«Група розбрату». Саміт G20 ще більше підкреслив: світ розколовся через Україну

Від саміту «Групи двадцяти», що завершився сьогодні, 16 листопада, на індонезійському острові Балі, годі було чекати проривних заяв. Надто — коли в ньому присутня росія, яка здатна заблокувати будь-яке невигідне для себе рішення.

Почнімо з поганого: ці очікування виправдалися. Хай росія, а точніше глава її МЗС сергій лавров і дочасно втік з Індонезії, а проте російський вплив на підсумкове комюніке виявився доволі відчутним.

Там війна рф проти України не згадується майже взагалі, а ті формулювання, в яких вона таки є, остаточно підкреслюють: єдності G20 у питанні російської агресії немає, це питання віддали на відкуп національним урядам (а їхні позиції відомі). Що, однак, не має вплинути на підтримку Києва партнерами.

G20 не про Україну

Можливо, вас це здивує, та саміт «Групи двадцяти» взагалі не мав стосуватися України.

Індонезія, яка у 2022 році взяла на себе головування у G20, проголосила три стовпи своєї діяльності: глобальна архітектура охорони здоров'я, сталий енергетичний перехід та цифрова трансформація. Перша з часів ІІ світової війни повномасштабна агресія в Європі в ці напрямки діяльності не дуже-то й лягає.

G20 була створена у 1999 році як майданчик, на якому найбільші економіки світу мають обговорювати глобальні проблеми. Іншими словами, цей формат (на відміну від більш західноцентричного G7) покликаний відігравати об’єднавчу роль, адже глобальні проблеми, здавалося б, не мають бути політизованими та є чудовою нагодою згуртувати країни з різними зовнішньополітичними позиціями.

Саміти «Групи двадцяти», а особливо їхні підсумкові комюніке, — це свого роду дороговказ для світу, «дорожня карта» того, куди він буде (або має) рухатися для подолання глобальних проблем. Перші саміти G20 2008 і 2009 років, приміром, із цією роллю впоралися: вони визначали шлях виходу зі світової фінансової кризи.

Але що далі, то більше виявлялися розбіжності між державами Заходу й не-Заходу. Надто — з 2014 року, коли росія розпочала агресію проти України (і коли її виключили з «Групи восьми»). Того року володимир путін таки приїхав на саміт «Групи двадцяти» в Австралію попри те, що майже половина австралійців була проти.

Так само з року в рік формулювання підсумкових комюніке G20 були дедалі більш загальними й розмитими.

Індонезійський «голуб миру»

У 2022 році вперше постало питання про доречність перебування у «Групі двадцяти» росії. Жоден інший учасник G20 з моменту її існування не наважувався так грубо порушити принципи міжнародного права, здійснивши відкрите вторгнення на територію іншої держави. Власне, про це прямо сказав президент України Володимир Зеленський, який у відеозверненні до учасників «Групи двадцяти» назвав її G19. А Верховна Рада звернулася до держав G20 із закликом виключити російську федерацію зі свого складу.

Участь рф у саміті до останнього була оповита таємницею.

Господар заходу, Індонезія, дуже прагнула використати головування у G20 для врегулювання російсько-української війни. Адже остання аж ніяк не сприяла висунутим нею ініціативам — зокрема створенню Фонду для запобігання пандемій, покликаному допомагати бідним країнам подолати наслідки COVID-19 та подальших подібних криз у системі охорони здоров’я.

Саме з цією метою індонезійський президент Джоко Відодо влітку їздив до Москви й Києва. Та його посередницькі зусилля так ні до чого й не привели.

Ближче до дати саміту G20, коли участь ані путіна, ані Зеленського не була підтверджена, посилилися сигнали вже з боку Заходу. Там розглядали зустріч лідерів «Групи двадцяти» як можливість налагодити діалог між Україною та росією. З Білого дому надходили прямі сигнали: якщо російський президент приїде на Балі, то там має бути й український.

Переговорний трек, до слова, зараз украй активно обговорюється на Заході. За неофіційними даними, там поширюється думка, що ані Україні, ані росії не вдасться досягти військових цілей. Тож варто шукати шляхи дипломатичного розв’язку конфлікту.

Назвати це однозначною «зрадою» не випадає. Публічна позиція США тут така: переговори між москвою та Києвом рано чи пізно відбудуться, тож Україна повинна підійти до них із максимально вигідної позиції — а ми (себто Вашингтон) можемо її гарантувати.

«Переговорна» тема, певно, вартує окремого тексту (тим паче, що про неї вже на самому саміті почав говорити, серед інших, французький президент Емманюель Макрон).

Та якщо повернутися до G20, то неучасть путіна в саміті автоматично зняла необхідність говорити про очну присутність Зеленського. У його зверненні з 10-кроковим планом завершення війни, однак, теж говориться про майбутні переговори з росією, які можуть вестися за моделлю «зернових домовленостей» — за посередництва Туреччини, ООН чи іншої держави.

Одна п’ятдесят друга війни

російський вплив, однак, дуже відчувається в кінцевому комюніке саміту G20, яке попри неоднозначні сигнали раніше таки ухвалили й підписали. І так — документ, як і очікувалося, мінімально згадує війну росії в Україні (якщо точніше, цьому присвячений аж один (!) пункт із 52, і ще один стосується «зернових домовленостей»).

Ще до початку саміту «Групи двадцяти» існувала небезпека, що росія максимально розмиє формулювання комюніке, аби там просто проігнорували найбільшу безпекову кризу в Європі з часів Другої світової війни. Далі з’явилася інформація, що до цих зусиль долучилася Індонезія, якій хотілося завершити саміт із хоча б якимось результатом. Звісно, існував варіант, що G20 просто не узгодить комюніке.

Але те, що зрештою вийшло, максимально підкреслює розколотість групи — й аж ніяк не сприяє Україні.

Почнімо з того, що в пункті 2, де перелічуються «безпрецедентні багатовимірні кризи», на тлі яких зібралася «Двадцятка», війна в Україні не згадується взагалі!

У пункті 3 — єдиному, де агресії рф проти України знайшлося місце, — написано, як «війна в Україні продовжує негативно впливати на світову економіку». Ще згадується, як воєнні дії «спричиняють величезні людські страждання». Ані слова про порушення Статуту ООН чи міжнародного права.

І, що остаточно нівелює хоча б якусь вагу цього пункту, то це формулювання: «Були й інші думки та різні оцінки ситуації та санкцій». По суті, глобальну кризу у сфері міжнародного права, безпрецедентну агресію в Європі віддали на відкуп «національним позиціям».

Можна звернути увагу ще на пункт 4, в якому всі учасники підписалися під недопустимістю використання ядерної зброї. Та — як ви могли здогадатися — жодної згадки про російський ядерний шантаж там немає.

Ізоляція росії

Перед самітом G20 представники Британії та ЄС обіцяли домогтися максимальної ізоляції російського міністра закордонних справ сергія лаврова. Білий дім ще раніше обіцяв, що Джо Байден не буде зустрічатися з путіним у будь-якому форматі.

Проте росія й сама зробила все, щоби максимально ізолюватися від G20. лавров виступив на двох панелях із продовольчої та енергетичної безпеки й охорони здоров’я, провів зустрічі з візаві з Китаю і Туреччини та генсеком ООН — і, не дочекавшись другого дня саміту, полетів додому.

А через кілька годин після виступу на саміті Зеленського — чиї пропозиції, до слова, багато в чому відповідали темам продовольчої, енергетичної та ядерної безпеки — стався масований ракетний обстріл росією української інфраструктури. Що знайшло відбиття лише в окремих заявах лідерів західних країн і НАТО, а не всієї G20, попри заклик глави МЗС Дмитра Кулеби.

Цього достатньо, аби констатувати: здатність G20 об’єднатися у розв’язанні глобальних криз відтепер — під великим знаком питання. Надто коли йдеться про виключення росії, для чого потрібен консенсус решти 19 членів «Двадцятки» — а такого годі й сподіватися.

Якщо й шукати позитив у цій ситуації, то, без сумніву, жодне комюніке G20 не стане на заваді подальшій підтримці України з боку західних партнерів. А той факт, що український президент запропонував «Групі двадцяти» свою, доволі компромісну візію розв’язку війни, та її відхилення російськими ракетами може стати аргументом для «нейтральних держав» у дискусії про те, хто насправді прагне миру, а хто — війни.