Комісар РЄ з прав людини: Зустріч із переселенцями стала відкриттям

Нільс Мужнієкс - комісар Ради Європи з прав людини, раніше – міністр з особливих доручень зі справ суспільної інтеграції Латвії та голова Європейської комісії проти расизму та нетерпимості в Раді Європи. Директор інституту соціальних та політичних досліджень при Латвійському університеті. Випускник Прінстонського університету та Університету Каліфорнії в Берклі.

За підсумками свого візиту до України розповів Громадському про проблеми переселенців, ситуацію на Сході та в Криму, оцінку розслідування щодо порушень прав людини під час протестів у Києві, роль Росії і можливість впливу на неї.

Зустріч із переселенцями стала відкриттям. Я не мав уявлення про масштаб цієї проблеми, яка справді  велика. Щонайменше 44 тисячі  людей були змушені виїхати з Криму та східних регіонів. Їхня кількість збільшується з кожним днем. В Одесі заступник губернатора  сказав мені, що щодня близько 50-60 людей приїжджають на вокзал. Я зустрівся з людьми з Криму та Сходу. Серед них вагітні, жінки з дітьми. Я говорив з жінкою, що перетинала зону бойових дій з білим прапором. Їм надзвичайно потрібна допомога та підтримка.

Населення України дуже гостинне та щедре до цих людей. Волонтери  відчиняють перед ними  свої оселі, годують їх та всіляко допомагають. Місцева влада дуже швидко організувалася в Одесі, куди перебралися не лише військові з Криму, а й переселенці зі Сходу — переважно сироти та інваліди.  Так, вони отримують допомогу, але на цьому етапі відповідь має бути скоординованою. Але варто якомога швидше створити  централізовану система реєстрації переселенців та оцінити рівень проблем: хто потребує житла, ліків, психологічної допомоги. Важливо подумати про людей з особливими потребами.  Звісно, має бути допомога міжнародних організацій. Вона прийде, але спершу треба скласти план дій. І часу дуже бракує. Скоро зима, люди, які зараз живуть у санаторіях, потребуватимуть постійного житла.

Існує чимало бюрократичних перепон. Люди без реєстрації, які приїхали з Криму, Луганська, Донеччини не можуть отримати допомогу. Деякі виїхали, не забравши трудові книжки. Все це треба враховувати. Наприклад, мене вкрай вразило те, що банки, які працювали в Криму, не можуть видати кошти тим, хто там жив. Цього не зрозуміти.

Яка головна причина, що люди змушені покидати свої домівки? Певно, вони різні в Криму та на Сході?

Я не мав змоги поїхати до Криму та на Схід. Я планую відвідати Крим у вересні. Але люди, у яких я питав про це, розповідали про їх особисті причини. У Криму тиск розпочався після так званого референдуму. Людям погрожували, арештовували, вони не почувалися безпечно. Звичайно, я зустрічався і з кримськими татарами, які відчули на собі особливий тиск. Наприклад, Мустафа Джемілєв говорив, що Меджліс можуть визнати екстремістською організацією. Кількість переселенців із Криму може зрости восени. Багато батьків і вчителів чекали на закінчення навчального року. Також ті, хто мають нерухомість, поки мають її продати.

На Сході головною причиною є збройний конфлікт. Виїжджають насамперед жінки та діти. Як і більшість людей, я сподіваюся на припинення вогню та вирішення конфлікту. Є відчуття, що поїде куди більше людей. У багатьох з тих, із ким я говорив, залишилися друзі й родичі, які також прагнуть виїхати. На Сході фактично не працюють закон і порядок.  Практично те саме, що я чув від багатьох переселенців, міститься і в останній доповіді ООН. Людям погрожують, викрадають, є випадки мародерства — все це на додачу до збройного конфлікту. Це надзвичайно серйозні і нові проблеми, аніж ті, що були у лютому, і які також треба швидко вирішувати. Це стосується реформи поліції, ефективного розслідування порушень прав людини, під час якого будуть залучені і постраждалі, і громадськість. Маємо пересвідчитися, що докази не зникли, а порушники не уникли покарання.

Як ви оцінюєте розслідування порушення прав людини під час протестів, які були в Україні взимку?

Зрозуміло, що прогрес є, але в ході розслідування було багато недоліків  – як з боку Генеральної прокуратури, так і зі сторони Міністерства внутрішніх справ. Зокрема це стосується доказів. Я чув, що зброя, яку могли застосовувати на Майдані, яка б мала бути вилучена на час розслідування, зараз використовується на Сході. Деякі кулі — все, що потрібно для  балістичної експертизи - були розібрані на сувеніри. Чимало доказів зникло, так само, як і люди, які є потенційними підозрюваними, поїхали на Схід. Розслідування дійсно дуже складне. Генпрокуратура вкрай зайнята — люди працюють і вдень, і вночі. Але сьогодні геть інша атмосфера.  У лютому зустріч у Генпрокуратурі була свого роду конфронтацією. Я тоді піднімав питання про співпрацю правоохоронних органів з “тітушками”, що  Генпрокуратура категорично заперечувала, як і порушення прав людини співробітниками підрозділу “Беркут”. То була дуже ворожа зустріч, сьогодні, навпаки, спілкування відкрите й конструктивне. Уже колишній Генпрокурор наводив дані щодо затриманих, арештованих, тих, хто пройшов допит. Ми в деталях розбирали схему залучення “тітушок”. Є нові і старі люди, але закон “Про прокуратуру” досі не відповідає стандартам Ради Європи.

Часто виникають непорозуміння між Генпрокуратурою та МВС, що дуже ускладнює переговори. Попри зміни складу Генпрокуратури, є величезна недовіра до неї з боку громадянського суспільства. Не лише в Києві, а й в Одесі. Є проблеми комунікації з боку правоохоронців. Вони  надають  або замало інформації, або забагато коли  це непотрібно,. Так, наприклад, часто забувають про презумпцію невиннуватості, називаючи людину злочинцем, поки це не доведено, розкривають персональні дані і називають підозрюваних по імені. Тоді як бракує прозорості, але вона проявляється не в тому, щоб називати геть усіх підозрюваних по імені. Також потрібно під час розслідувань залучати постраждалих.

Що може зробити Україна та її міжнародні партнери щодо  звільнення полонених на Сході? Як ведеться ця робота?

Що може вдіяти міжнародна спільнота? Зрозуміло, що конфлікт потрібно вирішувати, встановити верховенство закону, починати серйозні переговори, залучати міжнародних учасників. Багато тих, хто прагнув вести переговори, стали жертвами — їх затримували, ув'язнювали. Я б хотів працювати на Сході, але не можу цього зробити – ніхто не може гарантувати мені безпеку. Думаю, що все ж першим кроком до того, щоб відповідальні за порушення прав людини понесли покарання, має бути припинення конфлікту.  Очевидно, що були певні пропозиції щодо припинення вогню. Озброєним людям пропонують залишити будівлі, відпустити людей, а не громадянам України - поїхати з країни.

Як можна вплинути на Росію? Яка її роль у порушенні прав людини в Криму та на Сході?

Ситуація з Кримом більш ніж зрозуміла -  Росія встановила контроль над півостровом. Але Європейська конвенція з прав людини все ще застосовується там. Тож ті, хто оперують в Криму, несуть відповідальність перед європейським законодавством.

Щодо Сходу, то мені складно оцінити ситуацію. Очевидно, що Росія контролює свій кордон з Україною, а отже має контролювати осіб, що залишають її територію.

Особливо я стурбований порушенням прав дітей. Сиріт зі Сходу України проти їхньої волі та волі їхніх піклувальників вивезли на територію Росії. Але не без втручання Європейського суду з прав людини їх вдалося повернути. Це показує, що цей механізм все ж таки має вплив на російську владу. Це було хай і невеличким, але знаком, що його можна використовувати навіть у такій конфліктній ситуації.

/Наталя Гуменюк