«Хто винуватий? Вже і Бог від нас відвернувся» — репортаж зі згорілих сіл на Житомирщині

Два тижні на Житомирщині горять ліси. В Овруцькому районі згоріли цілі села. Розслідування причин займання триває, проте жителі сіл Личмани, Магдин та Острови кажуть, що вогонь прийшов до них із лісу і підпалів ніхто не робив. 

hromadske проїхало по Овруцькому району, поспілкувалося з місцевими жителями та владою про те, хто зараз допомагає людям та як вони планують відбудовувати домівки.

— Гражданочко, підходьте, — у селі Личмани звертається до мене священник із святою водою та кадилом.

На дверях церкви написано, що вона закрита на карантин, але тут нині йде Великодня служба. Віряни у масках та з хоругвами декілька разів обходять будівлю. Потім святий отець кожного з них поливає водою. Попадає трохи й на фотографа та оператора, що разом зі мною приїхали до села.

Личмани лежать просто посеред лісу. Це невелике село — до 30 жителів, більшість із них віряни. Поруч, через густий ліс, ще одне село — Магдин.

16 квітня і в Личманах, і в Магдині сталася пожежа. В Магдині село згоріло повністю. Лише по кам'яним пічкам, що схожі на меморіальні постаменти і стирчать посеред великого пустиря, можна зрозуміти, де був будинок.

«У селі всі будинки були дерев'яні, покриті не черепицею, а звичайною дранкою. А дранка що? Суха вся. Вітер такий був, верховий вогонь гнало сильно. Було марно боротися з ним. На краю села перша хата вже трощала, ми тільки вигнали трактор, овець випустили, корів відпускали. А вогонь уже поперед нас ішов», — розповідає Ігор, житель Магдина.

Я зустрічаю Ігоря обабіч дороги при в'їзді в село. Він пасе отару овець. На ньому чорні гумові чоботи та куртка-плащевка, в якій він зберігає документи. Каже, це все, що встиг узяти з собою.

Коли вогонь уже був у Личманах та Магдині, люди почали евакуйовуватися в село Гладковичі. Там для них підготували ночівлю в місцевому будинку культури. Та вже на вечір того ж дня дехто почав повертатися. Зараз Ігор живе у «времянці» в Магдині, а його дружина та діти — в сусідніх Личманах.

«Із влади поки ніхто нічим не допомагав. Місцева сільрада ходила, описала там і все. Ніхто не підходив, нічого не казав. Маршруток у нас немає, “хлібна” приходить два рази на тиждень, пошта раз на тиждень, а так машина була своя, згоріла», — продовжує Ігор.

Причину займання він не знає. Каже, що були розмови і про замикання, ніби лінії електропередач впали. Також він розповідає, що могли палити трави і не втримали вогонь:

«Так кажуть, а хто його знає, як насправді. Може, через землю, бо аби ліс виростити, 50 років треба, а земля щороку прибуток дає. Плюс і газ тут є, і бурштин. Вогонь у нас з двох боків був».

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

За декілька десятків метрів від Магдина стоять пожежники, які приїхали з Волині в перший день займання. Розповідають, що гасили вогонь і з неба, і машинами, і самі люди лопатами окопували. Один із них — Олександр Грищук. Пожежником працює сім років, проте таку пожежу гасив уперше.

«Не було такого. Це аномально суха весна, зима без дощів. У нас тут зараз задача затушити, аби воно далі не пішло. Місцям, що тліють, ми вже нічого не зробимо, воно мусить згоріти. Це будуть дуже великі затрати, якщо його тушити. Більше не буде займатися, бо вже пробіглося», — каже Грищук.

Та в Личманах місцеві жителі продовжують гасити тліючий торф. Він димить прямо біля будинків та церкви, де йде служба.

— А може, воду не виливати? А якщо воно буде далі розгоратися? — каже жінка, яка представилася попадею Наталею.

— Ну то воно димить, що я зроблю? — відповідає їй чоловік у джинсовій куртці.

— Напевно, доведеться окопувати це, — промовляє ніби до задимленої землі жінка та знову повертається до пожежної машини, звідки й носить воду.

Наталя розповідає, що в Личманах пожежа сталася по обіді. Почали вибухати газові балони, але, за її словами, пожежники приїхали, коли все згоріло.

«Приїхали з пустими бочками. Вони стояли дивилися, тільки охороняли лісгосп. Наші чоловіки залишилися і це все тушили. Мій чоловік каже: я побував в аду. А потім вони сюди приїхали, почали відбивати будинки», — каже Наталя.

Поки ми говоримо, десь із гущі лісу до нас підходить чоловік із густою білою бородою та кричить:

— Пішли, або зараз поб’ю камери! З***али ви, журналісти. Лопату візьміть, буде більше помощі.

— Дядю Ваню, заспокойтеся, — говорить до нього Наталя.

— Наташо, скільки можна їм сюди їздити? Ти бачила, що показують по телевізору? Приїжджають, знімають, показують, що ми тут бомжі живемо.

Наталя заспокоює чоловіка та каже до мене, що зараз усі знервовані, бо людей залишили один на один із пожежею:

«Коли це все почалося — всі залишили. А коли пройшло декілька днів, то пожежники — тут як тут. Стільки машин їде, літаки пускають, коли вже все згоріло».

Та пожежники в селі й досі працюють. Юрій разом зі своїми колегами приїхав у Личмани в ніч з 16 на 17 квітня, поселилися в Овруцькій пожежній частині, і до цього часу зміни у них не було.

«Ми вночі тут їздили тоді з четверга на п'ятницю. Всю сторону, де будинки, поливали водою, відбивали. Пізно вже приїхали, ми тільки з Попільньої приїхали о 12 ночі, заправились, приїхали сюди. Це десь був уже час чи два ночі. Пару хатів врятували, все що могли. Коли приїхали — більша половина тут уже самі печі стояли», — каже Юрій.

Місцеві розповідають, що в день пожежі в селі зникла жінка. Востаннє її бачили на вулиці під час евакуації, але й донині її немає ані серед евакуйованих, ані в селі. Поліція області каже, що дізналися про це лише 21 квітня.

Із Личманів ми машиною їдемо в іншу частину Овруцького району — в села Острови та Ясенець. По обидва боки дороги — обгорілі сосни, молоді ялинки та берези. Пил змішується з димом. Добре, що в кишенях є маски.

У селі Острови згорів 21 будинок. Пожежа почалася так само 16 квітня. Микола Стоцький — староста сіл Левковичі, Левковицький Млинок і Острови, розповідає, що влада вже підрахувала збитки — півтора мільйони гривень. Тих, у кого в Островах згорів будинок, селять у сусідній Млинок.

Стоцький приїхав машиною до Віталія, одного з островчан, аби забрати його до сусіднього села та показати тимчасовий дім.

«Кажуть, і грошима допомагати будуть, і матеріалами для будинку. Але як насправді буде? Ну, надіємся», — каже Віталій.

В селі у нього згоріла хата, де вони жили разом із братом. Віталій стоїть біля в'їзду в село, забирає мішок із картоплею, консервовані огірки та грузить це в машину старости.

Поруч із ними у масці — 74-річна Марія Турбил. Її будинок — сусідній, проте жінці вдалося його врятувати. Вона розповідає, що вогонь до села прийшов із лісу. А в будинках, що згоріли, люди майже не жили.

«Зеленський нещасний, попав у таке. Тут вірус, кінці з кінцями не можна зібрати, люди їдуть із-за кордону, роботи немає. Хто винуватий? Вже і Бог відвернувся від нас», — каже жінка.

В Островах так само тліють торфяники. Вузькі нитки диму просочуються крізь крони ялин. Земля в селі засипана попелом, шматками прогорівшого даху та обвугленими гілками.

Виїжджаємо у бік Ясенець. У мене з собою роздруковані карти, та ми орієнтуємося за річкою, що тягнеться вздовж усієї дороги. Їхати важко, бо ґрунтовка, ями, і ми не дуже розуміємо, чи правильний напрям обрали. Аж тут водій каже, що далі не їхатиме, бо пішла піщана дорога і машина може загрузнути так, що не поїде ані вперед, ані назад. Розвертаємось. Ясенець сьогодні вже не побачимо.

Заїжджаємо ще раз у Острови. Беру телефон та починаю знімати будинки, що згоріли. Поруч із автобусною зупинкою зустрічаю пані Ганну. Вона чекає на машину, що має відвезти її в сусіднє село. Ганна прожила в Островах 35 років, працювала бібліотекаркою в будинку культури, проводила перепис населення у селі. Тут одружувалася та поховала чоловіка. Чотири роки тому переїхала до сина. Коли почалася пожежа, її не відпускали до Островів:

«Син тоді казав: не витримаєте, відразу помрете, як побачите. Просилася всі дні сюди. Я думаю: зайду та й плакати не буду. Я ж не уявляла, що це так буде важко. Кажуть: нежилі тут. Але як нежилі, у кожної хати є свій господар. Я ж її купляла, в чомусь відмовляла собі, щоб копійку зібрати. Туди все вкладувала, ну що ж ти зробиш. Тут усі мої спогади, мій дім, я тут прописана, і поховайте мене тут».