Історія мюзиклу: від «Співаючи під дощем» до «Ла-Ла Ленду»

Просто з Бродвею

Мюзикл оформився як окремий жанр лише у 20-х роках ХХ століття, розвинувшись з опери й оперети. Все завдяки нью-йоркському Бродвею. Оскільки театри там не мали постійних труп, орендаторам доводилось постійно вигадувати щось, щоб зацікавити глядача й не прогоріти на провальній виставі.

Результатом цих пошуків став мюзикл — динамічна вистава, де спів був не просто вставкою, яка часто могла переривати сюжет (як в опері чи опереті), а частиною розповіді. Окрім того, такі вистави були комедіями та розповідали про молодих, привабливих та зухвалих героїв — саме те, що потрібно було публіці після Першої світової війни.

1930-1950-ті: Золота ера

«Джазовий співак» — перший звуковий фільм Голлівуду

Успіх мюзиклів на Бродвеї збігся з закінченням ери німого кіно. У результаті перші звукові фільми наповнилися піснями, щоб на повну розкрити нові можливості Голлівуду. От тільки складність запису звуку (він писався під час зйомки на мікрофони) та роботи оператора (для того, щоб тріскотіння камери не потрапляло на звукову доріжку, її пакували у величезну звуконепроникну коробку) не давала експериментувати — кіномюзикли були схожі один на одного і з часом почали набридати.

Все змінила технологія перезапису звуку в студії — камера нарешті могла передати ритм танцю та пісні, а не просто знімати загальний план. Мюзикли захопили великий екран — за 1929 та 1930 роки Голлівуд випустив майже 200 картин, чим серйозно «перегодував» глядача. Попри те, що в наступних роках кількість фільмів впала до 10-15 на рік, увесь період з 30-х до 50-х років отримав назву «золотої ери мюзиклу». Розпочалась вона у 1929-му році, коли «Бродвейська мелодія» отримала «Оскар» як найкращий фільм.

Що цікаво, більшість картин того часу намагалися якось пояснити причини раптового співу в кадрі й переважно розповідали історію постановки якогось мюзиклу. Виходить, кіномюзикл ніби показував підготовку театрального мюзиклу.

Сучасної форми жанр набув у 40-х роках, коли режисер Вінсент Мінеллі у стрічці «Пірат» спробував зробити співи й танці частиною сюжету. Експеримент виявився вдалим. Через рік, у 1949-му режисер Стенлі Донен зняв фільм «В місті», де переніс події фільму на вулиці Нью-Йорка, чим остаточно вивів мюзикл з театру.

Вінцем золотої ери стала картина «Співаючи під дощем», що з'явилась на екранах у 1952-му році. Розповідає він про початок звукової ери Голлівуду, ніби підбиваючи підсумок втручання звуку в кіно. Картина отримала «Оскар» за музичний супровід і багато разів визнавалась найкращим мюзиклом усіх часів.

1960-ті: «Мері Поппінс» та Бродвей у кіно

Початок 60-х виявився для мюзиклів успішним завдяки студії Disney і відтворенню на екрані популярні бродвейські постановки. Серед них були «Вестсайдська історія», «Звуки музики», «Моя чарівна леді» та багато інших.

Що ж до студії Волта Діснея, то вона створила чи не єдиний популярний у 60-х оригінальний (створений спеціально для кіно) мюзикл — «Мері Поппінс», який отримав 5 «Оскарів» при 13 номінаціях і вважається однією з найкращих екранізацій творів Памели Треверс.

Протягом усього десятиліття мюзикл боровся з рок-н-ролом, що набирав шалену популярність та врешті-решт здався під натиском опозиційної музики. Кінець 60-х приніс чимало гучних критичних провалів («Хеллоу, Доллі!» з Барброю Стрейзанд) та комерційних невдач. Наприклад, «Доктор Дуліттл», не окупився у кінотеатрах, зате отримав 3 номінації на «Оскар» (і взяв дві статуетки за найкращу пісню та найкращі візуальні ефекти). Те саме вийшло і з картиною «Олівер!» (1968), що попри низькі збори отримала перемогу в номінації «Найкращий фільм».

1970-ті: релігія, фріки та «Бріолін»

Стагнація жанру тривала. Попри велику кількість релізів, вони не отримували того ж визнання, що раніше. Проте кількома визначними картинами десятиліття запам'яталося.

У 1973-му році у прокат вийшов кіномюзикл «Ісус Христос — суперзірка» за мотивами рок-опери Ендрю Ллойда Веббера і Тіма Райса. Основною характерною ознакою картини стала музика та шалена критика з боку релігійних організацій, що зробили стрічці чудову рекламну кампанію. У результаті фільм не лише окупився, а й отримав популярність завдяки саундтреку.

Через 2 роки у кінотеатрах провалився один із найбільш незвичних мюзиклів усіх часів — «Шоу жахів Роккі Горрора», з Тімом Каррі та Сьюзен Серендон у головних ролях. Фріковий та розпусний фільм став культовим на початку 80-х, коли його почали крутити в кінотеатрах під час нічних сеансів.

Кінець 70-х запам'ятався Джоном Траволтою, Олівією Ньютон-Джон і їхнім «Бріоліном». Мюзикл став сенсацією, зібравши майже 400 мільйонів доларів при шестимільйонному бюджеті. Шалений успіх супроводжував і саундтрек до фільму — він став платиновим 20 разів. Ці перемоги «змусили» студійних босів випустити другу частину. Вона успішно провалилась у прокаті, зате стала відправною точкою для кар’єри Мішель Пфайффер.

1980-1990-ті: час мультфільмів

Попри успіх окремих фільмів, мюзикл так і не повернув собі звання головного жанру сучасного кіно. Картини виходили на екрани, час від часу отримували непогані касові збори, проте сперечатися на рівних із бойовиками та драмами не могли.

Частково відродити колишню славу мюзиклу знову допоміг Disney. У 1989-му році компанія випустила мультфільм «Русалонька». Успіх підштовхнув інші корпорації, тому 90-ті стали епохою співочих анімаційних фільмів — вийшли у прокат «Жах перед Різдвом», «Анастасія» та «Король Єгипту». Ба більше, шалена популярність «Красуні та чудовиська» й «Короля Лева» призвела до того, що вони отримали власні бродвейські постановки.

2000-ні: повернення блиску й успіху

Двадцять перше століття раптом вирішило повернутись до традицій кіномюзиклу. Вже у 2001-му році світ побачив «Мулен Руж» з Юеном МакГрегором та Ніколь Кідман. Він здобув 8 номінацій на «Оскар», а через рік «Чикаго» отримав нагороду кіноакадемії як найкращий фільм.

Жанр не скидав обертів — на екранах з'явилися «Дівчата мрії», «Свінні Тодд», «Знедолені», «Привид опери», «Мамма Міа» та чимало інших картин, які виявилися успішними. Disney теж не відставав — окрім мультфільмів-мюзиклів, були випущені кілька ігрових фільмів: «Зачарована», «У темному-темному лісі» та «Мапети».

Також до мюзиклів можна зарахувати і численні байопіки про музикантів, що стали популярними в кінці 2000-х та на початку 2010-х. Це «8 миля» про Емінема, «Рей» про Рея Чарльза, «Хлопці з Джерсі» про The Four Seasons чи «Просто з Комптона» про реперську групу N.W.A.

Енд «Ла-Ла Ленд»

«Ла-Ла Ленд» Деміена Шазелла — реверанс «золотій ері»: він використовує усі її головні прийоми, органічно вплітаючи танцювальні сцени у сюжет. Водночас у деяких сценах є сучасні елементи, як лайв-виступ на концерті, а в інших — повернення до епохи 20-х, коли танці були частиною хореографічного номера на сцені.

Щодо історії, яку розповідає режисер, то в неї дві характерні риси. Перша — це позачасовість: хоч події відбуваються в сучасності, виглядає вона приблизно так само, як і будь-яке десятиліття після 50-х років. Друга — це оригінальність. Сценарій Шазелл написав для кіно і не використовував бродвейського матеріалу.

«Ла-Ла Ленд» дуже схожий на перші мюзикли 20-х років, які ставили у театрах. Комедійна історія, молоді та зухвалі герої, динамічний сюжет — саме те, що потрібно публіці в епоху змін.