«Три фігури», 1947, полотно, олія; 80 x 95 см
Фото:

Boris Lurie Art Foundation

В Національному Мистецькому центрі «Шоколадний будинок» відкрилася виставка робіт американського художника і письменника, засновника руху NO!art Бориса Лур'є. Експозиція «Змінена людина» триватиме до 30 жовтня, це перше ґрунтовне знайомство з творчим доробком цього митця в Україні.

«Писати вірші після Аушвіцу — дикунство», — вважав Теодор Адорно. Людство поки не дійшло згоди в цьому питанні і навряд чи дійде найближчим часом: поезія пишеться, але питання залишається.

Одним з митців, який вельми радикально намагався спростувати тезис Адорно, був Борис Лур’є. Засновник руху NO!art ще юнаком пройшов чотири концтабори і все своє творче життя доводив — після Аушвіцу можна все, що завгодно. Бо після Аушвіцу зруйновано всі моральні засади, спаплюжені всі ідеали, дискредитовано всі ідеї, знівельовано всі чесноти, скасовано норми. Більше того — після Аушвіцу будь-які розмови про норму недоречні.

Художник, засновник руху NO!art Борис Лур'є
Фото:

Boris Lurie Art Foundation

Борис Лур’є народився 1924 року в Ленінграді, через деякий час родина переїхала до Риги, яка ще не входила до складу СРСР: радянські танки з`явились на ризьких вулицях в червні 1940-го.

У 1941-му в столицю вже радянської Латвії увійшли німецькі окупанти. Лур’є були інтерновані в гетто, звідки Бориса з батьком перевели в трудовий концтабір, а матір, сестра, бабуся та кохана Бориса — Любов Трескунова загинули під час акції винищення 26 тисяч євреїв.

«Перекличка у концтаборі», 1946, картон, полотно, олія; 60 x 92 см
Фото:

Boris Lurie Art Foundation

Бориса з батьком перекидали з одного концтабору в інший, а після звільнення, в 1946 році, вони емігрували до США.

Старший Лур’є, який до війни був підприємцем, в Америці почав бізнес і доволі швидко став крупним девелопером.

Борис існував як митець в тому числі завдяки батьківському капіталу, який згодом успадкував. За життя він не продав жодної картини, і не тому, що в нього не купували. Не продаватись ні за яких умов – його принципова позиція.

У Лур’є склались досить важкі стосунки з катастрофічним минулим – це був свого роду незавершений гештальт. Він не почував себе жертвою і вважав, що його життя куплено ціною принизливої покори і безмежного терпіння.

Це «відчуття самовідданого раба» сиділо в ньому, як іржавий цвях, і на цьому цвяху тримався світогляд художника.

«Боротьба», 1951, мазоніт, олія; 77 x 92 см
Фото:

Boris Lurie Art Foundation

Борис так і не вийшов остаточно з концтабору і до кінця днів сприймав світ як цинічну систему підпорядкування, де людина — завжди об`єкт насилля, і політичного, і сексуального, і суспільного, і, врешті-решт, культурного.

На відміну від тих, хто, як, наприклад, поет Тадеуш Боровський вистояв в страшні роки знущань і остаточно зламався після Аушвіцу, Лур’є непогано вписався в капіталістичний світ, який, попри своє комфортне життя, весь час жорстко критикував, але концтабірний досвід залишався основою його існування.

Він зробив із своєї невиліковної травми бренд, вид мистецтва, але в піку продажному мистецькому світу свій бренд не продавав.

«Прощавай Америко», 1960, полотно, папір, олія; 100 x 98 см
Фото:

Boris Lurie Art Foundation

Дві головні складові творчості Лур’є – порнографія і Голокост. І це не безкінечне протиборство стихій Ероса і Танатоса, а брутальне порно і концтабір.

В просякнутому сексуальністю післявоєнному західному світі Лур’є всюди відчував насильство, бездушність і нелюдськість стосунків, комерційну пустоту мистецького ринку.

З кожного кутка на нього дивився осоружний Танатос під маскою безглуздого Ероса. Тому, власне, і NO!art. Єдина відповідь божевільному світу. 

«Ні! Ні! Ні! Всьому прийнятому, всьому злу і розпачу, які панують у нас! Ні конформізму і матеріалізму! Ми проти того, щоб фантазія служила ринку, проти встановленої піраміди «ринок мистецтва — вкладення — мода — декоративність». Ці ігри заколисують культуру», — йдеться в маніфесті руху No!art, який виник наприкінці 50-х.

Його перша робота — «Свобода чи воші» (1959), і в ній ще відчувається вплив експресіонізму. В 60-ті Лур’є вже відірветься від усіляких впливів, течій, рухів, і ні на крок не відступить від своїх мистецьких переконань.

«Все йшло з відчаю, тому що всі ми були із світу мистецтва, ми бачили, що відбувається в цьому світі, і ми сказали: та пішли ви всі! Ми хочемо бути художниками, але ми будемо ними для себе, нам з вами не по дорозі».

«NO! скриня іммігранта», 1963, дерев'янна скриня, олія, паперовий колаж; 65 x 100 x 65 см
Фото:

Boris Lurie Art Foundation

В 1974-му Лур’є з`їздив до СРСР і відвідав Ригу, в якій залишились його перші жахливі враження. Саме після цієї поїздки він напише важкий том спогадів і свій єдиний роман «Будинок Аніти». «Рабу необхідно прищепити особливі навички сну. Йому не дозволяється спати ні на животі, ні на боці, ні спиною до скляних дверей. Навіть уві сні він повинен прийняти позу, зручну спостерігачеві. Нам пояснили, що це в наших інтересах, бо приватність сну — це внутрішнє відступництво, яке породжує незалежні мрії або роздуми, а отже, вихід з-під контролю Пані».

Порнороман Бориса Лур’є «Будинок Аніти» вийде вже після смерті автора, в 2010-му. Це важке і неприємне читання, з оргіями, катуваннями, моральним і фізичним знущанням. Розкішна та безпощадна Аніта керує БДСМ-борделем, який за своєю суттю — варіант створеного на добровільних засадах концтабору. Його мешканці пережили Голокост, витруїли його зі своєї пам’яті, але все одно вважали за краще продовжувати свої страждання, ніж назавжди їх позбутися: щодня вони вбивали в собі людину всіма можливими способами. Будинок Аніти — це не тільки бордель, але й художній салон, де людина поступово мутує в об’єкт, механізм, елемент декору.

«Декоративне оздоблення нашого приміщення довершують величезні фотографії на стінах — лайтбокси, що зображують чотирьох наших Господинь в типових для них уніформах. Портрети світяться цілодобово. Прокинувшись, ми схиляємо коліна перед кожним зображенням і мовчки споглядаємо. Правила цього не потребують, але ми не пропускаємо жодного дня. У своїй обителі ми щасливі і захищені, наш сон міцний і здоровий, незважаючи на безперервну вібрацію і постійне освітлення».

Лур’є так і не завів собі сім’ю, ніколи не був одружений, не мав дітей. В нього траплялися стосунки з жінками, але мешкати разом для нього було неприйнятним. Неможливість кохання в світі, який вбив твою першу кохану, точила Бориса все життя і, можливо, саме це колись і підштовхнуло його до його мистецького вибору: «Все йшло з відчаю…».

Автопортрет, ~ 1946, папір, олівець Конте, естамп; 29 x 21 см
Фото:

Boris Lurie Art Foundation

Щоб осягнути особистість Бориса Лур`є, необхідно бути хоч трохи обізнаним щодо його життя і світогляду. Без цього бекграунду його надзвичайні роботи, чудернацькі картини, жахливі, монструозні колажі, його тексти можуть не визвати адекватного відгуку. Щоб осягнути Лур`є, треба починати з відчаю.

Поділитись: