ENRU

Гроза інтерв’ю: як гурт Seafret розповідав про свою музику в супроводі грому

Data?1499787819

Над Києвом нависають хмари, а я готуюся до зустрічі з британським дуетом Seafret, що того дня виступає на Atlas Weekend. Перечитую їхні попередні інтерв’ю, уточнюю, що гітариста звуть Гаррі Дрейпер, а кучерявого вокаліста — Джек Седман, родом вони з містечка Брідлінгтон на березі Північного моря, а дебютний альбом гурту вийшов у січні 2016-го.

Але коли ми з оператором приїжджаємо на інтерв’ю і знайомимося з Джеком та Гаррі, починаються пригоди. Спершу відмовляє камера. Потім починається злива і ми вже не можемо вийти з тенту, де розташована гримерка Seafret. Записуємо розмову на диктофон і ще не уявляємо, як через кілька хвилин дощ глушитиме звук наших голосів.

Оскільки надворі ллє як з відра, то спершу хочу запитати, якою була найбільш екстремальна погода, за якої вам доводилось грати?

Джек: Нам взагалі-то щастило. Але якось ми грали на фестивалі Dot to Dot у Бристолі. Він був у приміщенні, але йшов такий сильний дощ, що він лив крізь стелю на сцену. Але загалом нічого катастрофічного поки не було. Хоча якщо така погода триватиме, буде круто.

Гаррі: Буде неймовірно. Я ще ніколи не бачив натовпу під дощем на нашому виступі.

Джек: Я вдягну свої плавки і пірнальні окуляри.

Гаррі: І круг для плавання, щоб курсувати біля сцени.

* Оскільки камера не працювала, то замість відео, у нас вийшли гіфки

Звичайно, я збиралася розпитати про ваш альбом. Він вийшов півтора року тому. Мене цікавлять зміни, що сталися з вами відтоді. Якими вони були?

Гаррі: Джекове волосся виросло.

Джек: Гаррі постаршав, я навпаки — помолодшав.

Як так?

Джек: Бо я став нижчим на дюйм, а Гаррі на дюйм виріс. Так усе в нас працює. А взагалі наш перший альбом був натхненний переїздом з дому. Ми переїхали до Лондона з маленького містечка на березі моря й прожили там уже кілька років. А ще мали перший великий тур.

Гаррі: Ми побачили Європу, багато нових місцевостей, багато божевільних людей, щасливих людей, натхненних людей. Думаю, тепер писатиметься легше. Раніше ми ж узагалі мало виїжджали за межі Йоркшира.

Джек: А потім навіть почали вести список всіх міст, де ми грали.

Ви досі ведете цей список?

Гаррі: Ми робили це в рамках Великої Британії. Я почав вести його на невеличкому аркуші в кухні і він все ріс і ріс. Там багато дивних містечок, наприклад, у Шотландії, на північ від Англії.

Чому дивних?

Джек: Просто тому, що ми ніколи навіть не чули про деякі з них. А потім ти там опиняєшся, музика приводить тебе до місць, де ти раніше не бував. І граєш іноді в малесеньких залах чи й кімнатах, будинках. Це захоплива подорож.

Але зараз вам доступний і більший масштаб. Тут у вас досить велика сцена. Чи це якось впливає на вашу музику — різні сцени, різна публіка?

Джек: Я думаю, чим більша сцена, тим більша віддача від нас. Бо ми усвідомлюємо, що треба зацікавити і втримати увагу більшої кількості людей.

Гаррі: Але ми любимо і менші концерти. Цікаво мати різні формати, це підсилює наш інтерес. Якось ми грали на концерті в будинку, де було всього 20-30 людей і ми стояли від них за два метри.

А ви не відчуваєте, що вам потрібно більше людей на сцені, коли сцена більше? Можливо, більше інструментів?

Гаррі: Та ні. Але ми намагаємося урізноманітнювати виступи. Іноді з нами виступає барабанщик, іноді беремо бас, іноді клавішні. Так виходить досить по-різному і людям подобається, бо вони не до кінця знають, чого очікувати.

Джек: Але мені дуже подобається, коли ми граємо вдвох. Бо чим більше інструментів, тим більше ризику перевантажити звучання, зробити його надмірним.

Поки ми говоримо, злива триває. Гримерка знаходиться в тенті, тобто на землі, тому її потроху підтоплює дощовою водою. Заглядають організатори, пропонують перейти в інше приміщення, але хлопці кажуть, що їм і так нормально. Вони допомагають організаторам перекладати крісла-мішки та інші речі, які можуть намокнути.

У ваших інтерв’ю ви кажете, що спершу притримувалися більш чистого акустичного звучання, а потім почали досліджувати інші варіанти звучання. Як справи з цим зараз?

Гаррі: Ми досі досліджуємо.

У цей момент тент осяює спалах блискавки. Одночасно з ним нашу розмову заглушує гуркіт грому.

Гаррі: Що це було?

Джек: Це найголосніший удар грому, який чув у житті. Реально ніколи не чув гучнішого.

Як так? Ви ж із Британії.

Джек: Там грому достатньо, але не так близько. Гаразд, повернімося до інтерв’ю. Про звучання. Ми спершу були трохи замкнуті в своєму світі, не хотіли там більше нічого.

Гаррі: Ми тоді тільки-тільки починали й досить швидко отримали контракт. Хотілося при записі зберегти своє звучання. Але коли ми випустили пісню під назвою «Give Me Something», то трохи пішли в електроніку. Там додалися синтезатори. І нам це дуже сподобалося. Коли ми випустили цей трек, то відчули, що знайшли шлях, яким хочемо рухатися далі. Але навіть потім нервували, чи сподобається він людям у нашому рідному місті. Бо для нас завжди була дуже важлива підтримка там. Ми хотіли зберегти наше первинне звучання, бо часто виходить, що як тільки ти укладаєш контракт з лейблом, тебе починають міняти.

Джек: Вдома можуть сказати, що ти просто продався. Поїхав оце в Лондон, зібрав бенд, приїхав додому в лімузині. Але все не так.

Гаррі: Ага, в нас є вертоліт, а от бенду нема. (сміються)

Джек: Але людям той трек сподобався. І щойно ми спробували, ми стали просто одержимі пошуком нових звуків. А потім зробили «Oceans» у схожому стилі.

Гаррі: Це круто. Все починається з акустичної гітари й вокалу. А вже потім навколо цього вибудовується композиція.

Якось мій друг, що грає електронну мінімалістську музику, сказав, що акустичні балади в 21 столітті такі застарілі, що їх вже просто непристойно грати. Що би ви відповіли на це?

Гаррі: Та ну його!

Ніби щоб підсилити його реакцію, знову гуркоче грім.

Джек: Звичайно, я сумніваюся в цьому. Є ж такі люди, як Ед Ширан, що проводить концерти на стадіоні Вемблі три дні поспіль і збирає по 60 000 людей за вечір лишень з акустичною гітарою. Мені здається, музика повертається до цього — до великих пісень, яким можеш підспівувати, а на фоні лише акустична гітара.

Дощ починає лити так голосно, що нам доводиться мало не кричати, хоча ми стоїмо за крок одне від одного. 

У ваших інтерв’ю ви згадували ваших різних натхненників. Серед них і Боб Ділан з Майклом Джексоном, і більш сучасні — Енджел Олсен, наприклад. Які ваші відкриття з того часу?

Гаррі: Ох, їх так багато.

Джек: Мені останнім часом сподобався гурт, що існує вже досить давно. Вони називаються Standard Fair. У них, може, тисячу слухачів на місяць, але вони неймовірні.

Гаррі: А мене останнім часом зацікавили Twenty One Pilots.

Джек: Ми якось їх особливо не слухали, а потім хтось сказав, що вони дуже круті наживо. Я подивився їхні лайви на відео і був вражений.

На цей час землю в гримерці затопило вже більш ніж наполовину. Ми бачимо, що Гаррі  стоїть в калюжі й продовжуємо відступати на сушу.  

Я зараз часто запитую своїх друзів: яка була одна пісня, що дуже вплинула на вас до 20? Можете пригадати, які пісні визначили вас?

Гаррі: Я можу сказати, яка визначила мене: «May You Never» Джона Мартіна. Як тільки я почув ту пісню по радіо, я подумав, що хочу грати на гітарі так, як він.

Джек: Для мене це явно був Боб Ділан, трек «Subterranean Homesick Blues».

Мушу ще запитати про музичні відео. У вас у кліпі на «Oceans»​ з’явилася акторка з «Гри Престолів»​ Мейсі Вільямс. Я читала, що її участь почалася з одного твіта. Розкажіть трохи детальніше, як так вийшло?

Гаррі: Ми збиралися робити відео на цю пісню. І в нас було повно ідей. А потім Мейсі написала твіт, що їй подобається Seafret. Ми дивимося, а в неї більше мільйона фоловерів. Хоча якщо бути до кінця відвертим, ми не знали, хто вона. Але ми пошукали інформацію і такі: «Ого, вона знімається в "Грі Престолів"».

Минув десь тиждень, ми зустрілися з режисером кліпу Джонатаном Ентвіслом і він сказав, що Мейсі хоче знятися в нашому відео.

Джек: А ще через тиждень ми вже були на знімальному майданчику в східному Лондоні. І вона була дуже крутою. Зовсім не претензійною, але крутою в своїй професійності.

І ще про музичні відео. Чи ви активно долучаєтесь до розробки ідей?

Гаррі: Безперечно. Сценарій для «Oceans» постійно курсував між нами з режисером.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Пил і музика: фоторепортаж з Atlas Weekend

Джек: А відео на «Be There» ми взагалі знімали тут, у Києві. Мені здається, ми вперше розповідаємо про це в інтерв’ю.

На цьому ексклюзивному факті ми завершуємо розмову — у нас залишився лише крихітний клаптик суші біля входу в гримерку. І взагалі інтерв’ю виглядало схожим на спроби вибратися з квест-кімнати і від цього тільки цікавішим. Ми прощаємося з хлопцями і скачемо по калюжах. На цей момент дощ щойно закінчився, а київський дебют Seafret от-от має початися.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram