Чому ми живемо в світі пост-фактів та пост-правди, в світі, де політики і медіа брешуть та не переймаються тим, кажуть воні правду чи ні. Чому ЗМІ ставлять істину і брехню в один ряд, а інтернет-тролі формують громадську думку. Про це у своїй колонці розмірковує відомий британський журналіст та письменник Пітер Померанцев.

Коли його армія нахабно анексувала Крим, Владімір Путін пішов на телебачення і сказав на весь світ, що ніяких російських військових не було на території України. Він не так збрехав, як продемонстрував, що правда нічого не значить. І в той час як Дональд Трамп щось вигадує, стверджує, що бачив, як тисячі мусульман в Нью-Джерсі раділи падінню веж-близнюків, чи що уряд Мексики навмисно відправляє «поганих» мігрантів до США, агентства з перевірки інформації стверджують, що 78% з того, що він каже, — неправда. Тим не менш, він стає кандидатом на пост президента США.

Виходить, що факти більше не мають значення в країні свободи. Коли в кампанії з Брексіту зазначалось «Давайте віддамо національній службі з охорони здоров’я 350 мільйонів фунтів, які надходять до бюджету ЄС щотижня», та після перемоги на референдумі один з лідерів Брексіту зазначив, що ця заява помилкова, в той час як інший лідер каже, що такі наміри є, стає ясно, що ми живемо в світі пост-фактів та пост-правди. Це не просто світ, де політики і медіа брешуть – вони завжди це робили – а світ, де вони не переймаються тим кажуть правду, чи ні.

Допоки в результаті перевірки фактів викривається один неправдивий факт, генеруються тисячі нових, і масштабне нашарування «дезінформаційного кому» робить антиреальність неминучою

Як ми до цього дійшли? Чи не технології цьому причина? Економічна глобалізація? Кульмінація в історії філософської думки? Є свого роду підліткове задоволення в нехтуванні фактами — символами освіченості і авторитетності, які нагадують про обмеження та вказують, де наше місце. Але чому це відбувається саме зараз?

Багато хто звинувачує в цьому технології. Замість того, щоб вступити в нову еру правди, інформаційний вік дозволяє поширювати брехню через так звані «цифрові пожежі». Допоки в результаті перевірки фактів викривається один неправдивий факт, генеруються тисячі нових, і масштабне нашарування «дезінформаційного кому» робить антиреальність неминучою.

Справа в тому, що брехня клікабельна, і що має значення — це те, як вона підживлює існуючі переконання людей. Алгоритми, розроблені такими компаніями, як Google і Facebook грунтуються на попередніх пошукових запитах і кліках, так з кожним запитом і кліком ви підтвержуєте обраний курс. Наразі соціальні медіа, які є основним джерелом новин для більшості американців, заганяють нас в середовище однодумців, пропонуючи нам тільки ту інформацію, яка змусить нас почуватись краще, незалежно від того правдива вона, чи ні.

Технології можуть мати більш тонкий вплив на наше ставлення до правди. Нові засоби масової інформації з їхніми безкінечними трансляціями та стрімами роблять реальність настільки фрагментованою та незбагненною, підштовхуючи нас у віртуальний світ і фантазії. Фрагментація в поєднанні з дезорієнтацією глобалізації змушує людей прагнути більш безпечного минулого, викликає почуття ностальгії.

Армія інтернет-тролів Путіна продає мрії про відновлення Російської імперії і Радянського Союзу; Трамп твітить, що «поверне могутність Америці»; прихильники Брексіту тужать за тим, що втратили Англію у Facebook

«Двадцять перше століття не характеризується пошуками нового, — писала покійна російсько-американськиа філолог Світлана Бойм, — а зростанням почуття ностальгії… ностальгічні націоналісти, ностальгічні космополіти, ностальгічні екологи влаштовують цифрові війни в блогосфері». Таким чином, армія інтернет-тролів Путіна продає мрії про відновлення Російської імперії і Радянського Союзу; Трамп твітить, що «поверне могутність Америці»; прихильники Брексіту тужать за тим, що втратили Англію у Facebook; а фільми ІДІЛ тим часом прославляють міфічний Халіфат.

«Відчуття ностальгії, — як стверджувала Бойм, — змушує прагнути з «параноїдальним настроєм» відновити втрачену батьківщину, постає у ролі «істини і традиції», заволодіває великими символами і відмовляється від критичного мислення на користь емоційного... У крайніх випадках може породити уявну, фантомну батьківщину, заради якої людина готова померти або вбити. Неосмислена ностальгія може породити монстрів».

Занурення в техно-фантазії нерозривно пов'язане з економічною і соціальною невизначеністю. Якщо всі факти вказують, що у вас немає економічного майбутнього, то чому ви хотіли б почути ці факти? Якщо ви живете в світі, де незначна подія в Китаї призводить до втрати людьми засобів на існування в Ліоні, де ваш уряд, здається, не має ніякого контролю над тим, що відбувається, то довіра до старих інститутів влади — політиків, вчених, ЗМІ – підривається. Це призвело до заяви лідера Брексіта Майкла Гоува стосовно того, що «серед британців було досить експертів», тирад Трампа у ЗМІ та на інтернет-сайтах «альтернативних новин».

Як це не парадоксально, люди, які не довіряють ключовим ЗМІ, відповідно до дослідження Північно-Східного університету, мають кращий імунітет до дезінформації. «Натомість аудиторія альтернативних новинних порталів, яка намагається уникнути масових маніпуляцій ключових ЗМІ, є найбільш чутливою до неправдивої інформації». 

Контрольоване Кремлем Путіна телебачення знаходить слід США у всьому, Трамп спекулює, що трагедія 11 вересня була внутрішньоспланованою, частково кампанія Брексіту була спрямована на акцентуванні, що Британія є об’єктом німецько-франко-європейської змови

Здоровий скептицизм закінчується там, де починаються пошуки змов. Контрольоване Кремлем Путіна телебачення знаходить слід США у всьому, Трамп спекулює, що трагедія 11 вересня була внутрішньоспланованою, частково кампанія Брексіту була спрямована на акцентуванні, що Британія є об’єктом німецько-франко-європейської змови.

«Не існує об'єктивної журналістики», — стверджують керівники пропагандистських мереж Путіна Дмитро Кисельов і Маргарита Симонян, коли їх просять пояснити редакційні принципи, які дозволяють ставити на один щабель теорії змов та дослідження, які базуються на фактологічних даних. Міжнародний канал Кремля Russia Today стверджує, що пропонує й «альтернативну» точку зору, але на практиці це означає, що точку зору редактора маргінального правого журналу ставлять на один щабель з точкою зору університетського науковця, і тим самим брехня стає рівнозначно вартою поширення, як і доведений факт.

Дональд Трамп грає в аналогічну гру, коли подає чутки, як факти, альтернативні думки, оприлюднює історії, що Обама мусульманин, або що його опонент Тед Круз має секретний канадський паспорт, додаючи до цього традиційне: «Подейкують…»

Ситуація, коли істину і брехню ставлять в один ряд, грунтується і є результатом вседозволяючого пізнього постмодернізму і релятивізму, який протягом останніх тридцяти років перетікав з академічних кіл в засоби масової інформації, а потім і в решту сфер. В основі цієї школи думки вислів Ніцше — «немає жодних фактів, тільки інтерпретації»: кожна версія має право на життя, брехня може прикриватись «альтернативною точкою зору» або «думкою», тому що «все відносно» та «у кожного своя істина» (і в Інтернеті це справді так).

Мауріціо Ферраріс, один із засновників нового реалізму і один з найбільш переконливих критиків постмодернізму, стверджує, що за понад два століття ми бачимо кульмінацію у розвитку філософської думки. Оригінальним мотивом Просвітництва було уможливити аналіз світу, передавши право визначати реальність від божественної сили до індивідуального розуму. Декартове '«думаю, отже існую» заклало зерно знань в людську свідомість. Але якщо єдине, що ви можете розуміти — це ваш розум, то, як Шопенгауер висловився, «світ – це моє уявлення».

В кінці двадцятого століття постмодернізм пішов ще далі, стверджуючи, що немає «нічого поза текстом», і що всі наші уявлення про світ виходять з моделей влади, які накладаються на нас. Це призвело до силогізму, щодо якого Ферраріс робить наступний висновок:

«Вся реальність створена зі знань, знання породжені владою, відповідно, вся реальність створена владою. Тобто реальність насправді породжена владою, і це робить її водночас огидною (якщо під «владою» ми розуміємо Владу з великої літери, що домінує над нами) і придатною для трансформацій (якщо під «владою» ми розуміємо «нашу власну владу»).

Russia Today стверджує, що пропонує й «альтернативну» точку зору, але на практиці це означає, що точку зору редактора маргінального правого журналу ставлять на один щабель з точкою зору університетського науковця

Постмодернізм спершу позиціонував себе як визвольна школа думки, яка передбачає звільнення людей від репресивної концепції, яку вони сповідували. Але, як зазначає Ферраріс, «поява медіа-популізму стала прикладом прощання з реальністю, яка зовсім не була визвольною».

Якщо реальність постійно трансформується, то Берлусконі, який мав вплив на Путіна, міг би з повним правом стверджувати: «Невже ви не розумієте, що будь-що не існує – чи то ідея, політик, або продукт — якщо його не показують по телевізору?»; тоді адміністрація Буша може виправдати війну, використавши неправдиву інформацію.

«Коли ми діємо, ми створюємо нашу власну реальність», — розповів New York Times старший радник Буша Карл Роув, цитуючи Ферарріса: «І в той час, як ви вивчаєте цю реальність, – якщо хочете, навіть з раціональних позицій, — ми діємо знову, створюючи інші нові реалії».

Також погіршила ситуацію поширена фраза стосовно того, що все знання — це (тиранічна) влада. Таким чином, постмодернізм усуває можливість виступати проти цієї влади. Натомість стверджується: «Оскільки раціональність та інтелект — форми домінування, то слід шукати звільнення чуттєвого та тілесного, які є революційними як такі».

Факти починають відкидатись на користь емоцій. Ми можемо почути політичне відлуння цих ідей у думках Бенкса, який очолював кампанії по виходу з ЄС: «Кампанія за те, щоб залишитися в ЄС апелювала до фактів й тільки до фактів. А це взагалі не працює. Вам треба шукати емоційного зв’язку з людьми. У цьому й полягає успіх Трампа».

Відповідно до Ферраріса відповідь філософів на розвиток науки у вісімнадцятому столітті стала причиною цієї проблеми. Коли наука почала перемагати у питаннях пояснення реальності, філософія стала більш антиреалістичною, аби зберегти середовище, у якому вона все ще може мати значення.

При спробі розібратися в світі, в якому я виріс і живу, в світі оточеному в моєму випадку Росією, ЄС, Великобританією та США, не потрібно повертатись далеко в минуле, щоб знайти епоху, коли факти мали значення. Я пам'ятаю, факти, здавалося, страшно важливі під час Холодної війни. І радянські комуністи, і західні демократичні капіталісти спиралися на факти, щоб довести правоту своєї ідеології. Особливо вдавались до фальсифікацій комуністи, але врешті-решт вони програли, тому що не могли більше діяти таким чином. Коли вони були спіймані на брехні — вони були обурені. Їм важливо було виглядати точними.

 Аудиторія, яка вже прожила десятиліття без фактів, тепер може повністю задовольнитись анархічною свободою, в якій відсутні логіка та здоровий глузд

Чому факти були важливими для обох сторін? Обидва проекти намагались, принаймні офіційно, довести ідею раціонального прогресу. Ідеологія, історія та використання фактів йшли пліч-о-пліч. Крім того, як медійник і активіст Тоні Керзон Прайс вказав мені, що під час війни керівництво і влада мають важливе значення, щоб тримати вас у безпеці. Поважаєш лідерів, а вони в свою чергу забезпечують тебе саме фактами.

Потім наступили 90-і роки. Не було більше прогресу, якого потрібно було б прагнути, нічого не треба було доводити. Факти стали відокремленими від політичних історій. У цьому й було щастя: це був час гедонізму і екстазу, з’явилась легковажність, яка дозволяла нам ігнорувати факти наших банківських рахунків і взяти на себе стільки боргів, скільки хотілось. Без фактів і ідей політику очолили політтехнологи і маніпулятори. У Росії царські і КДБшні традиції формування маріонеткових політичних рухів поєднались з західними PR-хитрощами, створивши Потьомкінську демократію, у якій Кремль маніпулював всіма партіями: від крайніх лівих до крайніх правих.

Це почалося в 1996 році, коли підроблені партії і підроблені новини були використані, щоб врятувати президента Єльцина, і поширювались, щоб стати моделлю «віртуальної політики» імітованої по всій Євразії (політтехнолог Трампа Пол Манафорт працював на Кремль в 2005 році, аби допомогти створити бажаного Путіну президента Януковича в Україні).

У Великобританії це простежувалось в кар'єрі Алістера Кемпбелла, який обіймав невиборчу посаду прес-секретаря, але вважався настільки впливовим, що тодішні ЗМІ зробили його символом влади в країні. У США це почалося з війни в Перській затоці, як писав Бодрійяр, чистим винаходом війни, через сум'яття Білла Клінтона та легендарну цитату Роува «ми створюємо реальність».

Недивлячись на їхній тотальний цинізм, політтехнологи намагались створити ілюзію правди. Їхні історії повинні були бути послідовними, навіть якщо їм бракувало фактів. А коли реальність стала очевидною — аудиторія усвідомила ілюзії московських подій, з’явилися розповіді про Ірак, і обвалився фондовий ринок. Реакцією на це стало підвищення ставок, твердження, що факти взагалі не мають значення, і створення ситуації, коли до них байдуже. Правителі з цього мають ряд переваг — і це полегшення для виборців.

Путін не повинен мати більш переконливу історію, він просто повинен дати зрозуміти, що всі брешуть, підірвати моральну перевагу своїх ворогів і переконати своїх людей, що немає ніякої альтернативи йому. «Коли Путін нахабно бреше він хоче, аби Захід, вказав, що він бреше, — говорить болгарський політолог Іван Крастєв. Таким чином, він матиме змогу сказати у відповідь: «Але ви також брешете». І якщо всі брешуть, то може відбуватись все що завгодно – чи то в особистому житті, чи у вторгненні в інші держави.

У цьому є певна радість (з темним забарвленням). Все те безумство, яке ви відчуваєте, ви можете тепер відпустити, і це нормально. Суть Трампа – виправдати задоволення від обливання брудом, радість чистих емоцій, часто злих емоцій, за якими нічого не стоїть. І аудиторія, яка вже прожила десятиліття без фактів, тепер може повністю задовольнитись анархічною свободою, в якій відсутні логіка та здоровий глузд.

Колонка Пітера Померанцева Why We’re post Fact була опублікована у GRANTA. На сайті Hromadske.ua публікується з дозволу видання.

Поділитись: