8 листопада відбудуться президентські вибори у США. Головна боротьба триває між кандидаткою від Демократичної партії Гілларі Клінтон та кандидатом від Республіканської партії Дональдом Трампом. 

Їхні партії уже офіційно номінували обох кандидатами у президенти. 

Але останні тенденції свідчать про те, що обидві партії стикаються з внутрішніми розколами. І що попереду може бути багато несподіванок. 

Громадське продовжує стежити за перебігом кампанії.

Гра розколів 

Поляризація притаманна американській політиці. Головна боротьба йде між Демократичною та Республіканською партіями, які часто радикалізують свої відмінності. 

Але особливість нинішніх виборів полягає в тому, що серйозні тріщини пройшли і всередині цих партій

Ані республіканці, ані демократи не можуть похвалитися «єдиним фронтом» за спинами обох номінованих кандидатів. 

З'їзди («конвенти») обох партій цього та минулого тижня чітко це продемонстрували. 

З'їзд Республіканців (18 — 21 липня), на якому номінували Трампа, показав, що «істеблішмент» партії вважає кандидатуру Трампа непорозумінням. Про це вже писало Громадське.

Зустріч не відвідали обидва Буші, старший і молодший, — колишні республіканські президенти США. Його проігнорували багато хто з сенаторів партії – наприклад, Джон МакКейн та Мітт Ромні, кандидати республіканців на виборах 2008 та 2012 років. Тед Круз, один із ключових конкурентів Трампа за номінацію, виступив на конвенті, але Трампа не підтримав.

З’їзд Демократів (25 - 28 липня) почався з драматичної історії. Перед ним у відставку подала лідерка партії Деббі Васерман Шульц. Причина – масивний злив інформації, який свідчив про те, що істеблішмент партії ще перед завершенням праймаріз відверто став на бік Гілларі Клінтон, хоч мав демонструвати нейтральність. Берні Сандерс, головний конкурент Гілларі на праймеріз, давно про це говорив. Водночас, ця історія опинилася в тіні щойно почалися виступи делегатів.

Сандерс мав 40% делегатів на з'їзді i «рух на його підтримку має суттєвий вплив на нашу платформу», - коментує Громадському Рено Доменіко, представник організації «Демократи за кордоном».

Попри незначні, але все таки побоювання, що  Сандерс влаштує  демарш, той таки підтвердив свою підтримку Гілларі Клінтон. Хоча  Берні освистали власні прихильники, цей епізод привернув куди більше уваги медіа, аніж вплинув на хід з’їзду. 

Гілларі було офіційно номіновано 26 липня,  а  з’їзд демократів спростував очікування скептиків. У своїй промові перша леді Мішель Обама хоч і жодного разу не згадала Дональда Трампа, говорила про те, що на ницість треба відповідати гідністю. Чоловік Гілларі, колишній президент США, у 45 хвилинному виступі доволі вдало розповів про дружину, як про чуйну особистіть. Опоненти Гілларі закидають їй зайву холодність і технологічність.  Більш того, виступи важковаговиків демократичної партії були адресовані і до виборців-республіканців.

Промова нинішнього президента США Барака Обами усіляко натякала: це не вибори між демократами і республіканцями, Трамп поза цим, тож усі, хто за Америку – відмовтеся від міжпартійних міжусобиць.

Справді, ці вибори вже показують принципову зміну: чимало робітників, які зазвичай голосували за демократів, можуть повірити в обіцянки Трампа, тоді як республіканці перейти на бік Клінтон, яка обіцяє «стабільність». 

Тонкий розрив

Сьогодні відстань між Клінтон та Трампом є дуже невеликою. Клінтон довгий час була попереду, але зараз сили фактично рівні. 

За даними опитування агенції Reuters та компанії Ipsos, за Трампа би сьогодні проголосувало 39% виборців, за Клінтон – 37%

Однак, опитування тих самих компаній минулого тижня показувало, що Клінтон випереджала Трампа на 3%.  

Треба також врахувати особливість американської виборчої системи: тут не так важлива загальна кількість голосів, як голосування «виборників» в окремих штатах, де точиться назапекліша боротьба. Цю особливість ми аналізували раніше.

Враховуючи ці обставини, результат дуже складно передбачити.  

«Зараз очевидно, що відстань поміж одним та іншим кандидатом дуже невелика», — коментує Громадському дослідник Колумбійського університету Лінкольн Мітчел. 

«Було би помилкою сподіватися на легку перемогу Клінтон», — додає він. 

Велике питання полягає в тому, як голосуватимуть республіканці, які не підтримують Трампа, і демократи, які не підтримують Клінтон

Навряд чи вони «перекинуться» в інший табір. Але, цілком можливо, вони голосуватимуть за кандидатів від інших партій, які перебувають у тіні традиційного «двопартійного» зіткнення. Бо окрім Трампа і Клінтон є ще Ґарі Джонсон від Лібертаріанської партії та Джил Стейн від американських «зелених». 

За Джонсона чи Стейн голосуватимуть 21% тих демократів, які проти Клінтон, і 17% тих республіканців, які проти Трампа

І тут «відтік» прихильників від Клінтон чи Трампа до інших кандидатів може зіграти певну роль. 

Російський слід

Напередодні засідання конвенту Демократичної партії, на якому номінували Клінтон на посаду президента, вибухнув скандал. 

Хакерська атака на електронні скриньки керівництва партії спричинила витік багатьох листів. Вони засвідчили, що під час праймаріз еліта Демократичної партії активно стала на бік Гілларі Клінтон. І цим значно послабила шанси її конкурентів, передусім Берні Сандерса. І це була нечесна гра. 

Для республіканців це був черговий привід вказати на «корупцію» та брак справжньої демократії в Демократичній партії. 

Демократи, натомість, знайшли «російський слід» у витоку. 

«Метадані на витоку – російською мовою. Нік користувача – «Фелікс Едмундович», тобто Дзержинський», — говорить Громадському американський журналіст Джош Ковенський

Після швидкого розслідування ФБР підтвердила російський слід. Що дає зараз великий козир демократам, які вказують на «російські зв'язки» Дональда Трампа. 

У Трампа справді є чимало зв'язків з кремлівським істеблішментом

Пол Манафорт, один із головних помічників Трампа, раніше працював на Януковича, Фірташа та російського бізнесмена Дерипаску, — говорить Ковенський. Картер Пейдж, головний радник Трампа з закордонних справ, раніше працював на «Газпром» та є його інвестором, — додає він. 

Колишній помічник Трампа у Нью-Йорку, Майкл Капуто, працював на кампанію з поліпшення іміджу Путіна в США. 

Можна собі уявити, якою буде зовнішня політика Трампа, якщо його радники з закордонних справ мають зв'язки з російською політикою. 

Утім, Трамп не боїться гратися навіть із цим «російським слідом». Він навіть театрально звернувся до Москви з закликом дати йому ще інформації. 

«Росіє, якщо ти мене чуєш, я сподіваюся, ти зможеш знайти ще 30 тисяч листів, яких бракує [у витоку]», — говорив він на вчорашній прес-конференції. 

Російський слід свідчить про ще одну драму республіканців

Традиційно вони займали значно жорсткіший підхід до Росії, ніж демократи. Джордж Буш-молодший говорив про літери «К, Г і Б», які він прочитав в очах Путіна. Сенатор Джон МакКейн, суперник Обами в 2008 році, є відомим «яструбом» щодо Росії. Міт Ромні, кандидат від республіканців на виборах 2012 року, говорив, що Росія є «найбільшою загрозою» для Сполучених Штатів. 

Зараз усе змінилося. Трамп захоплюється Путіним і оточує себе людьми, пов'язаними з Кремлем. Питання допомоги Україні боротися проти російської агресії було прибрано з його програми. Він також сказав, що може «розглянути» питання визнання Криму російською територією.

Це означає, що в разі його обрання політика США може стати відверто пропутінською. 

Низи не хочуть, верхи теж 

Між розколами серед республіканців та демократів є одна відмінність. 

«Еліта демократів підтримує Гілларі Клінтон, натомість еліта республіканців не підтримує Дональда Трампа», — говорить у розмові з Громадським Джош Ковенський

Ключові опоненти Трампа перебувають «згори» Республіканської партії. Це її еліта, «істеблішмент». 

Натомість головна опозиція до Клінтон в середовищі демократів перебуває «внизу»: це «антисистемні» рухи з виразним «лівим» і «соціалістичним» присмаком. 

Усе це може теж мати неочікувані наслідки. Противники Гілларі Клінтон називають її продуктом «істеблішменту» американської політики. 

Трамп, натомість, грає саме на антисистемних настроях. Той факт, що його не підтримує істеблішмент республіканців, може зіграти йому на руку. Він вважає це своїм плюсом, а не мінусом. 

Політика мемів

Дональд Тремп є не тільки заможним бізнесменом і «антисистемним» популістом. Він також дуже добре розуміє, як працюють сучасні медіа

Секрет його популярності – в скандальних заявах і дуже простих радикальних меседжах, які одразу тиражують ЗМІ. Він обіцяв вивести Америку з НАТО, побудувати стіну з Мексикою, розбомбити Ісламську державу, депортувати 10 мільйонів нелегалів та закрити країну для мусульман. Кожна з цих заяв мала відповідний «вау»-ефект. 

Але особливість поведінки Трампа полягає ще в тому, що своїм супротивникам він вигадує прості і принизливі прізвиська, які швидко стають «мемами» і тиражуються прихильниками. Під час праймаріз жертвами стали його супротивники всередині партії: «Тед-брехун» (Тед Круз) та «Джеб-слабак» (Джеб Буш). 

Зараз весь негатив полився на Клінтон. Для Трампа Гілларі – «стара Клінтон» (crooked Clinton) чи «гнила Клінтон». Останнє прізвисько – гра слів між дівочим прізвищем Клінтон (Родем) та прикметником «гнилий» (Rotten).

Прізвиська «чіпляються», повторюються прихильниками Трампа, стають мемами і вірусами, проти яких складно боротися. І яким демократи не так багато чого можуть протиставити. 

Але феномен Трампа свідчить про те, якою все більше стає політика в сучасному світі. 

Вона все стає політикою мемів, інстинктів та інформаційних інфекцій. Де меншає простору для аргументів і раціональності – і більшає для спрощених емоцій і міфів.

І в страху перед складністю реального світу люди хапаються за ці меми, як за свою останню надію. 

Поділитись: