Голос предків. Як листи з минулого через 80 років знаходять своїх адресатів
«… Нас 12 квітня 1945 року звільнили американські війська. Після цього мене через Берлін відправили до Бреста, де я упродовж 5 діб проходила перевірчу комісію», — Наталія Ковальчук із села Борівка, що на Київщині, читає рядки так званої фільтраційної справи своєї матері Домахи.
Справа заведена органами держбезпеки, котрі перевіряли жінку через те, що вона була на примусових роботах у Німеччині. Теку з документами в архіві знайшов керівник волонтерського проєкту «НепрOSTі листи» Віталій Гедз — і привіз її Наталі, доньці Домахи Кондратенко.
hromadske стало свідком того, як через 80 років листи потрапляють до рук нащадків адресатів.
Під час Другої світової з України до Гітлерівської Німеччини вивезли 2,4 млн українців. Після війни 1,8 мільйона повернулися додому. Майже 300 тисяч із них «для перевиховання та спокутування провини» потрапили на шахти Донбасу або в Сибір.
«Цих людей узагалі сприймали дуже підозріливо й упереджено, навіть графа в анкетах була: “Чи перебував ти або твої родичі на окупованій території?” А наш проєкт розкриває історію країни та війни через долі звичайних цивільних людей — таку, якою вона була насправді», — розповідає про свій проєкт «НепрOSTі листи» Віталій Гедз.
«Проверку считать законченной»
ПаніНаталя неквапно гортає аркуші маминої фільтраційної справи. Її мати померла в 1999-му і небагато розповідала про своє життя остарбайтерки. «Щоб не їхати в Німеччину, мама ховалася від поліцаїв у лісі, але староста села (він був німець) сказав батькам: якщо вона не поїде, то їх уб’ють, а хату спалять», — розповідає Наталя.
20 травня 1942 року її все-таки вивезли до Німеччини. Спочатку Домаха працювала у фермера, потім у заводській їдальні. З Німеччини надсилала батькам листи — один із них зберігся в архіві, і Віталій Гедз передав його Наталі. Домаха пише, що німці обіцяли одяг і взуття, що дівчата в бараці крадуть одна в одної речі та їжу. І головне: «Аби живій бути й вернутися».
«Мама казала, що подругам і німцям шила одяг. Вона була гарна швачка. Що сватався до неї якийсь німецький льотчик, але мама за 20 днів до початку війни вийшла заміж. Вона не знала, що її Василя вбили на фронті, тому рвалася додому», — розповідає пані Наталя.
В Україні Домаха вийшла заміж, народила чотирьох дітей, яких підіймала сама після смерті чоловіка. Коли німецький фонд «Взаєморозуміння і примирення» виплатив їй, остарбайтерці, гроші, вона розділила їх між дітьми.
Наталя притискає до себе теку з маминими документами. «Учетное дело репатриантки» із грифом «совершенно секретно». У папці — посвідчення, котре зобов’язувало Домаху Кондратенко впродовж місяця прибути в село і стати на облік у відділку НКВС, протокол допиту від 26 липня 1945 року, висновки фільтраційної комісії («Проверку гр. Кондратенко считать законченной»).
«Передать в промышленность»
Світлані Дідченко, жительці Борівки, батько про минуле остарбайтера не розповідав. Лише коли в архіві знайшли листа, якого Мартин Опатерний написав у Магдебурзі у вересні 1943-го, його діти дізналися, що він був остарбайтером.
«Батько 1926 року народження. Коли його забрали до Німеччини, дитиною ще був, — розповідає Світлана. — Він прожив лише 54 роки — три інфаркти, хворів. У нас удома про війну якось і не говорили».
Ми зустрілися зі Світланою 21 червня. У цей день Віталію Гедзу повідомили, що в Державному архіві Київської області зберігається фільтраційна справа Мартина Опатерного.
«Батько якраз і помер у цей день. Які дивні збіги бувають на світі», — каже Світлана.
Зі справи стає зрозуміло, що Мартина звільнили у квітні 1945 року. 1 червня його передали радянській стороні. У теці — анкета репатріанта, в якій записано, що Мартин — член ВЛКСМ, закінчив 7 класів, не судимий. 29 червня 1943 року його насильно вивезли до Німеччини. Тут також протокол допиту, довідка від СМЕРШу — «по розыску агентов немецкой разведки не проходит».
Гриф «секретно» зобов’язував
Для Віталія Гедза проєкт «НепрOSTі листи» почався із сімейної історії. Коли він закінчив історичний факультет, його бабуся спитала: може, він дізнається щось про її двоюрідних сестер-остарбайтерок?
За кілька років, працюючи в Київському обласному архіві, Віталій знайшов лист від родички, надісланий із Гітлерівської Німеччини. І ще з десяток листів, написаних з німецької неволі його односельцями — мешканцями села Калинівка Макарівського району.
Віталій одразу хотів передати копії листів адресатам. А втім, директорка архіву Софія Каменєва застерегла: листи мають гриф секретності, упродовж 75 років після написання оприлюднювати їх може тільки автор або адресат. Термін секретності закінчився 2018-го. Відтоді й працює проєкт «НепрOSTі листи». За цей час родичі отримали копії вже понад 3 тисяч листів.
Усі вони написані на спеціальних розлінованих бланках по 24 рядки для тексту. Postkarte mit Antwort (поштова картка з відповіддю) у вигляді листівки з двох частин — одна для листа в Україну, друга — для відповіді. Фотографії про своє життя в Німеччині остарбайтери до листівок пришивали нитками.
«Писали зазвичай про побутові речі, — розповідає Віталій Гедз, — побіжно говорили про умови роботи, просили надіслати продукти чи тютюн, розповідали, як відзначали свята. Бачите штамп із буквами “Ав” на листівці? Це штамп цензури. Вона викреслювала усю надмірну інформацію з листів. Буває, що у тексті, окрім “Добрий день”, усе зафарбовано».
За словами Віталія, з Німеччини листи надходили на центральний столичний поштамт, а звідти — адресатам. Коли радянська влада звільнила Київ, з поштамту листи передали в обласний архів. Органи мали їх вивчити і знищити. Але листи, на щастя, вціліли.
«Люди по-різному реагують»
Пошук адресатів — найважче у проєкті. Адже з часу написання листів минуло 80 років. Хтось із адресатів помер, хтось виїхав або змінив прізвище.
Василь Борозенець зацікавився проєктом, бо сестра його бабусі була остарбайтеркою. Фахівець із математичної статистики, Василь звик оперувати базами даних. А тому долучився до проєкту і шукає адресатів за даними перепису населення, що зберігаються в сільрадах, за інтернет-базами телефонних довідників та адресних столів.
«Хтось цікавиться, чи будуть разом із листами вручати якусь компенсацію. Хтось каже, що вже давно не спілкується з родичами, комусь ліньки зняти з горища сімейний альбом, щоб ідентифікувати автора листа. Але більшість людей усе-таки дуже емоційно сприймають листи, з великою зацікавленістю. Тому що це деталізована історія життя — без ідеології, без брехні. Про якісь факти з історії своєї сім’ї родичі іноді дізнаються тільки з цих листів!» — розповідає пан Василь.
* * *
Перед початком повномасштабного вторгнення до проєкту мав долучитися Інститут національної пам’яті. Проте вихід «НепрOSTих листів» на всеукраїнський рівень загальмувала війна. Водночас вона й актуалізувала проєкт: долі людей на окупованих територіях, де так легко зникнути назавжди, спонукають бути уважнішими до своїх коренів та історій про виживання родини.
Авторка: Майя Орел
- Поділитися: