Хто оформлює опікунство: охочі відігріти чужу дитину, ті, хто втратив свою, чи той, хто хоче втекти за кордон?

Нещодавно дитяча письменниця і комунікаційниця, 40-річна Ольга Тимченко стала піклувальницею 17-річної сироти Валерії.

Жінка поділилася дописом у фейсбуку й закликала інших робити те саме: «Друзі, подумайте. Може, це ваш шанс поділитися своїм теплом з дитиною, яка справді його потребує. Адже понівечених війною дитячих доль багато. І, на жаль, ставатиме все більше».

Після цього Олі написали приблизно сорок людей і запитали: як оформити опіку; чи складна процедура; де шукати дитину тощо.

Для hromadske Оля і Лєра розповіли свою історію, а експертка із захисту прав дітей звернула увагу на проблемні питання — зокрема, як чоловіки подекуди користуються роллю опікуна для виїзду за кордон під час воєнного стану.

«Допоможу дитині, яку мені приведе доля»

Валерія — сирота з Нової Каховки. Окупанти депортували її та схиляли до переїзду в росію, але вона самостійно перейшла кордон і повернулася на підконтрольну Україні територію.

Коли прошу розповісти детальніше, Оля спершу звертається до дівчини: «Тобі комфортно про це говорити?» Та киває.

Вторгнення Лєра зустріла з бабусею в Новій Каховці. Як і багатьох дітей зі статусом сироти, її вивезли в Крим до оздоровчого табору. Думала, на два тижні, а виявилося — на два місяці. Там агітували залишитися в росії. Мовляв, усі університети тепер для неї відкриті, навіть у москві — лише обирай.

Зрештою бабусі вдалося забрати її назад на Херсонщину. З окупованої території Валерія минулого літа онлайн вступила до медичного коледжу Одеси. До навчання лишилося мало часу, дівчина вирішила їхати на підконтрольну територію.

Я вже не могла залишатися в окупації, де або мовчиш, або кажеш те, що мусиш. Хотіла у вільну Україну. Робила все сама.Валерія, підопічна Ольги

Дівчина згадує: «Довелося їхати через Ростов, переходити кордон із Сумською областю. Я придумала легенду — наче їду не в Україну, а через Україну в Європу, де у мене тітка. Всі документи у мене були з собою, зокрема й російський паспорт. Прикордонники злякалися, бо дитина їде сама, але на всі їхні питання я заготовила відповіді. Знала навіть, які є рейси літаків: звідки й куди».

Оля дивиться на неї з гордістю: «Розумієте, яка розумна і доросла дитина!».

В Україні дівчиною опікувався Офіс омбудсмена. Їй запропонували перевестися з одеського коледжу до київського, де вона зараз і вчиться. З-поміж іншої допомоги їй надали і психологічну.

Психологиня, яка працювала з Валерією, — з фонду «Голоси дітей», де працює й Ольга Тимченко.

Ольга — буддистка, розлучена, та має хлопця, який служить у ЗСУ. Авторка двох дитячих книжок, з якими перемогла на літературному конкурсі «Коронація слова». Зізнається, що до зустрічі з Лєрою «могла змінювати життя, як хотілося». Мандрувала, а ще два роки жила в селі у глиняній хаті своєї бабусі, коли втомилася від столиці. Там годувала приблудних котів, трьох зрештою забрала до Києва, куди повернулася у 2022-му.

«Маю багато друзів і рідних — мене люблять чимало людей. Однак потреба ділитися з кимось теплом, підтримкою і досвідом у мене досить велика. Я це зрозуміла, коли зібрала комунікаційну команду, де всі молодші за мене років на 10. Побачила, що мені є що дати молодшому поколінню. 

Мабуть, тому і книжки саме для дітей писала. Та й котів підбирала на вулиці з тієї ж причини. Від початку вторгнення вирішила, що допоможу дитині, яку мені приведе доля, а сама шукати не буду», — каже Ольга.

Психологиня розповіла Ользі про Лєру, а Лєрі — про Ольгу. Тому ще до знайомства в обох уже склалося взаємне привітне ставлення.

Оля розмірковувала: раптом це саме та дитина, яка потребує моєї підтримки? Коли ж зустрілися, відчула: дивовижа — це контакт, метч, конект. Спершу планувала відтягти з пропозицією, але вже за пів години запитала: «Хочеш, аби я взяла над тобою опіку?» Лєра відразу погодилася й заплакала.

«Я відчула довіру моментально», — згадує дівчина той день.

«На мені велика відповідальність: маю зробити все, щоб не підвести і не розчарувати цю дитину», — ділиться Оля.

А що після повноліття?

В Україні є декілька форм сімейного виховання: усиновлення; опіка/піклування; дитячий будинок сімейного типу; прийомна сім'я.

Найпоширеніша форма — опікунство. Троє з чотирьох дітей-сиріт і дітей без батьківської опіки живуть саме в родинах опікунів або піклувальників. Про «опіку» йдеться, коли дітям ще не виповнилося 14 років; про піклування — від 14 до 18 років.

Оля зупинилася саме на цій формі. Стати піклувальницею простіше та швидше, ніж усиновити дитину. Іноді процедура всиновлення тягнеться роками. Оформлення піклування в Ольги тривало 4 місяці. Жінка зазначає, що для опікунства чи піклування не обов'язково бути в парі або мати своє житло.

«Я пройшла двомісячні курси для опікунів. Там навчали, як взаємодіяти з дітьми у різному віці, як адаптувати дитину в родині, які є форми всиновлення та опіки, як взаємодіяти з органами державної влади.

На курсах я дізналася також, як часто соціальні працівники відвідуватимуть нашу родину — дивитимуться на умови проживання. Коли ж подали заяву до ЦНАПу, працівники уважно питали Лєру, чи це її добра воля, чи справді вона цього бажає», — каже Ольга.

Перед оформленням піклування жінка пройшла медичну комісію — зокрема нарколога та психіатра. Соціальні працівники оглянули умови проживання (на той час Оля винаймала двокімнатну квартиру), перевірили річну декларацію.

Документи розглянули досить швидко — 6 березня жінка отримала рішення про те, що її призначили піклувальницею. Водночас Лєра не втратила свого статусу дитини-сироти, тож частину витрат на неї покриватиме держава — Оля збирається віддавати ці гроші дівчинці, щоб вона мала свій власний бюджет.

Піклувальниця зауважує: «Я маю дбати про її фізичний, матеріальний, духовний стан, маю виховувати. Тобто відповідаю за неї фактично як мати за дитину».

Коли Лєра стане повнолітньою — вже цього літа — офіційно моє піклування припиниться. Ми офіційно станемо чужими людьми. Від нас самих залежить, у яких відносинах будемо далі. Але ми нічого не мінятимемо — житимемо разом, як зараз. Поки Лєра не відчує, що хоче жити окремо, що вже доросла.Ольга, піклувальниця Валерії

Запитую, як вони називають одна одну. Дівчина трохи ніяковіє: «Поки що за іменами. Можливо, це зміниться».

Те, що вони вже родина, радісно повідомляють обидві. А це ж лише кілька тижнів, відколи вони живуть разом.

Лєра повертає собі дитинство

Коли розпитую, як вони живуть і що взяли одна від одної, кожна дивиться на іншу. Видно, як їм важливо, що про них думають, як їх сприймають. Оля дуже толерантна — відчутно, що вона береже Лєрині кордони. Пізніше додасть, що навіть питає дозволу, чи можна обійняти дівчинку.

«У мене немає наміру перекроювати дитину під себе, — розповідає жінка про сумісність колись чужих людей. — Я рада, що вона доросла, сформована. І що від мене їй треба підтримка та безпека. 

За таких умов люди ухвалюють кращі рішення — не будуть змушені йти на неприємні компроміси. Хочу дати Лєрі безпечний простір, щоб вона відігрілася трохи після всіх випробувань. Разом проводимо час, сміємося, згадуємо дитинство, ділимося мріями».

Можу показати Лєрі, яка є палітра виборів у світі. Хочу стати опорною дорослою — тилом, куди вона може відступити. Адже надійний тил потрібен кожному з нас, а особливо молодим дівчатам. Ольга, піклувальниця Валерії

Невдовзі Оля винайняла трикімнатну квартиру, щоб кожна мала свою кімнату, але водночас і спільний простір, де вони разом дивляться кіно та граються з трьома котами. До речі, фільми пропонують по черзі. А якщо хочеться просто випити чаю, пишуть одна одній у телеграмі.

Жінка каже, що Лєра дарує їй почуття сімейного затишку.

«Від початку війни для себе нічого не готувала — купувала напівфабрикати. Тепер з'явилося бажання чимось пригостити, запросити на сніданок. Мені хочеться прибирати! 

Якщо раніше, почувши тривогу, я просто переверталася на інший бік і спала, то тепер ми ходимо разом в укриття, бо я ж відповідаю за дитину. Були у філармонії, в театрі. Я в Києві мешкаю 20 років, хочеться їй щось показати. У ботсаду біля азалій Лєра нарешті усміхнулася, а то на початку знайомства така серйозна була».

Лєра схвально киває і додає, що «знову стає схожою на дитину».

Коли померла моя мама, я мусила стати дорослою. Повинна була постійно ухвалювати важливі рішення. А біля Олі нарешті розслабилася — вчуся не тягнути на себе проблеми й довіряти людині, яка про мене турбується.Валерія, підопічна Ольги

Потішена цими словами, Оля посміхається. Дівчина приносить кішечку Шанті — обидві починають її пестити.

Якщо з'являється здорова дитина до 10 років — одразу забирають

Про процедурні деталі та проблемні моменти hromadske розпитало Світлану Забаву — експертку із захисту прав дітей громадської спілки «Українська мережа за права дитини».

• Чому опіка/піклування — найпопулярніша форма сімейного виховання? 

Опіка часто пов’язана з родичами. У дитини, яка осиротіла, часом є сестри, брати, тітки, бабусі. Вони беруть її під опіку — дитина лишається у родинному колі. І це великий плюс. Трапляється, що дитина — повна сирота, у неї нікого нема. Якщо знаходиться охочий стати опікуном, він може по-різному вчинити.

Якщо це підліток, йому можна пояснити, що юридичний статус — це одне, а людські взаємини — інше. Запевнити, що він може розраховувати на піклувальника. Навіть після повноліття.

Є різні соціальні історії. Деколи дитина хоче зберегти пам'ять про батьків, які померли. Проте я переконана: якщо дитина маленька, її необхідно всиновити. Тоді вона перестає мати статус державної — припиняє бути сиротою, а стає вже чиєюсь донькою чи сином. Опікуни натомість часто говорять: «Для дитини байдуже, яка форма».

Буває і так, що дитина під опікунством, а її обіцяють усиновити. Роки минають — настає час іти до школи. Аж раптом вона виявляє, що за документами її звати Оксана, а не Катя — як її називають у родині. Ще й прізвище інше. Для мене це про використання неповнолітніх для самоствердження. Я за чесність перед дитиною.

Інколи дітей не всиновлюють, а беруть опіку саме через виплати. Держава наразі виплачує 8999 гривень для дитини-сироти на місяць. Для декого це великі гроші. Жінки так і кажуть: виплати дозволяють мені не працювати. Хтось, як-от Оля, віддає ці кошти дитині; хтось зберігає на картці, щоб на 18-річчя вона мала стартовий капітал. Хтось бере дитину з інвалідністю і витрачає ці гроші на реабілітацію.

Який би шлях усиновителі чи опікуни не обрали — це краще, ніж перебування дитини поза сім'єю.

• Чому дитину під опікою можуть забрати?

Опіка — тимчасова форма влаштування. Якщо знайдеться усиновитель, то служба у справах неповнолітніх запропонує опікуну всиновлення. Якщо ж він не погодиться, дитину всиновлять інші, бо це пріоритетніша і стабільніша форма виховання. Вона матиме батьків, матиме родину.

Можна відразу взяти дитину під опіку, а далі оформлювати усиновлення — пакети документів майже ідентичні. Так можна уникнути довгого очікування, яке під час усиновлення може тривати роками.

Судові засідання часто переносять, а це може суттєво затягнути період інтеграції дитини в родину. Поки справу розглядають, дитина точно не на вулиці та не в державному закладі — вона уже живе в сім'ї.

Також є загроза в тому разі, коли опікун виїздить із дитиною за кордон. Залежно від країни, у якій вони опинилися, там можуть розцінити, що приїхали супровідник і дитина-сирота. І тоді в деяких випадках дитину треба влаштувати на сімейну форму виховання згідно з чинними законами країнами. Тобто її заберуть. Якщо ж дитина всиновлена, і є відповідне рішення суду — цього не станеться.

• Де знайти дитину на опікунство? 

Коли людина вирішує, що хоче стати опікуном, — іде на курси та стає на облік кандидатів в опікуни. Тоді їй пропонують дітей з тієї категорії, яка їй підходить. Потім вони знайомляться між собою, домовляються.

• Чи вплинула війна на кількість охочих усиновити або взяти дітей під опіку?

Говоритиму лише про Київ. До вторгнення такий список нараховував 90-110 кандидатів, а зараз — 265 охочих узяти дитину. Певна частина з них — це ті, хто втратив своїх дітей у війні. Є люди просто з благими намірами допомогти.

Є ті, хто розповідає про бажання нібито «відігріти знедолену дитину», та коли отримує довідку кандидата в опікуни, відразу ж запитує: «А я тепер можу виїхати за кордон?» Звісно ж, ідеться про чоловіків.

Пригадую випадок, коли батьки двох дітей оформились як прийомна сім'я — взяли до себе двох діток 6 і 4 років. Виїхали в Німеччину. Там батько залишився з біологічними дітьми, а мати привезла прийомних назад в Україну і віддала службам. Тепер тим дітям буде важко повірити наступним усиновителям.

Загалом ситуація така: війна чи не війна, та якщо здорова дитина до 11 років з'являється на обліку — її відразу забирають. Усі хочуть маленьких.

Рідко коли хтось прийде і скаже: «Мені нудно, я вирішив собі 15-річного підлітка взяти». Хоча ці діти теж потребують наставника, старшого друга, дорослої людини поруч. Це навіть не про маму, батька й дитину.

Коли я працювала в реабілітаційному центрі, до мене підійшла 17-річна дівчина: «Допоможіть знайти родину, я так хочу». Її взяла одна з наставниць. У них зав’язалися хороші стосунки. Ця дитина, як і Лєра поруч з Олею, відігрілася біля дорослої людини.

Як оформити опіку і піклування

Покрокова довідка, які форми сімейного виховання існують і хто може усиновити дитину