Кіно і діти — як відбирають фільми для «Чілдрен Кінофесту»

Триває 7-й фестиваль кіно для дітей та підлітків «Чілдрен Кінофест». Цьогоріч через пандемію він відбувається онлайн — усі фільми можна безкоштовно подивитися на сайті фестивалю. Ми поговорили з програмним директором «Чілдрен Кінофесту» Іллею Дядиком про специфіку відбору фільмів для дітей, підтримку маленьких і юних кінематографістів, а також про те, як це — проводити фестиваль під час карантину.

З чого складається цьогорічний «Чілдрен Кінофест»?

Структура залишилася такою самою: є міжнародна конкурсна програма — у ній ми показуємо фільми для дітей від професійних режисерів. Є конкурс дитячих українських короткометражних фільмів. Є ретроспективний показ — цьогоріч він присвячений французькому класику Жоржу Мельєсу. І є показ торішнього переможця — стрічки «Викрадена принцеса».

Як фільми потрапляють на міжнародний конкурс?

У нас є селективна комісія — її учасники дивляться фільми найбільших світових фестивалів. Це і амстердамський Cinekid — один із найбільших міжнародних дитячих фестивалів, і дитяча програма на Berlinale. Також радимося з режисерами, продюсерами, культурними інституціями. Ми складаємо короткий список — передивляємося всі фільми з нього, а потім обираємо. Якщо вагаємося з приводу деяких картин — долучаємо дітей наших колег, щоб вони верифікували наш вибір.

Переможця міжнародної програми у нас традиційно визначають глядачі — відповідно, закликаємо всіх після перегляду залишати свою оцінку, а ми наприкінці фестивалю їх підрахуємо та оголосимо результат.

Під час такої взаємодії з дітьми не виникає відчуття, що критерії відбору трішки різні?

Не пригадаю, чи були фільми, які б не сподобалися мені, а діти, навпаки, казали б, що це чудова картина. Звісно, ми не все їм показуємо — є попередній відбір, але діти його переважно підтверджують.

А як обирають фільми до дитячої конкурсної програми? 

Ми заздалегідь оголошуємо про проведення конкурсу — зазвичай восени, у вересні. Цьогоріч діти з усієї країни подали понад 200 робіт. Серед них ми обираємо 10 фіналістів. Для учасників є обмеження: це мають бути фільми, зняті впродовж останнього року, їхня тривалість має бути до 8 хвилин, участь батьків у зйомці має бути мінімальною, а самі діти мають бути віком від 7 до 14 років.

Наскільки важко оцінювати дитячу програму?

Для оцінки фіналістів ми запрошуємо журі — відомих кінематографістів. У нас три нагороди: ґран-прі з грошовою нагородою у 20 тисяч грн, а також два призи у вікових категоріях — 7–10 років і 11–14. Журі складається з трьох людей, цьогоріч це Юлія Сінькевич — головна продюсерка Одеського кінофестивалю; Олег Маламуж — аніматор стрічки «Викрадена принцеса», який переміг у торішньому міжнародному конкурсі «Чілдрен Кінофесту»; а також молодий актор Максим Самчик, який нині знімається ледь не в половині сучасних українських серіалів і фільмів — зокрема, у «Фокстері й Максі», який бере участь у міжнародному конкурсі. Вони переглянуть усі фільми, радитимуться між собою та 7 червня оголосять, хто переможе.

Під час перегляду конкурсних робіт складається враження, що кіно «для дітей» і кіно «від дітей» — трохи різне кіно?

Характерною рисою є навіть не наївність, а радше оптимізм у дитячому погляді. Якщо діти знімають фільми на серйозні теми, вони дозволяють собі більше жартів, частіше прагнуть позитивного фіналу.

Ви стежите за учасниками попередніх конкурсів?

У Дніпрі є чудова анімаційна студія «Веснянка» — вона з року в рік надсилає нам велику кількість робіт. Сам конкурс ми почали проводити лише 4 роки тому, і відстежити чийсь тривалий творчий шлях поки що не можемо.

Програма «максимум» для нас — справді допомогти становленню юних режисерів, акторів, сценаристів. Програма «мінімум» — дати певну базу медіаосвіти, щоб діти розібралися, як створюється кіно та й загалом відеопродукт. Це корисно всім, адже зараз є багато викривлень, які існують і в медіа, і у пропаганді. А якщо дитина зможе сама зрозуміти, що таке монтажна склейка, як вона працює, у неї буде можливість самостійно оцінювати інформацію та визначати її правдивість. Тому цей конкурс важливий у багатьох аспектах.

Як обрати фільм для перегляду? 

Як відбірник я намагаюся радити ті стрічки, які ставлять дитину на один рівень із дорослим. У дітей може бути менше знань чи досвіду, але це вже людина і ставитися до цієї людини треба відповідно. Що серйозніше ми ставитимемося до дитини, то більше простору для розвитку в неї буде, вона буде впевненою у своїх силах. Не люблю фільми, які «сюсюкають», пригнічують чи знецінюють дітей.

А режисер цьогорічної ретроспективи, Жорж Мельєс, відповідає цим критеріям? Усе ж таки це кіно понад сторічної давнини — у дітей не буде відчуття, що воно застаріле?

Мельєс — класик світу кіно, він винайшов більшість кінематографічних спецефектів. Його фільми дуже смішні та швидкі, а також спираються на класичні сюжети, або, навпаки, створили сюжети, які стали класичними. Це і політ на Місяць, і відомі казки.

Подібні ретроспективи ми робимо не вперше: минулого року була ретроспектива Чарлі Чапліна — діти сміялися й загалом розуміли, що відбувається на екрані, їх не дивувала чорно-біла картинка. До цього ми демонстрували фільми братів Люм’єр, їх також дивилися із захопленням.

Коли під час звичайного фестивалю діти виходять з зали, доволі легко зрозуміти, чи їм сподобався фільм — їхня реакція показова. А от в онлайн-форматі зрозуміти це не так просто. Як ви отримуєте зворотний зв'язок?

Передусім, є соцмережі, у яких за дітей говорять їхні батьки. Важлива також оцінка після перегляду — але і під час перегляду наш плеєр дає змогу відстежувати, як і які саме фільми дивляться наші глядачі.

У вас є особисті фаворити?

Так вийшло, що цьогоріч у програмі 4 фільми — це екранізації книжок. Йдеться про 3 фільми у міжнародному конкурсі та фільм-закриття, який є переможцем минулого року — «Викрадена принцеса». Він використовує сюжет казки Пушкіна «Руслан і Людмила». Німецька стрічка «Тім Талер, або Проданий сніг» — відома казка Джеймса Крюса, у якої є радянська екранізація. Також є мультфільм «Сіпсік — лялька-друг» — він про доволі відому серед естонських дітей та молоді ляльку на ім’я Сіпсік, про яку в 1960-х написав книжку письменник Ено Рауд. А ще є картина з Австралії, «Мій друг містер Персіваль», що заснована на романі Коліна Тіле, який нещодавно переклали українською — тож у наших глядачів буде можливість спершу подивитися фільм, а потім почитати книжку. Це історія про хлопчика, який подружився з пеліканом.