КІБОРГИ ПРОТИ ТЕРМІНАТОРА

Їх щодня показують центральні телеканали, українці називають їх героями, а вороги — кіборгами. Вони – новий міф сучасної України, захисники донецького аеропорту. Але як живеться нашим бійцям, коли вони повертаються на ротацію в рідні військові частини?

У військове містечко Черкаське із зони АТО до 93-ї бригади вертається на ротацію і відпочинок черговий батальйон.

Діти навіть не здогадуються, що сумні люди, повз яких вони проходять біля будинку офіцерів, – ті самі легенди-кіборги, про яких вони стільки чули.

«Нас разбросали по всем постам, ДАР, башня, старый и новый терминал “Ц». Было засекречено, где кто сидит, чтобы никто не знал. Потому что были постоянно прослушки мобильных телефонов, они подключались к нашим рациям и слушали», - згадує Анатолій Андрійченко, захисник донецького аеропорту з 93-ї бригади.

Анатолій – колишній кухар-кондитер. Разом зі своїм підрозділом він без жодного дня перепочинку утримував донецький аеропорт протягом двох місяців. «Первые две-три недели мы еще могли помыться, а потом реально я свои ноги, руки, живот, просто не видел. Потому что на мне все было: бронь, наколенники, налокотники – все абсолютно. В каске, разгрузка – 8 рожков, гранаты», - каже він.

Тепер ці кіборги зустрічаються із адвокатами. Вони намагаються відстояти свої права на нормальне життя в тилу. А бійці 20-го батальйону щойно з фронту і про біди знаменитих сусідів ще не знають, - як і про те, що на них теж чекають намети. Вони в полоні емоцій.

На плацу перед строєм стомленого батальйону - довгі промови офіційних осіб, у тому числі командира Оперативного командування «Південне» генерала Хомчака.

А вже за п’ятдесят метрів – наметове містечко. Комфорт там - як на передовій. Навіть умивальник і душ під відкритим небом, як у зоні АТО. «Ну трохи лучше тут: баклажка стоїть. А так почти те саме: грязь, салфетки – більш нічого», - розповідає Андрій Кашук, боєць 93-ї бригади.

Хлопці зізнаються, що насправді у місцеву відкриту душову не ходять. «В гостиницу мы ездили. Там покупались. За свои деньги», - підтверджує захисник донецького аеропорту Віталій Ярощук.

Жити доводиться в холодних наметах, спати - на старих і подертих матрацах. «Это, я скажу, самый лучший вариант. Это не то, что вообще — это один из лучших. Мы их пытались развешивать, сушили, потому что они в боксах, где вода течет с них», - каже Ярощук.

Говоримо з Володимиром. «Буржуйка у вас есть — холодно! - Вон, одна. Должно быть две, вообще-то. Вон одна и вот вторая. - В двух концах должно быть, да? - Да, вот здесь, где вы стоите. - А реально ее не было? - Да сами устанавливали. Находили, искали своими силами…»

Хлопці кажуть: з командуванням гарнізону довелося воювати навіть за цей антикомфорт. Спочатку було набагато гірше. Бійці задокументували це на відео. Рятували кіборгів волонтери, які привезли матраци, ковдри та подушки. Вони були на передовій, але кажуть, що такого не бачили ніде. Волонтер Олена Лучко шокована: «В такой палатке, я, честно говоря, впервые. В первый раз вижу такие матрацы. Потому что это ну, даже не знаю, как это назвать».

Як це назвати, знає комбриг. Звісно, не на камеру, але при свідках, він заявив, що насправді герої-кіборги - боягузи. Мовляв, вони відмовилися повертатися в зону АТО, тому проти них почнуть кримінальні провадження. А поки їм світять будбати й штрафбати. Звинувачення кіборгів шокували — бійці обурені наклепом.

Пояснити ситуацію публічно взявся генерал Хомчак. Хоча після його пояснень виникло ще більше запитань. «Здесь стояли прекрасные палаточные лагеря. Никто без матраца не спал. Волонтеры, опять же, администрация, много помогла администрация. Купили несколько тысяч матрацев новеньких, красивеньких, цветочки всякие разные. Они даже себя чувствовали почти, как дома».

Насправді новеньких матраців у квіточках генерал не бачив. До намету кіборга Володі лише 50 метрів, але високе начальство сюди не завітало: «Если это можно назвать матрацем. Если можно так жить, в общем».

Гість із командування також пояснив, чому героїв заморожують у наметах, а не пускають у казарми. За словами Хомчака, «казарма - она не раздувается. У нее максимальная возможность в 700 человек. Это в два яруса когда кровати поставить. А бригада много больше насчитывает.

Порожні казарми поруч. Ми зняли їх на відео. Генералу їх чомусь теж не показали. А там - і вільна площа, і ліжка, і теплий душ — саме те, що треба бійцям, особливо після поранень.

«Контузия, сотрясение головы и два осколка. Даже не спросил никто, как дела. Из больницы приехал – нормально», - каже боєць Олександр. Та проблеми в Олександра не лише побутові. За місяць йому так і не вдалося отримати документальне підтвердження поранення, яке він дістав у зоні АТО. «Пока мы там были, мы были хорошие. Они нас там: о, давайте, мужики, вот приедем домой... Всем премию давали, даже тем людям, которых не было в Донецке. А мне премию не дали — меня нет в списках. Прихожу — дайте. А мы ничего не знаем, иди гуляй. - А вы где были в аэропорту? - На новом терминале был. Позывной «Броня», - скаржиться він.

У військовому білеті кіборга узагалі не позначено, де він зараз служить в армії. «Это печать, когда я служил, а вот это просто ручкой написали. Я могу что угодно сюда дописать, и они все равно сюда не поставят».

Немає у кіборгів і посвідчень учасників бойових дій. Вони дозволили б їхнім родинам не сплачували комунальні послуги за героїв аеропорту. У цьому питанні бюрократія відверто буксує, зате «їсть» бійців з інших причин.

«Допустим, у нас вещи погорели и будут требовать “где ваши котелки”. Ты же не докажешь, что они там сгорели», - розводить руками Олександр.

Дмитро розповідає ще дивовижнішы речі. «Когда нас призывали почему-то никто не спрашивал. Я, допустим, когда призывался, даже медкомиссию не прошел. - Вас без медкомиссии? – Вообще».

Мобілізованих – а це електрики, менеджери і чоботярі - перед відправленням в аеропорт практично не вчать воювати. Це підтверджує Андрій: «А с вами занимались инструкторы, готовили вас? - А что вы называете инструктором? Стрельбу на полигоне по 20 патронов? Не совсем».

Андрій, захисник аеропорту

Та найбільше обурює захисників аеропорту твердження командування, що воно повністю зебезпечує бійців усім необхідним. Кажуть, цього не роблять навіть в тилу. Руслан Хомчак, командир Оперативного командування “Південне”, запевнив нас: «То, что с армии бойцы получают все, что должны получить, они получают. С этим проблем нет. Я не думаю, что на этом нужно акцентировать внимание».

Захисник донецького аеропорту Віталій Ярощук іншої думки: «На всех одежда, в основном, это помощь волонтеров. - Но сейчас вас переодели? - Нет. Это мне завод подарил. Я еще в аэропорту в ней тусовал. Приехал, постирал и все».

Ще більше претензій до командування у волонтерів. Не встигли вони зрадіти поверненню одного батальйону, як жахнулися, коли побачили його зміну.

Оксана Чорна, волонтер

Волонтер 20-го батальйону 93-ї бригади Оксана Чорна каже: «Увидела, какая ситуация у 28-й бригады, которая туда зашла. Я не могу их бросить. Все плохо так, что я еще не видела. У них нет раций, нет связи друг с другом. Нет спальников, элементарных вещей, боекомплекта».

Поки готувався цей репортаж, кіборгів нарешті перевели до казарм. Але проблеми із оформленням посвідчень учасників АТО так і не вирішені. Так само триває тиск на захисників донецького аеропорту, щоб ті писали заяви про переведення до будбатів. І хоча хлопці й не таке витримували, постає питання: що це за термінатор-держава така, яка принижує і знищує своїх героїв-кіборгів?

/Олександр Курбатов, Слідство.Інфо