Кадр з фільму «Пральня» режисера Стівена Содерберга
Відкрився 76-й Венеційський кінофестиваль. Про програму і трохи історії легендарної Мостри — найстарішого світового фестивалю кіно

Венеція — офіційно найстаріший кінофестиваль світу, зачинатель фестивальної культури. Заснований ще Беніто Муссоліні в 1932 році, Мостра — так називають Венеційський кінофестиваль самі венеційці — це спроба старої Європи вже тоді протистояти світовому пануванню Голлівуду.

Та всередині 1930-х Венеція почала стрімко перетворюватися на арену пропаганди націонал-соціалізму, а наприкінці десятиріччя вся ліберальна Європа почала шукати собі інше місце для кінофесту. Так з'явилися Канни.

Та Венеція не зникла, не була затаврована як нацистський огляд. Перезавантажившись після війни, фестиваль став упевненим конкурентом Каннського. Відтоді вони йдуть ніздря в ніздрю, залишаючи дещо позаду свого третього конкурента — Берлінале.

До того ж, у Венеції — саме у Венеції, неофіційно стартує оскарівська компанія: більшість американських фільмів, що потрапляють до фестивальної програми, потім йдуть на «Оскар».

Ба більше, дуже часто саме переможці Венеційського фестивалю стають тріумфаторами оскарівської церемонії. Так було і з «Володарем бурі» (2008) Кетрін Бігелоу, «Формою води» Дель Торо і з «Ромою» Альфонсо Куарона. Свою парадну оскарівську ходу у Венеції розпочав і «Ла-ла-ленд» (2016), який хоч і не взяв венеційське золото, обмежившись лише акторською нагородою для Емми Стоун, але отримав своє на «Оскарі» та «Глобусі».

Тож Венеція зусібіч важливий і впливовий майданчик.

76-й фестиваль, що відкрився учора, 28 серпня, знову демонструє блискучу програму.

Тут відбудеться прем'єра «Справи Дрейфуса» («Я звинувачую») — новий фільм Романа Поланського, чиє ім'я нині у всіх на вустах завдяки Квентіну Тарантіно: опальний автор «Дитини Розмарі» — один з ключових фігурантів історії «Одного разу в Голлівуді».

Новий фільм класика — 35-й, присвячений скандально відомій справі Дрейфуса: французького капітана, якого наприкінці ХІХ століття звинуватили у шпіонажі і виправдали лише через 12 років. Ту сумну історію, яка сколихнула тодішню Європу, розігрують на екрані Луї Гаррель, Жан Дюжарден, Еммануель Сеньє (дружина режисера) і Матьє Амальрік, схожий на молодого Поланського як дві краплі води.

Поланський адаптував для екрана книгу британського письменника Роберта Гарріса «Офіцер і шпигун». Головним оповідачем тут виступає Жорж Пікар, колишній наставник обвинуваченого Альфреда Дрейфуса. Голова одного з відділів департаменту розвідки Пікар починає власне розслідування цієї сфабрикованої справи про шпигунство, де не обійшлося без антисемітських мотивів.

Кадр з фільму «Я звинувачую» режисера Романа Поланського

Інший великий скандал — панамський, у фокусі ще одного конкурсного фільму Венеції, американської драми Стівена Содерберга «Пральня».

Оскароносний автор «Трафіку», «Сексу, брехні та відео» розкручує історію про незаконні грошові мережі світової еліти, спираючись на пулітцерівський хіт письменника Джейка Бронштейна «Секретний світ».

Його головний герой — журналіст Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань — розголошує документи, пов'язані з офшорами і фінансовими махінаціями великих світових еліт, де фігурують великі імена; оприлюднює докази сумнівних бізнес-практик банкірів з Волл-Стріт.

У Содерберга грають Гарі Олдман, Антоніо Бандерас і Меріл Стріп.

«Пральня» — ще й черговий фільм онлайн-платформи Netflix, головного на сьогодні конкурента голлівудських меджорів. Після того, як два роки тому Канни розійшлися з Netflix, Венеція отримала додатковий козир. Торік платформа дала в конкурс оскароносну «Рому» Альфонса Куарона і «Баладу Бастера Скраггс» братів Коенів.

Венеція вже років п'ять поспіль влаштовує великі театральні прем'єри великих серіалів. Тут давали і «Вершину озера» Джейн Кемпіон, і «Олівію Кіттерідж» Лізи Холоденко. Цими днями покажуть продовження «Молодого Папи», його перші серії. Режисер Паоло Соррентіно поставив сиквел свого суперхіта про шахраюватого понтифіка Пія XIII з обличчям артиста Джуда Лоу. Крім нього і Джона Малковича, в новому фільмі грає ще й Шерон Стоун. «Нового Папу» — таку назву отримав серіал, Венеція дає в програмі «спеціальних показів».

Бред Пітт везе до Венеції спродюсовану їм космічну драму «До зірок» режисера Джеймса Грея («Маленька Одеса», «Господарі ночі»). На відміну від «Одного разу в Голлівуді», де йому довелося дещо відтіняти Леонардо Ді Капріо, тут Пітт грає центральну роль — астронавта Роя МакБрайда, який розшукує посеред космічних просторів зниклого два десятиліття тому батька Томмі Лі Джонса. У листопаді «До зірок» обіцяють випустити в український прокат.

Сама ж Україна вперше в історії опинилася у венеційській програмі. Це якщо не брати до уваги досвіду Лео Могти — французького, а згодом американського режисера українського походження, улюбленця Тарантіно Леоніда Могилевського. У 1938-му його фільм «В’язниця без ґрат» виграв у Венеції трофей як «найкращий іноземний».

У 2019-му культурними дипломатами України у Венеції стали відразу три фільми: «Атлантида» Валентина Васяновича — фантастична драма про самотність перевізника радіоактивних відходів. А ще «Стасис» — ігровий дебют автора «Маріуполіса» Мантаса Кведаравічуса. Знятий в копродукції Україною, Литвою і Францією, цей фільм розповідає про пригоди чотирьох героїв, які переборюють простір і час, з легкістю опиняючись то в Стамбулі, то в Софії, то в Судані.

Кадр з фільму «Атлантида» режисера Валентина Васяновича

Поза конкурсною програмою відбудеться прем'єра нового документального фільму нашого Сергія Лозниці «Державні похорони». Автор «Донбасу», «Процесу» і «Події», знову звертається до історичних кіносвідчень, а саме плівок, що знімалися з 5 по 8 березня 1953 року під час похорону Сталіна. Матеріали ці покликані були стати фільмом «Велике прощання» та в результаті осіли в архівах.

Кадр з фільму «Державні похорони» режисера Сергія Лозниці

Також до Венеції їдуть Пенелопа Крус і Гаель Гарсія Берналь. Актори представлять тут новий фільм французького режисера Олів'є Ассаяса («Персональний покупець») «Осина мережа» — про кубинську шпигунську організацію, яка діяла в США в 1990-х. Своїми героями колишній кінокритик Ассаяс зробив кубинських політв'язнів, які мотали строк в американській в'язниці за звинуваченням у шпигунстві.

Кадр з фільму «Осина мережа» режисера Олів'є Ассаяса

Очікується і велика програма кінокласики. У діапазоні від «Білого шейха» Федеріко Фелліні і «Калини червоної» Василя Шукшина до «Стратегії павука» Бернардо Бертолуччі, який ще кілька років тому їздив Венецією у своєму інвалідному возикові й усміхався перехожим, і «Нью-Йорк, Нью-Йорк» Мартіна Скорсезе. Останній, імовірно, сам навідається до Венеції, щоб представити свій класичний хіт. У Скорсезе з Венецією пов'язані не надто приємні спогади: в 1988-му влаштована тут прем'єра його фільму «Остання спокуса Христа» спровокувала грандіозний скандал, з акціями протесту і спробою спалити кінотеатр.

76-й Венеційський кінофестиваль відкрила картина «Правда» — французький дебют японця Хірокадзу Корееда, який торік взяв «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю за своїх «Магазинних крадіїв».

Озброївшись Катрін Деньов, Корееде розповідає історію постарілої кінодіви, яка щойно видала книжку власних спогадів під гучною назвою «Правда». Читачі захлинаючись обговорюють одкровення зірки, а її дочка (Жюльетт Бінош) обурена материнською брехнею, яка заполонила сторінки бестселера. Не задоволений написаним і агент актриси, який звільняється відразу після прочитання книги. Корееде, хоч і на французькому матеріалі (фільм знімався протягом 10 тижнів у Парижі), продовжує досліджувати улюблену ним тему, умовно, кровоносних судин непростих сімейних відносин, витонченого обману, загримованого під яскраву правду.

Кадр з фільму «Правда» режисера Хірокадзу Корееда
Поділитись: