично зона бойових дій, бо до позицій росіян — кілометрів зо двадцять. Місяць тому галицинівський загін пожежної охорони намагався тут загасити вогонь, розповідає нам Ірина Грачова, начальниця загону. Тоді вогонь охопив усе поле, але через обстріли пожежники гасили пожежі лише при дорозі. Військові не дозволяли заходити їм всередину — було небезпечно для життя. Раптом посеред нашої розмови лунає гуркіт.

«Там грім гримить, а тут — приходи. Одночасно», — каже Грачова, усміхаючись.

***

Ми їдемо далі. Пожежна машина зупиняється біля обвугленого лісу. Від соснових дерев лишилися чорні поліна. Лише на деяких ще де-не-де пробиваються зелені гілочки.

«Зайчики, білочки прибивалися до узбіччя й розуміли, що вони теж втратили дім», — пригадує Ірина ту велику пожежу.

Ліс росіяни обстріляли, ймовірно, касетними боєприпасами на початку серпня, а земля й досі пошматована величезними кратерами. Чотири дні пожежники гасили вогонь — під обстрілами, бо росіяни продовжували стріляти.

«Горіло все тут. Таке враження, що ліс шапкою накрило. І не знали, що першим гасити — від початку до кінця ліс, поряд дачі, будинки. На це дуже боляче було дивитися без сліз. Це жах. Лісник ходив. Ми його заспокоювали, казали, що посадимо новий молодий [ліс] усім світом», — з емоціями розповідає Ірина. Тоді начальниця загону боялася, що може втратити когось із команди.

***

2015 року Галицинівська сільська рада утворила місцеву пожежну охорону — загін із місцевих добровольців, який підпорядковується Державній службі з надзвичайних ситуацій (ДСНС), але фінансується з бюджету громади. Найближча пожежна частина ДСНС не встигала покривати їхню територію, тому знадобилася додаткова допомога. Нині у загоні працюють 22 людини. Одну з варт формували вже під час війни.

Попри роботу в зоні військових дій, пожежний загін не має «бойових» доплат, які, зокрема, отримують службовці ДСНС. Кабмін, призначивши додаткові надбавки у 30 тисяч гривень щомісяця, не додав до переліку місцеву пожежну охорону. Тому галицинівські пожежники отримують 12-15 тисяч гривень разом із преміями, інакше — мінімалка.

«Я розумію, що зарплату нам зараз ніхто не підвищить, бо дуже тяжко у країні, але хоча б [бойові], бо ж хлопці ризикують своїми життями», — каже Ірина Грачова.

Попри це, з початку вторгнення ніхто не покинув команди. Навпаки загін поповнився новачками. 32-річний Андрій Кругліков працює тут три місяці. До вторгнення Андрій будував круїзні кораблі в Німеччині. Новій справі навчився швидко.

«Дві пожежі — і все знаєш», — сміючись каже Андрій.

Під час великої війни до загону приєднався і 60-річний водій Сергій Андрієвський. Він тут лише три місяці, але вже може розповісти про всі ризики.

«Якщо гасити ліс і нема під'їзду, треба розтягнути багато рукавів. Це займає певний час. Розтягнули — не вистачає. Машиною, якщо заїдеш ближче, піде верховий вогонь. Воно гуде як паротяг. Не встигнеш добігти до машини, згорить і машина, і сам не встигнеш утекти, — розповідає він про небезпеки, які чатують на пожежників. — Дім горить. Зайдеш — може обвалиться на тебе вогонь. Може бути балон із газом. Заходиш — ти не знаєш, що там усередині. Починаєш пробиратися. Бух — і до побачення».

Андрієвський показує на телефоні відео пожежі. Такий вогонь, каже, треба з літаків гасити, а вони — руками.

Найстарший у команді — Микола Панчук. Йому 70. Він у загоні з 2015-го. Микола Васильович працює водієм. З початку вторгнення виїздів у нього стало набагато більше.

«Найскладніше було, як дачі горіли та ліс по той і той боки. Вітер. Дачники кричать, мовляв, рятуйте, бо в нас уже там пішло. А ліс треба було рятувати насамперед. Ми тоді довго там працювали», — пригадує Микола Васильович.

***

18 серпня касетними боєприпасами росіяни обстріляли й саму пожежну частину. Тоді згорів «ЗІЛ» і пошкодило одну пожежну машину, люди не постраждали.

22-річна Анжеліка Куровська працює інструкторкою з профілактичної роботи й теж допомагає пожежникам на виїздах. На запитання, чому не виїхала у безпечне місце, відповідає коротко: «Ми на своїй землі і ми нікуди не поїдемо».