Фото:

depositphotos

Поки світ живе в умовах карантину, і з'явився час на самопізнання, фільми, серіали та онлайн-курси, hromadske нагадує: не варто забувати й про книжки. Тим паче замовити книгу в інтернет-магазинах — зараз не проблема.

Андрій Курков, Софія Андрухович, Марина Гримич, Любов Якимчук, Мирослав Лаюк, Володимир Єрмоленко, представники видавництв Ігор Балинський та Оксана Зьобро — ми зібрали їхні рекомендації, що варто прочитати на карантині. Але цей список від авторитетних людей буде актуальним і після закінчення епідемії. Тож зберігайте його та читайте книжки на здоров'я.

Софія Андрухович, письменниця

Луї-Фердінан Селін, «Смерть у кредит» — роман блискучого і неоднозначного француза, який я читаю якраз зараз і тому не могла не порадити. Свого часу проза Селіна змінила мову художньої літератури: виявилося, що література починає грати новими барвами, коли історії розповідаються розмовною мовою і торкаються інтимних і ризикованих тем, на які раніше годилося мовчати. 

Події «Смерті в кредит» передують подіям, описаним в іншому відомому романі Селіна, одному з найбільш страшних і правдивих романів про війну — «Подорож на край ночі».

Проза Селіна брутальна, безжальна, сповнена гротеску. Зараз вона принесе розраду не кожному читачеві. Але тим, хто схильний до важкого гумору в будь-яких складних ситуаціях, хто вміє розгледіти і відчути людяність і співчуття серед бруду й безпросвітності, Селін стане дуже особливим співрозмовником.

Взагалі для себе особисто я винайшла спосіб переживати непрості періоди, звертаючись до складних, трагічних досвідів інших людей. І тут ідеться не про порівняння, не про те, що комусь було набагато гірше. Просто коли співчуваєш іншому, знаходиш власне полегшення.

Юрій Косач, «Володарка Понтиди» — роман одного з найцікавіших українських письменників, небожа Лесі Українки (цінного, однак, не цим, а своїм багатим талантом). Це те, що може стати в пригоді, коли хочеться зануритися в паралельний світ, віддалений від реальності і все ж близький. І багатовимірний світ роману, який дає поживу для всіх чуттів читача, і його майстерний стиль, і авантюрний сюжет, і сміливе поводження з історичними фактами, іронія і сенси, пошуки й винайдення власної України — все тут сприяє читацькій насолоді.

Катерина Бабкіна, «Мій дідусь танцював краще за всіх» — філігранна, лаконічна, майстерна проза, яка пронизує, зворушує і вражає. Історії наших сучасників, які до болю нагадують знайомих нам людей, сусідів, перехожих, однокласників, нас самих, приреченість і неспроможність вирватися зі сценаріїв попередніх поколінь, перегуки давньої і теперішньої воєн. Але найважливіше: любов, яка незбагненним чином залишається у всьому і з усіма.

Андрій Курков, письменник

Євген Положій, «Мері та її аеропорт» — це один з його перших романів. Положія треба читати, щоби додати собі в настрій трохи сентиментального романтизму.

Філіп Сендс у своїй книжці «Східно-Західна вулиця» відкриває для нас історію виникнення термінів «геноцид» та «злочин проти людства». Мало хто знає, що ці терміни пов'язані не тільки з Нюрнберзьким процесом, але й зі Львовом.

Мартін Поллак, «Цісар Америки» — нон-фікшн, документальна книжка, яка читається, як роман. Страшно цікава і перевертає догори дриґом усе, що ми раніше знали про еміграцію з Буковини і Галичини до Америки і Канади.

Юрко Позаяк, Віктор Недоступ та Семен Либонь «Пропала грамота» збірка з почуттям гумору від трьох поетів завжди поліпшить настрій під вечір, якщо вам набридло пити віскі.

Мирослав Лаюк, письменник

Роман «Сліпота» португальського письменника Жозе Сарамаго, на відміну від дурнуватих кінолякалок про епідемії, є досить переконливою притчею про те, як функціонуватиме цивілізація, коли настане найгірша пандемія. Цю книжку я читав, коли летів до Лісабона наприкінці лютого. Коронавірус тоді ще не сильно перетнув межі Китаю, однак люди вже ходили в масках. Думаю, сьогодні це читання було б ще емоційнішим.

«Антологія української поезії ХХ століття. Від Тичини до Жадана», «Антологія молодої української поезії ІІІ тисячоліття» — це зібрання найкращих українських віршів за останні 100 років. Читання поезії у наш час має особливий сенс, бо поезія часто говорить про те, як долати труднощі, а також про важливість окремих митей життя. До речі, кілька днів тому почали розцвітати абрикоси. Поезія нагадує, що, перейнявшись стрічкою новин, можна пропустити це цвітіння — просто у дворі за вікном.

У «Метаморфозах» Овідій каже, що був вік золотий, потім срібний, мідний, залізний. Усе завершується переходом у інший стан, світ переливається з одного стану в інший. Головне — у цій течії знайти й усвідомити себе як дієву одиницю, котра приймає те, що проти деяких течій не попливеш, однак принаймні варто шукати рятівний жилет. І цим жилетом може стати, наприклад, робота, новий проєкт, старий проєкт, який ніяк не можеш завершити, роман, на написання якого досі не було часу, вивчення іноземної мови, та хоч торт спечіть — кремовий, триповерховий.

Володимир Єрмоленко, письменник

Новий роман Софії Андрухович «Амадока» — мабуть, одна з головних літературних подій року в Україні. Роман-епос, де схрещуються безліч історій — про жорстокість і людяність, пам’ять і безпам’ятство, знищення і виживання. Голокост в Україні і Розстріляне Відродження, війна на Донбасі та зустріч різних пам’ятей, єврейська духовна традиція та українська духовна традиція. Одна з грандіозних спроб осмислити те, що з нами сталося у ХХ-ХХІ століттях. Mustread. Дивіться також моє інтерв’ю з Софією про цей роман у програмі «Україна розумна».

Вже давня книжка «Муза Роксоланська» нашого класика Валерія Шевчука, письменника та історика, який розкриває те, що в нас майже забуте: українську культуру Ренесансу та Бароко. Наприклад, латиномовну українську поезію. Все те, що зв’язує нас із великою традицією європейської культури, хоч цей зв’язок часто хотіли обірвати, як зовнішні завойовники, так і чомусь ми самі. Також прочитайте його свіженьку і також двотомну «Козацьку державу як ідею».

Леонід Ушкалов, на жаль, пішов у кращий світ — але скарбів, які він нам залишив, вистачить на все життя. Один із них – біографія Михайла Драгоманова у книзі «Чарівність енергії. Михайло Драгоманов». З цієї книжки ви зрозумієте, чому в українській традиції є раціональність і просвітництво, а не тільки емоції і страждання; чому український анархізм відрізняється від російського — і дуже близький до політичних традицій Європи. А також чому грандіозні речі часом робляться всупереч обставинам, а не завдяки ним.

Марина Гримич, письменниця

Зараз, у часи карантину, думаю, найкраще надолужувати те, на що нам у шаленому ритмі життя не вистачало часу, передусім на читання та перечитування професійної літератури. Кожен має скласти сам собі свій персональний списочок літератури для опрацювання відповідно до своїх професійних орієнтацій, щоб пізніше не було невимовно боляче за ганебно розтранжирений вільний час, несподівано подарований нам. Отже, це перше, що я порадила б.

Друге — це художня література. Найкращий спосіб відволіктися від тривожних думок і одноманітного протікання часу в ізольованому просторі, причому це стосується всіх вікових груп (окрім найменших, звичайно), — це почитати детектив. І я рекомендую почитати ХОРОШИЙ детектив. А який детектив сьогодні вважається найкращим? Так точно! Норвезький. І в нас в Україні він є в наявності, в блискучому перекладі однієї з найкращих перекладачок сучасності Наталі Іваничук.

Ось дві свіжі книги, які об’єднує один герой — слідчий на прізвище Вістінг: «Код Катріни» та «Потаємна кімната» Йорна Лієра Горста. Обидві вийшли у видавництві «Нора друк» у 2019 році. Північна, а значить — спокійна, манера оповіді, відсутність штучної ексцентричності та «води», бездоганне знання суті справи (автор і сам працював довгі роки слідчим високої кваліфікації) поєднуються, з одного боку, з добре закрученою інтригою і логічним, добре продуманим і позбавленим заплутаних нагромаджень (як це часто стається в неякісних детективних романах) сюжетом.

За спостереженнями критиків різних країн, зараз найпоширенішою темою в художній літературі є… травма. Так, травма в різноманітних її проявах і модифікаціях, залежно від культури. Тобто представників різних культур травмує різне. Тому ми інколи, читаючи американську літературу, не можемо зрозуміти: чому вони страждають? Нам ці страждання і драми здаються «висмоктаними з пальця». Зате їхнього читача абсолютно не обходять наші больові точки. Чесно кажучи, я й сама не завжди задоволена з того, як висвічуються у нашій літературі травматичні теми історії ХХ століття та сьогодення.

Мені імпонують такі твори, як «Сірі бджоли» Андрія Куркова. А ще хочу порекомендувати твір, який за останній час дуже вразив мене — це роман російськомовної татарської письменниці Гузелі Яхіної «Зулейха відкриває очі», що вийшов в українському перекладі в 2017 році. Якість перекладу оцінити не можу, бо читала в оригіналі. Але цей твір — приклад того, як можна велику трагедію окремої людини і цілого покоління людей висвітлювати чесно, але при цьому без штучної екзальтованості, без провінційного ура-патріотизму, а так, як цього вимагає сучасний читач, представник інформаційного суспільства. Він хоче якісної літератури, але без зайвих рефлексій, адже висновки він уміє робити сам.

Я думаю, у нашій «травматичній» карантинній ситуації важливо прочитати такий дійсно травматичний твір, і тоді ми зрозуміємо, що деякі речі є непорівнянні. Цей текст трохи охолодить наші голови і понизить градус паніки, натомість внутрішньо мобілізує на спокійний, діловий стиль подолання епідемії.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

Любов Якимчук, письменниця

Я вважаю, що карантин — хороший час зайнятися вивченням свого організму. Тому можу порадити книгу професора Стенфордського університету Роберта Сапольські «The Biology of Humans at Our Best and Worst» (можна перекласти як «Біологія людей в найкращому та найгіршому прояві») або серію його лекцій на цю тему «Біологія поведінки». Ця книга дасть розуміння, які процеси в нашому тілі спонукають нас поводитися так чи інакше — у кого ми закохуємося, чому ми сваримося та влаштовуємо війни, з якої причини вигадуємо релігії. Це захоплива книга (та й серія лекцій), яка може кардинально змінити ваше ставлення до життя.

У зв’язку з коронавірусною пандемією багато людей почали цікавитися темою вірусів. На цю тему раджу книгу Карла Ціммера «A Planet of Viruses» («Планета вірусів»). Після прочитання цієї книги може виникнути бажання зробити щеплення від грипу чи папіломавірусу людини, але це тільки на користь. Книга дає уявлення про те, як функціонують віруси і як вони впливають на наше життя. Якщо ця тема затягне, можна й прочитати коротку, але змістовну оглядову статтю про віруси Юджина Куніна «A virocentric perspective on the evolution of life» на NCBI. Вона пропонує цікаву модель складності виникнення життя, у середину якої ставить саме віруси, що здатні обмінюватися генами зі своїми господарями, тобто з нашими клітинами теж.

Ви напевно знаєте, що й кілька собак уже захворіло на коронавірус. Це рідкість, але трапляється. Тому це нагадало мені про книгу Пет Шимпан «The Invaders: How Humans and Their Dogs Drove Neanderthals to Extinction» (можна перекласти як «Загарбники: Як люди та їхні собаки спричинили вимирання неандертальців»). У мене якесь дуже ніжне ставлення до одного з видів людини — неандертальців. А тут ще зав`язані собаки, які пліч-о-пліч допомагали людині виживати, та допомогли вийти переможцями в еволюційній гонці з такими коренастими важкенькими і низенькими неандертальцями. Після прочитання цієї книжки виникає відчуття, що сапієнси на Землі надовго, і ніхто та ніщо їх просто так не винищить.

Ігор Балинський, видавництво «Човен»

Я би найперше порадив прочитати книжку польського репортажиста Войцеха Яґельського «Усі війни Лари». Це історія жінки-чеченки, яка все своє життя намагається врятувати своїх дітей від війни. Прототип Лари у книжці Яґельського це реальна жінка Лейла, яка живе зараз у Грузії та виховує доньку. Не дивлячись на всі трагедії, які вона пережила, вона зберегла радість до життя та розуміння того, що в будь-якій ситуації людина має боротися до останнього, незважаючи на результат. Бо ця боротьба не дає можливості опустити руки.

Друга книжка, яку б я порадив до прочитання, особливо в теперішній ситуації — збірка художніх репортажів Марічки Паплаускайте «Бог дивовижних людей та інших грішників». Це 10 історій про простих та водночас унікальних людей, які всупереч життєвим негараздам намагалися зберегти в своєму житті те, що ми називаємо словом «надія», та знайти опору в складних життєвих ситуаціях у вірі. Це і віра в Бога, віра в краще, в боротьбу за життя.

Ще одна репортажна книжка авторки Світлани Ославської «Півмісяць, хрест і павич. Подорож до Месопотамії». Це історія про Туреччину. Не туристичну, не про олл-інклюзів, а про ту Туреччину, яку населяють десятки національностей, які намагають виживати в дуже складних політичних, економічних та військових обставинах. В книжці наводяться приклади, як цілі народи та культури розвиваються і продовжують виживати там протягом століть та тисячоліть. А ми про це навіть ніколи не знали.

Оксана Зьобро, «Видавництво Старого Лева»

Якщо хтось ще не добрався до серії книжок Стівена та Люсі Гокінґів «Джордж і таємний ключ до Всесвіту», то зараз саме час. По-перше, тому що вона неймовірна. По-друге, тому що в серії є шість книжок, а отже її вистачить на час карантину. Хоча тут є ризик, бо вона так затягує, що можна і проковтнути і за кілька вечорів. Це ідеальне універсальне читання і для дітей, і для підлітків, і для дорослих, які всередині — ті ж діти, і для сімейних вечорів, під час яких можна читати всім разом. Хто не мріяв побувати в космосі? Я от мрію. І книжки про Джорджа цю мрію якоюсь мірою реалізують.

Зрозуміти, що зараз коїться у світі, дуже тяжко, давати якісь прогнози нереально. І цей підвішений стан дуже дестабілізує. Для мене книжка Дена Аріелі «Передбачувана ірраціональність» — один із способів заземлитися. Бо якщо не можеш зрозуміти світ і поведінкову стратегію вірусу, то принаймні можна розібратися в собі та в оточуючих, чому ми приймаємо ті чи інші рішення і що за цим стоїть. А це неабияка корисна інформація і для бізнесу, і для особистого життя.

А коли дочитаєте цю книжку, то можна братися й за «Чесно про (не)чесність» Дена Аріелі. Бо хорошої літератури ніколи не буває забагато, як і розуміння себе та інших.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: