Кінофестиваль «Молодість». П’ять рекомендацій для перегляду

Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» святкує п'ятдесятиріччя у складний час для фестивального руху. Через пандемію змінюється спосіб перегляду кіно, втрачається досвід колективної реакції на побачене. Та, на радість, цьогорічна «Молодість» має офлайнову частину в київських кінотеатрах.

hromadske розповідає про 5 фільмів з фестивалю, які радимо не пропустити. «Молодість» проходить з 29 травня по 6 червня. Показ фільмів офлайн відбудеться у кількох локаціях Києва.

«Смерть у Венеції», реж. Лукіно Вісконті

Ця стрічка є лише частиною великої ретроспективи фестивалю, у якій знайшлося місце як, наприклад, фільму майстра спагетті-вестерну Серджо Леоне («Одного разу на Дикому Заході») так і типовому представнику європейських 90-х («Доберман» Яна Кунена). Фільм Вісконті є екранізацією новели нобелівського лауреата Томаса Манна, у якій переплітаються теми смерті й краси. Головний герой фільму композитор Густав фон Ашенбах приїжджає на острів Лідо, де невдовзі починається епідемія холери. Там на курорті він зустрінеться з польським юнаком Тадзьо, чия краса зачарувала вже немолодого митця.

Фільм 1971 року, знятий Вісконті наприкінці життя, не постарішав, а став класикою. Нового звучання фільму додає пандемія COVID-19, адже одним з епіцентрів її стала саме Венеція.

«Камо грядеши, Аїдо?», реж. Ясміла Жбанич

Фільм із програми «Фестиваль фестивалів», один з номінантів на премію «Оскар» за «Найкращий міжнародний фільм». Картина зображує один з найстрашніших епізодів війни у колишній Югославії — геноцид мусульман у Сребрениці. Глядач бачить трагедію очима Аїди, яка працює перекладачкою для міжнародного контингенту ООН. Їй доведеться стати очевидицею безпорадності нідерландських миротворців, які не змогли врятувати місцевих від жорстокості сербського генерала Младича.

«Територія пустих вікон», реж. Зоя Лактіонова

Ця документальна короткометражна стрічка представлена у цьогорічному національному конкурсі. За 10 хвилин хронометражу Зоя Лактіонова розповідає про наслідки війни на сході України для своєї родини та рідного міста — Маріуполя. Війна не завершується, хоч обстріли і припиняються — вона продовжується всередині людей, які постраждали від неї, виходить назовні через стрес і хвороби. Поруч продовжує працювати завод, який свого часу привів у цей край її родину, хоча водночас він отруює простір навколо.

«Я працюю на цвинтарі», реж. Олексій Тараненко

Українська стрічка, екранізація книжки блогера Павла Белянського, яка передусім цікава завдяки актору Віталію Салію, виконавцю головної ролі. Глядачам Салій може бути знайомий завдяки вдалій ролі Муравйова у доволі невдалому фільмі «Крути 1918».

За сюжетом, головний герой колишній архітектор Олександр, що через певні життєві обставини працює на цвинтарі, робить пам’ятники на замовлення. Цвинтар — місце, де Олександр ховається від світу, адже його совість не є чистою. Крім екзотичної професії, має доньку-підлітка, що якраз входить в період бунтарства.

Фільм дебютанта Олексія Тараненка бере участь в міжнародному конкурсі фестивалю.

«Сіль з Бонневілю», реж. Семен Мозговий

Одна з цікавинок фестивалю — програма «Це справжнє життя. Docudays UA на “Молодості”», в якій покажуть сім стрічок із цьогорічного фестивалю фільмів про права людини. Така собі компенсація за те, що Docudays UA вже два роки підряд відбувається лише онлайн.

Фільм Мозгового — приклад документалістики, яку треба дивитися на великому екрані. Історія двох українців, які мали мрію — зробити найшвидший у світі мотоцикл ІЖ-49 і поставити рекорд на висохлому солоному озері в штаті Юта. Історія, яка розпочиналась в гаражі на Святошині, продовжилась на іншому континенті.

Фільм отримав особливу відзнаку конкурсу DOCU/УКРАЇНА, а також особливу відзнаку студентського журі фестивалю.

З повною програмою фестивалю можна ознайомитися на сайті «Молодості».

Автор: Роман Губа