Гора і люди. 68 років тому відбулося перше сходження на Еверест. Ким були підкорювачі та хто підіймався опісля

29 травня 1953 року — рівно 68 років тому — новозеландець Едмунд Гілларі та представник народності шерпа Тенцинг Норгей піднялися на вершину Евересту. Вони стали першими, кому вдалося дістатися найвищої точки світу (8848 метрів над рівнем моря). І, головне, спуститися з неї живими.

Цей момент став ключовим в історії сходжень на Еверест. Але як до, так і після нього гора ставала свідком багатьох інших неймовірних подій, трагедій і подвигів.

Ірвінг та Меллорі 

Імовірно, Тенцинг Норгей та Едмунд Гілларі не були першопрохідцями Евересту, або Джомолунгми, як вона називається тібетською. До них намагалися піднятися учасники низки експедицій. Жодному з них вершина не підкорилася. Але щодо однієї історії досі точаться суперечки. Йдеться про сходження Джорджа Меллорі та Ендрю Ірвіна у 1924 році.

Один з учасників експедиції бачив знизу своїх товаришів приблизно на 245 метрів нижче вершини. Така відстань може здатися малою. Та високо в горах вона перетворюється у складний і небезпечний шлях, який має завершитися спуском до безпечного місця.

На цьому відтинку Ірвіна та Меллорі востаннє бачили живими. А у 1933 році британська експедиція знайшла льодоруб Ірвіна. А тіло Мелорі аж у 1999 році розшукала спеціально споряджена для цього американська експедиція.

Досі ніхто не зміг ані беззаперечно підтвердити, чи піднялися ці двоє на вершину, ані спростувати цього. Можливо, відповідь дала б фотокамера, яка була з альпіністами. Майже напевно вони б зробили фото на вершині, а зображення на плівці можна було б проявити навіть сьогодні. Але камеру досі не вдалося знайти.

Але ж вони могли бути на вершині й вночі. Тодішня камера навряд чи могла б щось зафіксувати у темряві. Тож навіть відсутність знімка не свідчить проти.

Перша жінка на Евересті 

Першою жінкою, що піднялася на найвищу вершину світу, стала японка Табеї Дзюнко у 1975 році. На її долю випали якщо не всі, то багато з тих проблем і труднощів, які доводиться пройти жінкам, що беруться за «чоловічі справи». Життєпис японської альпіністки нагадує напівфантастичний роман.

Спершу перед нами постає зовсім юне дівча, яке хоче ходити в гори, але змушене обмежувати себе через бідність сім’ї. А у фіналі побачимо жінку, за плечима якої не лише перше в історії жіноче сходження на Еверест, але й інші гімалайські восьмитисячники — Аннапурна та Шиша-Пангма (хоча й нижчі, але точно не легкі), а також успішна програма «7 вершин», яка передбачає сходження на найвищі точки всіх континентів. Поза тим: величезна організаторська робота, захист довкілля, написані книги. Ну і — чоловік, син та донька.

Без додаткового кисню

Едмунд Гілларі та Тенцинг Норгей, як і їхні попередники та наступники, використовували під час сходження на великій висоті додатковий кисень з балонів, які несли з собою. Адже на висоті близько 8 тисяч метрів кисню в повітрі не вистачає для складної фізичної роботи.

Довго вважалося, що дістатися найвищої вершини планети без додаткового кисню неможливо — це понад фізіологічні можливості людини. Але сьогодні точно знаємо: це не так. Багато справді сильних альпіністів підіймаються на Еверест без кисневих балонів і цим підкреслюють спортивний характер свого сходження на противагу комерційному.

Уперше в історії це зробили у 1978 році двоє альпіністів — австрієць Пітер Хабелер та італієць Райнгольд Месснер. Сходження виявилося очікувано дуже складним для них (якщо сходження на Еверест взагалі бувають простими). А інші підкорювачі вершин спочатку з недовірою поставилися до такого результату. Недобросовісність та бажання приписати собі зайве в альпінізмі трапляються так само, як і в інших сферах життя.

Знову Месснер

А втім, на життя Месснера, навіть без їхнього разом із Хабелером знаменитого безкисневого сходження на Еверест, припало більш ніж достатньо рекордів та досягнень. Наприклад, він став першою людиною у світі, яка змогла піднятися на всі 14 восьмитисячників планети.

Сьогодні він вже давно не єдиний учасник цього «клубу». Але на деякі вершини альпініст сходив надзвичайно складними маршрутами. Наприклад, на Нанга-Парбат разом із братом Гюнтером вони у 1970 році вперше в історії потрапили так званою Рупальською стіною, яка вважається дуже складною. Під час спуску Гюнтер загинув у лавині.

Крім того, Месснер побував на найвищих вершинах усіх континентів, на обох географічних полюсах планети, а також перетнув Гренландію та пустелю Гобі. А в його історії про Еверест найголовніше те, що за два роки після підйому з Хабелером Месснер здійснив перше в історії одиничне сходження на цю вершину. Знову без додаткового кисню.

Вперше зимою 

Успішне сходження Едмунда Хілларі та Тенцинга Норгея не випадково сталося саме навесні. Адже в цей час на Евересті найбільш сприятливі погодні умови. Такої пори намагаються торувати свої шляхи до вершини і нинішні альпіністи.

Але деякі з них точно не шукають легших шляхів. Обирають або складніші маршрути до цієї точки, або складніші умови. Наприклад, йдуть взимку, коли і без того складні умови стають ще суворішими. В січні температура на вершині сягає позначки -36 °C (може опускатися й нижче).

Польські альпіністи Лешек Ціхи та Кшиштоф Велицький 17 лютого 1980 року вперше зійшли на вершину Евересту взимку.

Перша українська 

Перша українська національна експедиція на Еверест відбулася в 1999 році. До цього українські альпіністи сходили на найвищу вершину світу в складі команд інших країн. Зокрема, у 1982 році Сергій Бершов та Михайло Туркевич зробили це в складі команди СРСР, яка проклала до вершини один із найскладніших маршрутів, які існують на цій горі.

В 1999 році у складі української експедиції на вершині побували троє альпіністів: Владислав Терзиул, Володимир Горбач та Василь Копитко. На жаль, під час спуску Копитко загинув і його тіло не знайшли. Горбач отримав сильні обмороження і був у дуже тяжкому стані. Та його вдалося врятувати завдяки надзвичайним зусиллям товаришів по команді і допомозі альпіністів з інших команд.

Великі числа Джомолунгми 

Сьогодні кількість людей, які зійшли на найвищу вершину світу, вимірюється тисячами. Більшість із таких сходжень — у складі комерційних експедицій, де значну частину роботи за учасників виконують наймані робітники. Це не вважається великим досягненням в альпіністському світі. Хоча для самих учасників таких сходжень — це, безперечно, гордість.

Це також не означає, що сходження на Еверест стало безпечним — лік загиблих іде на сотні. Рятувальні операції на великій висоті все ще неймовірно складні і не завжди успішні.

Простір для нових рекордів залишається — наприклад, завжди можна спробувати зайти на Еверест швидше, більше разів або у віці старшому чи молодшому, ніж попередні рекордсмени.

Наразі рекорд із кількості сходжень на Еверест належить шерпу Камі Ріта — 25 разів. Наймолодшим на вершину зійшов у 2010 році американець Джордан Ромеро: йому було без двох місяців 14. Найстарша людина на найвищій вершині світу — японець Міура Юїтіро. 2013-го, коли він поставив рекорд, йому було 80 років.